Як Москва вбивала українських митців 90 років тому. Розстріляне Відродження

Версия для печати

У середу, 5 липня, в Гарнізонному храмі Петра і Павла у Львові відбулося прощання з письменницею Вікторією Амеліною. Її та ще 12 осіб вбила ракета, яку росіяни випустили по піцерії у центрі Краматорська.   Доля Вікторії Амеліної пов’язана дитячим письменником Володимиром Вакуленком.

Його загарбники розстріляли під час окупації Ізюма навесні 2022 року. За день до викрадення Вакуленко закопав свій щоденник під вишнею біля будинку у рідному селі Капитолівка. Батьки Володимира після вигнання окупантів передали щоденник Вікторії Амеліній. Разом з однодумцями вона підготувала до видання книгу Вакуленка «Я перетворююсь… Щоденник окупації. Вибрані вірші».

22 червня президент України Володимир Зеленський придбав щоденник загиблого письменника на відкритті Книжкового Арсеналу в Києві.

Читайте також: Не «адін народ»

Оксана Забужко зарахувала Вікторію Амеліну та Володимира Вакуленка до «Нового Розстріляного Відродження» ‒ українських митців, вбитих Росією. Так само 90 років тому інтелектуальну еліту України знищував сталінський тоталітарний режим.

Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки нагадує, чому українських митців 1920-х – 1930-х рр. називають «Розстріляним Відродженням».

Читайте також: СБУ оприлюднила документи КДБ про долі "Розстріляного відродження"

Що таке «Розстріляне Відродження»?

Генерацію діячів культури 1920-1930-х років, які жили й творили в радянській Україні, називали «Червоним Ренесансом».  Після того, як більшість представників цього покоління були фізично знищені радянським тоталітарним режимом, літературознавець з діаспори Юрій Лавріненко запропонував новий термін ‒ «Розстріляне Відродження». 

Поштовхом до «Червоного Ренесансу» стала українізація 1920-х років. Не варто думати, що більшовицький режим проводив цю політику з любові до України та її культури. Українізація стала вимушеним кроком, поступкою потужному українському спротиву, який тривав і після поразки Української революції 1917-1921 рр.

Культурне життя 1920-х тісно пов’язано  з Харковом – тодішньою столицею радянської України, а його символом став будинок літераторів «Слово». Під одним дахом жив і працював майже весь «червоний ренесанс»: Лесь Курбас і Микола Куліш, Володимир Сосюра і Валер’ян Підмогильний, Майк Йогансен і Григорій Епік, Микола Хвильовий і Павло Тичина, Михайль Семенко і Михайло Яловий, Остап Вишня і Юрій Яновський і багато інших. 

Читайте також: Академік Микола Жулинський: Кожне покоління «приречене» переглядати власну історію

Як було знищено ціле покоління українських митців?

Хвиля масових репресій проти діячів культури розпочалася у травні 1933 року з арешту літератора Михайла Ялового. Не чекаючи арешту, у власній квартирі №9 в будинку «Слово» вкоротив собі віку автор відомого гасла «Геть від Москви!» Микола Хвильовий. Знищення інтелектуальної еліти відбувалося під час і після Голодомору 1932-1933 рр. Обидва процеси були складовими політики геноциду, яку здійснював радянський тоталітарний режим.

Апогеєм розправи над українськими митцями став 1937 рік. З 27 жовтня по 4 листопада – з метою «перевиконання плану» зі знищення «ворогів народу» до 20-ї річниці більшовицького перевороту – в урочищі Сандармох у Карелії кати НКВД розстріляли 1111 в’язнів етапу Соловецького табору особливого призначення. Понад 250 з них були представниками української інтелігенції. Знищивши митців, влада намагалася «вбити» і їхній творчий доробок. Книги письменників і науковців вилучалися з бібліотек, довгі роки не видавалися, твори художників знищувалися.

Читайте також: "Це війна за право бути, а не називатися українцем. Його треба заслужити"

Кому з українських митців вдалося вціліти?

Деяким діячам культури вдалося зберегти життя. Гуморист Остап Вишня провів у таборах ГУЛАГу майже 10 років і після звільнення повернувся до письменницької діяльності. Івану Багряному вдалося втекти з таборів і продовжити писати в еміграції. Але це поодинокі винятки.

Максиму Рильському, Павлу Тичині, Володимиру Сосюрі вдалося уникнути таборів. Але платою за це була відмова від власного художнього стилю та перевтілення в апологетів політичного ладу, який знищив їхніх друзів і рідних. Втім вони намагалися використовувати своє становище для підтримки молодих митців.

Читайте також: Як російська імперія заважала бути українцями

Кремль знищував українських митців лише у 1930-х?

Злочини Росії проти української культури та її діячів не обмежуються 1930-ми. Композитор Микола Леонтович, автор найпопулярнішої у світі різдвяної мелодії «Щедрик» (Carol of the Bells) був убитий у власному домі агентом радянської спецслужби у 1921 році. Поет Василь Стус загинув від ненадання медичної допомоги у виправній колонії «Перм-6» уже в часи горбачовської Перебудови у 1985 році.

***

За заявами про «один народ» криється невизнання Москвою права українців на власну державність, ідентичність і культуру. І сучасний кремлівський режим намагається фізично усунути тих, хто не поділяє цю точку зору. Зокрема й українських митців, які самим своїм існуванням спростовують ту химерну картину світу, яку намалювали собі кремлівські верховоди та ідеологи «руського мира».

—

Джерело:  Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Читайте також: 

•  Бойчукізм: розстріляне мистецтво
•  Евгений Сверстюк и его константы
• Як харківські культурні діячі переходять на українську мову та віднаходять українську культуру
• Чому девіз “Схід і Захід разом” не спрацював у 1919-му
• Що криється за іменем. Історія відсутності й повернення Свідзінського
•  Як українцям московити та комуністи стирали пам’ять?