"Злочин проти країни": бій за КПВВ "Чонгар" - свідчення очевидців

Версия для печати

Перше задокументоване свідчення очевидців та учасників невідомого донині бою на КПВВ "Чонгар" 24 лютого 2022 року. Деталі героїчного опору, який чинили українські військові розповідають безпосередні свідки цих подій — працівник заправки "Sokar", прикордонники, водій БТРа та керівник розвідки на Півдні. Унікальні кадри замінованого Чонгарского автомобільного мосту, який безуспішно намагалися підірвати. Значна частина учасників того бою — або досі в полоні, або загиблі. Втрати 137 батальйону морської піхоти, який перший відкрив вогонь по ворожій колоні — досі неоприлюднені.

Наші герої розповідають свою правду про те, що відбулося напередодні і в момент вторгнення заради тих, хто віддав там своє життя, здоров‘я або дотепер не повернувся додому.

Наша робота над встановленням повної картини подій триває, якщо ви були безпосереднім учасником або свідком цих подій і вам є що розповісти  - просимо відгукнутись.

***

24 лютого 2022 року о 4.40 ранку російські війська обстріляли з "Градів" українські позиції на КПВВ "Чонгар", після чого ворожа колона бронетехніки перетнула адмінмежу з анексованим Кримом і за добу захопила лівобережжя Херсонщини – ці кадри камери спостереження Держприкордонслужби облетіли весь світ, склавши враження, що російська техніка пройшла, як на параді, без жодного опору. Поза кадром та суспільною увагою залишилися військовослужбовці, які першими зустріли ворога та відкрили вогонь по колоні – маючи в десятки разів менші сили та засоби. Серед них мопіхи 137 окремого батальйону морської піхоти та прикордонники ДПСУ, значна частина з яких опинилася в полоні або загинула. Нам вдалося відшукати свідків, з їх допомогою ми намагалися відтворити картину подій та того бою та встановити тих, хто відчайдушно чинив опір.

12 лютого 2022, Херсонщина

Зеленський:

"Дійсно масові навчання, задіяно 1300 людей, саме тут ці навчання не випадково,  вони  проходять в усіх прикордонних областях нашої держави. Саме так повинна була працювати наша держава в 2014 році, тут саме те, чого тоді не вистачало...

Прекрасні навчання, дякую за якість, за те, що захищаєте нашу державу. Дивишся - і впевнений в завтрашньому дні і в сьогоднішньому також."

Залужний:

"Як ми і передбачаємо, противника, який намагається до нас підійти, ми будемо знищувати мобільними діями."

Олексій та Євген, прикордонники:

Олексій Ружиненко: Я контроль за режимом, то єсть перевіряв там, щоб люди дотримувались  правил, тобто, не курили  десь в неположеному місці

Євген Еккерт: А я перевіряв наявність документа, тобто, їхнього паспорта.

Євген: Так, десь навєрно на Чонгарі я пробув дев'ять місяців.

Олексій: Я місяця три, неповні три місяці.

- Як ви стали прикордонниками?

Євген: Ну, призвали як. Ну, то повєстка прийшла там і все.

Євген: Зараз, скільки мені було - 18 на 19. 10 листопада мій день народження, 16-го я пішов в армію, тобто, 19. Пішов в 19 в армію.

Олексій: Я хотів поступити в академію танкових військ у Харків. Ну, там з екзаменами трішки не пройшов. Прийшов у воєнкомат. І що, мені вмєсто цієї ж справи дали повістку. Давай, проходь там, через тиждень всьо. І так я попав, можна сказати. 

- Яка ваша бойова підготовка?

Євген: Ну, автомат.

Олексій: АКМ.

Євген: АКС.

- Ну який настріл був?

Олексій: Тобто, десь ... 15 патронів, десь так.

Євген: 20 там, короче, рожок.

Олексій: Короче, 30 патронів і все.

Євген: 30 патронів, на мішень, там сидя, стоя і все.

- Скільки у вас виходить з прикордонним пунктом росіян відстань там була?

Олексій: Кілометрів два-три.

- Ви їх могли бачити.

Олексій: Так, спокійно ... з вишки.

- Чи ви відчували цю напругу там?

Євген: Ну, знаєте, там бойова підготовка, наприклад, я не знаю, ну більше бойової тривоги там і все, в принципі, нічого більше не мінялося.

Олексій: Десь за тиждень до початку, то ми уже на пункті пропуску ходили в бронежилетах. Ну так, так нам нічого такого особливого не говорили, просто бронежилети. От там буде перевірка, давайте одягайте, все.

- А який от у вас інструктаж щодо того, щоб відкрити вогонь?

Євген: Ну, якщо загроза, якщо несе життю, здоров'ю прикордонного наряду.

Олексій: Розумієте, різні офіцери по-різному говорили. Хто говорить, якщо уже там російські війська переходять міст, тобто адмінлінію, то ви вже повинні відкривати вогонь. А другий офіцер, наприклад, говорить, що якщо по тобі вже стрельнули, ти вже повинен стріляти. Оце так, ну та я без різниці чи він перейшов, не перейшов.

Євген: За тиждень ... та десь за тиждень дрон підлітав до КПВВ. Ну, оглядав, наприклад, нашу місцевість ... не дали...

