Як ЗСУ звільняли Херсон – історії та спогади воїнів зі 126 ОБрТрО

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Фото з особистого архіву героїв статті

"Було таке відчуття ейфорії, дивне відчуття, коли тебе ледь не на руках носять, у кожен двір запрошують, обіймають, щось дарують, несуть якісь продукти. Ми відмовляємося, бо  не голодні, в нас все є, а люди плачуть. І нам теж було важко стримувати сльози. "

Спогадами про те, як звільняли Херсон і як мешканці міста та селяни зустрічали наших вояків, з журналістами херсонського видання "Вгору"  поділилися військові зі 126 бригади Сергій Ібіс, Володимир Тічер, Ігор Поляк.

Про кропітку роботу військових і щирі емоції звільнених людей

Першим своїми спогадами поділився заступник командира мінометної батареї – лейтенант Сергій на позивний Ібіс 

За словами Сергія, дню звільнення передувала кропітка робота, яка почалася з оборони Миколаєва, а наприкінці серпня на початку вересня вже відбувався Херсонський контрнаступ.

Тоді наш 220 батальйон разом з 11 батальйоном 59 бригади почав рух у напрямку Киселівки. Ми мали тоді значне просування, і це вже був такий перший вдалий контрнаступ на цьому напрямку. Ворог зазнавав значних втрат. Ми мали захоплену техніку, зброю. І потім з вересня по листопад на цьому напрямку тривали позиційні бої, – розповідає Сергій.

Він уточнює, що вони тоді просувалися поблизу населених пунктів Тернові-Поди, Вавілова, Центральне.

На ранок 8 листопада, коли хлопці були на позиціях, їм повідомили, що росіяни почали відходити, і найближчі їхні передові сили розташовуються на відстані 15 кілометрів.

Але просуватися далі було складно, російські військові, відступаючи, заміновували об’їзні шляхи, польові дороги, підривали мости.

Читайте також: Вчителька з Херсону про окупацію, мітинги та твори дітей: “Відчуття ліктя кріпило віру в нашу непереможність”

Тому ми не мали змоги, як кажуть у військовій науці, “сісти на плечі”. Тобто, це коли контрольований відступ перетворюється на панічний та хаотичний, – пояснює Сергій.

За його словами, просування збройних сил відбувалося за двома напрямками.
Мінометна батарея, в якій був Сергій, і 220 батальйон рухалися в бік Зеленого Гаю і цим шляхом дійшли до села Зеленівки. Місцеві мешканці зустріли наших вояків як найрідніших людей.

Це такі були неперевершені емоції – і у дорослих, і у дітей. Всі з усіма обнімалися, Місцеві мешканці нас годували дві доби без перерви. Це таке типове українське весілля, — згадує Сергій.

Він каже, що в Херсон 220 батальйон заїхав одним із перших разом з 59-ю та 28-ю бригадами і представниками спеціальних операцій. Декілька діб хлопці перебували в самому Херсоні та поблизу міста. Проводили фільтраційні заходи, шукали росіян, вони могли залишитися на території, збирали трофейну зброю й боєприпаси, які передавали місцеві мешканці.

Сергій згадує трагікомічну ситуацію з передачею зброї в Зеленівці. Літній чоловік покликав вояків на свій город і почав копати.

Вийшла жінка, побачила, як двоє військових стоять над дідом, який копає, і подумала, що ми хочемо його розстріляти, – розповідає Сергій.

Вони з товаришем розсміялися й пояснили, що вони зі Збройних Сил. Жінка також почала сміятися й плакати водночас. А її чоловік викопав два ящики патронів і кумулятивні гранати, які залишилися після відступу ЗСУ.

А на питання, що йому запам’яталося найбільше, Сергій відповідає: діти, які раділи, зустрічаючи нас.

Читайте також: До Херсона прибув перший потяг (ВІДЕО)

Вояки зі 126 бригади, які звільняли Херсон

Подобається матеріал? Долучайтесь до Спільноти та допомагайте нам більше розповідати історії людей, які живуть і працюють у прифронтовій Херсонщині. 

Від Зеленого Гаю до Херсона

Володимир на позивний Тічер – командир взводу мінометників 126 бригади. В мирному житті працював вчителем початкових класів.

Як він розповідає, з побратимами був прикомандирований до 59-ї бригади. Просувалися, пориваючись десь на кілометр-два за ворогом. Не доїжджаючи до Зеленого гаю, зупинилися.

Командир батареї нам каже: Хлопці, от вам місце, треба копати бліндаж, ми будемо там зимувати, – розповідає Володимир.

За його словами, приблизно за тиждень вони викопали бліндаж, на 15 метрах окопу мало розміститися 6 людей і міномет. Бліндаж перекрили, поставили буржуйку, а провести там довелося лише одну ніч.

