Привиди радянщини. Що робити з порожніми постаментами після декомунізації

Версия для печати

У самому центрі Києва, у місці, яке одним із перших бачать гості столиці, що приїхали потягом, стоїть величезний порожній постамент. Стратегічно вдалий пост на мальовничому пагорбі бульвару Шевченка майже 70 років належав ватажку більшовицької революції Миколі Щорсу.

Тепер ледве помітна на гранітній брилі постаменту, який лишився після знесення памʼятника, стоїть тендітна фігурка дівчинки з соняшниками. Щорс довго не хотів йти з постаменту. Хоча встановлений з особистої ініціативи Сталіна памʼятник, навряд міг бути більшим анахронізмом у центрі української столиці, зазначає BBC.

До Революції гідності у 2013-2014 роках його не наважувалися знести, адже єдина кінна статуя Києва радянських часів була об'єктом культурної спадщини.

Але й після появи закону про декомунізацію Щорс впевнено тримався. Знадобилося майже десять років завзятої боротьби активістів та напад Росії на всю Україну, щоб бронзовий вершник зрештою опинився у музеї.

Тим часом шестиметровий гранітний пʼєдестал, згори прикрашений радянським барельєфом, а знизу - презирливими написами активістів, залишився на бульварі.

За іронією, він утворив несподіваний ансамбль з порожнім постаментом з іншого боку бульвару Шевченка.

З нього ще у грудні 2013 року скинули Леніна. Але попри численні проєкти, від фонтана до статуї Богородиці, на початку бульвару на Бессарабській площі досі стоїть занедбаний пʼєдестал.

Таких порожніх постаментів, які лишилися після демонтажу радянських і російських імперських памʼятників, по всій Україні тисячі.

Вони стоять мовчазними привидами. Одні з них, обмальовані графіті, псують краєвид та спонукають до думки, що влада знищує, але не будує. Інші, з прапорами і портретами загиблих бійців, нагадують про ціну боротьби українців.

Читайте також: Символічна боротьба з Євромайданом. Як і навіщо Росія встановлює на захоплених територіях України пам'ятники Леніну

Getty Images  / Знадобилося майже десять років завзятої боротьби активістів, щоби памʼятник Щорсу зрештою прибрали

Утім, місто і його мешканці прагнуть переосмислення й нових символів. Про це промовисто свідчить дівчинка з соняшниками на постаменті Щорса. За словами автора композиції, французького митця Джеймса Коломіни, вона символізує оновлення й надію для України.

Таким оновленням могли б стати нові архітектурні та урбаністські рішення на місці радянських памʼяток, але цей процес виявився дуже повільним. Чому? Чи війна - єдина причина цього? І що взагалі робити з порожніми постаментами? Чи всі "незручні" памʼятники треба зносити? Можливо деякі з них можна переосмислити, щоб почати нову розмову про минуле?

Скільки демонтували

Порожній пʼєдестал Леніна на Бессарабській площі – символічний насамперед тому, що з нього фактично почалося масове повалення радянських памʼятників по всій Україні. Хоча перша хвиля "ленінопаду" прокотилася Заходом України ще у 1990-х. Тоді скинули близько 2000 монументів більшовицькому вождю, а всього до 2013 року - понад 3000.

Але системний демонтаж радянських памʼятників почався у 2015 році з ухваленням закону про декомунізацію. А з липня 2023 року закон поширився й на памʼятники, памʼятні назви та топоніми, повʼязані з "російською імперською політикою".

Скільки всього памʼятників демонтували за цей час - підрахувати складно, пояснює BBC Україна заступник голови Українського інституту національної пам'яті (УІНП) Володимир Тиліщак.

По-перше, ніхто не уповноважений вести таки статистику, по-друге, памʼятники мають різний статус та перебувають на балансі у різних інституцій. До 2017 року більшість комуністичних памʼятників в Україні прибрали, каже Тиліщак. У 2020 році УІНП підрахував, що з публічного простору прибрали близько 2,5 тисяч монументів, майже половина з них - Леніну.

Фото, сайт Державного історико-культурного заповідника у Путивлі / Музей просто неба на Сумщині, куди звезли демонтовані радянські памʼятники

Кількість памʼятних обʼєктів, які підпадають під закон про "дерусифікацію", менша, адже їх не штампували у такій кількості як "ленінів", каже Тиліщак. За його даними, з початку повномасштабного вторгнення їх знесли близько тисячі.

