Як нас вбивають. Історії нерозкритих нападів на активістів, про які важливо знати сьогодні

Версия для печати

З початку 2018 року правозахисники зафіксували щонайменше 53 напади на громадських активістів по всій країні. Серед цих злочинів – вбивства та замахи на вбивство. У Центрі інформації про права людини констатують: стільки ж нападів скоєно за попередні три роки.

Такого в історії громадянського суспільства незалежної України ще не було, пише видання "ЗАБОРОНА".

Якщо припустити, що принаймні частина замовників якось пов’язані з владою, може скластися враження, що регіональні еліти розпочали гібридну війну проти українських громадян. Привід для такого припущення є – усі жертви мали довгу передісторію протистояння губернаторам, мерам, суддям та правоохоронцям. Найрезонансніший злочин стався 31 липня, коли злодії облили сірчаною кислотою херсонську активістку Катю Гандзюк.

Найбільш криваві міста в цьому сенсі – Херсон, Одеса та Харків. Журналісти видання поспілкувалася з активістами з різних регіонів. Вони намагалися зрозуміти – чи вірять жертви нападів у те, що найближчим часом ці злочини будуть розкриті, а замовники названі та притягнуті до відповідальності. Висновки невтішні. Боротьба триває. громадянського суспільства:

ХЕРСОН

Передвістям трагічних подій у Херсоні можна вважати 18 червня, коли був побитий друг активістки Каті Гандзюк, журналіст Сергій Нікітенко. Злодії чекали на нього біля місця, де він зазвичай паркував авто. Били мовчки. Ногами. Потім нападники сіли в машину з транзитними номерами та зникли. Нікітенко припускає, що цей напад – продовження конфлікту з головою Херсонської облради Владиславом Мангером.

Передісторія. У 2017 році Мангер звернувся до суду із заявою щодо Нікітенка через вихід телепрограми «Є межа». Випуск називався «Хто ви, містер Мангер?» і був присвячений біографії обласного голови. У матеріалі йшлося про незаконне збагачення та ухилення від податків.

Спочатку в Херсонському міському суді Мангер виграв справу. Нікітенка зобов'язали спростувати частину тверджень, які прозвучали в програмі. Однак журналіст звернувся до Верховного суду, і той скасував попереднє рішення. Постанова Верховного суду набула чинності 27 червня – через 9 днів після нападу на журналіста. Поліція, за словами Нікітенка, замість того, аби шукати нападників, протягом 32 днів з’ясовувала, чи він насправді є журналістом.

На цю тему: Брехун Луценко звинуватив активістів у «тотальній ненависті до влади»: «Астанавітєсь!»

А ситуація розвивалася швидко.

6 липня 2018 року під Херсонською обласною радою відбувся мітинг на захист Олешківського лісу. Точніше, два мітинги: один проти бездіяльності влади, інший – на підтримку обласного начальства. Останній Катя Гандзюк назвала антимайданом.

Гандзюк пояснювала, що ліс підпалювали навмисне, аби те, що не згоріло вщент, можна було вирубувати і продавати. Адже офіційно лісу не існує, тож дозволи не потрібні, схема зручна. Сергій Нікітенко в статті «Новий антимайдан» охарактеризував акцію 6 липня так само різко і критично. І Гандзюк, і Нікітенко вважали організатором цього регіонального антимайдану голову обласної ради.

Серед учасників акції протесту був волонтер і ветеран із Бердянська Віталій Олешко з позивним Сармат. Три тижні опісля, 31 липня, у Бердянську, у дворі власного будинку Віталій Олешко був застрелений. У нас немає підстав стверджувати, що вбивство Олешка має стосунок до херсонського протистояння (в Олешка також був тривалий конфлікт із бердянською владою), але перебіг подій саме такий.

У той же самий день – 31 липня 2018 року, о 8:30 невідомий облив Катю Гандзюк концентрованою сірчаною кислотою. 4 листопада вона померла в київській лікарні.

Ще в серпні було затримано двох громадян, які, за версією слідства, підозрюються в організації замаху на Катю. Але ж суспільство чекає на ім’я замовника.

Що ж стосується справи Нікітенка, то вона також і досі розслідується. «У матеріалах є низка прізвищ, які слідство просить мене зараз не розголошувати. Це особи, які підозрюються. Але підозри їм не вручили», – розповідає Нікітенко.

Підсумок: крапки над «i» не розставлені в справах Гандзюк, Олешка та Нікітенка. Така сама ситуація з нападами на активістів і в інших регіонах.

ОДЕСА

Цього року в Одесі були здійснені напади на кількох активістів: Сергія Стерненка, Олега Михайлика, Віталія Устименка.

Замовників усіх цих нападів поліція не встановила. Самі ж активісти пов’язують їх зі своєю громадською діяльністю та відкрито говорять про ймовірну причетність до нападів мера Одеси Геннадія Труханова.

Один із постраждалих одеських активістів Сергій Стерненко раніше очолював місцевий Правий сектор. На його рахунку, зокрема, зриви концертів російських зірок в Одесі і блокування забудови Літнього театру в центрі міста.