Олексій: Нам навіть вистрілити не можна нічого, просто автомат навів, він так може побачив щось, розвернувся, втік, тобто, щоб не стріляли.

Євген: Тобто, він скоріше всього, побачив наші бойові точки, наприклад, і просто собі улетів.

Олексій: Тобто, нічого, просто стоїш дивишся і все.

Євген: В тебе немає дозволу на вистріл, щоб його збить, наприклад. Він просто подивився і собі спокійно улетів і все. А що там з цього робити? Тільки відповідальність просто стрілять. Ну, потом за ті патрони буде розговор, де ти їх дів. Ти ж підписав документ 140, 120 паронів, наприклад, а потом оказалось в тебе менше патронів, де ти дів їх? Це відповідальність несеться.

- Напередодні проходили великі масштабні навчання "Заметіль". Чи ви про них знаєте?

Олексій: Ні, не знав.

Євген: Ні.

- А яка у вас зброя була в наявності?

Євген: Автомати.

Олексій: Автомати.

Олексій: Все, більше нічого. А! І в нас ще стояв БТР.

Євген: БТР в капонірі стояв і все.

Олексій: Так, так це теж прикордонник, тільки це прикомандирований. Ми його так не знаємо.

16 лютого 2022, КПВВ "Чонгар"

Іван Моток, водій групи управління прикордонної комендатури швидкого реагування, 25 прикордонного загону ДПСУ:

- Розпочалась моя служба 17 вересня 2020 року. Я підписав контракт і вступив на службу в Державну прикордонну службу. Я пройшов курси навчання на механіка-водія БТР.

Комендатури почали створюватись з 14-го року, коли почалося вторгнення російських військ на нашу територію. Ми більш мобільні, в нас уже іде броньована техніка, більш посилені зброєю. І в разі десь якоїсь можливої агресії або провокації ми повинні туди негайно висунутись і усунути дану  проблему по можливості, або ж посилити якийсь загін або пункт пропуску.

- Вам за час служби доводилося виїжджати на такого роду завдання?

- В 21-му році ще також тоді були провокації зі сторони наших ворогів. І ми виїжджали також на Херсонський напрямок в складі нашого ПКШРу. Також у нас була  броня, але тоді нічого такого не було.

- Чи брали участь ви в командно-штабних навчаннях "Заметіль 2022"?

- Ні. Там я не був.

14 лютого нам  дали наказ виїжджати на посилення позиції Чонгарского прикордонного загону. 

У нас позиції були, ми виїхали в складі 30 чоловік, ну плюс наше начальство з нами було. Виставили палатки, буржуйки, розтопили, обігріли приміщення. Хлопці там почали міняти, заступати в наряди, щоб по обороні. І вже зранку, з самого ранку до нас приїхала техніка – екскаватор – і ми почали облаштовувати позиції.

Денис Герасименко, працівник на будівництві АЗС "Socar"на КПВВ "Чонгар":

- Звуть мене Денис. Народився я в місті Пологи Запорізької області. На Чонгарі я опинився на роботі. Ми строїли від компанії "Сокар" заправочну станцію, плюс реставрація була там ЦНАПа, автовокзалу, то єсть, і всі ці території там. Ну і плюс інфраструктура. Приїжджав і президент дивився. Це ж його ініціатива була.

Ми повинні були здавати її вже давно, ну вроді би вже це все останній раз, це вже все 15 березня, всьо – відкриття.

- Ви були будівельником там?

- Хай буде будівельником.

- Тобто, не можна конкретно сказати, чим ви займались?

- Ну, не стоит, не стоит. Я обичний просто роботяга, вот такі мої функції були.

- А ви перебували там цілодобово і жили в вагончику будівельному.

- Да, да, да. Там десь може щось поламаться, там десь  електрики приїжджають, там щось додєлують, додєлують...

- Чи бачили ви посилення заходів безпеки?

Я їх раніше бачив і це всі відчували. Ну там це всі знали і місцеві це все знали.

Єслі їдеш в сторону Чонгара, получається, буде блокпост. Видно, як пацани наші, як вони цей БТР закапують, як це все сдєлано, де у них що стоїть, сколько чого, короче, сколько їх чоловік. Кожен може просто бачить! Єслі ходять мєсні, які туда-сюда мотаються через цей кордон, і вони ходять допустім убирають там ілі замітають там ну по хазяйству там територію.  Вони знали, де що там закопано, де що там вкопано. І це знали всі! То єсть, це не то, це була таємниця полішинеля просто. Ну це було смішно.

Там іще вневєдомствєнна охрана нас полностю всіх охороняла. То єсть, стояли поліцейські в ЦНАПі вночі, ще був поліцейський, вневєдомственна охорона. Який дивним, дивним чином зник ввечері вмєстє з нашими поліцейськими. Тут мені кажуть, короче, готується наступлєніє.

- Вам ніхто не казав, що їдь звідси, небезпечно може бути?

- Ну, кромє мами, ніхто.... Кромє мами, ніхто.

Богдан Копчатов, командир загону 131-го окремого розвідувального батальйону ім. полковника Є. Коновальця:

- 131-й окремий розвідувальний батальйон знаходиться у підпорядкуванні сухопутних військ і Головного управління розвідки. Я приїхав туди на посаду командира загону.

