Tertium non datur – третього не дано

Версия для печати

Визнаймо: три десятиліття живемо, воюємо, не маючи амбітної мети. Кудись йдемо, але, погодьмося, конкретної цілі не маємо. Ба більше. Українська незалежність опинилась в зоні величезного ризику. 

За тридцять років жодна влада не зуміла по-справжньому, не декларативно повернути українців в європейське лоно, не спромоглася прищепити почуття відповідальності за своє майбутнє. Українській державі бракує реальної геополітичної доктрини, в її громадян відсутнє усвідомлення того, ким хочуть бути, немає розуміння світу та його бачення у майбутньому.

Багато чого можна пояснити, але зрозуміти...

У 1992 році українські націонал-демократи не зуміли роздобути 50 тисяч американських доларів, щоб придбати телевізійний канал – тодішній очільник ТРК Охримович пропонував голові УРП Левкові Лук’яненку здійснити цю купівлю. Не судилось. Придбали ТБ-канал чужинці, не українці (здається, такий собі Лаудер). Ми втратили унікальну можливість створити справді національний телеканал. Була загублена одна з унікальних можливостей впливу на спотворенну комуністичною пропагандою свідомість постсовєтських громадян…

У державному будівництві існують засадничі речі, які передусім слід добре усвідомити, – ДЕ ХОЧЕМО БУТИ і ЯК ТУДИ ДІСТАТИСЯ. Має бути вироблений оптимальний план осягнення цілі. Не будь-якою ціною, не скільки буде змоги, а лише стільки, скільки треба. Головні ресурси доброго планування – інтелектуальні й психологічні, а не матеріальні. Цілі мають збігатися з можливостями, інакше – втрата ресурсів на авантурні прожекти.

Знаходить підтвердження спостереження відомої соціологині Ірини Бекешкіної: «Найстрашніше – це коли влада приймає безглузді рішення». І це ми бачимо й відчуваємо. Уряд непрогнозований. Його часто розпачливі дії засвідчують, що на практиці не знає, як чинити в тій чи іншій ситуації. Центральна влада неспроможна ухвалювати правильні рішення через низький фаховий рівень, до якого часто-густо долучається аморальність. 

Держава Ізраїль будувалась за іншими принципами. «Ми були змушені знаходити розв’язки до проблем, з якими ніколи не стикалися великі заможні держави. Якби нам випало обирати – бути мертвими і вартими жалощів або жити, маючи кепський імідж, ми вибрали б друге» (Ґолда Меїр).

Натомість в Україні чимало народних обранців досі, навіть в умовах війни, займають відверто антиукраїнську позицію, не захищають національні інтреси. Зрештою дивуватись нема чого. «Україна у XXI століття змушена тягти деморалізований народ, схильний водночас і до анархії, і до безмежного конформізму. По-друге інтелігенцію, яка значною мірою втратила роль духовного стержня нації, перетворившись на посередника між народом і номенклатурою... Найнебезпечнішим тягарем є найвищі державні посадовці, які народу не бачать, інтелігенцію зневажають, а номенклатури бояться» (Володимир Войтенко, доктор медичних наук).

Про невгавні скандали в Офісі Президента, в Генеральній прокуратурі, в Конституційному суді, в СБУ, в Міністерстві оборони тощо не писав і не говорив хіба що лінивий... 

«Слуги народу», яких Зеленський привів у парламент, не мають жодної ідеології. Вони прогнозовано виявилися нездатними до стратегічного планування.

Читайте також: Українці вважають що "Слуга народу" у ВР найбільше перешкоджає розвитку держави

Сто літ тому на цю обставину звернув увагу генерал-хорунжий Юрко Тютюнник:

«У нас були каменярі і часом непогані, але не було архітекторів-творців. Ми не мали провідників.Ті люди, що вважали себе провідниками, не були ними... І в тому власне й була наша трагедія, що вони не вміли говорити з ворогами як слід, ще більше, вони не вважали росіян за ворогів».

Умри, Платоне, краще не скажеш. Згадаймо розпачливого листа українського патріота полковника Армії УНР Петра Болбочана, злочинно розстріляного за наказом Симона Петлюри:

«Бідна Україна, ми боремося з большевизмом, весь культурний світ піднімається на боротьбу з ним, а український новопосталий уряд УНР йде назустріч большевизмові й большевикам! Ви не можете розібратися в самих простих життєвих питаннях, а лізете в міністри, отамани, лізете в керівники великої держави, лізете в законодавці, замість того, аби бути самими звичайними урядовцями і писарцями...».

