Ми звикли вважати, що хрестителем Русі є князь Володимир. А може справжній хреститель - Анастас?
І хоча князя Володимира прийнято називати рівноапостольним хрестителем, але чи міг неофіт здійснювали обряд хрещення? Мали бути священики, котрі це робили й підказували князю, які дії треба чинити. Що це були за люди?
Ми звикли вважати, що хрестителем Русі є князь Володимир. Справді, давньоруські літописи, зокрема «Повість минулих літ», подають його таким. Стосується це й інших пам’яток писемності. Чи не вперше хрестителем Русі постає Володимир у «Слові про Закон і Благодать» митрополита Іларіона.
Щоправда, навіть «Повість минулих літ» дає зрозуміти: християни в Києві й на Русі були ще до княжіння Володимира, у тому числі й представники князівської верхівки. Наприклад, хрещення прийняла княгиня Ольга – бабуся Володимира. Можливо, до християн належав брат Володимира Ярополк, якого він убив у боротьбі за київський престол. Принаймні Ярополк одружився на християнці.
Читайте також: Святой Владимир — великий грешник
Безперечно, Володимир відіграв помітну роль у християнізації Русі. Близько 988 р. він хрестився й те саме зробили представники його оточення. Окрім того, Володимир, судячи з літописних оповідей, наказав хреститися киянам. А також здійснив низку кроків для християнізації Русі, зокрема за його вказівками побудували храми. Передусім у Києві була споруджена велика кам’яна церква Успіння святої Богородиці, відома ще під назвою як Десятинна церква, оскільки на її потреби князь віддавав десяту частину своїх доходів.
Однак зрозуміло, що не неофіт Володимир і не його бояри здійснювали хрещення. Мали бути священики, котрі це робили й підказували князю, які дії треба чинити. Що це були за люди?
Літопис загалом мовчить про це. Й не дивина. Літописці зосереджували увагу на діяннях князів. Та й то далеко не всіх. Чимало імен представників князівської династії «Володимирового племені», яку в нас завдячуючи російській історіографії іменують Рюриковичами, так і не потрапили на сторінки літописів. А що вже говорити про дружинників, священиків, не кажучи про ремісників та селян.
Та все ж, розповідаючи про Володимирове хрещення, «Повість минулих літ» згадує про священика Анастаса (Настаса) Корсунянина. І згадка про цього персонажа зустрічається кілька разів – що виглядає досить нетипово.
Чому ім’я Анастаса потрапило до літопису?
Ймовірно, він справді відіграв помітну, фактично, головну роль у Володимировому хрещенні. Але чи лише це стало причиною його «літописного увіковічнення»? Схоже, саме Анастас написав літописну оповідь про Володимирове хрещення. Адже у літописі воно описано досить розлого. При цьому наводяться різноманітні деталі, які стосуються перебування князя в Херсонесі (Корсуні) і його хрещення киян. Складається враження, що це писала людина, яка належала до учасників тих подій. Такою людиною найбільш імовірно міг бути Анастас. І автор цього твору, бажаючи себе увічнити, згадав свої діяння в літописі.
Схоже, в особі Анастаса маємо одного з перших (якщо не першого!) наших письменників-літописців. Розповідь же про хрещення Володимиром Русі можна розглядати як окрему «повість», вмонтовану в літопис, і потребує вона прискіпливого розгляду.
Читайте також: Безкарне насильство
Отже, зав’язкою цієї «повісті» є розповіді про язичництво Володимира, його гріхи. Це, зокрема, язичницька реакція після його вокняжіння в Києві, коли були поставлені ідоли біля двору теремного, й убивство язичниками варяга-християнина та його сина. Показово, що літопис указує: ніби двір цього мученика знаходився там, де зараз побудована церква святої Богородиці, тобто Десятинна церква. А саме в цій церкві й служив Анастас.
Далі маємо розвиток дії. Це розповіді про те, як князь Володимир вибирав віру. До нього приходять представники різних віровизнань – «болгари віри магометанської», «німці з Риму», «жиди хозарські». І, зрештою, філософ від греків, тобто з Ромейської імперії, який має розповісти Володимиру про істинну віру. Ця розповідь, за великим рахунком, не є чимось оригінальним. Це – популярний у християнсько-учительній літературі діалог, в якому проповідник-християнин відповідає на короткі запитання правителя-язичника і викладає йому основи християнського віровчення, звертаючись до Біблії (старого й Нового завітів), а також до деяких апокрифічних текстів.