Розвідку там забезпечував тільки ваш підрозділ. Тобто, фактично вся інформація, яка відбувалася, це здобували її якраз ваші підлеглі.

Так, один орган розвідки – це були ми.

- Чи знали ви про командно-штабні навчання "Заметіль-2022"? Чи брав ваш підрозділ участь?

- Я на цих навчаннях брав участь, особисто я, тільки на етапі планування на нараді, я не їздив там з президентом на перешийок. Це був високий рівень наради, називалась вона "Організація взаємодії". Присутні були всі представники абсолютно всіх силовиків Херсонської області. Національна поліція, Служба безпеки, я, представник 59-ї бригади. Командира не було. Він був чи в відпустці, чи на лікарняному, це 59-ї бригади. Був його заступник, командир  батальйону морської піхоти, "Альфа". Ну, і короче далі, далі, далі там артилеристи, протиповітряна оборона. Ну людей на нараді було багато. Проводили і особисто командувач Андрій Васильович Соколов (Андрій Соколов, генерал- майор, заступник командувача ОК "Південь", командир угруповання військ "Південь" (2022р)).

- Чи порушувалося на цій нараді питання про брак, озброєння, про брак людей на тому напрямку в разі наступу? Чи обговорювались ці проблеми?

Однозначно, і на мою думку, це питання навіть і порушувати не потрібно було, бо воно і так було очевидним. Ну, 400 людей обороняє перешийок протяжністю в 200 кілометрів. Ну, як би це надо усвідомлювати, що воно так не працює. Я пам'ятаю точно, озвучили, що 59-та бригада обороняє умовно напрямок Чонгар, Нова Каховка, це трасу цю, і озвучується з аудиторії питання - хто буде обороняти Мелітопольський напрямок. Ну і Мелітополь в часності. І командувач озвучує - на напрямку Мелітополя має бути бригада  резерву, вона уже десь там їде. А вона і не приїхала так.

- Чи порушувалося питання збільшення?

- Безумовно.

- В чому була проблема?

- Скоріш за все - недостатньо сил і засобів. Противник зосередив свої війська на великій ділянці від Білорусі до Криму. Сил не вистачало, треба було і в зоні ООС тримати війська, і Київ, і Харків, по всій ділянці - сил не вистачало - і Північ, І Слобожанщину - я думаю тому.

- Розвідки іноземних держав вже повідомляли про ймовірність вторгнення. Українська розвідка, що спостерігала на тому напрямку? Тобто, це ви забезпечували цю інформацію?

- Це важливо усвідомлювати, ми забезпечували тактичну розвідку. Тобто, те, що ми бачимо очима. Те, що відбувалося в глибині Криму, я не міг це бачити. Ми, умовно кажучи, бачили узбережжя і ... Ну, у них прямо на адмінмежі є полігон їхній, от ми спостерігали, умовно кажучи, за полігоном і за рештою узбережжя по Сиваському озеру.

- А як полігон називався?

- Філатовка.

Десь приблизно за днів 10 чи 15 до повномасштабного вторгнення у них там почалися навчання, масштабні навчання із залученням артилерії, авіації і так далі. Там вони відпрацьовували такі елементарні загальновійськові дії – розгортання, згортання, відстрілювалась артилерія, і так далі. Тобто, ну як звичайні, умовно кажучи, бригадні навчання були на полігоні. Ми це все фіксували, доповідали і так далі. 

- Чи здавалося вам тоді на той момент це чимось загрозливим?

- Здавалося мені загрозливим, коли напередодні, я не пам'ятаю, там за пару днів до початку наступу на різних КПВВ там, ну в тому числі і на Чонгарі по їхній бік переходу починали їхні бійці якісь там розчищати протитанкові міни, прибирати начали. Ну для чого їх убирають? Ну може бути різне - ремонт там ... но це вже були якісь ознаки нестандартних дій і так далі.

- Які були накази після цієї інформації?

- Спостерігати. Десь за напевно день або два до наступу формувались у нашому напрямку колони бронетанкові, ну протяжністю великою, і ми передавали, що імовірно це ознаки наступу противника. Ну бо якби виконувати марш у нашому напрямку, ну це тільки наступати. І якщо тут КПВВ і в напрямку КПВВ побудована колона там умовно з 200 одиниць, це тільки ознаки наступу. Але  приймати рішення не мені. У мене  робота вузькопрофільна. Ми передавали це на начальника розвідки, начальник розвідки далі командувачу (Сергій Наєв, командувач Об'єднаних сил Збройних сил України (2020- 2024 рр)).

"УП: Даних української розвідки у вас не було?

Наєв: Кожного дня я отримував розвідувальні донесення, що ударних угруповань навколо країни не було".

Богдан Копчатов: В нас було піших розвідників бойових одиниць 21 особа. Ітого в сумі, ну хай буде, я так примножую, 400 осіб. Це от я назву це гарнізон Кримського перешийку. На нас наступало найбільше наступаюче угруповання навколо України - 25 000 осіб на 400 людей. Ну це смішно.

