Терор в СРСР. Репресовані іменем Кущнарсуду на Полтавщині заможні українці

Версия для печати

Кущовий народний суд Полтавського міського району на початку 1930-х мав чимало роботи. Селяни саботували колективізацію й накази радянської влади, крали продукти з раднаргоспу та відмовлялися віддавати зерно на потреби держави. Держава відповіла вироками про увʼязнення, вилученням майна та виселенням із Полтавського району.

Кримінальні справи, які розглядав полтавський Кущнарсуд зразку 1932 року, схожі на божевілля, пише полтавське видання ЗМІСТ. Приміром, 45-річний Антон Передерій із Гожулів опинився під вартою за «злісне ухиляння» від постачання державі хліба та м'яса. Його засудили на три роки й виселили з Полтавського району.

З допиту свідка Ониська Андріянова відомо, що Передерій мав більш як 2 га у власності й відмовився їх засівати, хоч «був куркуль». А ще не виконав план мʼясозаготівлі: відмовився віддавати свиню й картоплю на потреби держави, хоч «йому неодноразово зауважувалося».

45-річний Антон Передерій під вартою, як куркуль

Свідчення голови сільської ради проти Передерія

Куркуль Передерій позбавлений прав

Подібних справ за той період – сотні. Державний архів Полтавщини продовжує оцифровувати Фонд №Р-2020 –  рішення Кущнарсуду за 1931-1935 роки. Завдяки працівникам архіву деякі судово-кримінальні справи й картки засуджених світ побачив уперше.

У День пам'яті жертв голодомору ЗМІСТ розповідає про судовий процес над полтавцями, які протистояли колективізації та радянській агітації на початку тяжких 1930-х років.

Читайте також: Голодомор 1932-33 років. Глинське - окупована большевиками Полтавщина

Гаврило й Ганна Безпальки: підпал клуні на підставі класової помсти

У 1931 році Кущнарсуд в Полтаві розглядав цікаву справу родини Безпальків. Щоб познайомитися з Іваном Безпальком, процитуємо довідку з матеріалів справи:

«Куркуль Безпалько Іван Никифорович до революції мав землі 9 десятин, 1 хата під желізом, сараїв. Клуню, вітряк, жатку і весь дрібний реманент, 3 корови, 2 коней, сіпаратор, вживав найману працю на весь літній сезон, був церковним. Після революції мав теж саме. Під час голодовки міняв хліб».

Безпалько й без того потрапляв у поле зору радянської влади, а 14 серпня 1931 року сталося дещо провокаційне. Мильчанська сільська рада склала акт, з якого відомо, що опівночі в клуні артілі «Промінь “Жовтня”»  спалахнула пожежа. Раніше вона належала Іванові Безпальку. З протоколу міліціонера відомо, що колишня садиба Безпальків була розташована у центрі Мильців.

Чому клуня згоріла? Нібито діти колишнього куркуля Івана 28-річний Гаврило й 33-річна Анна з вилученням майна батька не змирилися. На знак помсти, спалили приміщення, яке в Мильцях зайняла радянська влада. Ким вони були для радянської влади? Характеристику найкраще дає уривок з вироку:

«Безпально Гаврило Іванович 28р. Вдовець, розкуркулений, засуджений за ст. 145 до трьох років, українець, хлібороб під вартою.

Безпалько Ганна Івановна 33р. Розкуркулена, вислана, але втекла з висілки, не судилася, дівка, майна не має, під вартою».

Судові матеріали справи Безпальків. Батько фігурантів для радвлади – куркуль

Хлопця й дівчину «здали» двоє виконавців підпалу, а працівники артілі дали свідчення проти родини Безпальків. Після спроби втечі Гаврила затримали й виселили з Полтавщини. Анна під час висилки теж намагалася втекти, відомо з обвинувального висновку. Вирок іменем Української соціялістичної радянської республіки виносили з усвідомленням, що доказів на розкуркулених брата й сестру немає:

«Суд, розглядаючи матеріял при справі з показом свідків, пояснень підсудніх не з прямих доказів, а з косвених, не вбачає скоєння злочину, але суд знаходе, що для місцевости, де колись мешкали Безпальки та де іхне було господарство, в колективі вони небезпечні».

Вирок про виселення за межі України

Обох Безпальків виправдали щодо підпалу клуні, але визнали небезпечними й назавжди виселили з рідних земель за межі України. З-під варти їх не випустили аж до виселення. Як склалася їхня доля у засланні й що було з родом Безпальків після цього рішення, невідомо.

Читайте також: Войцех Тохман: "За кожним геноцидом стоять політики й політика. Не існує геноциду без політиків"

Каленик Стеблін та Никифор Ольховик: несплата податків та переховування чужого майна

Через обшуки «куркулів» радянською владою, полтавці намагалися убезпечити себе від вилучення зерна чи іншого майна. Усе, що лишилося, ховали по знайомих. Такі прийоми також були незаконними, але люди йшли на ризик, щоб бодай спробувати зберегти реманент і продукти, а не продавати врожай державі за безцінь.

