Як та хто у 1966 році над Києвом встановив синьо-жовтий український прапор

Версия для печати

Нічого не виникає на порожньому місці, каже 85-річний дисидент Віктор Кукса. Залізна завіса, що розділяла СРСР та решту людства, не виключала зв'язку між подіями, які відбулися по її обидва боки. На початку 1965 року в засвіти пішов Вінстон Черчилль, забравши із собою уламки західної імперської романтики.

У вересні того ж року в київському кінотеатрі "Україна" відбулася прем'єра "Тіней забутих предків" Параджанова, зазначає “Українська правда”.  Гуцульський стрій замість шароварщини, карпатські сльози замість гопака – історія кохання Марічки та Івана резонувала з антиколоніальною хвилею, що охопила різні континенти.

Поява нових держав у Африці та Азії. Сексуальна революція, масові антивоєнні протести в США. Хрущовська відлига і десталінізація. "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Від 1945 року планета зазнавала серйозних змін. 

"Народи світу розривають ланцюги колоніалізму", – тріумфувала радянська пропаганда.

"І в мене виникало питання: а чого ж у нас тихо, ніякого спротиву? – згадував повоєнну епоху політв'язень Георгій Москаленко. – Треба було якесь гасло кинути, щоб побачили, що ми теж поневолена країна. Ми повинні нагадати і своїм, і чужим, що мали свою державу (у 1917–1921 роках – УП), і що ми повинні її мати".

Задум, який виношували в київському гуртожитку, Москаленко з Куксою реалізували в ніч на 1 травня 1966-го. Напередодні Дня трудящих скинули червоний стяг з даху Інституту народного господарства на Шулявці. Натомість встановили саморобний прапор УНР. Його пошили з двох жіночих шарфів, куплених в універмазі "Жовтневий" на вулиці Гарматна.

Георгій Москаленко помер 82-річним у квітні 2021 року в Бучі – не дожив до окупації міста росіянами. Тоді як Віктор Кукса 24 лютого 2022-го розглядав каравани цивільних авто, що рухались геть зі столиці.

"Шкода, що стільки людей брали в руки валізи та тікали, коли прийшла негода, – розповідає Кукса. – Але було багато і тих, хто залишився, хто нічого не боявся. 

Все, що відбувалося в ті дні, я зустрів спокійно. Я завжди говорив: на такий випадок в мене лежить наточена сокира. Я прекрасно знав, що війна з кацапами – справа часу". 

"Я питав"

Нічого не виникає з нічого, казали давні греки. "Нічого не виникає на порожньому місці", – відповідає Віктор Кукса на питання про 1966 рік.

Він народився в селі Саварка під Богуславом у 1940-му. Розповіді, що їх чув малий Вітя від старших, зростили з нього майбутнього політв'язня, якому дали за диверсію з прапором два роки в таборі суворого режиму. Його спільнику Георгію Москаленку – три. 

"Хто цікавиться, той знає, – каже Кукса. – Я цікавився змалку. Я питав, і мені розповідали".

УНР, Холодний Яр, медвинське повстання, Гетьманщина, Чигирин, Канів, гайдамаки – слова набували яснішого змісту після повернення Віктора з армії.

"У зрілому віці всерйоз замислився над тим, що я чув у дитинстві, – розповідає Кукса, колишній зварювальник тресту № 1 "Головкиївбуд". – Шукав більше інформації про 1917–1921 роки, про тридцяті". 

Читайте також: Почесні назви сімом підрозділам ЗСУ та трьом прикордонним загонам надав Президент України

Дізнавався про репресованого Михайла Кравчука, який був (на початку 1920-х – УП) директором сільської школи в моїй Саварці (Кравчук – математик світового рівня, серед його учнів – конструктор авіадвигунів Архип Люлька та Сергій Корольов – УП)".

Остаточно Віктора Куксу реабілітували лише 2007 року. У 2006-му його нагородили орденом "За мужність" I ступеня, у 2016-му – Орденом Свободи

screenshot з YouTube-каналу "Обличчя Незалежності"

"Під час хрущовської відлиги в Києві починалося бродіння, – продовжує Кукса. – Як так сталося, що Україна знаходиться в колоніальному стані? Звідки у нас дефіцит при рекордних показниках виплавки чавуну та надоїв молока? Чому в нас так мало національного – мови, культури? 

Ми вирішили якимось чином нагадати, що є не тільки совєцька Україна. Що та самостійна Україна, яку загарбали більшовики, ще не вмерла".

У секретній доповіді від 3 травня 1966 року голова КДБ при Раді міністрів УРСР Віталій Нікітченко повідомить: 

"Першого травня біля 7:00 на даху Київського інституту народного господарства виявлено прапор українських буржуазних націоналістів, зроблений з матеріалу блакитного та помаранчевого кольорів. 