О 5 ранку 11 листопада приїхав водій з 59 бригади, який доставляв хлопців на позиції. Зазвичай він швидко вивантажував їх і одразу їхав назад. А цього разу, попросивши сигарету, підкурив і стояв мовчки, наче нікуди не поспішає. Володимир згадує, що всіх це здивувало:

Він такими великими очима на нас дивиться й каже: хлопці, не повірите, а тут вже руських нема, за кілометрів 10 їх нема.

Того ж дня військові вирушили далі й заїхали до Зеленого Гаю. За словами Володимира, місцеві мешканці перебували в інформаційному вакуумі і не розуміли, чи то справді українські військові заїхали в село, чи то просто в росіян ротація була.

Казали,  тільки вночі були росіяни, а сьогодні - вже ми.

Читайте також: 11 листопада День звільнення Херсону від російських загарбників 

Біля кількох будинків Володимир побачив хрести, які встановлюють на могилах. Люди пояснили: так вони ховали своїх близьких, бо росіяни не дозволяли їм вивозити тіла на кладовище, розташоване за межами села, ближче до лінії зіткнення.

Вояки поділилися з селянами консервами з волонтерської допомоги. За словами Володимира, вони віддали повний пікап гуманітарної допомоги й поїхали далі. В Херсон потрапили вже 12 листопада.

У Херсоні, пам'ятаю, як люди нас обіймали. Біля Херсонської ОДА я знімав білборд з радянською символікою: зіркою, серпом і молотом. Ми хотіли його розстелити на центральній площі, але нам згоди не дали. Те полотно у нас в музеї 126 бригади.

У звільненому Херсоні

Мінні шлагбауми на шляху до Херсона та ейфорія від зустрічі зі звільненими селянами

Про те, як херсонці та мешканці області зустрічали наших військових, розповів головний сержант 1-го мінометного взводу бригадної мінометної батареї 126-ї бригади Ігор з позивним Поляк. Але спочатку він згадав, як важко було просуватися через суцільне замінування територій, залишених росіянами.

Перед нами їхали інженери, розвідка, розміновували дороги. Ми бачили на узбіччях цілі мінні шлагбауми з протитанкових та  інших мін, які вже знешкодили. На жаль, одна з автівок наших груп була підірвана,   там був хлопець на позивний КАМАЗ. На жаль, він загинув. У нього було, здається, троє чи четверо дітей, – розповідає Ігор.

Коли ранком 11 листопада вони з побратимами потрапили в Херсон, на площі Свободи вже зібралося багато людей. Ігор зізнається, що на чоловіків, яких теж було чимало, вони з хлопцями дивилися з насторогою, бо припускали, що в місті могли залишитися представники російських спецслужб. І взагалі, людей було так багато, що натовп здавався неконтрольованим. Всі обступили військових, хотіли фотографуватися.

Молодь, діти ходили у вишиванках, з прапорами, з віночками. Звідки вони це все взяли, як ховали, важко уявити, – згадує Ігор.

Читайте також: Звільнення Херсону: історичні аналогії 

Та найбільше його вразило, як їх приймали селяни в Зеленівці. В це село вони зайшли першими. До вояків одразу прибігли люди, почали обніматися, плакати. Він каже, ніколи не відчував нічого подібного як того дня.

У звільненій від ворога Зеленівці

Було таке відчуття ейфорії, дивне відчуття, коли тебе ледь не на руках носять, у кожен двір запрошують, обіймають, щось дарують, несуть якісь продукти. Ми відмовляємося, бо  не голодні, в нас все є, а люди плачуть. І нам теж було важко стримувати сльози. Важко зрозуміти, що ці люди взагалі пережили за ці 9 місяців, поки  на нас чекали, – розповідає Ігор.

Ганна Щидловська, опубліковано у виданні ВГОРУ


На цю тему: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Новини

20:00
У вівторок в Україні трохи сніжитиме на сході, вдень близько 0°
19:02
НАБУ розслідує справу кума Єрмака про незаконне збагачення на 30 мільйонів
19:02
Постпред президента у Криму Таміла Ташева стала народною депутаткою
18:04
Україна 2025: на межі
17:04
The Times звинуватила українську владу у корупції, через яку провалили реалізацію програми захисту енергооб’єктів
16:10
Юрій Касьянов: Час домовлятися. Поки не пізно
15:03
В Україні почав діяти Єдиний державний реєстр домашніх тварин
14:43
Корумпована "зелена" влада знищила конфіскацію майна корупціонерів - це знущання верхівки над українцями та свідомий "кидок" західних партнерів
13:14
"Належить олігарху": ЄБРР вирішив не фінансувати ДТЕК. А Зеленський брехав, що олігархів в Україні немає
12:16
Це також "план внутрішньої стійкості" Зеленського: СБУшники купили два люксові мінівени майже по 3 мільйона

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністерство оборони закликало громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях.

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]