Цей елемент «побуту 1930-х» показали в серіалі «І будуть люди», де події розгортаються на Полтавщині. Господар Оксен просить у знайомої Марти притримати зерно. Радянська влада арештувала обох, щойно комісари знайшли приховане майно.

Для бідняка Никифора Ольховика з Руновщини цей сюжет став реальністю. Його судили разом з Калеником Стебліним, якого звинуватили у несплаті податків. Вони були знайомі й повʼязані, тож їхню справу обʼєднали та розглядали у 1931 році.

Акт на бідняка Никифора Ольховика

На 53-річного Ольховика протокол склали 4 січня 1931 року. Його затримали, коли він перевозив уже описаний комісарами плуг, роспашник, пʼять стовбурів дерева і 10 дошок Стебліних (як зʼясувалося потім, їх відібрала сільрада). Заступник голови сільради Запара написав, що Никифор Ольховик має бути притягнутий до відповідальності, бо займався розбазарюванням майна куркуля Кужуля Стебліна (батько Каленика).

Щойно з Ольховиком суду стало все зрозуміло, ознайомилися з іншим підозрюваним – 45-річним Калеником Стебліним. Він був хліборобом, мав хату з двома сараями, трохи землі, корів й коня. За радянськими мірками, небезпечна особа:

«У час революції експлуатував народну працю. В часи колективізації був перший зривник. По ночах заводив пʼянку, чим зривав сівбу і компанії. В настоящий мент всю сировину, як молоко і городину, збував на частному ринку за що с.радою накладено експорт і зроблено опись майна, яке він зараз розбазарює», – пишуть у характеристиці підсудного.

Опис майна Стебліна

Опис майна Стебліна

Стеблін продавав продукти на базарі, а з державою працювати відмовився. Його звинуватили у саботажі оплати податку в 1 тис. 200 карбованців. У суді чоловік сказав:

«Податку я не платив, бо не знав, що мене обклали».

Ольховик же, по своєму обвинуваченню, у суді сказав:

«Я взяв майно, бо не знав, що воно описане».

Характеристика Каленика Стебліна

Своєї провини в інкримінованих злочинах куркуль і бідняк не визнали. 20 січня 1931 року Кущнарсуд вирішив:

• Каленика Стебліна посадити у вʼязницю на 4 роки, оштрафувати на 2 тис. карбованців, виселити за межі Полтавського району на 2 роки;

• Никифора Ольховича оштрафувати на 2 тис. карбованців.

Ця справа особлива тим, що фігурантам вдалося домогтися апеляції. Міжрайсуд визнав, що штраф для Ольховика був непідйомним як для маломіцького середняка й зменшив його до 200 карбованців. Стебліну штраф теж зменшили до 600 карбованців й скасували висилку з району. Мовляв, ув'язнення достатньо. Ухвала остаточна.

Читайте також: Дії російської орди в Україні можуть кваліфікуватись як геноцид

Ялисей Лебедь: відмова змолотити свій хліб

На обкладинці цієї кримінальної справи ручкою написали «за необмолой всього хліба», а насправді – тільки частково.

До 70-річного Лебедя прийшли 29 вересня 1931 року, відомо з акту у матеріалах справи. Претензія комісарів була чіткою: Ялисею дали 0,50 соток землі, а він не здав усе зібране жито, залишивши частину для своїх потреб. Нібито думав про те, чим годуватиме птицю, але її теж забрали. Навіщо ж йому тоді 18 пудів жита?

З протоколу допиту обвинуваченого господаря відомо, що радянська влада мала його за розкуркуленого хлібороба, у сімʼї якого було «13 душ»:

«По суті предʼявленого мені обвинувачення по справі перехову хліба не визнаю себе винуватим», – підписався Лебедь.

Хлібороб Ялисей пояснив, що ділянку, яку йому передали під жатку він обробив і віддав державі скільки міг, хоч врожаю було небагато через дощі. Допити свідків допомогли слідству: місцева влада сказала, що довела Лебедю потребу обробити одну десятину жита та пів десятини пшениці, але останній зжатий хліб Ялисей приховав.

«При обиску виявлена пшениця в стіжку, що похована була на горіщі та по огороду. Поховано під соломою картошку, горох та квасолю. Крім того, були поховані в степу копи жита. Крім того, було доведено: непосіяно 0,50 га землі. Крім того, веде агітацію проти всіх мироприємств Радвлади», – встановив суд.

Уже на етапі вироку у справі згадали, що Ялисей Лебедь свою провину таки визнав. Хлібороба засудили до чотирьох років вʼязниці, а всю родину визнали за «соціяльно опасну». Зважаючи на вік підсудного, суд дозволив звільнити Лебедя з-під варти й від вʼязниці, проте все сімейство вислали за межі Полтавщини.