Читайте також: Декомунізація у виконанні міськради Горішніх Плавнів більше схожа на підготовку до окупації

Найгучнішим з демонтажів став памʼятник Катерині II в Одесі у 2022 році. Після численних поневірянь (статую обливали фарбою, обертали в поліетилен, за її демонтаж точилася запекла боротьба), її прибрали з Катерининської площі, а саму площу у 2024 році перейменували на Європейську.

Демонтовані памʼятники, які мають мистецьку цінність, потрапляють у музеї. В Україні також є кілька музеїв тоталітарного режиму. Найвідоміший з них - у Спадщанському лісі на Сумщині, куди звезли багато радянських монументів.

Мапа декомунізованих обʼєктів - знесені (зелений колір), які планують демонтувати (червоний) і які не потрапляють чітко під закон про декомунізацію та деколонізацію, але мають бути демонтовані (жовтий)

Втім, прибирання радянських і російських символів далеке від завершення. На думку активістів, таких памʼятних знаків по всій Україні ще тисячі. Проєкт "Деколонізація" публікує мапу таких обʼєктів в різних українських містах і селищах. Це не лише памʼятники, а й численні меморіальні дошки, написи, герби та знаки, повʼязані з радянським і російським імперським минулим.

Їх чимало в самому центрі Києва. Наприклад, меморіальна дошка російському ювеліру Карлу Фаберже на Хрещатику або радянський герб, що причаївся між бароковими елементами фасаду на вулиці Городецького.

Втім, багато з цих знаків не потрапляє чітко під дію закону про декомунізацію та деколонізацію.

Читайте також:  11 років тому з повалення пам’ятника в центрі Києва почався стихійний “ленінопад” по всій Україні

Нестійка споруда - памʼятник

"Памʼятники - це важливі символічні знаки в місті”, - каже BBC Україна кандидатка архітектури і завідувачка відділу Інституту проблем сучасного мистецтва Наталія Кондель-Пермінова. "Вони несуть певні сенси, які потрібно транслювати наступним поколінням".

Це може бути вшанування діячів, які зробили внесок у розвиток міста. Багато таких памʼятників у Києві, встановлених у XIX сторіччі, свідчили про вдячність киян різним історичним особам. Наприклад, памʼятник меценату графу Олексію Бобринському на Бібіковському бульварі (нині бульвар Шевченко), який стояв на місці колишньої статуї Щорса.

Але памʼятники – це також інструмент пропаганди. Від памʼятника неможливо заховатися, він стає частиною міського простору і постійно потрапляє на очі мешканцям міста, впливаючи підсвідомо, каже дослідниця.

Радянська влада активно цим користувалася. Вона одразу знесла всі памʼятники, повʼязані з попередньою історією міст, і встановила свої. Така доля спіткала й памʼятник Бобринському.

Складно собі уявити більш нестійку матеріальну споруду, ніж памʼятник. Повалення монументів – від релігійного іконоборства до політичного "забуття" - є частиною історії людства від початку цивілізацій.

Прокляття пам'яті (damnatio memoriae) - так давні римляни називали особливу форму посмертного покарання державних злочинців.

Це означало, що будь-які матеріальні свідчення про їхнє існування - статуї, настінні та надгробні написи й навіть згадки в законах і літописах - підлягали знищенню. Так сталося, приміром, з імператорами Калігулою й Нероном.

Getty Images / Постамент статуї Христофора Колумба у Вірджинії, яку повалили під час протестів проти расизму у 2020 році

Найстаріші відомі свідчення таких практик походять ще з Месопотамії. На глиняних табличках шумерів дослідники виявили затерті імена правителів, згадується у книжці польських істориків "Damnatio memoriae в європейській політичній культурі".

Римляни, до речі, ставилися практично до питання знесення памʼятників. Щоб не робити нові статуї після кожного повороту історії, скульптори передбачили можливість замінити на них голови. Статуї скидали у Стародавній Греції і Середньовічній Європі, під час Реформації та Французької революції, під час воєн і змін політичних режимів у XX столітті.

Але іноді це стається й без великих суспільних потрясінь, коли лише одна подія може змусити громадян миттєво переосмислити значення історичної постаті. Так у 2020 році вбивство поліцейським чорношкірого американця Джорджа Флойда активізувало рух проти расизму. І активісти по всьому світу почали скидати памʼятники діячам, яких звинувачували у работоргівлі чи расизмі.