Ці навчання в ідеалі повинні би були підготувати війська до імовірної ескалації і ну, однозначно під час навчань виявились би недоліки, що там десь є прогалини. Ці прогалини усуваються і уже на етапі справжнього наступу все має працювати як нормальний механізм. А вийшло так, а вийшло, як завжди. Що навчання відігралися ці на бумазі, що от ми пройшли навчання, всі готові війська до відбиття наступу.

- Чи в рамках цих навчань перевірялося замінування мостів? Чи ви знаєте про перевірку справності цих мін?

- Я бачив мінування мостів особисто. В кінці січня мої розвідники пройшлись попід мостами. У мене єсть фото і відео, де вибухівка в ящиках, і так далі. Я бачив це особисто.

Але це було в кінці січня. А наступ в кінці лютого. Оцей проміжок я не володію інформацією.

- А чия це зона відповідальності от справність?

- Інженерних військ. Я знаю точно, що в лютому з президентом от приїжджала інспекція з інженерних військ, перевіряли мінування.

(Ми звернулися до 808-мої окремої бригади підтримки, що відповідала за справність мінувань, однак на запит нам не відповіли, - авт.).

23-24 лютого 2022, КПВВ "Чонгар"

- 23 лютого - що це був за день, коли ви заступили на зміну?

Євген: Вранці ми приїхали... як все і обичним дньом...

- А скільки ваш наряд мав тривати?

Олексій: 24 години. Людей було, в принципі, як всєгда.

Один мужик приїжджав, пам'ятаю каже, здається, старший зміни спитав у нього, що там на тій стороні? Ну сказали, там якась техніка, танки, БТРи вроді і все, більше нічого. ... ну і його пропустили, все, він поїхав.

Євген: деякі говорили, та все нормально.

Олексій: Ми ще пропускали. Дивіться, в нас закрили тільки одну половину, а друга ... так, одну полосу закрили, а друга полоса у нас работала.

- А коли ви пам'ятаєте от останніх людей, які перетнули?

Олексій: В скільки, в час ночі? ... з Донецької області приїхали.

Ми їх пропустили. Ну там, здається, педешники говорили, що там на їхньому пункті пропуска уже вродє там ...

Євген: Світло. Вірубили світло уже.

- Тобто наближення техніки?

Євген: Ми чули звуки.

Олексій: З 10 вечора уже.

Євген: З 10 такий гул, знаєте, стояв. Знаєте, як отой…

Олексій: Ближче до часа ночі ми вже начали задумуватись, що ... що щось буде. Ми дивимося просто, в тепловізор дивилися з вишки, получається, колона їде. Ну перша машина там з включеними фарами, остальні там заді так тягнуться за нею.

Я прийшов в кімнату, я роздівся, ліг і буквально через хвилин 10 приходить там теж один строковик, говорить цей, лейтенант сказав збираємося, виходимо. Все.

Євген: Бойова тривога у вас, виходьте з приміщення, занімайте там бойові, бойові...

Олексій: Та тоді вроді тривоги не було, просто... А, була...

Спускаємося там в окопи, і чекаємо.

Іван Моток, водій групи управління прикордонної комендатури швидкого реагування 25 прикордонного загону ДПСУ:

- Я десь кожну годину прогрівав БТР, щоб на випадок чого він міг швидко запуститись, бо техніка стара. Запустив, прогрів, запустив, прогрів. І десь ... в 4, в 4:20 десь я знову його запустив, хвилин 15 він погудів, я його заглушив. І лиш вийшов з нього в капонір покурити, лиш, лиш, як зараз пам’ятаю, лиш докурив і чую свист.

Денис Герасименко, працівник на будівництві АЗС "Socar"на КПВВ "Чонгар":

- Заходжу, думаю, сейчас попью чая. Нажимаю на кнопку чайника і тут перший прильот "Града". Первый пошел, второй пошел, тишина. И потом как сыпануло, ну прям как надо. Я падаю на пол, начинаю на полу одеваться. В это время всё гепает, гепает. Первым делом сразу набираю там прорабу, говорю, сваливай, потому что война. 

Богдан Копчатов: Приблизно о п’ятій ранку... А! Я помню точно, що десь посеред ночі ішли від моїх людей доповіді, що на російському боці на їхніх КПВВ почали гаснути ліхтарі. Ну, їх начали виключати. Після чого на заводі "Титан" на Перекопському КПВВ погасли ліхтарі. Я так раз думаю, ну якась тут начинається історія, і приблизно о п’ятій ранку чи в пів п’ятої ранку, десь так, мені телефонує мій підлеглий іменно на Чонгарському напрямкуі каже, що нас обстрілюють "Гради". 

- А ви де були?

- В населеному пункті Одрадівка

Я кажу, колони ідуть? Він каже, поки що ні.

Я одразу обдзвонюю усіх на перешийку, це там на різних напрямках, запитую у них обстановку і так далі. Загострюватися начало на Чонгарі і на Перекопі. Це такі були два основні КПВВ. На Перекопі це напрямок на  Чаплинку і на Чонгарі напрямок на Мелітополь. І от як би обстановка розвивається, обстановка ішла дуже бистро, це дзвінок за дзвінком. Я одразу вийшов на зв'язок з начальником розвідки, обговорили дії. Він мені каже, спостерігайте, у разі наступу - ну негайна доповідь, і так далі. І от як начала бити артилерія на в тому числі і на Чонгарі, у морпіхів пішли втрати від ударів "Градів".

