Судові процеси над членами ОУН. Коли поле битви — судова зала

Версия для печати

Політична історія міжвоєнної Галичини — це постійні судові процеси над українськими підпільниками. Неодмінним учасником практично всіх цих розправ був адвокат Степан Шухевич. Його виступи в суді вирізнялися науковим підходом, він ретельно добирав свідків, застосовував психологічні прийоми.

А коли виникала потреба, міг і поцупити речовий доказ, зазначає видання "Локальна історія".

Із суддів в адвокати

— Судовий процес — то боротьба, — сказав Степан Шухевич в одній зі своїх промов. — Прокуратор атакує, поліція атакує, обвинувачені й оборонці бороняться від наступу. Щоб стати добрим адвокатом, потрібна щоденна праця. Щоб захисник все бачив, усьому життєвому навчався та запам’ятовував, щоб упродовж багатьох років працював без перерви. Щоби був одночасно письменником і критиком-моралістом, поєднував досвід старця зі запалом молодика та непомильною пам’яттю дитини. 

Освіту здобув на правничому відділенні Львівського університету, коли той ще мав ім’я австрійського цісаря Франца I. Мріяв про кар’єру адвоката, але дядько Володимир переконав будувати кар’єру судді. 

— Справедливий суддя багато добра може зробити для простої людини, а справедливий суддя-українець — гідно прислужитися українцям, — пояснив він.

Читайте також: О грехах, в которых обвиняют УПА

Степан Шухевич, отаман Легіону УСС. Закарпаття, 1915 рік. Фото: надав Святослав Липовецький

Два роки Степан стажувався в судах Львова та Відня. По тому працював у Раві-Руській і Долині. Врешті його скерували до Дрогобича — найбільшого повітового суду Австро-Угорської імперії. Інституцію очолював поляк Адам Пілецький-Леліва. Він любив полювати і грати в карти на гроші, просиджував ночі по кав’ярнях і влаштовував гучні бенкети у своєму домі. А ще "симпатизував кацапам і ненавидів українців". Очевидно, співпрацювати з таким керівником було складно. Незабаром Степан подав у відставку за станом здоров’я. 

Влаштувався в адвокатську канцелярію в Самборі. Але реальних справ тут майже не розглядали, тож невдовзі перебрався до Дрогобича, а звідти — до Львова. Стажувався в канцелярії на вулиці Сикстуській, яку провадили Михайло Грек і Микола Шухевич, інший його дядько. Установа належала до "панських" — вели складні, з великими сумами позовів цивільні справи. Практикантові доручали переважно технічну роботу — готувати матеріали чи збирати докази. 

На початку 1914 року Степан склав адвокатський іспит, але війна завадила розпочати професійну діяльність. Він брав участь у формуванні корпусу УСС, відзначився у боях за Борислав і Дрогобич. У часи ЗУНР був військовим комендантом Львова, очолював дипломатичну місію на переговорах із поляками. Однак втримати державности не вдалося. Шухевич мусив скласти присягу на вірність Польській Республіці — без цього працювати було нереально. Його перша канцелярія — невеличка кімната зі столом і кріслом у помешканні дядька Миколи на вулиці Чарнецького. Пізніше винайняв більше і зручніше приміщення на Сикстуській. 

Читайте також: Розсекречені архіви: Данило Скоропадський - «Валет» у колоді карт МГБ СРСР

Науковий підхід

До галицьких адвокатів-поляків зверталися переважно поляки, рідше — євреї. До євреїв — євреї, поляки, іноді українці. Адвокати-українці працювали переважно тільки з українцями, зазвичай не дуже заможними. Степан Шухевич був одним із п’яти українських адвокатів, які постійно брали участь у резонансних політичних процесах. Інші четверо —– Маріян Глушкевич, Володимир Старосольський, Лев Ганкевич і Семен Шевчук. Найчастіше це були справи про злочини, пов’язані зі шпигунством, антидержавними діями, державною зрадою, вбивством, підпалом, крадіжками, належністю до нелегальних організацій: КПЗУ, УВО, ОУН. 

"Помітна була в оборонця старанна підготовка й велика фахова ерудиція, — писала після одного процесу за участи Шухевича газета "Діло". — Промова ґрунтувалась переважно на останніх досягненнях визначних теоретиків права. Перша частина промови мала, можна сказати, характер науковий. Про вагу промови оборонця свідчили напружена увага всіх присутніх у залі й високе піднесення духу клієнтів". 

Львівський окружний суд, грудень 1932 року. Четвертий справа Степан Шухевич. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe

Серед особливостей його роботи — прийом, який сам іменував "тактикою заскакування". Протягом процесу Шухевич ретельно записував усі деталі слідства. Наприкінці ж у своїй промові викладав низку аргументів, на які інші учасники не звернули особливої уваги. Ні прокурор, ні трибунал вже не мали часу, щоб належно на це відреагувати. 