Маємо наполегливо нагадувати Заходу і Сходу, що «UKRAINA, not the Ukraine», підтверджуючи цю вимогу перемогами на фронті, досягненнями в економіці, політиці, дипломатії, науці й культурі. Має бути консолідована еліта. Справжня. Але…

Сутність людини напрочуд точно виказує її мова. І коли замість логічного, послідовного викладу думок вирує потік свідомсті, а надто з уст політиків, державних діячів, то притомна людина мимоволі відчуває іспанський сором. 

Вислів "Ukraine, not the Ukraine" підкреслює важливість правильного вживання назви країни "Ukraine" без артикля "the". Це питання має історичний і політичний контекст, пов'язаний із повагою до державного суверенітету України.

Чому "Ukraine", а не "the Ukraine"?

1. Граматика англійської мови:

   • Артикль "the" зазвичай використовується перед назвами географічних регіонів, які є частиною більшого цілого (наприклад, the Balkans, the Himalayas), або перед описовими назвами (наприклад, the United States, the Netherlands).
   • "Ukraine" — це назва незалежної держави, а не географічного регіону чи описової назви, тому артикль не потрібен.

2. Історичний контекст:

   • У радянські часи Україна часто сприймалася як "регіон" або "окраїна" (назва "Україна" походить від слова "край"), і фраза "the Ukraine" підкреслювала цю залежність.
   • Після здобуття незалежності у 1991 році вживання "the Ukraine" стало сприйматися як образливе, оскільки воно може натякати на відсутність повної суверенності.

3. Політичний аспект:

   • Використання назви "Ukraine" без артикля є визнанням її як повноцінної незалежної держави, подібно до інших країн світу (наприклад, France, Germany, Japan).

Як правильно вживати:

• Правильно: Ukraine is a beautiful country.
• Неправильно: The Ukraine is a beautiful country.

Лише кілька промовистих прикладів. У лютому 2021 року на Всеукраїнському форумі «Україна 30 платіжки» Мар’яна Безугла, тодішня заступниця голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки у Верховній Раді України IX скликання продемонструвала дивовижно-бурхливий потік свідомості: 

Мар’яна Безугла

«І зараз ми маємо те, що ми маємо і повинні це виправляти… е … що … е … по … е … в рамках нашого комітету і е … енергетичної безпеки, знову ж таки вже було сказано е … про те … крім … е … крім … е … саме …. е … електрики і вопро… того наскільки важко знайти баланс е між імпортом і е … цінами для населення. Але тим не менше треба прагнути до … е … власних потужностей. Це і питання і приєднання до … е … знову ж європейського простору. І це обробляється … е … Сама мета в тому, щоб у рамках енергетики як такої, тобто енергетичних питань … е … це і логістичний компонент і різні категорії теж доповнити, бо з питань з позиції національної безпеки тут більше загальні такі речі, що я можу говорити… е …це дуже важливо, щоб ми його досягли протягом найближчих років і вивели це в політичних … і не тільки це в економічну площину, а й зберегли той політичний наратив. Вірніше той політичний діапазон, прийнятний для народу»…. - з виступу депутатки.

Годі віднайти зв'язок між словами, змістом, навіть логічним завершенням простих речень. Втім Мар'яна Безугла знає як реформувати СБУ та «розслідувати вагнерівців»… (https://www.youtube.com/watch?v=VaNzRsKVY-Q).

Читайте також: «Пані народний неадекват»: хто така «слуга народу» Мар’яна Безугла та чим відома

На гадку мимоволі спадає цитата з відомої книги Лоуренса Пітера і Реймонда Халла «Принцип Пітера»: «Чому нами керує зграя ідіотів, ні до чого не придатних, які не спроможні навіть організувати звичайну випивку у дешевому шинку? Як же ці ідіоти спромоглися сісти нам на шию»?. 