Читайте також: Дорожня карта депушкінізатора. Як українцям законно зносити пам’ятники російським ідолам

Непроста дискусія

"На відміну від дерева у лісі, коли в міському просторі падає пам'ятник, люди це помічають", - пише ірландський історик Гай Бейнер у статті When Monuments Fall: The Significance of Decommemorating.

Резонанс падіння викликає різні інтерпретації, а тому потребує роз'яснення й дискусії, вважає дослідник.

Те, що ми вибираємо для вшанування пам'яті, говорить про наші цінності як суспільства, але у певних груп населення вони можуть відрізнятися.

На цей конфлікт часто накладаються політичні інтереси місцевих еліт та певна інертність суспільства, каже Володимир Тиліщак з Інституту національної памʼяті. І отже, хоча закон чітко вказує, які саме памʼятники та памʼятні знаки потрібно демонтувати, цей процес непростий.

Останнім часом найгостріше ця дискусія розгорнулася в Одесі.

За словами Кондель-Пермінової, в Одесі склалася ситуація, коли політичні обставини змушують виконати постанову, а деякі містяни дивляться на ці обʼєкти, як на частину своєї історії.

Getty Images / Протестувальники в Одесі також вимагають повернути знесений пам'ятник радянському актору і співаку Володимиру Висоцькому

Ті, хто виступає проти знесення пам'ятників і перейменування вулиць в Одесі, кажуть, що закон про деколонізацію загрожує значній частині всесвітньої спадщини Одеси та її мультикультурності. Більша частина історичного центру міста побудована за російської імперської адміністрації, а на початку 2023 року історичний центр Одеси включили до Списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

У жовтні 2024 року група одеських діячів культури написала лист до ЮНЕСКО з проханням відкласти виконання закону про деколонізацію до завершення війни. "Поспішне застосування цього нового закону, яке залишає багато можливостей для неоднозначного тлумачення, ставить під загрозу всесвітню спадщину Одеси та її дух поліфонічного космополітизму", - йдеться у зверненні.

Getty Images / Памʼятник Пушкіну в Одесі

Автори листа також протестують проти перейменувань вулиць в Одесі. Серед "видатних одеситів, чиї імена прибрали з вулиць міста, є не лише ті, хто будував і захищав Одесу, а й супротивники та жертви російського імперського та радянського режимів", - зазначають активісти.

Вони згадують градоначальника Одеси при Олександрі I "Томаса Кобле, який боровся з чумою у місті в 1812 році, маршала Малиновського, який захищав місто від нацистських військ, нобелівського лауреата Івана Буніна, який у своїх творах засуджував радянську владу" та багатьох інших.

Як твердять автори листа, "рішення ухвалили без публічних консультацій, і громадяни постфактум дізналися про них зі ЗМІ".

Утім, є й інша група одеситів, які бачать у цих памʼятниках "російські маркери".

"Чомусь ці люди не проводять ніяких паралелей між російськими маркерами, як я називаю всі ці російські памʼятники, та російськими ракетами", - каже BBC Україна одеський активіст і громадський діяч Демʼян Ганул.

Він нагадує, що, наприклад, памʼятник Суворому в Одесі у 2012 році відкривали під "російським триколором". А через два роки Росія анексувала Крим, почала війну на Донбасі та намагалася "розхитати човен" в Одесі.

Він каже, що в Одесі стільки спекуляцій щодо памʼятника Пушкіну, але в місті немає жодного памʼятника Лесі Українці.

Читайте також: Унікальні архівні записи українських дисидентів попереджають про сьогоднішню Росію 

Особистий архів Демʼяна Ганула / Одеський активіст Демʼян Ганул жартома цілиться на памʼятник Катерині II

І якщо мова йде про збереження історії, чому ніхто не переймається знищенням і забудовою памʼяток архітектури, як-от друкарня Фесенка на Рішельєвській вулиці чи Дача Маразлі. "Чомусь ніхто не писав лист до ЮНЕСКО, коли ракети знищують архітектуру Одеси, зате вони борються за умовного Пушкіна", - каже активіст.

До дискусії про памʼятники Одеси долучилися й відомі українські письменники та поети. Під час поетичних читань Meridian Odesa у листопаді 2024 року письменник і волонтер Андрій Любка звернув увагу на те, що у розмовах про Пушкіна не залишилося літератури.