На Стерненка нападали тричі: 7 лютого активіст отримав кілька ударів по голові, а також різану рану стегна. 1 травня в нього стріляли та потрапили гумовою кулею в шию. 24 травня приблизно опівночі на нього напали кілька чоловіків, одного з яких Стерненко смертельно поранив. Сам він отримав серйозну різану рану руки. За його словами, станом на зараз ліва кисть досі не відновилась. Стерненко розповів Забороні: після кожного нападу, він звертався до поліції з проханням надати захист, але йому кожного разу відмовляли.

На цю тему: Стерненко: Держава не надала мені ні охорони, ані права на володіння зброєю для самозахисту

22 вересня в Одесі стріляли в громадського активіста та лідера одеського осередку партії «Сила людей» Олега Михайлика.

Він, разом із лідером одеського Автомайдану Віталієм Устименком, активно виступав проти забудови пляжу Ланжерон. Активісти заявляли, що там незаконно зводить будівлю місцевий одеський депутат Андрій Кисловський, який входить до партії «Доверяй делам».

На керівника одеського Автомайдану та члена громадської ради Національного антикорупційного бюро України Віталія Устименка напали 5 червня 2018 року двоє чоловіків. Злочин стався в центрі Одеси, на Фонтанській дорозі.

Устименку завдали ударів по голові й по ребрах. Потерпілий отримав закриту черепно-мозкову травму, струс мозку, рубану рану лівої скроні, забій грудної клітини та колото-різану рану лівої сідниці. Того ж дня поліція відкрила кримінальне провадження за статтею «замах на вбивство».

Після нападу Устименку надали державну охорону, але вже за два місяці її прибрали. За словами активіста, – через відсутність «жодного результату розслідування».

Зараз, Устименко каже, що знову перебуває під охороною.

Зрештою, підозрюваних у замаху на вбивство Віталія Устименка – 23-річного Юрія Гавриленка та 27-річного Станіслава Руденка поліція затримала тільки за три місяці, 25 вересня.

На думку потерпілого, поліція встановила особи нападників одразу після злочину, але затримала їх тільки тоді, коли це було вигідно самим правоохоронцям: «Встановлені вони були чи не із самого початку. Через кілька тижнів після нападу прокурор області мені сказав, що вони знають, хто виконавці, і вони ледве не без п’яти хвилин затримані. А взяли їх лише після нападу на активіста Олега Михайлика, щоби збити трохи весь цей резонанс».

Про підозрюваних відомо, що обидва з 2016 року служили у 54-й окремій механізованій бригаді. Самі вони називають себе чинними військовослужбовцями, проте в бригаді заявили, що вони «самовільно залишили частину».

«Логіка обрання таких виконавців полягає в зміщенні акцентів. Нібито не кримінальні групи борються з активістами, а, мовляв, це розбірки між активістами й АТОшниками», – вважає Устименко.

На цю тему: Порошенко лише на словах поділяє стурбованість учасників акції «Мовчання вбиває»

Організатора та замовника замаху слідство так і не встановило. Втім, за словами Устименка, невідомо, чи взагалі поліція шукає цих осіб. Потерпілий, як ми вже казали, впевнений, що до нападу на нього причетні люди з оточення міського голови Одеси.

ХАРКІВ

Харків та Харківська область уже традиційно є лідерами за кількістю нападів на активістів. Одна з найбільш резонансних справ цього року – загадкова смерть Миколи Бичка.

5 червня неподалік від міста Чугуєва Харківської області знайшли мертвим адміністратора групи «Ініціативна молодь Есхара» (Есхар – селище на Харківщині) Миколу Бичка. Що два дні хлопець велосипедом їхав на околицю – дивився за роботою очисних споруд. Його знайшли повішеного в лісі – за два кілометри від тих самих споруд. Поряд із тілом стояв велосипед і велика пляшка з водою.

На цю тему: Погиб за идею. Репортаж из Харьковской области, где нашли повешенным активиста

Поліція відкрила кримінальне провадження за статтею 115 КК України («вбивство»). Але в справі є примітка – «самогубство». Правозахисник Віталій Ліхачьов заявив, що самогубство інсценовано, причому грубо й цинічно. «Ключових свідків вчасно не було допитано, слідчі дії та експертизи не проведені, винні у втраті доказу – мотузки, на якій повісили Миколу – так і не покарані», – каже Ліхачьов.

Незадовго до смерті Миколи Бичка в Харкові сталися напади на співробітників «Харківського антикорупційного центру» (ХАЦ). Зокрема, на голову ХАЦ, депутата харківської облради Дмитра Булаха.

30 серпня 2017 року неподалік від метро, на пустирі, на нього напали двоє чоловіків. Булах отримав удар по голові важким предметом, після чого його повалили на землю та почали мовчки бити ногами.

Згодом до лікарні чоловіка забрали з черепно-мозковою травмою, переломом щелепи і множинними травмами органів грудної клітини.