Оригінально розмірковує на дипломатичну тему Святослав Юраш, наймолодший за віком народний депутат України, співголова найбільшого в історії України міжфракційного об'єднання «Цінності. Гідність. Сім'я», член парламентського комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, голова підкомітету з питань зв’язків і захисту прав та інтересів українців за кордоном: 

Святослав Юраш

« За Конституцією президент, звичайно, має домінанту у закордонних справах України. І звичайно, що з надіями на зустріч у Парижі для нас дуже важливо, щоб президент мав фундаментальну роль у цьому виборі. <…> Операційно я невеликий прихильник дипломатії – та це не тільки проблема нашої дипломатії. Тут вимальовується проблема шантажу: ви робите те або ми робимо це. Я більше прихильник того, щоб ми дійшли до спільного знаменника з приводу того, з ким ми говоримо, і потім мали кращу дискусію за тими питаннями, де ми не збігаємось поглядами. Я не бачу потреби підв’язувати всі питання докупи і робити з них великий клубок, який перетворює кожну бочку меду в ложку дьогтю і додає ложку дьогтю в бочку меду. <…> Треба розуміти декілька речей. Перше. Робота дипломатії – це не тільки робота на переговорах із дипломатами. Це робота з політиками з тієї сторони, які також некваліфіковані в зовнішній політиці» - з виступу Юраша.

Незграбні мовні конструкції регулярно демонструють й інші народні депутати. Часто подивовують сентенції президента України. Так, виступаючи перед викладачами і студентами «Житомирської політехніки» у вересні 2020 року Володимир Зеленський вдався до малозрозумілої риторики: 

«Дякую... А... Дякую. То всім бажаю успіху. Це найголовніше. Мені здається. Я дуже коротко. Ви знаєте. Я сьогодні вперше в своєму житті був. Ге. Тут. В Житомирській політехніці. Ви знаєте, дуже чудовий. Чудовий університет, що я побачив. Побачив. Та так. Ми звикли. Ми всі навчались в університетах. А. По-перше, я побачив. А. Державний університет. І коли ми бачимо саме словосполучення державний університет і заходимо потім. Що ми бачимо? Бачимо. Сьогодні я побачив. Таке відчуття сучасний, приватний. Щось не наше. І тому я вражений. Дуже задоволений просто. Як громадянин України, що є такий університет. Але найголовніше, що я побачив там окрім цих умов, про які можна дужа багато говорити, пишатися детально і довго. Не буду витрачати час. Я побачив найголовніше. Я побачив однакова. Е... Розумних. Студентів та викладачів. Однакова енергійних, однакова молодих, однакова інтелектуальних і однакова задоволених. І в цілому це що? Це однаково щасливих.... Вікторе, я всім бажаю, але хочу вам особисто сказати після цього, що я бачив, і те, що не вигадаєш і не зможеш так підготувати спеціально до приїзду президента. Тобто воно є. Я хочу вам сказати, що ви, мені здається, ви зробили щасливими студентів Житомирської політехніки».

Думки Володимира Зеленського, висловлені ним 2 січня 2025 року в рамках телемарафону «Єдині новини», – впереваж потік свідомості, що для верховного головнокомандувача неприпустимо. Незрозуміло, як можна керувати воюючою державою за відсутності досвіду, навиків. Адже віддаючи підлеглим накази й розпорядження верховний головнокомандувач має висловлюватись стисло, чітко, зрозумілою мовою. Натомість риторика президента в інтерв’ю «Єдиним новинам» хаотична, позбавлена внутрішньої логіки, хибує неоковирностями: 

«…Як ми сьогодні? Я думаю, що ми всі українці приблизно однаково, і по-різному, і однаково. Не просто живемо, боремось, дуже радіємо коли виходить. Виходить на фронті, виходить в житті, виходить щось в сім’ї, в родинах. І дуже боляче, коли втрачаємо, а в час війни це, безумовно, кожного дня трапляється. І, боляче, думаю, всім. Передусім тим сім’ям (я до них з великою повагою відношусь), які виховали героїчних людей, які віддали життя заради нас. Але це боляче, я впевнений, абсолютно всім, бо шана до воїнів, шана до таких людей (не тільки воїнів передусім), але це й всі наші люди цивільні, які допомагали фронту, допомагали Україні вижити в боротьбі за незалежність, які також віддають своє життя. І наші електрики, енергетики і вчителі, і медики. Я розумію, що можна перераховувати довго і пишаюсь тим, що можна перераховувати довго. Що є такі люди в нас. Тому, як ми? Ну, хочу вам сказати, як президент, кажу відверто, пишаюсь, що ми стоїмо, боремось і точно переможемо, за нашу незалежність, не втратимо Україну.».