"Сперечаючись про нього, чи про його сліди, пам'ятники і так далі, ми більше не цитуємо його. Це вже нікому не цікаво", - сказав він.

А режисерка Ірина Цілик додала, що "якби в наших містах було так багато пам'ятників різним видатним діячам світової культури, було б доречно мати також і пам'ятники видатним росіянам".

Щодо памʼяток, які сприймаються як неоднозначні, в Українському інституті національної пам'яті працює комісія, яка надає свої експертні висновки, каже Володимир Тиліщак.

Він також нагадує, що усунення з публічного простору об'єктів, пов'язаних з Росією, почалося й продовжується саме з ініціативи громад.

Мистецька цінність

Іноді закон про декомунізацію чи деколонізацію складно реалізувати, тому що памʼятник має мистецьку цінність.

"Якщо обʼєкт має виняткову мистецьку цінність, закон дозволяє його збереження", - пояснює Володимир Тиліщак.

Це, наприклад, памʼятник більшовику Артему у Святогірську на Донеччині. Його створив видатний скульптор Іван Кавалерідзе, якого ЮНЕСКО назвала "українським Мікеланджело".

Getty Images /  Памʼятник більшовику Артему на Донеччині скульптора Івана Кавалерідзе не демонтували через його мистецьку цінність

Питання про мистецьку цінність обʼєкта вирішує міністерство культури. Воно може внести обʼєкт до Державного реєстру нерухомих пам'яток України або навпаки позбавити його цього статусу. І зараз це відбувається бурхливо.

В останньому рішенні за листопад 2024 року мінкульт позбавив статусу памʼятки в рамках декомунізації та дерусифікації 600 обʼєктів. Серед них памʼятники та меморіальні дошки російським і радянським письменникам, військовим та діячам, а також будинки, в яких вони мешкали.

За словами Тиліщака, складна ситуація залишається щодо трьох памʼятників у Полтаві. Це Монумент Слави у Корпусному парку, пам'ятник захисникам Полтави та памʼятник на місці відпочинку Петра І. Усі вони пов'язані з Полтавською битвою.

Експертна рада міністерства культури ще у вересні 2022 року рекомендувала демонтувати ці памʼятники, назвавши їх "воєнними імперськими символами, які меморіалізують перемогу Росії над Україною та її союзником Швецією", а також "закріплюють російське бачення української історії".

Водночас частина полтавських архітекторів та активістів організації "Збережемо Полтаву" борються за те, щоб памʼятники залишилися в реєстрі нерухомої культурної спадщини.

Читайте також: Декомунізація на марші. Як у Полтаві з’явилися й потонули в історії пам’ятники Зигіну, Ватутіну та Пушкіну

Інтернет-видання Полтавщина / Монумент Слави у Полтаві

Усі три памʼятники утворюють унікальний класицистичний ансамбль початку XIX століття, каже дослідниця архітектури Кондель-Пермінова. Вона вважає, що місто втратить не лише свою туристичну привабливість, а й ідентичність.

На її думку, потрібно змінювати наративи навколо таких памʼяток.

"Полтавська битва вирішила хід Північної війни, в Полтаві залишилися автентичні артефакти тих подій, - каже дослідниця. - З цього можна було б зробити європейський бренд Полтави і таким чином показати, що Україна памʼятає про події, які стали переломними для Європи".

Водночас деякі історики переконані, що переосмислити ці памʼятники практично неможливо.

"Уявіть, що ми приводимо до колони Слави туристів і розповідаємо про зусилля Івана Мазепи... відновити Гетьманщину? Чому ми розповідаємо про це біля памʼятника російському війську, а не, приміром, українським козакам", - сказала докторка історичних наук Людмила Бабенко у подкасті Суспільного.

Чи залишать полтавським памʼяткам статус обʼєктів культурної спадщини - зараз вирішує міністерство культури.

За словами Володимира Тиліщака, у більшості регіонів майже всі обʼєкти, які підпадали під закон про засудження і заборону російської імперської політики, вже прибрали.

Читайте також: Процес дерусифікації в Києві: “Гудбай, Толстой”

Доля постаментів

Чому взагалі після демонтажу памʼятника залишають постамент, відповісти непросто.

Адже це не є відповідальністю держави, а вирішує кожна громада окремо, каже Володимир Тиліщак з Інституту національної пам'яті. Так само як і рішення про знесення памʼятника, що з ним робити далі і що буде на його місці потім.