Читайте також: «Хліба немає, насіння теж, хоч вмирай з голоду»: Голодомор на шпальтах районної преси Київської та Чернігівської областей 

Пилип Юхно: відмова від посівної

Зазвичай досудові розслідування минали оперативно. Кримінальна справа бідняка Пилипа Юхна з Полтави розпочалася 1931 року з відмови проводити посівну кампанію. У жовтні 1932-го розслідування закінчили, тож нарслідчий Народного комісаріяту юстиції УРСР Курига передав справу до суду, зазначивши, що речових доказів немає.

Чим керувався суд? У справі зберігся написаний олівцем документ, де громадянин Чухліб стверджує, що Юхно й родина Пінчуків та Лугових саботували виконання плану:

«… скласти настоящого акта на куркулів Пинчука Антона та Пинчука Івана в тім, що при доведенні твердих завдань посіву озимного клину та оранки на зяб. Категорично відмовилися від пляну, наданого с-радою».

Акт зі справи Юхна

У межах справи збирали свідчення у всіх підозрюваних та інших бідняків, встановлювали мотиви відмови сіяти озиму. Аргументи Юхна про неможливість засіяти поле в суді до уваги не взяли й дали пʼять років увʼязнення з виселенням за межі Полтавського району.

Іван Оріховський: переховування куркульського майна й антиколгоспна агітація

У справі 44-річного Івана Оріховського з Гергелів доказів не було. Коли радянці прийшли забирати його майно, він поскаржився в прокуратуру. Полтавський прокурор Зінченко ініціював перевірку майнового стану Оріховського: чи платив він податки, як жив до революції, що мав тощо.

Довідка Оріховському про наявне майно

Чоловіка прирівняли до класу бідняків. Влада зʼясувала, що він мав хату, сарай, дві корови, коня і 3,9 десятини землі. А ще зʼясували, що Оріховський – позаколгоспний. Під час дізнання в нього знайшли одяг і багато речей невідомого походження. Сам підозрюваний у переховуванні речей надав пояснення і написав список людей, яким вони належали. Просив викликати їх, щоб розібратися, чому вони зберігали речі у нього. 

Заява Оріховському слідству

Нарслідчому Куризі було вже все одно: він визнав речі куркульськими, а Оріховського звинуватив у покритті «куркулів», хоч у справі є протоколи допиту згаданих підозрюваним людей. Проте, це не допомогло. У висновку написали, що Оріховський хоч і сам перебував у хлібній комісії, виявився «темною конячкою» і не лише не здавав куркулів, а ще й покривав їх, зберігаючи їхнє майно. А згодом проти Оріховського завели ще одну справу про антиколгоспну агітацію.

До слідчих надійшов лист жителя Гергелів Івана Сороченка, який раніше написав до «Більшовика Полтавщини» про те, що його односелець зриває колективізацію. 

Сороченко писав редакції, що Оріховський винайняв людей, аби ті побили його. Трохи раніше він визнав односельця ворогом колективізації й викрив його звʼязок з куркулями (родина Максима Клименка та інші).

Іван Сороченко був головою сільради й не раз судив Оріховського за відмову виконувати сталінські плани хлібозаготівель. Після цього він почав боятися за своє життя, бо нібито Оріховський хоче йому помститися. Потім слідчі розбиралися з антирадянським рухом у Гергелях і хто бив комуністів по селу.

Сороченко скаржиться, що селянин Оріховський загрожує його життю

Тим часом у 1932 році Оріховському оголосили вирок:

«Винний у тому, що переховував куркульське майно, а в мент проведення різних політичних кампаній запроваджував та вів розкладницьку роботу поміж позаколгоспних людей і тормозив роботу активістів шляхом запугування. Утворював опір представникам Рад влади».

Насамкінець Оріховського засудили до трьох років позбавлення волі та позбавлення прав. Засуджений просив помʼякшити вирок в апеляції, проте підстав для цього радянська влада не знайшла. Або й не шукала.

—

Обкладинка Юлії Сухопарової

Анастасія Чайковська, опубліковано у виданні ЗМІСТ

На цю тему:

• Страшні уроки Голодомору - незасвоєні. Чим це загрожує Україні
• Голодомор 1932 – 1933 років: чисельність жертв юридично встановлено
• Голодомор и война крестьянства против власти в Украине в 1930-1932 годах
• Как Голодомор изменил украинцев: кражу перестали воспринимать как грех
• «Черные доски» Голодомора — экономический метод уничтожения граждан СССР (Список)
• «Торгсин»: украинские крестьяне за собственную жизнь платили золотом
• Голодомор на Украине: что боится признать руководство России
•  Як Росія колонізувала інші народи та чому вона це заперечує зараз