Складно назвати змістовними висловлювання українського президента, артикульовані ним 5 січня 2025 року в інтерв'ю американському подкастеру Лексу Фрідману: 

«Те що нам потрібно, де я думаю, що президент не тільки він має ці можливості, і це не просто гірше я дійсно вважаю і я думаю, що наші люди дуже рахують отже у нього достатньо влади тиснути на нього, щоб тиснути на путіна не хотіти закінчити не хотіти тиснути на нього щоб закінчити, ось у чому різниця – не знаходьте його волю, путіна волю закінчити ні, ви не знайдете на мою думку вибачте. <…> Якщо починати з середини між Україною та росією, то можемо говорити саме так, ви знаходитесь посередині і кажете що ж відбувається і де війна, а де вона йде? Це не така війна коли Наполеон воює проти когось десь у центрі Європи, ні, це не десь посередині планети, це не планета, це відбувається конкретно на нашій землі, так що одна країна з однією армією з однієї людини прийшла до іншої, ось так – все цілком зрозуміло».

Відверто кажучи, не зовсім зрозуміло. Тож можна припустити, що під час ймовірного спілкування Зеленського з Трампом віч-на-віч когнітивний конфлікт між ними неминучий.

Як пояснити Трампу, який «розуміє і погоджується» з існуючою реальністю, що замирення з ворогом створить нові проблеми. Світові. Глобальні. 2025 року війна в Україні не завершиться, хіба стане більш жорстокою 

Мимоволі виникає запитання: чи зможе Зеленський доступною мовою пояснити Трампові про воєнні злочини, скоєні путінською солдатнею – зафіксовано понад 120 тисяч злочинів, вчинених російською армією на території України. 

Рішення новообраний американський президент ухвалює сам. Трамп дуже самостійний. Він «категорично проти» надання Україні ракет для ураження цілей на території росії, вважаючи, що це призведе до ескалації війни.

Читайте також: Як Татаров побудував потенційно корупційну мережу з земляків у правоохоронних органах України

Чи зуміє Зеленський своєю далекою від досконалості риторикою переконати заокеанського візаві в протилежному? 

Дональд Трамп відчуває себе на вершині політичного Олімпу. Він переконаний, що міжнародний порядок, який утвердився впродовж останніх трьох десятиліть після холодної війни, був лише прикрим відхиленням, тож усе на світі повертається до традиційної «війни всіх проти всіх» – великі держави повинні мати власні сфери впливу або володіння. Трамп зневажає принципи демократії, для нього особиста лояльність над усе. Як націоналіст, вважає лібералів своїми ворогами, багатосторонні міжнародні інституції для нього мало що важать. 

Аналітики відзначають брак історичних знань у президента США. Приміром, він був здивований, коли довідався, що американські військовослужбовці присягають Конституції, а не президенту.

Головний редактор The Atlantic Джеффрі Голдберг пише про зневажливе ставлення Трампа до військових: «Бажання змусити американських воєначальників підкорятися йому, а не Конституції, є однією з постійних тем військового дискурсу Трампа». 

Така позиція американського президента для України небезпечна – Київ вирішального впливу на війну не має. Як змусити путіна припинити воєнні дії? За допомогою дипломатії? Сумнівно.

Під час пресконференції 14 січня очільник МЗС Росії Сергій Лавров заявив, що першопричина загроз на західному фланзі Росії «має бути ліквідована». При цьому він пояснив, що можуть поговорити про гарантії безпеки для України: «Ми готові обговорювати гарантії безпеки тій же стороні, яка зараз називається Україна, або частині цієї країни, яка поки що ніяк не самовизначилася, на відміну від Криму, Донбасу та Новоросії». Цікаво, чи вжив Зеленський у відповідь на таку провокативну заяву ненормативну лексику, як у розмові з Фрідманом?

Читайте також: "Слуги народу" намагаються присмоктатись до всіх корупційних починань влади

Московський шантаж триває: помічник глави Кремля Микола Патрушев заявив, що переговори щодо закінчення війни в Україні мають вести лише Росія та США. «Це навіть не обговорюється. Території, що колись управлялися з Києва, увійшли до складу Росії за підсумками волевиявлення громадян згідно з міжнародним правом, законами Російської Федерації та законодавством цих регіонів», – наголосив Патрушев. Інакше кажучи, Росія вимагатиме визнання анексії Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей України та Республіки Крим. 

Складається враження, що Дональд Трамп глибоко не розуміє стратегічного значення російсько-української війни для інтересів США, не переймається долею України. 