Дослідниця архітектури Кондель-Пермінова припускає, що справа може бути просто у хазяйновитості українців – "за принципом хай в хаті збережеться, може, для чогось згодиться".

Getty Images / Порожній пʼєдестал памʼятника Пушкіну в Києві

Однак досвід показує, що встановити новий памʼятник на старий постамент, як правило, непросто. "Пʼєдестал несе сенси, які попросту будуть недоречні для нового памʼятника", - каже архітекторка.

Коли після перевороту 1917 року більшовики знищили памʼятник Олександру II на нинішній Європейській площі в Києві, навіть червоні комісари відчули, що ставити на його постамент Леніна чи іншого революціонера, виглядатиме смішно, каже дослідниця.

Водночас українська влада каже, що не має мети обов'язково і негайно щось на них поставити. "Перед Україною зараз стоять важливіші проблеми, ніж встановлення нових памʼятників", - зауважує Тиліщак. Він впевнений, що після завершення війни українські громади знайдуть ресурси, щоб вирішити проблему постаментів.

Одеський активіст Демʼян Ганул взагалі переконаний, що памʼятників має бути менше, адже така їх кількість - це "радянська традиція".

А якщо вже потрібно щось встановити, то хай це буде монумент не конкретній людині, а якійсь важливій події чи групі людей, про яких варто зберегти памʼять.

Читайте також: "Була Кльопана баба, а буде Україна-мати": інтерв'ю Олексія Пергаменщика, скульптора "тризуба" на статуї Батьківщини-матері у Києві

Особистий архів Демʼяна Ганула / На місці памʼятника Катерині II в Одесі зараз меморіал загиблим українським воїнам

Він міркує про те, що на місці памʼятника Пушкіну (з нього зняли охоронний статус і планують демонтувати) на Приморському бульварі в Одесі міг би бути, приміром, великий якір воєнно-морських сил. "Як символ захисників міста, завдяки кому ми стоїмо і живемо, і можемо працювати. Тих, хто дотичний до того, хто ми і якою є Одеса сьогодні", - каже Ганул.

Але щоб вирішити, що має бути на місці старого постаменту, потрібно провести конкурс. Він дає можливість візуально представити різні варіанти, каже Кондель-Пермінова.

Це непросте завдання, над яким мають працювати не тільки митці, але й архітектори та містобудівники.

"На кожну локацію потрібно дивитися у контексті – яке життя відбувається навколо, чим займаються люди, чого вони сюди приходять", - каже дослідниця.

Якщо уважно дивитися, то можна помітити, що кожне місце має свою атмосферу, і поведінка людей про це говорить.

Люди приходять у певні місця з якоюсь потребою, і справжній фахівець має цю потребу відчути і оформити відповідними архітектурно-дизайнерськими засобами. Так створюються унікальні локації, які стають привабливими й улюбленими, каже Кондель-Пермніова.

Можливо, саме тому так складно вирішується доля місця, на якому стояв памʼятник Леніну на початку бульвару Шевченка. Після його повалення розглядали різноманітні проєкти, однак жоден із них не став остаточним.

Getty Images / Інсталяція "Zастрелись" біля постаменту Леніна на Бессарабці зʼявилась у 2022 році

На думку, Кондель-Пермінової, на цьому місці будь-який памʼятник є недоречним. Коли у 1909-1912 роках будували Бессарабський ринок, його головний фасад розмістили по вісі бульвару. Завдяки цьому талановитому рішенню перспективу бульвару влучно завершує пам'ятка архітектури, пояснює архітекторка.

До 1946 року вісь бульвару Шевченка нічим не перебивалася. Памʼятник Леніну встановили поспіхом і практично "випадково", каже дослідниця, знехтувавши навіть тим, що під час нацистської окупації Києва тут стояла шибениця.

Це була єдина не знищена німцями частина Хрещатика, а відкрити памʼятник поспішали до 10-ї річниці Сталінської конституції.

Ускладнює завдання архітекторів і сама атмосфера Бессарабки – торгівельної площі з інтенсивним рухом з трьох боків. Статуя Богородиці, яка була однією з пропозицій, вочевидь, невдалий варіант, адже тут не місце для молитов, зауважує Кондель-Пермінова.

BBC Україна запитала Департамент культури КМВА, чи розглядають зараз нові варіанти облаштування цього місця й що заважає їх втілити. На момент публікації відповідь ми не отримали.

