Справи Майдану: як адвокати вже 11 років борються за покарання винних у вбивствах протестувальників

Версия для печати

11 років тому, під час Революції гідності, на Майдані загинули перші протестувальники. 22 січня 2014 року смертельних поранень зазнали 20-річний Сергій Нігоян із Дніпропетровщини та 25-річний білорус Михайло Жизневський. Тоді ж під Києвом виявили тіло зі слідами тортур викраденого напередодні львів’янина Юрія Вербицького.

А поранений того ж дня львів’янин Роман Сеник помер за кілька днів у лікарні. Крім того, не стало майданівців Олександра Бадери та Богдана Калиняка. Це люди, які стали першими загиблими під час Революції гідності у 2014 році.

Їхні справи, а також справи інших Героїв Небесної Сотні вже 11 років поспіль розслідують правоохоронці. Деякі справи вже мають вироки в судах, проте досі достеменно не відомо, як відбувалися вбивства протестувальників, хто конкретно віддавав накази, за яких обставин це відбувалося. На думку адвокатів громадської ініціативи “Адвокатська дорадча група”, докази вбивств знищили 2015 року, після перемоги Майдану. Отже, багато справ досі не передано до суду через відсутність конкретних і беззаперечних доказів. Крім того, розслідування також гальмують і в судовому полі. До прикладу, справи Майдану затягуються, переносяться, і це призвело до того, що частину справ, зокрема щодо розгону студентів 30 листопада на майдані Незалежності, закрито через спливання строків давності. Попри це в постраждалих активістів, родин загиблих протестувальників та й загалом у суспільстві досі лишається багато запитань.

У виданні ZMINA поговорили з членкинею об’єднання “Адвокатська дорадча група” та представницею потерпілих на Майдані Оксаною Михалевич про те, як розслідують справи Майдану, який шлях у боротьбі за справедливість обрали адвокати й що може допомогти ефективно розслідувати вбивства та побиття протестувальників на Майдані під час Революції гідності у 2014 році. 

Читайте також: "Справи Майдану": люстрований екс-даішник вимагає від держави півмільйона моральної компенсації

Оксана Михалевич, адвокатка

У січні 11 років тому були вбиті перші протестувальники на Майдані. Як розслідуються їхні справи?

Якщо брати саме перших загиблих, то за часом першим загиблим був Юрій Вербицький. Він загинув уночі, близько четвертої ранку, 22 січня 2014 року. Щодо його викрадення і вбивства – цей епізод дуже гарно розслідуваний, встановлено практично всіх членів угруповання, які були причетні до цього. Є вже й обвинувальні вироки. Зараз ті особи або перебувають під вартою, або навіть уже відбувають покарання, зокрема це один з організаторів цього вбивства. Стосовно вбивств на Грушевського – це смерті Нігояна, Жизневського та Сеника, то ці епізоди якраз дуже погано розслідувані через те, що відбувалося на початку розслідування. Розслідування не те що не відбувалося, а навіть навпаки: тогочасні правоохоронці його фактично гальмували, вчиняли спротив. І навіть згодом було встановлено, що були проведені експертизи не те що недостовірні, а злочинні й неправильні. Тобто встановлювали зовсім інші обставини, які потім були спростовані.

Наприклад, перша експертиза встановила, що вбивства відбувалися з боку протестувальників. Згодом були проведені нові експертизи, і вони встановили, що вбивства відбувалися з іншого напрямку і з іншої відстані. Тобто це підтверджувало, що протестувальники не могли вбити цих людей. 

Чи вдалося змінити тих правоохоронців, які були причетними до цього і вели ці справи, на нових і якось по-іншому зібрати й довести ці докази?

Після перемоги Революції гідності, десь через рік, було сформовано Департамент спеціальних розслідувань під керівництвом Сергія Горбатюка, і всі справи, які були по різних відділках розкидані, були згруповані в одному місці, і почалися розслідування. Уже ефективні й дійсно неупереджені. Але багато доказів, які мали бути зібрані на першочерговому етапі, наприклад відео з камер спостереження на Грушевського, яке, зокрема, перебувало у власності Міністерства внутрішніх справ, ніхто тоді не зібрав. Багато відео з кав’ярень, з інших місць теж не були зібрані. Загалом у справі відео небагато. Є тільки відео журналістів, які були присутні в той момент на Майдані. Експертизи в той момент якщо й були проведені, то не дуже неякісно, м’яко кажучи. Крім того, не зрозуміло, які саме підрозділи правоохоронців і в якому складі там перебували. Тобто ми розуміємо, що там був “Беркут” і внутрішні війська, але перелік цих осіб тоді було теж фактично знищено. Доводиться це вже шукати, вишукувати, і тому це все дуже складно. 

