Як лаються поляки: «О курка водна!». Про найпопулярніші польські лихослів’я

Версия для печати

Як відомо, поляки вважаються народом, який не пасе задніх у мовному вираженні прихильних і ніжних емоцій. Далеко не гірше справа виглядає з вираженням емоцій протилежних (за даними опитувань, проведених Центром досліджень громадської думки 2013 року, лаються майже... 80 % мешканців Польщі).

Метою цього тексту видання "Нова Поьща" аж ніяк не є навчити вас лаятися польською мовою — а радше показати, як лексика на межі й поза межею пристойности заполонює публічний простір.

Скажи мені, як ти лаєшся, і я скажу, хто ти

Згідно з численними спостереженнями, поляки дійсно «лаються, як шевці». Польською мовою кажуть про когось klnie jak szewc («лається, як швець»), коли хочуть наголосити, що він розпускає язика, мов халяву. Чому саме шевці? Адже тут можна згадати паралельний варіант того ж фразеологізму, де в головній ролі виступає візник: klnie jak dorożkaż.

Існує, втім, цікаве пояснення: шевці, які у своїй роботі постійно використовували клеї та інші шкідливі хімічні речовини, наражалися на їхні побічні дії, внаслідок чого втрачали здатність контролювати негативні емоції й легко впадали у гнів. Цікаво, що такий же родовід має й англійське фразеологічне порівняння mad as a hatter — «шалений, як капелюшник». Це, своєю чергою, народило наступну ідіому: довести когось до неконтрольованого шалу — польською мовою doprowadzić do szewskiej pasji.

Неконтрольований шал, ніде правди діти, не є жеребом виключно шевців чи візників. Упродовж віків справджувалося спостереження, що лайлива лексика більш притаманна мовленню людей із низьким соціальним статусом, незаможних, незадоволених, безсилих, а лайка є природним засобом каналізації (nomen omen) негативних емоцій.

Люди лаялися завжди, незалежно від соціального походження і професії, от лише в останні роки незаперечною стала більша присутність лайки в публічному дискурсі — «вулична» лексика перекочувала на сторінки літературних творів і звукові доріжки фільмів, у дописи в соцмережах та на плакати й транспаранти учасників демонстрацій.

Навіщо, до холери ясної, лаятися?

Лайка може виконувати кілька функцій: експресивну (виражаючи емоції мовця), персвазивну, себто переконувальну (впливаючи на адресата, провокуючи його реакцію), а також фатичну (встановлюючи й утримуючи соціальний контакт).

У контексті різних функцій варто згадати, що польський мовознавець Мацєй Ґроховський, автор «Словника польської лайки й вульгаризмів», розчленовує лихослів’я у польській мові на три основні категорії: власне лайку (przekleństwa), вульгаризми (wulgaryzmy) та обзивання, інвективи (wyzwiska). Лайка в такому розумінні є найменш інформативною, вона не несе змісту, а служить передовсім вираженню негативних емоцій — як, наприклад, вислови: O kurczę! Kurka wodna! Cholera jasna! Hollender!

Лайка може (але не мусить) бути вульгарною й образливою — із порушенням мовного табу ми переходимо у сферу вульгаризмів, які стосуються передовсім інтимних частин тіла, фізіологічних актів, статевих стосунків тощо. Зрештою, обзивання натомість служать саме тому, щоб образити адресата висловлювання чи когось третього. З цією метою можуть вживатися і лайливі слова, і вульгаризми, але також іменники, досить нейтральні в іншому контексті – як klaun ‘клоун’ чи bałwan ‘сніговик, бовван’, покликані підкреслити відповідно неадекватність і кумедність поведінки людини та її розумову обмеженість.

Яке ж м’ясо без перцю?

Завдяки інтенсивному гостро-гіркому смаку, сконденсованому в зернині перцю, назва цієї рослини має широкий діапазон значень, пов’язаних із дошкульністю, гостротою, злостивістю, а також непристойністю (порівняйте українське «перчене слівце»). Якщо український вислів «із перцем» означає ‘гострий на язик, дошкульний’, то польське z pieprzykiem додатково вказує на фривольність, непристойність висловлювання. Прикметник pieprzny відповідно може означати ‘непристойний’, тобто pieprzny żart є відповідником українського «солоного жарту».

Група базованих на цьому корені дієслів у сучасному польському розмовному мовленні належить до досить широковживаних: так, наприклад, pierprzyć (kogoś) — здійснювати статевий акт, але також верзти нісенітниці (теж у фразеологізмах pieprzyć głupoty, pierprzyć trzy po trzy) або ігнорувати щось, не надавати йому значення (вислів pieprzę to! у перекладі літературною українською означає ‘мене це не обходить’). У цих двох останніх значеннях вживається також дієслово chrzanić, первісне значення якого — приправляти страву хроном.