Набирає мене цей боєць з Чонгара і каже, колони пішли. Я набираю до начальника розвідки, а колони вже, короче, вже на нашій українській землі, і кажу, поставте по мостах загороджувальний вогонь артилерії. Він мені каже, що ну він обірвав трубку, передзвонює і каже, артилерія не встигне розгорнутись.

- Скільки часу потрібно артилерії розгорнутися? Це ж від кількох хвилин до години.

- Ну, от ... та артилерія умовно би мала би бути уже розгорнута і чекати команди на вогонь.

У нас був чат общий. Це був я і морські піхотинці. Це були там усі - від командирів взводів  до командира їхнього батальйону. І от як начала іти техніка противника, в чаті ми пишемо – обривайте мости. Плюсують морпіхи.

Іван Сестриватовський, старший сержант 137 батальйону 35 бригади морської піхоти:

- Намагався здійснити підрив але вибуху не сталось. Намагався перевірити дроти, може, якась помилка сталась, заново попробував раза три, вибуху не відбулось і всьо по наказу.

Богдан Копчатов: І він пише СМС-ку, бо я візуально не бачив це, я на Чонгарі не був, детонація не відбулася.

Якихось вагань там обірвати міст не було. Однозначно, обірвати мости, бо  це наша безпека.

- Ви тоді знали про те, що немає альтернативного способу підриву?

- Ні.

- А як так?

- Ну, це не моя компетенція.  У мене є моя місія розвідувальна, я нею і займаюсь.

Коли не взірвались мости, ну у мене не то, що паніка, але я був такий озлоблений. Я хотів тих інженерів розтягнути на якісь окремій березі, і короче, да. Ну це було, ну я просто усвідомлював, що ну всьо.

Не взірвались мости, не вийшла артилерія, не вийшла 59-та бригада. Відчуття - як наче вся планета іграє проти нас. І коротше... На Чонгарі у морпіхів був один БТР і був СПГ – це протитанковий гранатомет радянського зразка, і до гранатомета було шість пострілів на всю оборону.

- Морські піхотинці намагалися застосувати наявну у них зброю по цій колоні?

- Конечно. Конечно. Уявіть, шість пострілів до гранатомета, один БТР і 200 одиниць російської техніки.

Іван Моток, водій групи управління прикордонної комендатури швидкого реагування, 25 прикордонного загону ДПСУ:

- У мене була задача, коли якщо починається, не дай бог, якийсь обстріл, щоб хлопці, хто ближче до моста стояв, щоб вони до мене в БТР побігли, щоб запригнули і ми виїхали звідти. Тобто, і я відразу уже бачу, що ну там дуже, дуже багато етіх трасєров, вибух один на одному. Потім поворачую голову вліво, бачу, як уже по хлопцях прилітає. Хлопець один тримається за голову, кричить. І відразу біля нього вибух і всьо.

Я бачив, як перший танк зайшов на міст їхній, як його підбили. Але його підбили морпєхі, вони з РПГ по ньому вдарили. І я бачив, як по морпєхах били. Але після цього пострілу їх там ... просто вони крили однаково нас і крили однаково морпєхів. Вони біля нас там недалеко знаходились. Але після того, як вони по танкові ударили, вони хвилин 20 тупо зі всіх снарядів били просто туда по них. Вони там камня на камні не залишили. Я навіть не знаю, що там з хлопцями сталось.

Може хвилин 10, може 15 пройшло з цього всього, я чекав, чекав, і уже зрозумів, що нема смислу.

У нас була команда, що в случає такого, всі біжать до виходу з КПВВ Чонгар і туди під’їжджає з самого отдєла техніка. Тобто, вона мала під’їхати, там автобуси. Але автобуси їхали, але вони попали також під обстріл. І коли я виїжджав БТР-ом, я лиш тільки виїхав з того капоніру, відразу почув, як уже пішли чергами по БТРові. 

Ну, я проїхав може метрів з 400, що я уже був ближче до виїзда, і всьо, і просто позаду мене якийсь удар глухий і всьо. В глазах потемніло. Тако якось мене сцепеніло, я не можу зрозуміти, що сталося. Може секунд п’ять пройшло, наче ціла вічність. І тут я починаю, знову в мене,  дивлюся, БТР тако, він аже начинає весь труситися і я уже нічо не чую. І я  просто з нього вилазю, беру автомата, накидую на себе броню. Все, дальше вспишка, я уже біля входу в КПВВ. Бачу, як два хлопця, там така скляна будка була, як два хлопця звідти ведуть вогонь по танкові. І танк просто повертається, уже їхній, уже зайшли вони дуже швидко, і вже цей танк повертається і просто наїжджає на цю будку з хлопцями. І все. Я просто фух в сторону і під трасу заліг.

Денис Герасименко, працівник на будівництві АЗС "Socar"на КПВВ "Чонгар":

- Я встав, бистренько в рюкзак кинув саме необхідне таке, що було. І питався только його на себе надіть, дивлюсь короче, наших п’ять пацанов біжать і двоє ззаді прикривають, а двоє одного пораненого, короче, тащать. Я кричу їм, хлопці, сюда, свої.