Якщо ж спростувати факт злочину було неможливо, вдавався до психологічних прийомів. До прикладу, на процесі Дмитра Данилишина та Василя Біласа, які за дорученням ОУН пограбували пошту в Городку, спробував викликати в суддів співчуття до обвинувачених:

— Якщо суд прийде до переконання, що він там був — то я знаю, що його чекає. Я прошу лише взяти до уваги мотив: для чого він ішов? А ішов він для України, і це понад усякий сумнів вияв. Слово "Україна" викликало в цього сильного хлопця стогін. Панове Судді! Не Данилишин стогнав, то стогнав увесь Український Нарід.

Читайте також: Дарія Ребет: єдина жінка – член Проводу ОУН

"Пішла, куди треба!"

Професійне чуття не вірити доказам, належність та вірогідність яких сам не перевірив, допомогли виправдати отця Василя Глібовицького і його сина Богдана з Жаб’я. Обох запідозрили в державній зраді та шпигунстві. В обвинувальному акті було зазначено, що звинувачені передавали відомості про польське військо в Чехословаччину.

Посередником був один українець із Перемишлянщини. Шухевич з’ясував, що той одночасно працював на кілька розвідок — румунську, польську, чехословацьку та більшовицьку. Просто на суді він заявив: ця справа — провокація польського Генштабу, щоб дискредитувати українців. Прокурор попросив перерву, відтак відмовився від обвинувачення. На Різдво гуцули вітали свого отця — хоч були певні, що той не уникне смертної кари. 

На захист обвинувачених боївкарівОУН виступає Володимир Старосольський. Ліворуч від нього сидить Степан Шухевич. Львівський окружний суд, грудень, 1932 року. Фото: Narodowe Archiwum Cyfrowe

Іноді доводилося і порушувати регламент. Приклад — суд над Степаном Федаком, який за вказівкою УВО розстріляв автомобіль, у якому їхали начальник держави Юзеф Пілсудський і воєвода Казимир Ґрабовський. Обидва вижили, хоч воєвода отримав поранення у плече. Шухевич пригадував, як його колега Михайло Присташ звернув увагу на один писаний українською мовою документ: "Ця нотатка була 7х12 сантиметрів. У ній на одній сторінці дрібним письмом, хемічним олівцем зроблено записку із голосуванням над тим, чи належить виконати атентат, і над тим, хто має бути атентатчиком.

Тієї нотатки ні комісар поліції Кайдан, ані ніхто в прокуратурі, ні слідчий суддя не зауважили, бо вони всі разом потрактували сконфісковані матеріали дуже недбало. Я звернув на цю нотатку увагу тільки одинокого Михайла Присташа. Коли слідуючого дня взявся я до переглядування матеріалів, нотатки між ними вже не було. На мій запит сказав Присташ: "Ото! Пішла там, куди треба!" — притім засміявся і махнув рукою, наче вказуючи, якою дорогою нотатка пішла". Пізніше зі столу голови суду так само "пішов" речовий доказ — револьвер, з якого скоєно замах.

Після початку Другої світової війни Степан Шухевич із родиною перебрався до Кракова, а потім — до німецького Кецтінґа. Писав звідти професору Зенонові Куделі: "Поселився на периферії в малій кімнатці, "наче на курячій лабці", з речей маю тільки те, "що на собі". На тім кінчу цього листа. Думаю, що більше в житті ми не побачимося. Бажаю панству професорам всего найгарнішого і щасливо перебути цю страшну негоду". Адвокат помер через місяць після капітуляції нацистської Німеччини. 

Читайте також: Наталія Сало: «Хто зміг дійти з лісу до казарми — той вижив. А тих, хто падав, добивали»

Найгучніші процеси Степана Шухевича

1922 рік. Замах на Юзефа Пілсудського та Казимира Ґрабовського

Один із перших гучних замахів, що реалізувала підпільна УВО. На площі Ринок у Львові Степан Федак випустив три кулі в автомобіль, у якому сиділи начальник держави Юзеф Пілсудський і воєвода Казимир Ґрабовський. Влучним був лише один постріл — куля потрапила воєводі у плече. Нападника затримали на місці. Перед присяжними постав він і 12 його товаришів. Федака засудили до 6 років ув’язнення, ще чотирьох обвинувачених — до 2,5 років, одного — до 1,5 року, решту — виправдали. 

1925 рік. Процес басарабівців

Десятеро молодих людей, серед них одна жінка, були обвинувачені у шпигунстві на користь Німеччини й радянської Росії. Доказами стали документи, вилучені під час обшуку в Ольги Басараб, за рік до того закатованої у в’язниці. Двох осіб вдалося виправдати, решта отримали терміни від 15 місяців до 4 років. 

1925 рік. Убивство Юзефа Цехновського

Цехновський — таємний агент варшавської поліції. Його свідчення допомогли вирахувати й засудити багатьох учасників тамтешнього комуністичного підпілля. Під час перебування у Львові його застрелив місцевий єврей-комуніст Нафталі Ботвін, вигукуючи: "Смерть провокаторам!". Атентатника затримали на місці. Вирок — шибениця. Але оскільки в місті не було ката, страту замінили на розстріл. Адвокат Степан Шухевич був присутній на екзекуції.

