«Патріарх всієї війни» Як Гундяєв продовжує карати тих, хто нагадує про миротворчі заповіді

Версия для печати

 «Але тієї весни Христос не воскресав…». 5 травня був третій Великдень часів повномасштабного вторгнення російських загарбників в Україну. Патріарх Кіріл, як головний послідовник путніського курсу гна фашитизіцію росії продовжує карати тих, хто нагадує йому й вірянам про миротворчі заповіді.

Дослідження «Нової газети Європа»

«Патріарх всієї війни»

«Мир вам» — згідно з Євангелією від Луки (24:36), такими були перші слова Воскреслого Ісуса, звернені до учнів майже 2000 років тому, наприкінці того унікального дня, який християни відзначають як своє головне свято — Великдень Христовий. Це святкування – щорічне оновлення віри у головну істину християнства: подолання смерті. А свій найбагатший урожай смерть збирає на війні, і не дивно, що Христос і Його учні так багато говорять про світ: «Блаженні миротворці»; «Мир майте між собою»; «Всі, хто взяв меч, мечем загинуть»…

Несумісність війни та великодньої звістки християнське людство розуміло протягом усієї своєї історії. Про це писали древні отці, а католицька церква закріпила практику великоднього перемир'я у своєму канонічному праві. Дотримувалася його і Росія — поки що не вирішила «вийти з історії».  У 1916 р. російські війська погодилися із закликом німців: «Ми християни, як і ви. У такі святі для християн дні не вбиватимемо один одного». 

Незважаючи на весь пафос промов патріарха Кирила та верхівки РПЦ про «священну війну» та «захист християнських цінностей» через руйнування інфраструктури України та знищення її громадян, нинішня російська армія зовсім не нагадує ту, дореволюційну. 

Читайте також: Навіщо московити ведуть свої «священні війни». Священна проституція РПЦ 

Керівництво Росії абсолютно глухе до закликів світових лідерів (наприклад, генсека ООН Антоніу Гутерріша) про великоднє перемир'я, яке дозволило б українцям, здебільшого православним, відвідати храми великодньої ночі, не побоюючись чергових повітряних тривог.

«Ми готуємося святкувати перемогу Господа Ісуса Христа над гріхом і смертю, над гріхом і смертю, а не над кимось і проти когось»,

- нагадував росіянам папа Франциск. Російську реакцію на всі ці заклики точно описують слова Христа: «Огрубіло серце людей цих і вухами насилу чують, і очі свої зімкнули, нехай не побачать очима і не почують вухами, і не зрозуміють серцем, і нехай не звернуться, щоб Я зцілив їх. »(Матф., 13:15).

Патріарх Кирило випускає білого голуба на честь свята Благовіщення у Московському Кремлі 7 квітня 2015 року. Фото: Максим Шипенков / EPA-EFE

Тому — вже третій рік поспіль — «червоний травень сплівся з кривавим Великоднем, але тієї весни Христос не воскресав» (Максиміліан Волошин). 

Незважаючи на колишню зовнішню пишноту богослужінь і прямі трансляції з головних храмів по телебаченню, російський народ (переважна більшість) виявився відлучений, відрізаний від духу Великодня — від благовістя миру і перемоги над смертю, яке приніс Христос. 

З релігійної, метафізичної точки зору, для національної культури та моралі це випробування більш небезпечне, ніж примітивний «войовничий атеїзм» радянської доби. І саме шокуюче у всій цій ситуації те, що в авангарді процесу «вигнання Христа з храму» в ім'я войовничих ідеалів «урочистості російського міра» та знищення західної цивілізації йде головна ніби релігійна інституція країни — РПЦ, уособлена «патріархом війни» Кирилом. 

Якраз напередодні нинішнього Великодня Парламентська асамблея Ради Європи визнала, що Кирило та ієрархія РПЦ породили ту ідеологію «російського світу», яку пізніше «Кремль перетворив на інструмент сприяння війні». Тобто якщо «СВО» має якусь ідеологію, то вона має патріархійне походження.