Скільки лишається часу для розслідування цих справ Майдану? 

У нас є процедура “in absentia” – коли обвинувачений перебуває в розшуку. І тоді строки давності зупиняються. Якщо брати загальний строк давності для епізодів щодо вбивства – це 15 років. Тобто від сьогодні в нас залишається чотири роки для того, щоб повідомити про підозру, передати обвинувальний акт до суду, розглянути його в першій і другій інстанції.

Чи встигне суд за цей час розглянути справи й ухвалити вироки?

Це дуже складне питання. Тут дійсно важко прогнозувати. Перше – незрозуміло, який об’єм доказів буде поданий у суді, скільки буде обвинувачених представлено. Що більше обвинувачених у процесі і їхніх захисників, то все складніше. Бо є об’єктивні причини – люди хворіють, щось із ними трапляється. Є причини, передбачені нашим кодексом, які намагаються використовувати, зловживають правом і фактично затягують процес. Тому дуже складно про це говорити. Якби був гарно організований процес, то я думаю, що за рік-два можна було б їх розглянути в першій інстанції, а протягом пів року – рік і в апеляції. 

Читайте також: Затягування розслідування: ГПУ звільнила трьох слідчих у справах Майдану

Якщо за рік-два можна розглянути ці справи, то чому цього досі не відбулося? Хто зацікавлений у затягуванні процесу?

Для того щоб провести судовий розгляд за рік-два, треба, щоб обвинувальний акт перейшов до суду. Поки що, я так розумію, його немає в суді, відповідно немає досить доказів щодо конкретних осіб, яких можна притягнути до відповідальності. І знов-таки все ж упирається в те, що на першочерговому етапі було багато спротиву. 

Адвокатська дорадча група – це об’єднання адвокатів, які знайшли час і можливість захищати родини загиблих на Майдані. Як ви ці 11 років даєте раду з такою кількістю справ і, попри те що деякі справи ще навіть до суду не надійшли, однаково ними опікуєтеся та намагаєтеся довести їх до логічного завершення? 

Насправді більшість адвокатів, які є членами Адвокатської дорадчої групи, почали займатися справами Майдану на етапі, коли наші потерпілі, яких ми зараз представляємо, були обвинуваченими й підозрюваними. Тобто ще під час активних дій на Майдані, коли їх затримували, брали під варту, частина адвокатів займалася їхнім захистом. А після того вже почали займатися саме представництвом потерпілих і встановленням істини в справі. Насправді ми всі розуміємо важливість цих процесів. Важливість процесу Революції гідності, встановлення істини й встановлення людей, які були причетні й вчиняли ці злочини. Це важливо для потерпілих насамперед, але й важливо для кожного, я вважаю, громадянина. Адже, не маючи розуміння, що відбулося, буде важко рухатися далі.

Ви безпосередньо ведете справу про викрадення, катування і вбивство Юрія Вербицького. Нагадайте про неї коротко. І на якому етапі вона зараз перебуває? 

Це, напевно, одна з найкраще розслідуваних справ. Є вже кілька обвинувальних вироків. Є кілька справ, які зараз перебувають у суді. Сподіваюсь, скоро будуть і вироки. Тобто тут максимально гарно все розслідувано. Зокрема, зараз у суді справа, де встановлено правоохоронців, які проводили негласні слідчі дії – прослуховування телефона Ігоря Луценка, завдяки чому вони знали, де він перебуває як один з активістів Майдану. Вони ж повідомили про це так званих тітушок, які приїхали до Олександрівської лікарні і його разом з Юрієм Вербицьким викрали. Юрій Вербицький не був, у принципі, ціллю для них. Саме Ігор Луценко був ціллю як один з активістів, принаймні на думку правоохоронців і тітушок. Вони знали, куди переміщується Ігор Луценко, вони приїхали й цілеспрямовано його викрали. А з огляду на те, що там був і Вербицький, то їх обох викрали із застосуванням кількох машин. Там була проведена професійна спецоперація. І всіх цих людей, які були залучені до цієї спецоперації, а також її організаторів встановили, і щодо частини з них навіть є вже вироки, які набули законної сили. 

А як щодо замовників викрадення? Чи зрозуміло вже, хто це був, і на якому етапі ця справа?