В центрі пришито "трєзуб" з чорного матеріалу. У правому нижньому куті напис від руки печатними літерами: "Ще не вмерла Україна – ще її не вбито! ДПУ". 

Вжито заходів до розшуку злочинця".

Москаленко та Кукса не змогли знайти в магазинах Києва жовту тканину. Купили два шарфи, колір одного був близький до помаранчевого

Фото прапора з місця події (Електронний архів Українського визвольного руху)

Фото інституту з протоколу огляду місця події (Електронний архів Українського визвольного руху)

"Злочинців", які підписали прапор абревіатурою ДПУ – Демократична партія України – насправді було двоє. Внизу, біля зовнішніх пожежних сходів інституту на варті стояв Георгій Москаленко. Тримав самопал, набитий сіркою, щоб дати сигнал у разі небезпеки.

На самий верх по бляшаному даху продирався Віктор Кукса. "Думав, що впаду, не виживу, – згадує він. – По тій "блясі" я повз на пузі. Витягнув ніж, підрізав червоний стяг, кинув його. При мені був бинт. Я відрізав від нього шматки, і прив'язав ними до флагштоку наш прапор".

Георгій Москаленко після арешту показує слідчим, де купував шарфи, з яких зроблено прапор (Електронний архів Українського визвольного руху)

"Він знав"

Енергія не виникає з нічого, кажуть фізики. І нікуди не зникає, лише трансформується.

Коли 1949 року на Одещині з'явились переселенці із заходу, сину биндюжника і кухарки Георгію Москаленку було одинадцять. За п'ять років до того він переїхав з батьками з рідної Одеси в степове село Якимів Яр. 

Там хлопець вперше зіткнувся з таємничою силою, що приведе його до трирічного заслання в таборах Мордовії. "Я завжди тягнувся до тих дядьків, щоб послухати, що ж це за самостійна Україна, і чого ці люди хотіли", – згадуватиме дисидент кілька десятиліть по тому.

Як і Куксу, Георгія Москаленка повністю реабілітували 2007-го. Роком раніше його нагородили орденом "За мужність" I ступеня

"Коли батько повернувся з армії, жив у гуртожитку в Києві, – розповідає син дисидента Роман Москаленко. – Працював сантехніком, зварювальником. На будівництві Київської ГЕС познайомився з мамою. 

Він зустрічав на роботі старших людей із заходу України, які йому багато що розповідали.Тож він знав, що у нас була самостійна держава".

План вивісити український прапор на інституті, де Москаленко навчався на вечірньому, назрівав поступово, із швидкістю хрущовської відлиги.

"То були часи, коли Британія та Франція втрачали свої колонії, – пояснює ширший контекст Роман Москаленко. – Коли мінялась геополітична мапа світу.

Батько ніколи не соромився розмовляти скрізь українською, нею виступав на студентських семінарах. Його зло брало через те, що чув від однокурсників: "Разгаварівай па-чєлавєчєскі!".

Читайте також: Коліївщина: як «сухопутні пірати» стали «народними месниками»

Речовий доказ: одна з банкнот Української народної республіки, яку вилучили під час арешту Москаленка. З неї він скопіював тризуб для прапора (Електронний архів Українського визвольного руху)

Георгій Москаленко показує слідчим сходи, якими підняли прапор на дах інституту (Електронний архів Українського визвольного руху)

"В інституті батько багато дізнавався про економіку України, про її ресурси, – продовжує розповідь син політв'язня. – Він питав: чому Україна не може бути самостійною, якщо навіть конституція СРСР декларувала право на вільне відокремлення республік?

Він дивився на приклад поляків, чехів зі словаками, угорців, які хоч і були у "соцтаборі", але мали державу. Він хотів, щоб вона була й у нас.

Батько ніколи не приховував своїх поглядів, любові до мови. Вирахувати його кадебістам було не так вже важко". 

Читайте також: Боротьба між совєтами та підрозділами УПА на Північно-західних українських землях в 1944 році

"Вони зробили"

Місць для патріотичного чину розглядали декілька. Серед варіантів були Бессарабський ринок та залізничний вокзал. Від них врешті відмовились через прожектори, що були на дахах. Обрали інститут, де навчався Георгій Москаленко. 

Щодо часу, дня акції сумнівів не було: вішати прапор краще вночі напередодні першотравневої демонстрації. Перед тим, як вулицями Києва в напрямку світлого майбутнього підуть трудящі.

"На той час будівля інституту була домінантною на Шулявці, – розповідає про подвиг батька Роман Москаленко. – Окрім заводу "Більшовик" великих споруд в тому районі не було. 

Вони приїхали до місця останнім трамваєм зі Святошино, де був їхній гуртожиток, в ніч на 1 травня. І вони зробили це – встановили прапор".

Фото з особової справи Віктора Кукси (Електронний архів Українського визвольного руху)

Фото з особової справи Георгія Москаленка (Електронний архів Українського визвольного руху)

"У 1966 році це була майже окраїна Києва, – каже Віктор Кукса. – Першого травня там збирали студентів, робітників "Більшовика", інших підприємств. Їх вишикували в колони, і вони йшли строєм аж до Хрещатика.