Православні віруючі несуть пасхальну їжу перед православним святом Великодня перед закритим храмом Покрови Божої Матері у Невському лісопарку у Санкт-Петербурзі, Росія, 18 квітня 2020 року. Фото: Анатолій Мальцев / EPA-EFE

Читайте також: Гундяєв та його церква відкрито заявили про "священну війну" проти України: реакція УПЦ та ПЦУ

«Хотілося б усіх поіменно назвати…»

Патріарх Кирило, що рухається цим темним духом, у передвеликодні дні видав нову серію репресивних указів проти священиків РПЦ, які наважуються виступати з антивоєнної позиції, тобто нагадувати про євангельське вчення Христа.

 Верховний церковний комісар тепер уже не вважає за потрібне обтяжувати себе канонічними формальностями і не наводить у нових указах будь-яких обґрунтувань для накладення на священиків покарань. Найбільш «медійною» виявилася «четверною» заборона 40-річного священика храму Покрови на Лищиковій горі в центрі Москви Димитрія Сафронова (крім служіння, йому заборонили носіння ряси, хреста та благословення мирян). 

Цей священик потрапив у поле зору ЗМІ, коли чинив панахиди біля могили Олексія Навального на Борисівському цвинтарі. Пізніше стало відомо, що він заміняв на богослужіннях сумнозвісну «молитву про перемогу» Кирила (Гундяєва) на молитву св. патріарха Тихона, написану у роки Громадянської війни, і допомагав українським біженцям. 

Наприкінці квітня також опубліковано патріарші укази про заборону насельника Високопетрівського монастиря Москви ієромонаха Августина (Монастирева) та клірика храму на честь ікони «Живоносне Джерело» у Бібірові священика Андрія Кудріна. Він читав молитву про примирення народів України та Росії і продовжував дружити зі священиком Іоанном Ковалем, який емігрував із Росії до Туреччини після того, як його «позбавили сану» за заміну в цій молитві єдиного слова: замість «перемога» він читав «мир» (Константинопольський) патріархат визнав таке «позбавлення» незаконним та прийняв о. Іоанна до свого складу).

Тезка патріарха, єпископ Сергієво-Посадський і Дмитрівський Кирило, заборонив у служінні священика з підмосковського Дмитрова Олександра Востродимова, який виявився другом репресованого патріархом на самому початку цього року популярного московського протоієрея Алексія Умінського. О. Алексій під загрозою кримінального переслідування емігрував до Франції і перейшов до Константинопольського патріархату, який визнав незаконними та неканонічними всі покарання, накладені на нього в РПЦ).

 У Вологодській єпархії очікує на репресії насельник Спасо-Прилуцького монастиря ієромонах Тихон (Соколовський), який посмів оскаржити вчення самого Всесвітнього російського народного собору на чолі з патріархом (про те, що сенс життя — в «російській цивілізації »).

В одній зі своїх величезних проповідей о. Тихін сказав прості слова, які дуже складно вимовити в сучасних РФ і РПЦ: «Для християнина найвищою цінністю та сенсом життя є зовсім не російська традиція, не святині російської цивілізації і не велика російська культура.

Читайте також: Глава ПЦУ Епіфаній: "Ми повинні віддалятися від всього російського, що було протягом століття нам насаджено"

Натомість обираємо… добровільне мучеництво заради виконання Христових заповідей, а не «священну війну», не агресію проти іншого народу і не виконання присяги перед злочинною владою».

Проект «Мир усім», створений у Німеччині новоспеченими православними емігрантами з Росії, надає допомогу клірикам РПЦ, які постраждали через свою антивоєнну позицію. Крім названих вище отців, до цього списку на сьогодні входять:

• священик Андрій Мізюк , колишній клірик храму преподобного Серафима Саровського м. Саратова (залишив РФ і служить в одній з українських громад);

• протоієрей Сергій Рибаков , колишній настоятель університетського храму св. Татіани у Самарі;

• священик Іоанн Бурдін , колишній настоятель храму Воскресіння Христового в селі Карабанове під Костромою (підданий штрафам за «дискредитацію ЗС РФ» і заборонений у служінні);

• протоієрей Сергій Тітков , колишній настоятель Покровського храму селища Турлатове під Рязанню (покинув РФ);

• священик Микола Платонов , колишній настоятель двох храмів у Соснівському районі Челябінської області, герой публікацій «Нової-Європа» (очікує політичного притулку у Франції);

• протоієрей Володимир Корольов , колишній настоятель Казанського храму в Тулі (звільнений за відмову збирати пожертвування на «СВО»);