Олексій та Євген, прикордонники:

Олексій: Я  поняв зразу, що треба присісти, голову прикрить. Все, я сів. Потім чую, давайте всі в бліндаж, кричав лейтенант. Все, ми в бліндаж забігли, там сіли, молилися, там щось кричали, плакали. Ну, реально було трішки страшно.

Євген: Скільки нас обстрелювали десь?

Олексій: Та хвилин 40 – година, десь так.

Євген: Потім прийшла команда, що да, відкриваємо, ну відкриваємо просто двері і виходимо.

Олексій: З нашого відділу, сказали, по нас відправили автобус на евакуацію.

Лейтенант сказав нам – все, давайте будемо колоною виходити. Там дистанція приблизно там, ну 10 метрів, 15-20 метрів, все. Почали бігти так колоною. Далі дивимось, ми, ми получається з бліндажа вибігаємо до нас в тил, дивимось, там стоїть БТР і щось таке було похоже вроді на козаки якісь, люди стріляють ... по колоні стріляють. Ми, блін. Ну, може морпехи, у нас тут морпехи...

Євген: Їхала техніка, скоріше, перва розвернулась техніка і відкрили по ходу вогонь по своїх, так получається, так. Тобто, не було скоріше взаємодії, скоріше всього між тими і тими...

Олексій: Ми заходимо вже до нас в тил, дивимося, там же ж БТР стоїть чи щось похоже на "Козак", і люди стріляють так по колоні. Ми думаємо, типу, це можливо наші, там морпехи у нас тут рядом стояли, буквально 100 метрів від нас, може нас хочуть забрать. Ну ми ж все там, начинаємо автомати цей опускать, блін, кричим тіпа, свої, свої. Підходим ближче, там якась біла пов'язка, там красна пов'язка, всі, всі в масках так.

Євген: Ми даже цього...

Олексій: Ми не можем понять, блін, що це таке?

Євген: То лі наші, то лі це не наші.

Олексій: А потом, а потом метрів 15 буквально так до військового російського, ми чуємо – А! это хохлы...: п#дарасы #баные... Ну, і все. Зразу…

Денис Герасименко, працівник на будівництві АЗС "Socar"на КПВВ "Чонгар":

- Вони моментально короче ворвались і сразу заїхало два "тигра", сверху були крупнокаліберні кулемети у них, тепловізори, фари включають, стоять, руки! Я поднимаю руки, кричу, я  гражданский. Начинаю з ними розмовляти на їхній мові. Кажу, я гражданский. Хочешь жить, ползи сюда. Всё, я короче подползаю туда. Тут,  завязывается опять стрелковый бой.

Отстрелювались може наші хлопці, от. Та потом дивлюсь, один орк пада, один орк іще там кричить, короче, тоже пада. Ну хоть признаки жизні дає, один – 200, один – 300. Це наш хлопець прикордонник, збоку підійшов. Потому що, машина отак же стала, і вони стріляли отсюда получается, ну тіпа прятались, щоб по них не попадало. А він отсюда зайшов їм как раз. От і короче надавали там трошки.

Женя і Олексій:

Олексій: Там росіяни, вони забігають, в них сумки повні там магазинів, там гранати - все єсть. А коли нас положили на землю, зняли з нас бронежилети, там чотири, три магазина висить на бронежилеті і один в цьому - в автоматі. Все, вони кричать там, де, де ці ... гранати там, не знаю, ножі якісь, пістолети? А в нас нічого немає. Як немає? Єслі найдем - уб'єм, там ще щось.

Євген: Тобто, погрози були, ну тобто, що уб'ємо зараз вас. Над вухом стріляли над нами.

Олексій: Я пам'ятаю, я тоді голову підняв, та не один я, і подивилися на заправку, там стоїть уже автобус і видно такі дірочки, там стьокла посипані, все.

Євген: Да. Вже автобус вже був обстріляний.

Богдан: Я одразу убрав з голови оцю думку про наказ, що утримувати позицію до останнього  бійця. Бо ну наприклад, я б не зміг би жити далі з думкою про то, що я там кинув людей на смерть, і я одразу дав команду відходити.

І коротше, в час оцих ударів і боїв командир морської піхоти уїжджає оттуда. Командир тогочасний 137-го бата морської піхоти. Він уїхав,  а люди осталися на перешийку.

У моїх там не було техніки і ми одразу обговорили це на етапі планування - у разі чого, ви відходите з морпіхами. Ну взагалі уся наша діяльність на перешийку була пов'язана з морпіхами. Ми, грубо кажучи, були як одне ціле там. І вони відходили, у них обламався БТР. Вони його оставили. Ну тому що, у них на хвості вже ішли російські війська, а їх було, ну їх було там три чоловіка моїх і їх взвод.

Іван Моток, водій групи управління прикордонної комендатури швидкого реагування, 25 прикордонного загону ДПСУ:

- Почув, що в мене телефон дзвонить. Дістаю. Пропущених там було дуже багато від нашого командира, він мені дзвонить, що там відбувається? Кажу, техніка, суне техніка, дуже багато. Кажу, танки, кажу, "тигри", кажу, всьо.