Справу не передано до суду. Наскільки я знаю, підозр ще немає. Тобто слідство збирає інформацію. Ви ж розумієте, що умовний Захарченко, чи ще якийсь правоохоронець топрівня, чи Янукович не давали письмового наказу спіймати Луценка. А ті, кого зараз притягують до відповідальності, не дуже хочуть свідчити. Хоча деякі особи, які були залучені, давали свідчення. Але це люди, які на дуже низькому рівні, в них не було якоїсь суперважливої інформації, вони не можуть сказати точно про тих, хто був замовником. Тобто вони можуть максимум про організаторів щось сказати, які безпосередньо взаємодіяли з ними. 

Хотіла б згадати, що в цій справі є рішення Європейського суду з прав людини. ЄСПЛ визнав Україну відповідальною за порушення прав Ігоря Луценка та вбивство Юрія Вербицького і зобов’язав виплатити Луценку 19 тис. євро, а родині Вербицького – 25 тис. євро. Як це рішення може вплинути на інші справи?

Ми це рішення часто згадуємо в судах. Прокуратура також. Наприклад, коли ми намагаємося пояснити суду, зокрема, важливість своєчасного судового розгляду. Бо, крім того, що суд фіксував неналежне розслідування, затягування, і судовий розгляд у нас теж відбувався неналежним чином. І ми на цьому акцентуємо, зокрема показуючи, що навіть ЄСПЛ ухвалив рішення набагато швидше, ніж в українських судах, причому дуже часто в простих епізодах. 

У вбивстві Юрія Вербицького Європейський суд встановив порушення Україною другої статті – це порушення права кожного на життя. Наші суди, наприклад, щодо одного з організаторів не встановили, що саме він винен у вбивстві. Це Бориспільський суд. Він лише встановив, що організатор був винний у тому, що залишив людину в небезпеці. Ми це намагалися в апеляції спростувати. Зараз, очевидно, будемо йти в касаційну інстанцію теж спростовувати. Бо ми вважаємо, що залишити людину голу практично, без верхнього одягу, побиту так, що вона не може рухатися, на морозі мінус 10 десь глибоко в лісі, де ніхто не може її, просто проходячи повз, побачити й урятувати, – це є вбивство. По-іншому це ніяк не можна кваліфікувати. Залишення в небезпеці трошки інший умисел передбачає. Тут було саме вбивство, тому що всі розуміли, що ця людина вижити жодним чином не може. Ігоря Луценка тоді теж так залишили. Але він був більш-менш у свідомості, його лишили ближче до села, і він зміг дістатися до людей, які могли йому надати допомогу. З Юрієм Вербицьким так не трапилося, тобто його навмисно намагалися вбити. І за свідченнями, і Ігор Луценко говорив про те, що до Юрія Вербицького ставлення було зовсім інше, жорстокіше через те, що він говорив дуже гарною українською мовою. 

Читайте також: Замінити "маріонеткових прокурорів" у справі Героїв Небесної сотні вимагає адвокатка Закревська

Є справи, термін давності яких уже закінчився, бо минуло 10 років із дня скоєння злочину. Це справи, наприклад, про розгін Майдану і побиття студентів. Як потерпілі в цих справах можуть домогтися покарання чи бодай відчути якусь справедливість? У вашій Адвокатській групі є якісь плани, щоб це реалізувати?

На жаль, притягнути до відповідальності цих осіб можливості немає вже за нашим законодавством. Але отримати якусь компенсацію за злочини проти протестувальників, за моральну шкоду, яку вони дістали, ми плануємо. Ми подаємо перші позови до обвинувачених, які були звільнені від кримінальної відповідальності з їхньої ініціативи. Їх звільнено за нереабілітувальних обставин. Тобто вони в суді не захотіли, щоб суд, розглянувши всі позиції сторони обвинувачення, ухвалив рішення про їхню невинуватість, наприклад. Але деякі потерпілі хочуть усе ж таки отримати компенсацію за шкоду. Тому ми готуємо і вже подаємо перші позови в межах цивільного судочинства. Зокрема, для того, щоб якщо не у вироку суду, то в рішеннях цивільного суду було зафіксовано, що ті події стосовно потерпілих і стосовно конкретних обвинувачених людей відбулися і що саме ці люди причетні до злочинів проти потерпілих. Щоб вони лишились однаково в рішеннях суду.

На жаль, якщо брати закриття справ, то деякі рішення й ухвали суду прописано так, що якщо відкрити Реєстр судових рішень і подивитися на ухвалу про закриття, то ти не зрозумієш навіть, про яку подію йдеться. Тобто це може бути справа стосовно викрадення якоїсь кока-коли в супермаркеті, а може стосуватися подій Революції гідності й історично важливих подій. І це не зафіксовано в рішенні навіть на такому рівні, на рівні закриття справ. Тому якщо не виходить так, то ми будемо намагатися зробити це в іншому аспекті.