• ієрей Олександр Домбровський , колишній настоятель Свято-Микільського храму с. Мужинове Клітнянського району Брянської області (став підозрюваним у кримінальній справі про «дискредитацію армії», переїхав на історичну батьківщину в Україну та перейшов до Православної церкви України);

• протоієрей Петро Коротаєв , колишній клірик храму св. Іоанна Предтечі с. Іванівське Ногінського району Підмосков'я;

• ієродиякон Макарій , колишній диякон храму Богоявлення в селі Кругле Поле, Татарстан (намагався емігрувати до Туреччини, але був депортований назад до РФ).

Напевно, цей список не сповнений, але у будь-якому разі проти війни виступила статистично нікчемна частина кліру РПЦ. Деякі з цих кліриків залишилися в РФ, інші емігрували, але навіть поза путінською системою вони продовжують відчувати небезпеку, тому не завжди охоче йдуть на контакт з пресою. 

Канонічний притулок для таких кліриків став надавати Константинопольський патріархат — нещодавно туди було прийнято і яскравого богослова о. Андрія Кураєва, якого патріарх Кирило покарав ще до початку СВО. Туди ж прийнятий протоієрей Андрій Кордочкін, який служив у Мадриді, але витіснений із РПЦ за антивоєнну позицію.

Автор малюнку: ілюстратор Денис Зільбер

Скам'яніла РПЦ

Через культ війни Московський патріархат залишають останні священики, які всерйоз сприймали заповіді «Не убий» або «Блаженні миротворці»

Жорсткіше, ніж із кліриками РПЦ, російська влада звертається з «альтернативними» православними священиками, що виступають проти війни: до колонії відправлено ієромонаха Російської зарубіжної церкви з Петербурга Іоанна (Курмояріва), а суд у Слов'янську-на-Кубані призначив великий штраф 87-річному архієпископу Російської православної церкви, незалежної від РПЦ, Віктору (Пивоварову).

Віруючий запалює свічки під час служби у храмі Воскресіння Христового, головному православному соборі Збройних сил РФ, у парку «Патріот» у Кубинці під Москвою, Росія, 19 серпня 2020 року. Фото: Максим Шипенков / EPA-EFE

«Скасування традиції»

Після відтворення Московської патріархії Сталіним в 1943 р. миротворче служіння стало легальним прикриттям як поборів з віруючих у країні (РПЦ мала робити багатомільйонні відрахування до Фонду миру), так пропаганди і шпигунсько-агентурної діяльності під церковним дахом за кордоном. 

У пострадянський період РПЦ намагалася зайнятися реальною миротворчістю, пропонуючи свої послуги для врегулювання міжетнічних (наприклад, вірмено-азербайджанського) та політичних (між парламентом та президентом восени 1993 р.) конфліктів. Виходило не дуже. 

Ще в травні 1993 р. релігійні лідери Росії, Вірменії та Азербайджану підписали заяву, в якій були такі слова: «Страшним блюзнірством, яке має бути негайно припинено, є розпалювання міжнаціональних конфліктів». Надалі не раз повторювалися слова про «негайне повернення на шлях миру» та «безумовне припинення будь-якого кровопролиття». 

Влітку 1994 р. РПЦ за підтримки Національної ради церков Христа в США провела в московському Даниловому монастирі міжнародну конференційну конференцію «Християнська віра і людська ворожнеча». Підсумком цих процесів стало прийняття на ювілейному Архієрейському соборі РПЦ 2000 р. Основ соціальної концепції РПЦ, де є безліч прекрасних слів проти війни та вимога відмовитися від будь-якої співпраці з владою, яка використовує війська для відторгнення територій іншої країни та вбивства її громадян. Номінально РПЦ і сьогодні перебуває у Всесвітній конференції «Релігії за мир».

За патріарха Алексія II повністю підконтрольна путінському режиму РПЦ, проте, висловлювалася проти війни в Грузії

та пропонувала об'єднати зусилля з Грузинською православною церквою для вирішення протиріч між країнами.

