Схоже, що в Росії розпочалася остання фаза трагедії під назвою «володимир путін»

Версия для печати

 Історичний сценарій кінця, який очікує кожного диктатора, і зараз повторюється в основних елементах із вражаючою точністю.

Один... на випаленому полі

Відсутність реальної політичної конкуренції, тобто лідерів, які спроможні взяти керівництво країни на себе, має наслідком концентрацію всієї влади в одних руках.

Як правило, такий «самодержець» тримається свого ілюзорного бачення світу, слухає лише тих, хто каже те, що його влаштовує, відкидає бачення усіх, хто мислить самостійно.

В результаті такий керівник є нездатним формувати власний інтелектуальний продукт. Та й на це просто немає часу, оскільки особа на вершині влади живе у постійному страху і тому має перш за все турбуватись про власну безпеку, про підтримку «балансу» у власному оточенні, і звичайно, стежити за правильним розподілом коштів.

Всі мають пам’ятати, хто є «цар», а потенційні опоненти мають бути позбавлені можливості накопичувати ресурси для змови, а то й взагалі мають бути знищені.

Такий «цар» дуже швидко сам стає іграшкою в руках свого оточення, покладається на їхні пропозиції, схеми, тексти і дії. З часом він повністю втрачає відчуття реальності, впадає у параною.

Саме тому не є дивною інформація з підземних бункерів, де, як кажуть, переховується «володар окремої цивілізації», шо він у люті.

План, яким його годували підлеглі – Герасимов, Шойгу і Ко – не спрацював. Україна за 48 годин не здалася. Не здалася і через два тижні, хоча навіть західні партнери у це не вірили.

Тим часом Захід ввів реально катастрофічні санкції проти Росії. І Путін, вочевидь, почав підозрювати, що не все було сплановано і відбувається так, як йому розповідало найближче оточення.

Вже звільнено цілу пачку генералів, а Пєсков заявив, що Путін не знав, що на українську бійню відправляють строковиків новобранців. Начебто, Путіну доповідали, що цього не буде, хоча, звичайно, це брехня. 

Крім того, Путін доручив своїм спеціальним і фінансово-ревізійним службам з’ясувати, куди пішли гігантські суми, що виділялися протягом останніх восьми років на підривну діяльність в Україні, формування мережі агентів ФСБ, вербовку потенційних бойовиків і провокаторів.

Під підозру у неналежному «освоєнні» коштів у особливо великих розмірах потрапили і колишній помічник президента РФ Владислав Сурков, і голова «Россотрудничества» Євген Примаков, і «куратори» України в ФСБ, адміністрації президента, у міністерствах і відомствах.

Сума вкрадених коштів оцінюється у п’ять мільярдів доларів, але є підстави вважати, що вона значно більша.

Прийде день і ми дізнаємося, що насправді відбувалося у Кремлі, коли ухвалювалося рішення про вторгнення в Україну. Але, скоріше за все, блискучий план, який Путіну намалювали силовики, мав декілька аспектів. 

Війна була потрібна всім – і оточенню, щоб приховати масштаби вкрадених коштів, а потім після природної або не дуже смерті вождя легалізувати статки і вплив, і самому вождю, щоб завершити придуману ним самим «історичну місію», з якою він зрісся, як гриб-паразит з трухлявим деревом – відновлення Російської імперії.

Питання було в деталях. Скоріше за все, на цих деталях всі й попалилися. Перевірити витрачання коштів, виділених на вербування агентів і підривну діяльність складно, тому що зрадники і бойовики – товар, який важко піддається підрахунку і оцінці.

Тепер, коли неочікувано потужний спротив українців звів нанівець плани бліц-кригу, необхідно призначити винних, хоча подібні дії не мають жодного сенсу з точки зору особистого майбутнього Путіна.

У нього залишилося лише два шляхи – природна чи неприродна смерть, або трибунал у Гаазі. По мірі наближення розв’язки починається найцікавіше.

Як завжди у таких випадках, «оточення біля трону» намагається між собою домовитись і координувати дії.

Оскільки всі всім знають ціну, то ніхто нікому не вірить, і тому кожен кожного спробує «здати» іншого, хоча вже не дуже зрозуміло – кому.

Змушені бігти до Путіна, який все ще є їх колективним жахом, вони здадуть один одного і тому всі – всіх.

Деякі, особливо витримані і не особливо публічні персонажі, вичікуватимуть завершення першого етапу «утилізації царєдворців».

На цьому етапі виникає інтрига.

Буде як зі Сталіном?

Вони цілком спроможні прибрати самого Путіна, звинувативши його у неспроможності керувати країною, якщо не у державній зраді (пам’ятаєте критику культу особистості Сталіна?).

Але ж треба мати:

• канал переговорів із Заходом,
• визначити винних і лідерів, які всіх влаштовують,
• зберегти репресивний апарат, щоб народ не виніс їх всіх разом,
• знайти, вкрасти і переховати у новому місці гроші, і зробити іще багато важливих справ.

Такий час називається смутою.

І поки армія України добиватиме залишки збройних формувань РФ, виходитиме на свій, визнаний світом, державний кордон, постане питання про ядерний потенціал і територіальну цілісність самої Росії.

Незрозуміло, як Захід подивиться на можливість громадянської війни, чи навіть війн, які цілком може спалахнути між місцевими «лордами», і на відсутність контролю за ядерною зброєю.

Який би сценарій не реалізовувався у Росії, Україні потрібно бути готовою до продовження сильної політики і після перемоги.

Росія має бути приведена до стану, який повністю виключає можливість майбутніх агресій.

Складові цього процесу:

• демократизація політичної системи,
• виключення РФ з Ради безпеки ООН;
• або радикальна трансформація цього механізму, який би нарешті зробив його ефективним,
• ядерне роззброєння,
• запровадження системи міжнародного контролю за озброєннями
• і нові гарантії безпеки для України, які б давали реальну можливість жити у мирі і спокої.

Робота по створенню нового світового порядку тільки починається, і ми маємо потурбуватись, щоб стати його невід’ємною частиною.

—

Сергій Корсунський, Надзвичайний і повноважний посол України в Японії, директор Дипломатичної академії при МЗС України (2017-2020), надзвичайний і повноважний посол України в Туреччині (2008–2016);  опубліковано у виданні Радіо Свобода