А тим часом порожній постамент Леніна перетворився на справжній артпростір для митців з усього світу.

На ньому встановлювали "золотий унітаз" як символ корупції. Були також сходи з обох боків постаменту, по яких можна було на нього піднятися, величезна синя долоня, а у 2022 році - голова Володимира Путіна з пістолетом у роті.

Переосмислення

На думку сучасного французького митця Джеймса Коломіни, суперечливі пам'ятники не обов'язково треба знищувати, їх можна переосмислити та адаптувати, щоб почати нову розмову в суспільстві.

"Повернення до цих символів через мистецтво може надати їм нового значення, сучасного відображення, яке нагадує про цінності справедливості та свободи", - каже художник в інтервʼю BBC Україна.

"Інтегруючи мистецтво з наявними пам'ятками, можна уникнути стирання історії, одночасно її трансформуючи", - додає Коломіна.

James Colomina / Статуя короля Вільгельма III у Бристолі, яку "переосмислив" Джеймс Коломіна

Художник встановлює невеликі статуї в різних містах світу й додає дотепні деталі декору, які змушують перехожих замислитися і подивитися на звичні речі під іншим кутом.

Так, приміром, він начепив на спис статуї короля Вільгельма III у Бристолі смажену курку. "Таким чином я хотів демістифікувати престиж і серйозність таких історичних осіб", - пояснює Коломіна.

У серпні 2024 року він встановив на постаменті Щорса композицію "Дівчинка з соняшниками". Маленька червона фігурка зроблена у знаковому стилі митця.

За його словами, пам'ятник Щорсу в Києві він обрав через його символічну історію, яка досі присутня в колективній пам'яті.

На його думку, цей постамент уособлює вагу радянського минулого, і, поставивши на нього маленьку дівчинку з соняшниками, художник хотів висловити надію на майбутнє, "вільне від ланцюгів цієї історії".

James Colomina / Інсталяція художника Джеймса Коломіни на постаменті Щорса

"Цей контраст між невинністю дитинства та важкою спадщиною гноблення підкреслює стійкість України, яка здатна перетворити своє минуле на джерело оновлення та гордості", - каже Коломіна.

Порожні постаменти, як шрами, нагадують нам про привидів минулого, каже митець, але водночас говорять і про потребу відродження.

Він вважає їх ідеальними платформами для мистецьких інсталяцій, "простором для творчості та пам'яті".

На думку дослідниці архітектури Кондель-Пермінової, прикладом вдалого монумента вшанування памʼяті про цю війну є Хрест героїв у Вишгороді.

"Він сучасний, віддзеркалює наші потреби і зроблений дуже талановито", - каже дослідниця.

"На відміну від радянської гігантоманії, це місце, куди людина може прийти, щоб поміркувати в тиші, знайти розраду".

сайт проєкту Хрест Героів / Хрест Героїв у Вишгороді

Мабуть, найвідоміший у світі порожній постамент стоїть на Трафальгарській площі в Лондоні.

Памʼятник з нього не скидали, його ніколи там не було. Коли у 1841 році на площі встановили три статуї британських державних діячів, на четверту – просто не вистачило грошей.

З кінця 1990-х на Четвертому постаменті (The Fourth Plinth) виставляють скульптури сучасних митців.

Останньої виграла конкурс на право зайняти постамент композиція мексиканської художниці Терези Маргольєс. Вона складається з гіпсових зліпків облич 726 трансгендерних та небінарних людей.

Getty Images / Четвертий постамент на Трафальгарський площі в Лондоні - на ньому виставляють скульптури сучасних митців

 — 

Вікторія Приседська, опубліковано у виданні BBC Україна

Читайте також: 

• Сергій Грабовський: Чому наразі путін утілює програму Пушкіна
• Не лише Ватутін. Які ще моторошні символи з радянської епохи є Маріїнському парку столиці
• У Полтаві приберуть пам’ятники Пушкіну, Ватутіну та Зигіну, так і не дочекавшись дозволу Мінкульту
• Імперський, російського ґатунку, сенс тхне від дати 9 травня, починаючи від появи саме цієї дати
• Этот злобный и дикий "русский мир"... даже в Швеции
• Операция «Русская хромосома». Что делать с россией после
•  Московити гірше орди
• Орки – это самоназвание россиян
• Оргия русского садизма на территории Украины
• Нелюдські злочини сучасних московитів кличуть про кару