Володимир Путін (ліворуч) та Патріарх Кирил (праворуч) беруть участь у церемонії відкриття меморіалу жертвам політичних репресій «Стіна скорботи» у центрі Москви, 30 жовтня 2017 року. Фото: Олександр Неменов / EPA-EFE

Після 24 лютого 2022 р. у РПЦ відбулося тотальне «скасування традиції». Навіть убогі напрацювання православно-радянської «боротьби за мир» відкинуті через непотрібність, і арешти парафіян за листочок із Божою заповіддю «Не убий» не викликають жодної реакції у Московській патріархії. 

Після оголошення мобілізації у вересні 2022 р. патріарх Кирило наказав читати у всіх храмах нову молитву «про Святу Русь», центральне прохання якої звучить так: «Подай нам силою Твоєю перемогу». Цей текст тепер важливіший у РПЦ, ніж Символ віри, аніж будь-який догмат — адже патріарх та його структура ставляться абсолютно нетерпимо і карають «по всій суворості» навіть за заміну єдиного слова у цьому страшному тексті. Його читання у храмах за кожною літургією патріархії здалося мало:

29 березня її керівник справами митрополит Георгій (Петров) видав циркуляр, який наказує включення агресивної «молитви» до кожного домашнього молитовного правила кожного мирянина РПЦ.

Напередодні Всесвітній російський народний собор у храмі Христа Спасителя сформулював нове віровчення РПЦ, в якому взагалі немає згадки імені Бога:

«Спеціальна військова операція є Священною війною, в якій Росія та її народ, захищаючи єдиний духовний простір Святої Русі, виконують місію «Утримувача», захищає світ від натиску глобалізму і перемоги Заходу, що впав у сатанізм… Російська традиція, святині російської цивілізації і велика російська культура є вищою цінністю і сенсом життя ». 

Традиційна християнська екзегеза розглядала «Утримуючого», згаданого у Другому посланні апостола Павла до Фессалонікійців як Божественну присутність у світі. Нове вчення РПЦ містить натяк на те, що Богом тепер є Росія, звідси — сенс життя, який може бути пов'язаний тільки з чимось російським. Християнське вчення радикально протилежне: «Ні ні Елліна, ні Юдея, але все і в усьому — Христос», — пише апостол Павло (Кол., 3:11).

Читайте також: Проголошення РПЦ «священної війни» Росії проти України та Заходу схоже на звичайний фашизм: детальний розбір тез

Вид на собор Воскресіння Христового, головний православний собор Збройних сил РФ у парку «Патріот» у підмосковній Кубинці, Росія, 19 серпня 2020 року. Фото: Максим Шипенков / EPA-EFE

Трохи раніше, на тому ж Всесвітньому соборі в Кремлі в листопаді минулого року, патріарх Кирил довів це нове віровчення до повної логічної завершеності, заявивши, що у разі «ураження Росії» та завершення нинішнього (тобто путінського) її ладу припинить своє існування і РПЦ.

Епоха «СВО» багато розставила на свої місця і скинула багато масок. «мале стадо», яке залишалося в РПЦ (Лук., 12:32), справді щирих стосовно Євангелія і тих, хто шукає правди Божої, виявилося вже зовсім малим. Офіційне церковне керівництво, як і 2000 років тому, коли саме воно ініціювало страту Христа, — без особливих вагань, чергово, перейшло на бік «князя світу цього», виправдовуючи всі його злочини. Ось такий у нас тепер Великдень…

—

Лера Фурман, опубліковано у виданні  «Нова газета Європа»

Ілюстрація Петра Саруханова

В тему: 

• Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України
• Росія проти українців здійснює геноцид. Докази й аргументи
• «Православный коммунизм» в фашисткой России: кто стоит за спиной Путина
• Як російські попи разом із силовиками насильно депортують українців до росії що має ознаки геноциду
• Митрополит Олександр Драбинко: "Доки не позбудемося москальщини, не буде нічого людського"
• Чи існує змова між ОП та Новинським про захист московської церкви в Україні?
• Священики ПЦУ у заручниках окупантів
• Як бреше російська православна церква
• Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)?
• Церковь врага: как УПЦ МП влияет на украинцев
• Що не так з росією?
• Несостоявшееся государство путина
• Кривавий московський звір: «Сам Сатана живе в моїй сраці»
• Спроби «відбілити звичайного росіянина» буде мати наслідком лише наступні війни
• Археология войны. Что останется после вторжения России в Украину?