Каже, ти цілий? Кажу, так, цілий, трохи, контузило, але вроді вже проходе всьо, в ушах тільки дзвенить. Він – документи з собою? Кажу, так, посвідчення, автомат зі мною. Він каже зривай з себе шеврони, каже, документи і автомат, це всьо, каже, спробуй  десь сховати, є де? Кажу, так, мені там вдалося трохи його прикопати. Кажу, щас зроблю. І він каже, давай пробуй до нас виходити.

Женя і Олексій:

Олексій: Нас завезли в Крим, нам говорять - ось завтра ми вас ввечері відпустим.

Це, мабуть, Джанкой - міжнародний автомобільний пункт пропуску, це біля кордону ми сиділи там в якомусь штабі, здається. І от там нас знімали.Спочатку він сказав – хто хоче там інтерв'ю дати? Ну, всі мовчать, потом каже, так, ти давай пошлі. Ну всьо, мене,  першого вивели. Потом мене поставили, там ще здається десь відео є, де я говорив із батьками по телефону. Мені дали подзвонити.

Потом я просто, я почув голос батька, матері – всьо, мене начинає розривать. Я начинаю плакать. Я... я не знаю, що сказати, все. І дальше що, дальше… 

Я нічого не можу зробить. Ну типу, свої, ну зі своїми рідними я побачився тільки після того момента, через два ... ну майже два з половиною роки.

Євген: Рідна мати не узнала. Вибиті зуби, худий, лице навіть віком 30-35. Тобто, мені 23 зараз.

Денис: Я їм постоянно  виносив мозг, що я гражданський, короче, отпускайте мене і всьо.

І потом вони все-таки решили зжалиться, короче, випустили мене, слава богу.

- Як далі ви спланували свій відхід?

-Моток: Потім я знав куди мені треба йти, лиман проходив, Сіваш, ну сам по собі дуже дуже мілкий, десь може максимальна глибина буде в середині метра два і я йшов вдоль цього лиману я вже на той час скинув із себе бушлат, я був ну бєрци, штани і під кітелем в мене був теплий зимовий світер, я в світері, йшов получається, йду вдоль лиману а зліва в мене гори ніби в землі, там така впадина я йшов по ній, потім я якось не помітив поворачую голову ліворуч і я не помітив як мене ближче до дороги тягнуло, цей лиман виводить. Поворачую, вже дивлюсь стоять два Камази, стоять рускі воєнні, курять і дивляться на мене.

Метрів може 200 було, я просто думаю, відразу така думка в лиман вони за мною явно не побіжуть, холодно, почнуть стріляти, думаю, пока почнуть стріляти будь що буде, я просто розвертаюсь і йду в лиман. Я десь відхожу метрів 500 і вже відчуваю, що вже починають ноги відмовляти, дуже тяжко було йти.

Йду там такі островочки посеред лимана, вихожу там метрів 500 довжини островочки, йду по цьому лиману, відчуваю як ноги горять від цего перепаду температури. Знову в лиман і знову островочок, і так пройшов може кілометрів шість.

- Ви шість кілометрів йшли по воді?!

- Так, ну там я кажу 500 м по воді, 500 м по островочку, тобто води, грубо кажучи, по пояс, йду, відчуваю як все тут підіймається, трусить, але адреналін, кров йде, жить хочеться.

Я дійшов до села там де ми недалеко розташовувалися, там одну людину узнав, попросив в нього води, але вже на той час і телефон сів, вже десь четверта година вечора була, уже темніло. Він мені виніс води, я вирішив йти дальше. Йду і відчуваю як мені вже йти тяжко, вже ноги не несуть, йду із села, там жіночка мене одна догнала, каже військовий? Кажу, так. Вона каже, давай в будинок; нє, кажу, не буду вас підставляти, я йду далі, кажу, мене чекають.

Там десь місяць я так посидів, поздавав колони, познімав, швиденько я дуже рано вставав ще темно було, знімав колони на відео, передавав там уповноваженим людям, відразу скидував, яка кількість, яка швидкість, куди йдуть, все вони там оперативно все опрацьовували, тобто знали що там де велися бої вони знали, що там скоро туди доїде ще одна колона техніки, і вже її там зустрічали.

Через деякий час ми дізналися, що там люди місцеві возили із Запоріжжя через Мелітополь там де евакуаційні коридори. Я почав з ними зв’язуватися, але так як в мене з документів було із собою лиш тільки права і дія, ніхто не хотів брати.

Проходить цей час, виходить на мене жінка одна, так і так, ми можемо тебе повезти, але ти без паспорта. В мене права, дія, кажу, і є, кажу, фото паспорта, всьо. Давай, каже, на твій страх і ріск

- Скільки взагалі блокпостів було у вас на шляху?

- До Мелітополя в мене там нарахував було кілометрів 50 їзди, десь блокпостів 20. А от уже з Мелітополя з цієї сірої зони до Васілівки і туди далі, там, грубо кажучи, кожні 250 м був блокпост.

Сиджу собі тут, чую тако, доброго дня, і все я вже розумію - всьо, я вже майже дома, навіть не віриться, сльзи на глазах. Вийшов, пожав йому руку, обняв, приїхали ми вже аж ввечері в Запоріжжя, мене там вже зустріли прикордонники і все. Я думаю, невже це всьо закончилось?