То якою має бути риторика українського президента під час спілкуванням зі своїм американським візаві? Вочевидь  інакшою, ніж під час «марафону» і на подкасті у Фрідмана. Але чи це можливо?..

Американський президент сказав, що підписаних чеків для України більше не буде, хоча, можливо, він мав на увазі, що чеків не буде для нинішньої київської влади…

Вибір для нас невеликий: або погоджуємось на пропозиції Трампа – зупинити війну по лінії розмежування, або продовжуємо воювати без допомоги США.

Спостерігаючи за тим, хто і як порядкує сьогодні у вищих владних ешелонах Української держави, мимоволі приходиш до висновку, що видатний англійський політик, прем’єр-міністр Великобританії, етнічний єврей Бенджамін Дізраелі мав рацію, наголошуючи, що «національне питання – ключ до всіх загадок світової історії. Національна належність – єдина істина».

У ток-шоу після прем’єри фільму «ДНК-портрет нації» (листопад 2012 року) взяв участь Давід Мільман, помічник головного рабина України. Він акцентував, що «є націоналістом, а націоналізм – це основа національної ідеї. Без поваги до себе жодна країна не може існувати.<...> Бо тільки поважаючи себе, можна поважати інші народи. <...> І коли люди України перестануть вважати себе малоросами і почнуть себе поважати – хай вони називають себе арійцями, хай вони називають себе націоналістами».

Націоналізм – це своєрідна імунна система, яка різко підвищує опірність будь-якої нації в її боротьбі проти поневолювачів. Націоналізм є ефективним засобом захисту нації від етноциду, тобто від духовного нищення. Нині для українців найбільшою загрозою є етноцид, який фізично зберігає націю, але нищить її духовно.

З початком російсько-української широкомасштабної війни Українська держава потребує люстрації, реформ, мілітаризації, потребує розвитку ефективна система самозахисту від інформаційної агресії ворога. І тут громадянський націоналізм має сказати своє слово. Бо «нація перемагає у своїй країні тільки тоді, коли її очолює еліта, наснажена філософією націоналізму» (Джузеппе Мацціні, діяч національно-визвольного руху Італії).

Передусім слід виходити з державницьких амбіцій. Українці мають поставити і перед собою, і перед владою завдання підвищити статус та роль своєї батьківщини у світі – UKRAINA, not the Ukraine. Це має стати осяжною колективною мрією українців. 

Національна ідея – це не економічний прагматизм, не бажання конче жити заможніше, а непростий шлях до самоствердження української державної (а отже й власної) суб’єктності на світовій арені, вироблення чіткої ідентичності з-поміж інших націй та народностей. Одним з важливих елементів втілення національної ідеєї має стати відтворення власної Культури. «Нема культури – нема держави» (Іван Марчук, художник).

Шукати винних серед московитів, євреїв, представників Заходу і Сходу – справа невдячна. Українці мають виробити в собі почуття самоповаги, гідності, глибоке розуміння власної історії. Треба знаходити в собі найкращі якості, відтак культивувати їх, попри всі перешкоди. 

Аби перемогти підступного ворога треба щоб УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ містила в собі передусім такі складові: мілітарність, науку, економіку, культуру, дипломатію і геополітику. 

«Коли ми переможемо, нас потім прославлять і додадуть нам ще чужої слави і піднесуть на щитах угору для всіх прийдешніх полколінь. Коли нас переможуть – нічого нам не чекати ні тепер, ні потім – від нас і нашу славу відберуть, розтопчуть нашу чесноту, сміливість, заплюють нашу мету й наші очі» (Юрій Яновський).

Tertium non datur – третього не дано. 

—

Олег К. РОМАНЧУК, PhD, публіцист, шеф-редактор журналу «Універсум» для «Аргумент»

Читайте також:  

• Типова "слуга народу" Безугла оббрехала Суспільне
• Про корупцію в оточенні Зеленського: родину голови АМКУ Кириленка консультував юрист, пов'язаний з Татаровим – Схеми
• Як працює мережева корупція в Україні: чергові приклади
• Щури соціального ліфту Єрмака-Зеленського: довірений член ЗЕкоманди Кириленко теж виявився хапугою
• Приклад мережевої корупції. Арахамія брав машини у бізнесмена, який має підозри від НАБУ та САП
• Чому радники не можуть керувати країною?
• Внутрішній фронт. Влада замість боротьби з корупцією почала ативно боротись з її викривачами
• 88% українців вважають корупцію однією з основних проблем країни (ОПИТУВАННЯ)