Як бачимо, ромейського християнського проповідника літопис іменує філософом. Власне, це грецький термін. Філософами в Греції та на Русі в ті часи іменували християнських проповідників, людей, що знали Священне писання. Філософом іменували Костянтина (Кирила), якого, поряд з його братом Мефодієм, «Повість минулих літ» розглядала як християнського учителя слов’ян.
Читайте також: Чи могла Русь прийняти західний варіант християнства? Релігійна політика княгині Ольги й князя Ярополка
Володимир слухає Філософа. Джерело фото: Вікіпедія
Сюжети з вибором віри князя Володимира багато в чому повторюють сюжети, які стосуються проповідницької діяльності Костянтина. Так, у «Житії» цього святого говориться, що він проповідував перед хазарським каганом. При цьому йому доводилося змагатися з мусульманським імамом та єврейським рабином. І, мовляв, у цьому змаганні переможцем вийшов Костянтин. Однак каган християнство так і не прийняв. Щоправда, інші джерела (арабські та єврейські) говорять, ніби переможцем виявився рабин. Й, відповідно, каган прийняв юдаїзм.
У літописній розповіді про хрещення Володимира філософ ніби бере реванш за «хазарську поразку». Ім’я філософа тут не називається. Але певні алюзії з Костянтином простежуються.
У «Житії» Костянтина початок його проповідницької діяльності на східноєвропейських землях пов’язують з Херсонесом. У цьому ж місті жив і Анастас. Тобто останній ніби повторює шлях Костянтина-філософа. Правда, навертає він на християнство не хазарського кагана, а руського князя. Однак не треба забувати, що Русь, за великим рахунком, прийшла на зміну Хазарському каганату в Східній Європі, а деяких київських князів навіть іменували каганами.
Читайте також: Владимир Великий. Креститель Украины-Руси и его след в истории
Тобто можемо припустити, що Анастас, ведучи мову про філософа, який навертає на віру князя Володимира, ніби говорить про самого себе.
Чим різниться оповідь про місіонерську діяльність Костянтина в Хазарії з оповіддю про спілкування Володимира з представниками інших релігій? Загалом вони співпадають. Однак у Костянтина немає «німців з Риму». В принципі, у IX ст., коли діяв цей проповідник, християнство залишалося єдиним – попри певні відмінності між Заходом і Сходом. Костянтин навіть звертався за допомогою до Римського Папи. Навіть своє життя завершив у Римі.
Щодо Анастаса, то немає підстав вважати, ніби він ворогував із західними християнами. Навпаки, існують опосередковані свідчення, які дають підстави говорити, що цей діяч виявляв прихильність до західних християн. Тому, ймовірно, розповіді в «повісті» про «німців з Риму», як і інші «антилатинські фрагменти», є пізнішими вставками.
До розвитку дії «повісті» варто віднести й повідомлення про те, що Володимир послав своїх посланців у різні землі, аби довідатися, яка віра найкраща. Вони спочатку подалися у Волзьку Булгарію, де спостерігали мусульманське богослужіння. Після цього «пішли в Німці», а звідти до греків, зокрема до Цесарограда, тобто Константинополя. Повернувшись до князя, сказали, що найкраща, точніше найкрасивіша, віра у греків: «І прийшли ми тоді в Греки. І повели нас [туди], де ото вони служать богові своєму, і не знали ми, чи ми на небі були, чи на землі. Бо нема на землі такого видовища або краси такої, — не вміємо ми й сказати [про се]. Тільки те ми відаємо, що напевне бог [їхній] перебуває з людьми і служба їх єсть краща, ніж в усіх землях. Ми навіть не можемо забути краси тієї, бо всяк чоловік, якщо спершу спробує солодкого, потім же не може гіркоти взяти. Так і ми не будемо тут [поганами] жити» [1]. Після цього, порадившись із боярами, Володимир вирішує хреститися. Щоправда, в нього виникає питання: «То де ми хрещення приймемо?» Бояри ж відповідають: «Де тобі вгодно» [2].
