Як скандали з Невзоровим та Овсянніковою знецінюють зусилля тих, хто увесь цей час намагався бойкотувати російську культуру

Версия для печати

 «Хорошим росіянам» вже замало Заходу для пропаганди: вони намагаються зайти в українське інформаційне поле і навіть у фізичний простір. Після невдалої спроби провести київську прес-конференцію пропагандистки Маріни Овсяннікової, на стіл одразу ж викинули карту Алєксандра Нєвзорова.

Російський журналіст, одіозний пропагандист ще з «перебудовних» часів, а нині антипутінський «дисидент» отримав українське громадянство за спрощеною процедурою: спеціальним указом Президента. І зреагував на це… новозавітно: він переходить до ряду «замучених, зрозпачілих, скривавлених жертв». Майже як Януш Корчак, що рушив на смерть з єврейськими дітьми. 

Для українців це мало би звучати як знецінення успіхів ЗСУ. Ну, і не всі хотіли би помирати в таких передсмертних обіймах. Поза тим, такий ексклюзив відкриває одночасно кілька скриньок Пандори.

Читайте також: Operation Sunflower. Як росіяни крадуть символ солідарності з Україною для "хороших русских"

Перша – це потреба негайного оновлення законодавства про набуття громадянства України. Недавні зміни про спрощення цієї процедури, від грудня 2021 року, не передбачали певного рівня володіння українською мовою та знань з історії, культури та Конституції України. Крім того, скасовано вимогу підтвердити остаточну відмову від попереднього громадянства. У випадку публічних осіб це фактично означає можливість залишатися росіянами і говорити від імені українців.

Друга – відтепер офіційно, на високому державному рівні, відкрито список «хороших росіян». Його очолюють не письменники і не музиканти, а телевізійник, автор пропагандистських фільмів про повсталий Вільнюс Алєксандр Невзоров. ОМОН, який до останнього боротиметься проти місцевих фашистів, безправні російськомовні жителі Литви, яких захищають псковські десантники, «Прощання слов’янки» за кадром: аж дивно, наскільки звідтоді не змінилися методички. В’їзд до Литви Нєвзорову заборонено дотепер. Власне, й цього було би достатньо, навіть якби не подальша пропагандистська кар’єра, депутатство, статус довіреної особи Путіна. І, з часом, «прозріння» та дисидентство.

Такий жест з боку влади – ляпас не лише дружній Литві. Це знецінення зусиль тих, хто увесь цей час намагався бойкотувати російську культуру. Відмова інтелектуалів від панельних дискусій, письменників від спільних літературних читань, кінорежисерів та музикантів – від примирення в рамках фестивалів. Відмови спортсменів від участі в змаганнях. Коли питання честі ставало вище, ніж кар’єра і гонорари.

Я теж маю таку історію бойкотування російської культури, замаскованої під пропаганду. Йдеться про горезвісний літературний фестиваль в Ліллехаммері, який триває цими днями.

Наприкінці березня колеги з норвезького фестивалю запропонували мені прочитати там лекцію про тренди сучасної української літератури. І, заключною фразою, похвалилися: там буде Дмітрій Муратов, Нобелівський лауреат, він збиратиме кошти для українських дітей. З такою обмовкою моя відповідь була очевидною. Оскільки листування було офіційним – до участі запрошували Книжковий Арсенал – я розлого відповіла, що не можу погодитися, оскільки для мене це репутаційне питання. І додала: ми можемо запропонувати як альтернативу кілька подій за участі українських журналістів та письменників, але вони з тих же міркувань не погодяться брати участь поряд із росіянами.

Ми будемо раді вітати більше українців, відповіли норвезькі колеги, але наша концепція передбачає плюралізм думок та учасників; до того ж, тут у нас відбуваються українсько-російські події, і виглядає, що це офіційна позиція вашого ПЕН-центру. На жаль, примирення можливе після завершення війни; це офіційна позиція державних інституцій та діячів культури, відповіли ми, навівши аргументи й стосовно відносної опозиційності «Нової газети».

На цьому дискусія припинилася, але згодом в опублікованій програмі фестивалю з’явилися кілька подій за участі українських авторів, серед яких: «Росія і сусідні країни: поточний звіт» за участі Кіри Ярмиш, прес-секретарки Олексія Навального в екзилі, яку політик надихнув стати письменницею, та Еріки Фатланд, норвезької авторки перекладених в Росії книжок «Радяністан» та «Межа: Росія очима сусідів»; а також «Українські зірки» (Софія Андрухович, Сергій Жадан, Сергій Плохій).

Перша відкривала міжнародну програму фестивалю і там обговорювали поточну політичну ситуацію; друга, вочевидь, мала стати своєрідним гетто-шоукейсом української літератури та нон-фішкну. Дізнавшись про програму, українські письменники відмовилися від участі, пояснивши причини; куратор і за сумісництвом модератор події Кристіан Хелструп спробував зробити заміну, надіславши запрошення Катерини Бабкіній і Любові Якимчук. А далі, після аргументованої відмови й цих авторок, подія перетворилася на лекцію «Україна, історія та війна».

Зрештою, у програмі фестивалю виділили окремий український фокус – без українців. Крім згаданої лекції про історію, туди увійшли події за участі Кіри Ярмиш та Еріки Фатланд, за участі Дмітрія Муратова та ще кілька більш нейтральних подій. Виглядало чи то як кураторський сарказм, чи то як провал.

Читайте також: После этой войны действительно будет денацификация. Только ее пройдет не Украина

Все б нічого, бо куратор справді має право і на знущання, і на поразку, і на власні погляди. Однак на сторінках норвезької преси – історія вийшла поза межі листування, і це неодмінна умова успішної заяви про позицію – директорка фестивалю заявила, що позиція українців незрозуміла, але в будь-якому разі гідна поваги; українців же часто намагалися представити надміру емоційними. Насправді, після такої кількості пояснень про геноцид, пропаганду та гібридну війну позиція українців могла бути хіба що непочутою. Але аж ніяк не незрозумілою чи не аргументованою.

Відтепер така позиція українських митців – а йдеться про пропаганду і, не забуваймо, про перерозподіл західних інвестицій в ринок культури – переходить у розряд особистих переконань і цінностей спільноти. Російсько-українська війна переходить у розряд «нормальності», а росіяни, присутні в культурному полі, отримують можливість висловлювати власні наративи – без необхідної в такому разі «люстрації».

Читайте також: И про «русских детей которых послали на войну хохлов убивать»…

Відповідь про те, що «білі списки» хороших росіян (насправді, для тоталітарної держави – це завжди «розстрільні списки») мають почекати до Гаазького трибуналу, тепер наражатиметься на контраргумент про «кейс Невзорова». Бо його, так тепер виходить, прирівняли до Героя України, без пояснень – за які саме заслуги так легко здобувається український паспорт, чому він отримує право висловлюватися як наш співвітчизник, а також, хто наступний в цій черзі каяних грішників.

—

Оксана Щур, літературна критикиня, опубліковано у виданні LB.ua

В тему: 

• Операция «Русская хромосома». Что делать с россией после
• В феномене нашей армии не сомневается уже никто – но как выработать вакцину от «хороших русских» 
• Русская культура всю свою историю лелеяла чмо — и оно выросло, расцвело
• Про “хароших русскіх”
• И про «русских детей которых послали на войну хохлов убивать»…
• Усе, що окупанти роблять із Маріуполем, – це вже за межею звірства
• Отказ от всего русского: на Западе набирает силу движение cancel russian culture
• После этой войны действительно будет денацификация. Только ее пройдет не Украина