Цілий букет нових значень отримуємо за допомогою префіксів: spieprzyć — швидко звідкись утекти, «звалити», але також — зіпсувати, «спартолити» (як тут не згадати безсмертну баладу Войцєха Млинарського «Co by tu jeszcze...»!); zapieprzać — це швидко йти чи бігти, «шурувати», але також важко працювати, гарувати, «вкалувати», а отже, важку, втомливу й інтенсивну працю називають іменником zapieprz; przypieprzyć (komuś) — ударити або побити когось, przypieprzyć się (do kogoś) — присікатися до когось, opieprzyć — насварити, зганити когось (звідси й відповідний іменник opieprz — прочуханка); wypieprzyć — вигнати, особливо з роботи чи навчального закладу. Нарешті, вигук ja cię pieprzę! може передавати подив, роздратування, розчарування.

Польський фразеологізм rzucać mięsem (дослівно: кидати м’ясом) означає вульгарно лаятися. Звідки він походить, важко пояснити; можливо, це відсилання до м’яких частин людського тіла, що часто згадуються в такому контексті. А добірно укладений потік лайливих слів поляки нерідко назвуть wiązanka, яке в інших контекстах може означати букет квітів чи попурі.

Префікси й суфікси роблять різницю

Набагато більшу кар’єру в польській мові порівняно з українською зробив корінь pierd-, що відсилає у всіх слов’янських мовах до фізіологічного процесу звільнення кишечника від газів, але у польській прижився також у багатьох досить віддалених значеннях. У дієслова pierdolić їхній діапазон приблизно накладається на значення дієслова pieprzyć (здійснювати статевий акт, верзти дурниці, щось псувати), але звучить воно набагато вульгарніше (у значенні ‘верзти дурниці’ функціонує також менш вульгарний еквівалент pierniczyć).

Цей значеннєвий паралелізм зберігається і в похідних формах, таких як zapierdalać (тяжко гарувати, швидко пересуватися), wypierdalać (у перекладі на більш нейтральний реєстр — забиратися якомога далі) чи odpierdolić się (відчепитися). Але вже у формі доконаного виду дієслово pierdolnąć означатиме радше ‘сильно вдарити’, ‘кинути з великою силою’ або ‘впасти’ (особливо з великою силою, перечепившись). Іменник pierdoła може слугувати негативним окресленням людини старої, безпомічної, але також такої, що верзе дурниці (щось подібне до «старпера»), а також має значення ‘дурниця, нісенітниця’, а похідний іменник pierdolnik може означати безлад, балаган або якийсь дрібний, зайвий предмет, який комусь перешкоджає.

Робота, зроблена na odpierdol — це така, що робиться нестаранно, абияк, аби лише відкараскатися. Прикметник pierdolony є досить універсальним вульгарним негативним окресленням людини або предмета, a прикметником pierdolnięty вульгарно характеризують когось неврівноваженого, неадекватного, несповна розуму.

Як би це сказати м’якше...

Зрештою, мовці з обмеженим словниковим запасом не конче вживають вульгаризми для вираження негативних емоцій та агресії. Експресивний заряд може бути обернений також у позитивний бік, і тут усе вирішує контекст. Натомість вульгарних слів з однозначно позитивною семантикою насправді не так уже й багато. Найочевидніший приклад — це прикметник zajebisty (або zajebiasty), що виражає захоплення й найвищу оцінку. Що прикметно, багато носіїв польської мови, особливо молодших, якось не дуже чутливі до його обсценного походження. Ті натомість, хто відчуває його занадто різке звучання, вживають пом’якшену версію zajefajny, що є поєднанням двох слів (або, по-науковому, контамінацією) з використанням прикметника fajny.

Первісне вульгарне значення вже не завжди вловлюється у таких дієсловах на вираження байдужости, як olewać (дія, що виконується мовцем: olałem to) чи wisieć, варіант: zwisać i powiewać. To mi zwisa i powiewa дослівно: це мені висить і гойдається (самі додумайтеся, який за цим стоїть образ). Хоча для борців за чистоту мови навіть такі вислови звучать вульгарно.

І тут на порятунок приходять евфемізми — замінники вульгарних слів, які їх маскують, приховують, але дозволяють упізнати завдяки звуковій подібности.