Крім того, я вважаю, це дуже важливо для України. Це для України спосіб убезпечити себе від того, що люди потім підуть до Європейського суду з прав людини й будуть показувати, що далі продовжується ця історія, що Україна не в змозі притягнути до відповідальності й забезпечити справедливість для людей, права яких порушила Україна. Насправді це ще й репутаційні ризики для України, бо щодо України й так багато справ у ЄСПЛ. І якщо люди зможуть отримати якусь компенсацію в такому процесі, то, відповідно, вони вже не підуть до ЄСПЛ і зможуть сказати, що хоч якась справедливість була досягнута в Україні. 

Скільки таких цивільних справ ви плануєте подати? Скільки вже є потерпілих, які зголосяться на це? 

Поки що ми спілкуємося з потерпілими, слухаємо їхню думку і діємо залежно від того, як вони собі це далі бачать. Деякі потерпілі вже трохи зневірені, вже нічого не хочуть, не вірять, що в Україні чогось можливо досягнути. Тому поки що я не можу сказати, скільки їх буде. Ми починаємо з епізодів про розгін Майдану, про затримання автомайданівців. Але я думаю, що це може бути доволі велика практика. Особливо якщо люди бачитимуть, що цей шлях можливий.

Крім того, на підтримку цієї позиції потерпілі подають позови не лише до обвинувачених, а й до держави Україна в особі Міністерства внутрішніх справ як роботодавця цих обвинувачених працівників колишнього “Беркуту”. І ми вже маємо рішення Верховного Суду щодо розгону Майдану, де Верховний Суд теж підтримав позицію про те, що в обвинувачених, як працівників правоохоронних органів, є право на солідарне відшкодування від МВС і від них конкретно. 

Читайте також: Зеленський "поздоровляє" українців з Днем Гідності обшуками та викликами на допит учасників Революції Гідності

Багатьох обвинувачених судять заочно, бо вони переховуються. Що може дати такий заочний процес і чи досить цього буде для українців і родин потерпілих? 

Якщо ми маємо заочне рішення, де зафіксовано ці події, то в будь-якому разі це важливо і це має бути.

Як ви бачите, у чому загалом зараз найбільша складність у процесі розслідування, доведення і передання цих справ до суду? Що може пришвидшити цей процес? 

Це складне питання. Насправді з розслідуванням у нас більш-менш усе непогано. У нас останні кілька років багато справ було передано. Більшість із них, звичайно, заочно. Але передаються справи, встановлюється більше подій і відповідальних людей. Минулого року були встановлені особи, які 18-го числа передавали боєприпаси, отримані від Росії, на Майдан працівникам правоохоронних органів. Тобто факти ці встановлюються. Встановлюється те, що до подій Революції гідності, зокрема, причетні працівники Федеральної служби безпеки РФ. Тобто все рухається, це добре. З іншого боку, мені здається, що найбільша все ж таки проблема в тому, що в судах усе затухає і просто закриваються справи за строками давності.  

Тобто головне питання – це реформа судів, яка вже багато років на часі? 

Вона продовжується насправді. Просто кілька років, здається десь із 2017–2018 року, в нас фактично не було можливості притягувати до відповідальності й переглядати рішення суду. Не працювала Вища кваліфікаційна комісія суддів і Вища рада правосуддя. До них були питання. Але зараз у нас змінилася Вища рада правосуддя і кваліфікаційна комісія. Набирають нових суддів, проводяться постійні конкурси. І це класно. Можливо, це сильно змінить ситуацію, тому що, в принципі, там гарний відбір. Вони проводять і тестування, і на доброчесність перевіряють кожного суддю. Тому сподіваюся, що це позитивно вплине на розгляд справ Майдану, зокрема, бо наразі суддів дуже не вистачає.

—

Людмила Тягнирядно, опубліковано у виданні ZMINA

Читайте також: 

• ГПУ руйнує механізм розслідування справ Майдану — Горбатюк
• Бандит Крисін уник відповідальності за трьома статтями
• Євгенія Закревська про аеророзвідку та "справи Майдану": "Багато хто у війську хоче, але не може потрапити на передову"
• Розстріл Майдану: ДБР завершило слідство щодо Януковича і дев’ятьох колишніх топпосадовців
• Фільм із повною реконструкцією розгону Майдану 30 листопада 2013 оприлюднила Адвокатська дорадча група (ВІДЕО)
• Справи Майдану: що змінилося за рік, хто засуджений, а хто – уник відповідальності
• Звільнення нового керівника відділу ДБР у справах Майдану вимагають родичі та адвокати "Небесної сотні"