1930 рік. Вибухи на "Східних торгах"

Ярмарок "Східні торги" щороку відбувався у Стрийському парку у Львові і мав засвідчити належність краю до Польщі. Вибухи пролунали на головному залізничному двірці, неподалік входу до парку й у будинку дирекції. Двоє осіб було поранено.

До відповідальности притягнули 17 осіб. Їх звинуватили в належності до УВО, зберіганні зброї, саботажі й терорі, декого — у поширенні нелегальної газети "Сурма", підбурюванні до підпалу і грабежу, виготовленні вибухових матеріалів. Одного з обвинувачених — Романа Біду — засуджено до смертної кари. Пізніше касаційний суд замінив покарання на 15 років ув’язнення. Ще шістьох осіб покарали від 2 до 4 років в’язниці, решту відпустили на волю. 

1930 рік. Убивство Сидора Твердохліба

Поет Сидір Твердохліб був кандидатом до польського Сейму від Української хліборобської партії — попри те, що українці постановили бойкотувати вибори. УВО винесла політикові-пристосуванцю смертний вирок. У Сапіжанці, куди той приїхав на передвиборче віче, Іван Пасіка та Володимир Садовський його розстріляли з револьверів. Обидва втекли за кордон. Пасіка через 7 років повернувся до Львова й був арештований. Його засудили до страти, вирок замінено на 10 років ув’язнення. Інших арештованих звільнили через брак доказів. 

1932 рік. Пограбування пошти в Городку

Одинадцять членів ОУН напали на пошту у провінційному Городку. Вдалося викрасти понад 3 тисячі злотих. Під час стрілянини на пошті було поранено п’ятьох працівників та трьох відвідувачів, загинуло два нападники. Дмитра Данилишина та Василя Біласа затримали під час втечі, дещо пізніше також арештували Маріана Жураківського. Всіх засудили до смертної кари. Біласа й Данилишина стратили наступного дня. Жураківському покарання замінили на 15 років тюрми. Також перед судом постав Зенон Коссак, організатор нападу. Його справу передали на розгляд звичайному суду. 

1932 рік. Процес восьми хлопців із Шили

Жителів села на Тернопільщині обвинуватили в належності до УВО, а отже, державній зраді. Двом — Зиновієві Пузю та Володимирові Кадлубицькому — також закинули підпал будинків у Збаражі. Троє отримали від 6 до 8 місяців тюрми, інших вдалося виправдати. 

1933 рік. Процес 16 українців зі Скалатщини

Обвинувачені в участі на терені Скалатського повіту в Організації українських націоналістів, яка "прямує шляхом пропаганди, збирання зброї й організування актів саботажу й терору до відірвання від польської держави частини її просторів". П’ятьох виправдано, решта мусила відсидіти у в’язниці від 1 до 4 років. Олекса Метельський на той час уже був засуджений до довічного ув’язнення за вбивство якогось Василя Затирки. Суд підтвердив цей вирок. 

1933 рік. Убивство Олексія Майлова

Дев’ятнадцятирічний Микола Лемик застрелив секретаря консульства СРСР у Львові Олексія Майлова просто в його кабінеті. Атентат мав продемонструвати протест галицьких українців проти Голодомору. Лемика засудили до смертної кари. Через юний вік покарання замінили на довічне ув’язнення. 

1936 рік. Львівський процес

Гучна розправа над 23 членами ОУН. На лаві підсудних опинилися головні особи організації. Для кожного були свої пункти обвинувачення: співучасть у вбивстві поліційного донощика, підготовка вбивства тюремного сторожа, пропагандистська діяльність, підроблення документів.

Степан Бандера і Роман Мигаль отримали найстрашніший вирок — довічне тюремне ув’язнення. Богдан Підгайний, Іван Малюца, Євген Качмарський, Роман Сеньків і Осип Мащак — 15 років в’язниці, Ярослав Спольський — 7 років, Ярослав Макарушка — 6 років. Пізніше всі їхні терміни зменшили на третину. Решта, серед інших і двоюрідний племінник адвоката Роман Шухевич, — від 6 місяців до 5 років, пізніше термін зменшили удвічі на половину. Двох жінок –— Віру Свєнціцьку і Анну Федак — звільнили. 

—

Степан Білостоцький, кандидат юридичних наук, доцент кафедри давньої історії України та архівознавства ЛНУ ім. Івана Франка; опубліковано у виданні "Локальна історія"

Читайте також: 

• Русів XIX-XXI cтоліть: галицьке село з глобальними зв’язками
• Радянський суд над дітьми. Про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів
• Уроки смерти: училки и Бандерштадт. С фронтов украинской гражданской 1914-1959 гг
•  Від бою під Крутами і до Оксфорду: життєпис вояка армії УНР Митрофана Швидуна
• Любомир из знаменитой когорты Гузаров
• Чорний піар КДБ. Як радянські чекісти дискредитували організації які боролись з режимом
•  Геноцид в СССР. Как убивали заключенных в тюрьмах в 1941 году