Прапор, який ми вивісили, в результаті цей натовп не побачив. Зате його побачили ті, хто його зняв вранці. Побачили слідчі, судді".

У довідці "Про походження жовто-блакитного прапора та герба УНР", що її в березні 1967 року надали суду в Академії наук УРСР, йшлося: 

"Повернувшись на Україну в обозі окупаційних армій австро-німецького імперіалізму в лютому 1918 року ціною зради інтересів українського народу Центральна Рада почала гарячкову законодавчу діяльність".

На Георгія Москаленка та Віктора Куксу вийшли за декілька місяців після їхньої акції. Їх затримали ввечері 21 лютого 1967 року в Києві, з різницею в пів години.. У вироку, що його винесли 31 травня, зазначалося:

"Москаленко і Кукса, будучи націоналістично налаштованими, у бесідах між собою й з іншими особами висловлювали судження націоналістичного характеру і наклепницько відгукувалися про становище радянських громадян. 

Прапор українських буржуазних націоналістів виготовили і вивісили з метою підриву й ослаблення радянської влади".

Напис на прапорі "Ще не вмерла Україна – ще її не вбито! ДПУ" (Електронний архів Українського визвольного руху)

Читайте також: Як треба називати нашу війну: або Українсько-російська, або Війна за Незалежність

"Всі знають" (?)

23 серпня 2006 року на стіні КНЕУ, колишнього інституту наргоспа, з'явилася меморіальна дошка з нагадуванням про вчинок Москаленка та Кукси. 

Відзначення п'ятдесятої річниці чину дисидентів профінансував Артур Луковський, киянин, громадянин США, чийого батька в 1930-х розстріляли і поховали в Биківні. 

Дошка, яку встановили з дозволу столичної влади, протрималася недовго. Її знесли того ж дня. Через обурення тодішнього ректора КНЕУ Анатолія Павленка, який починав свою кар'єру у виші якраз у шістдесяті, а на початку двохтисячних став Героєм України. 

"Знайшлись ті, кому не сподобалось формулювання, – розповідає син Москаленка. – На дошці було написано, що батько з Куксою поставили прапор на даху інституту "на знак протесту проти окупації України московсько-більшовицьким військом". Сучасні любителі СРСР обурювалися: "Яка окупація?". Але що б вони сказали зараз?".

Знищену дошку замінили того ж року на іншу – без слів про московсько-більшовицьку окупацію

Георгій Москаленко нагадав про себе 2021-го, за кілька місяців після смерті. На фасаді "хрущовки" в Бучі, де жив політв'язень, де останні роки був прикутий до ліжка, встановили пам'ятну дошку з його фото.

"Ще в дев'яності батько попереджав: росіяни закінчать із Чечнею, а потім підуть війною на Україну. Тоді йому не вірили. Тепер всі знають, що він був правий. Тепер всі знають, хто такі кацапи", – каже Роман Москаленко. 

24 лютого 2022 року Роман зустрів у бучанській лікарні, доглядаючи за хворим старшим братом – йому перед російським вторгненням ампутували ногу. 

Невдовзі медики почали приймати поранених захисників. Синів дисидента попросили звільнити палату. Додому вони добирались під вибухи, під гуркіт авіації. Потім три тижні жили в підвалі.

Коли ворог ходив по квартирах у пошуках "бендерівців", братів Москаленків не здали. Коли буряти стукали в оселю політв'язня, сусідка переконала не вибивати двері: "Там живе інвалід, але всередині нікого зараз немає".

"Якщо б вони зайшли, було б дуже гучно, – каже Роман. – Бо там купа книг і всього патріотичного. Але найцікавіше, що вони не тронули табличку у під'їзда. 

Всю окупацію там на флагштоку, який ми зробили перед вторгненням, висів невеличкий український прапор. Досі не розумію, чого кацапи його тоді не зірвали. 

Можливо, через те, що на дошці написано, що батько вже помер?".

Читайте також: 93-тя бригада ЗСУ “Холодний Яр” у нових боях – за місто Часів Яр

***

"Як? – обурювався Віктор Кукса в перші хвилини телефонної бесіди з журналістом УП. – Ви не знаєте Михайла Кравчука? Ви не знаєте, хто така Ніна Вірченко? Ну про що мені з вами розмовляти?! Мені нецікаво! Що ви хочете почути? Як у 1966-му я ліз на дах із прапором?".

Вже під кінець розмови Віктор Кукса скаже по-батьківськи тепло: 

"Ну, вибачайте, що я вас насварив… Річ у тім, що війна з кацапами буде завжди неминуча, поки замість суспільства в Україні домінуватиме "насєлєніє"".

 —

Євген Руденко, опубліковано у виданні “Українська правда”