Поліція кваліфікувала напад на Булаха за статтею «хуліганство». Однією з версій поліція назвала його антикорупційну й депутатську діяльність. Друзі та колеги також пов’язували напад саме з його діяльністю в ХАЦ.

Підозрюваних – ймовірного організатора і двох виконавців злочину, затримали майже через рік – у травні цього року. Але ж замовник досі невідомий. Сам Булах вважає, що замовник – співробітник міністерства внутрішніх справ.

Булах не виключає, що напад на нього міг бути пов’язаний із розслідуванням Харківським антикорупційним центром «кооперативної схеми» розподілу муніципальних земель за часів мера Михайла Добкіна. Нагадаємо, що згодом це розслідування призвело до зняття з пана Добкіна депутатської недоторканності.

За словами Булаха, розкриття земельної схеми – лише одна із вірогідних версій. Але так чи інакше, напад він пов’язує зі своєю суспільно-політичною діяльністю.

Через три тижні після побиття Булаха, 18 вересня 2017 року двоє чоловіків побили його колегу, аналітика ХАЦ Євгена Лісічкіна. У справі про напад на Євгена Лісічкіна не було оголошено жодної підозри. До того ж справу про побиття Лісічкіна поліція закривала тричі. Востаннє це сталося на початку грудня цього року. Лісічкін з обуренням заявив, що, на думку поліції, він сам «створив і спланував такі умови, щоби спровокувати обох нападників вчинити злочин».

ПОЛТАВА

Дещо вибивається з загального списку нападів на громадських активістів побиття полтавської судді Лариси Гольник. По-перше, тому що суддя – сама є представником влади. По-друге, напад стався ще наприкінці минулого року (проте максимального розголосу справа набула саме в цьому році). Але симптоматично те, що Лариса Гольник, як і всі згадані нами громадські активісти, перебуває в тривалому конфлікті з міською владою, у тому числі з колегами, тобто суддями. Та і причини конфліктів схожі – земельні схеми. То що ж сталося?

Ввечері 22 листопада 2017 року в Полтаві біля пам`ятника Вічному вогню чоловіки в масках із гумовими кийками накинулися на суддю Ларису Гольник та її чоловіка Ігоря Гавриленка. Ларису били по голові, Ігоря – по тулубу.

На цю тему: Полтавську суддю Гольник, яка кинула виклик корумпованій системі, жорстко побили

Поліція розпочала кримінальне провадження за статтею хуліганство із застосуванням зброї. Лариса Гольник упевнена – її «замовили».

Вона вважає, що за цим злочином можуть стояти люди з оточення як міського голови, так і голови одного з районних судів Полтави.

Конфлікт Гольник із мером триває з травня 2014-го, коли вона відмовилася винести рішення на користь голови в справі про конфлікт інтересів щодо розподілу земельних ділянок, які той нібито надав своїй пасербиці.

Потім міський голова Олександр Мамай звинувачував Гольник у вимаганні хабара. Гольник теж зверталася до правоохоронців і звинувачувала в спробі підкупу заступника мера. Судовий процес тривав майже три роки. Врешті Київський районний суд Полтави виправдав чиновника на підставі того, що для притягнення заступника голови до кримінальної відповідальності не вистачило доказів.

Інша людина, з якою в Гольник був конфлікт, – голова Жовтневого районного суду Полтави Олександр Струков. Це протистояння, за версією Гольник, також пов’язане із її відмовою виносити рішення на користь мера Олександра Мамая в тому ж 2014 році.

У 2016-му Гольник направила на Струкова скаргу у Вищу кваліфікаційну комісію суддів, а у 2017 році – ще одну скаргу у Вищу раду правосуддя. Приводом стали неповна виплата суддівської винагороди Ларисі Гольник, оформлення їй вигаданих прогулів та словесні образи. Струков у відповідь написав три скарги на Гольник щодо порушення трудової дисципліни, її постів у Facebook та зриву зборів суддів.

На цю тему: Поліція так і не встановила нападників на суддю з Полтави Ларису Гольник

У результаті Вища рада правосуддя оголосила догани і Гольник, і Струкову. Гольник позбавили доплат на один місяць, Струкова – на три. Пізніше через догану Вища кваліфікаційна комісія суддів не допустила Гольник до участі в конкурсі на посаду судді Антикорупційного суду. Зараз вона оскаржує це рішення.

А як же розслідування нападу на суддю? Пройшов понад рік. Станом на грудень 2018 року жоден із нападників не встановлений. Так само не встановлений організатор злочину та замовник. З кожним днем сподівань на те, що злочинці будуть покарані, стає все менше. Слідство триває.

Вже після публікації тексту Гольник повідомила, що президент видав указ про призначення її суддею.

—

Матеріал зроблено за підтримки міжнародної організації Freedom House.

На цю тему:

• Убийство как издевка
• Кто заказал журналиста Сергиенко
• Убийство Павла Шеремета: украинский след
• В Україні вже майже не карають за напади на журналістів
• Кукловоды. Бандитов и убийства в Украине покрывают генералы