І ось, відповідно lj «Повісті минулих літ», Володимиру вгодно йти на «Корсунь, город грецький». Корсунь – це Херсонес, чи то, як його в той час іменували, Херсон.
Штурм русами Корсуня. Мініатюра з Радзивілівського літопису. Джерело фото: Вікіпедія
Тут, власне, розпочинається кульмінація «повісті». І саме тоді на сцену виходить Анастас:
«І от [один] муж, на ім’я Анастас, корсунянин, стрілив, написавши на стрілі: «За тобою, зі сходу, є колодязі , з яких іде вода по трубі. Перекопавши [їх], ви переймете воду». Володимир же, це почувши [і] глянувши на небо, сказав: «Якщо збудеться се — охрещусь». І тут одразу звелів він перекопати труби, і перейняли вони воду, і люди знемагали від спраги і здалися. І ввійшов Володимир у город, і дружина його» [3].
Із цих слів випливає, що саме завдяки Анастасу князю Володимиру вдалося взяти Херсонес. Й завдяки діянням цього мужа князь хрестився.
Читайте також: Єпископ Мефодій – церковний Медведчук зі XVII століття
Насправді, із наведене повідомлення про причину взяття міста викликає питання. Річ у тому, що в Херсонесі існувало три джерела постачання води. Не лише водогін, який давав воду ззовні і який справді князь Володимир міг перекрити, а й цистерни, де збиралися опади, а також підземні водозбірні. Сама ж облога Херсонеса тривала восени й взимку 988-989 рр. У цей час у Херсонесі йдуть дощі. І місто могло бути забезпечене водою за рахунок опадів [4]. Тому сумнівно, що перекриття зовнішнього водогону дало можливість Володимиру та його воїнству взяти Херсонес.
Однак, як бачимо, «повість» спеціально звеличує Анастаса. Він стає чи не головною фігурою в хрещенні Володимира. Сама ж «повість» детально описує хрещення Володимира в Херсонесі і його одруження з цесарівною Анною.
«Повість», звісно, не «житіє» Анастаса. Вказується лише те, що він корсунянин. Тобто що жив у цьому місті. Але чи тут народився цей діяч і хто він був за походженням – щось сказати не можемо.
Варто відзначити, що Херсонес був не лише центром Таврії, самої північної провінції Ромейської імперії, а й одним із головних та старіших центрів християнства в Східній Європі. На кінець Х ст. в місті існувала значна християнська традиція й, закономірно, були численні християнські храми та духовенство.
Оскільки Херсонес належав до пограничних міст, то тут жили представники різних народів, у тому числі руси, слов’яни. Існували й змішані сім’ї. У «Житії» Костянтина згадується, що саме в Херсонесі він знайшов Євангеліє, писане «руськими письменами». До сьогоднішнього часу точаться дискусії серед дослідників, що це було за Євангеліє і що це за письмена.
На кінець Х ст. у місті могли бути християни, що користувалися в богослужінні церковнослов’янською мовою, – як у Болгарії, деяких землях центральної Європи. Такі, схоже, були й у «сусідній» Русі. Бо ж якою мовою служили в руських храмах, що існували в Києві до Володимирового хрещення, зокрема за часів княгині Ольги? Зрештою, виникає питання, а якою мовою написав Анастас записку, в якій пропонувалося закрити воду до Херсонесу і яку він прикріпив до стріли, посланої в табір Володимира?
Ймовірно, це була мова слов’янська – чи то старослов’янська, або церковнослов’янська. І в таборі Володимира, радше, би прочитали записку, написану цією мовою, ніж грецькою. Зрештою, опинившись у Києві й ставши настоятелем головного храму міста, церкви Успіння святої Богородиці, Анастас мав би служити слов’янською мовою. Виходячи з цього, маємо підстави припустити, що Анастас або був слов’янином, або походив зі змішаної напівслов’янської родини. Принаймні міг належати до християнської слов’янської громади Херсонеса.
Петро Андрусів. Хрещення Русі
Після кульмінації, де описується взяття Володимиром цього міста й та хрещення князя, наступає розв’язка, завершення дії. Це, власне, хрещення киян. Спочатку князь Володимир наказує повалити язичних ідолів, яких же сам колись встановив. «Потім же, – читаємо в літописній оповіді, – Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з’явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб,— то мені той противником буде». І, це почувши, люди з радістю йшли, радуючись, і говорили: «Якби се не добре було, князь і бояри сього б не прийняли».