До найчастіше вживаних серед них, належать, певне, ті, що нагадують найпопулярніший польський вульгаризм на окреслення жінки легкої поведінки: kuźwa, kurka (також kurka wodna), kurczę, kurde, kurna (також kurna chata), kurtka na wacie, а навіть kuchnia. Увага: всі ці слова зовсім не відсилають до прямого значення замінюваного слова, тільки вживаються як експресивний лайливий вигук, і навіть позбавлений експресії заповнювач пауз у мовленні.

До класичних прикладів належать також Holender (голландець) замість cholera, чи diasek замість diabeł (втім, від молоді в наш час ви навряд чи ці слова почуєте). Зрештою, до табуйованих виразів здавна зараховували не тільки назви хвороб чи нечистої сили, але й слова, пов’язані з вищою силою, яку не годиться згадувати намарне. Звідси й походять вигуки jejku! чи jeżu! замість Jezu! або (o) rany! замість (o) rany boskie! Гострота мовного табу з часом затратилася, а вислови залишилися.

Обережно з дмуханням і дзижчанням!

Якщо говорити про змінність у часі, незайве навести приклади того, як слова змінюють у часі й основне значення, і емоційне забарвлення. Для прикладу, наприкінці XVI сторіччя слово kobieta ‘жінка’ сприймалося як однозначно образливе. Щодо його етимології мовознавці не дійшли одностайної думки: вважається, що слово може походить або від старопольського koba ‘кобила’, або від kob ‘хлів’ — у будь-якому разі відсилає до «брудного» контексту догляду за тваринами.

А вже застаріле слово kiep, яке може означати бевзя чи телепня, раніше, у XVI–XVII сторіччях, вживалося щодо чоловіка, який поводиться не по-чоловічому, оскільки ще раніше було назвою жіночого статевого органу. Це, до речі, той самий корінь, який зберігся в українському прикметнику «кепський», запозиченому від поляків.

Однак, за спостереженням професора Єжи Бральчика, у мові частіше відбувається пейоративізація, ніж меліоризація окремих слів, тобто набуття нейтральними словами вульгарних значень, а не навпаки. Часто це виглядає так, що слова не просто змінюють значення, але що нове, переносне значення витісняє первісне на задній план.

Так, сьогодні в розмовній ситуації слід із великою обережністю трактувати такі дієслова, як ruchać ‘рухати’, rąbać ‘рубати’, rżnąć ‘різати на частини’, bzykać ‘дзижчати’ чи dmuchać ‘дмухати’, адже кожне з них у розмовній мові, особливо серед молоді, вживається на означення активних сексуальних дій. А якщо йдеться про такі популярні слова, як kutas (одне з окреслень чоловічого органу), чи dupa (пояснення не потребує), мало хто усвідомлює їхні первісні безневинні значення — перше ще у XVII–XVIII сторіччях означало оздобну китицю на поясі, а друге походить від праслов’янського слова, що означало яму, отвір, заглиблення (звідси й наше «дупло»).

«А нехай тебе змія копне!»

Говорячи про лексику на межі й поза межею мовної норми, не особливо хочеться спинятися на власне інвективах, обзиваннях, адже цей пласт слів вживається передовсім для того, щоб образити конкретну людину, принизити її гідність.

У польській мові, як і в більшості інших, існують специфічні слова, що виражають зневагу і навіть агресію щодо інших людей на ґрунті національної, етнічної чи релігійної приналежності, професії, статі й статевої орієнтації, віку, зовнішності тощо. Тож обійдімо їх увагою, перекерувавшись на щось більш абстрактне.

Адже навіть проклинати можна саму неприємну ситуацію, ставлячись до неї жартівливо. Приміром, A niech to kaczka (gęś) kopnie! (хай тебе качка копне!) — абсурдність такої загрози нівелює агресію настільки, що навіть коли замість вказівного займенника to використати особовий займенник cię, роздратування навряд чи образить адресата наших слів.

Зрештою, українській мові цей зворот також не чужий і побутує поруч із так само «спільним» прокльоном Niech to/cię szlag trafi! А краківський літературознавець і перекладач Міхал Русінек, колишній секретар Віслави Шимборської, у своєму жартівливому пораднику для дітей «Як проклинати» серед інших прокльонів, вигаданих дітьми, наводить ще кумедніший варіант: A niech to wąż kopnie!

Еластичність польської мови й винахідливість її носіїв залишає чимало простору для того, аби навіть будучи доведеним до шевської пасії, не кидати м’ясом.

—

Андрій Савенець, опубліковано у виданні "Нова Польща"

Читайте також: 

• Магічна сила української лайки: “Бодай же кінець ваш був нудний та гіркий”  
• Як правильно лаятися українською: поради в День боротьби з ненормативною лексикою