Богдан, розвідник:

- Ви, мабуть, багато повертаєтесь до того дня, до тої доби і тих подій. Що ви могли зробити по-іншому, щоби склалось краще? Щось можна було зробити, на ваш погляд?

- Конкретно в моїх компетенціях? Я не знаю навіть. Я б напевно, якби я розумів би, який результат буде, я б проконтролював особисто мінування мостів – це раз. Проконтролював би артилеристів – це два. І обмінявся би із артилеристами особистими контактами і не виходив би на артилерію через третіх людей, а напряму. І напевно ... я, ну якби я розумів, як буде, я постарався би якось уберегти абсолютно усіх людей - і морпіхів, і пограничників, і так далі.

- А який от сенс був там перебування тих підрозділів, якщо в них все одно не було достатньої кількості зброї?

- На мою думку, для галочки. Ну це, це моя особиста думка. Підрозділи там були, і переважно це були підрозділи морської піхоти, які були на ротації після Донбасу. Там розмістили батальйон з 50-відсотковою комплектацією, 80 відсотків із яких строковики і неробоча техніка військова, ну то яке це має бути відношення до задач? І тут не проблема морпіхів. Ці морпіхи максимально відважні люди, і ніхто із них, окрім командира їхнього, не втік оттуда, а бійці усі виконували накази. Але хто, хто відправляв от цей батальйон на задачі на перешийок, це там якісь командувачі органів управлінь військових, і так далі, от як вони приймали рішення, що отакий організм оборонятиме отаку смугу відповідальності? Ну, це злочин проти країни.

(Точна кількість загиблих на КПВВ "Чонгар" до сих пір невідома. На наші запити в 137 батальйоні морської піхоти надати список імен, щоб вшанувати пам'ять тих, хто віддав життя за захист Батьківщини – не відповіли. Анонімно військовослужбовці кажуть про заборону коментувати цю тему. - авт.).

- Розкажіть, будь ласка, про Іллю Стариша.

Іван Моток: Іллю я знав добре, бо ми з ним служили.Восьмого січня в мене було весілля, тобто він знав, що я збираюсь їхати робити пропозицію, я з ним радився як це зробити. В нього була дівчина ,каже збираюсь робити пропозицію. Кажу давай, а тепер я тебе буду вчити як це все робити. Тобто ми з ним нормально, дуже добре спілкувалися, були друзями.

Він був водієм і водієм доволі-таки вправним, Ілюха, там треба поїхати сьогодні на уазіку, сів поїхав. Він до техніки дуже добре, він розумів, знав, він як відчував її.

І так само ми коли заступили на міст на Чонгар, то він якраз зі мною попав туди, тому, що у разі чого, я пригаю навідником, він пригає водієм і він їде, я відстрілююсь. По дорозі там стаємо підбираємо людей. Ну але так із цього нічого не вийшло. Коли почався обстріл, вони попали в бліндаж, там де вони були, і хлопці вже хто в яку сторону побіг.

Він побіг, швидше за все, якраз до БТР, але так як там куль дуже багато було, літало все, і просто попав під вогонь.

Денис: Ви хоть тисячу людей найдете, які би допустим, хто б побачив перший постріл Другої світової війни? Це, думаєте, багато людей бачило це? А я це бачив. Я щас згадую це як історичну подію. Як дуже велику трагедію лічно для мене, не як для людини, а лічно для мене, як, ну як для українця. І мені жалко просто, дуже жалко матерів, дочок, може жінок, сестер, хто загинув хлопців. Я вдячний їм за те, що вони мене захищали. Як би там воно не було, ну вони по крайній мєрє ну с высоко поднятой головой, достойно. Я считаю, ну це достойно..

Денис - будівельник: Жалко, они вообще-то да молодые пацанята были, вообще, то есть, ну как они оказались вообще, как они могли охранять, на границе с воюющей страной? Чё они не на границе с Польшей, да, стояли или с Венгрией, уже такие, чтоб допустим с опытом, да, с досвідом уже. Ну чо вони на кордоні не стояли, а от діти отакі.

11 квітня 2022 року ДБР відкрило кримінальне провадження за частиною 1-ю статті 111 та частиною 3-ю статті 425 Кримінального кодексу – державна зрада та недбале ставлення до військової служби, а саме неналежна організація мінування мостів та дамб для підриву та стримування наступу ворога вглиб материкової України.

Слідчі допитали низку високопосадових військових командирів та свідків тих подій. Героїв нашого фільму серед них немає. Жодної підозри в цій справі донині не оголошено.

Щоб відтворити повну картину подій першої доби повномасштабного вторгнення, ми продовжуємо шукати безпосередніх учасників або свідків цих подій. Якщо вам є що розповісти, просимо відгукнутись.

Ірина Стороженко, Цензор.НЕТ

«Аргумент»

На цю тему:

• Наєв: На Чонгарі було 1500 мін, а мало би бути 200 тисяч
• Бутусов: Чого боїться Зеленський - розбір інтерв’ю колишнього командувача Об’єднаних сил України ЗСУ генерала Сергія Наєва
• Марія Берлінська: Все ближчими стають масові розстріли