А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли — ті до шиї, а другі — до грудей. Діти ж [не відходили] од берега, і а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили [у воді], а попи, стоячи, молитви творили» [5]. Як бачимо, літописець вказує, що народ хрестили попи цесарицині й корсунські. Тобто представники духовенства, які привезла ромейська принцеса Анна з собою, а також священнослужителі з Херсонеса. Серед останніх, напевно, був і Анастас. Цілком імовірно, що він і керував процесом хрещення, пізніше описавши це в літописі.
Читайте також: Европейские пути королевы Анны Киевской
Після цієї події Володимир повелів «робити церкви і ставити [їх] на місцях, де ото стояли кумири. І поставив він церкву святого Василія [Великого] на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і попів [настановляти], і людей на хрещення приводити по всіх городах і селах. І, пославши [мужів своїх], став він у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне.
А матері ж дітей своїх оплакували, бо іще не укріпилися вони були вірою і, як померлого, вони оплакували» [6]. Те, що Володимир наказав ставити церкви на місці язичницьких капищ, зрозуміло. Хоча не виключено, що таке підказали йому зробити привезені священнослужителі, Анастас зокрема. Але, окрім того, літописець звертає увагу на тому, що Володимир наказує організувати школи. Отже, автор «повісті» про хрещення Володимира цінував «учення книжне». І таким поціновувачем цілком міг бути Анастас.
У цьому творі цей персонаж фігурує ще два рази. Під 991 роком повідомляється: «Потім же, коли Володимир жив у законі християнському, надумав він спорудити камінну церкву святої Богородиці, і, пославши [послів], привів майстрів із Греків, [і] почав зводити. А коли скінчив споруджувати, прикрасив він її іконами, і поручив її Анастасові-корсунянину, і попів корсунських приставив служити в ній. Він дав сюди все, що взяв був у Корсуні,— ікони, і начиння церковне, і хрести» [7].
Отже, з цього уривку випливає, що саме Анастасові була довірена церква святої Богородиці, яка стала головним храмом Києва. Її будували з каменю. І для її побудови Володимир спеціально запросив грецьких майстрів. Сам же храм був пишно прикрашений іконами й різним церковним начинням. Те, що Анастасові була «поручена» церква святої Богородиці, вказує на значимість цього діяча. Й, схоже, він хотів цю значимість зафіксував у літописі.
Читайте також: Біля витоків москвофільства та малоросійства. Римо-католицький та османський чинники
Освячення Анастасісом Десятинної церкви. Мініатюра з Радзивілівського літопису. Джерело фото: Вікіпедія
Наступна згадка про Анастаса знову ж таки пов’язана з цією церквою. У ній говориться: «Коли ж Володимир побачив, що церкву завершено, він, увійшовши до неї, помолився Богу, говорячи: «Господи Боже! Поглянь із небес, і побач, і одвідай сад свій, і зроби, [щоб те], що насадила десниця твоя, люди сії новії, серце яких ти навернув єси до істини, [могли] пізнати тебе, істинного Бога. І поглянь ти на церкву осю, що її спорудив я, недостойний раб твій, на честь матері, яка породила тебе, і приснодіви Марії Богородиці. І якщо помолиться хто в церкві сій, то почуй ти молитву його і одпусти всі гріхи його благання ради пречистої Богородиці».
А коли він помолився, то сказав так: «Осе даю церкві сій, святій Богородиці, од маєтності своєї і од моїх городів десяту частину». І, написавши, положив він присягу в церкві сій, [і] сказав: «Якщо се одмінить хто,— хай буде проклят». І дав він десятину Анастасові-корсунянину, і справив тоді празник великий у той день боярам, і старцям городським, і вбогим роздав багато добра» [8].
Цей уривок вказує на кілька моментів. По-перше, Анастас був довіреною особою князя Володимиру, якщо той виділив для нього таку значну суму доходів. Схоже, Анастас відав церковною сферою в державі. По-друге, інститут десятини не мав поширення в Сході, в Ромейській імперії, проте він утвердився в християн Заходу. Тобто можемо говорити про певні західні орієнтири як Анастаса, так і князя Володимира. Зокрема, про ці західні орієнтира засвідчує лист німецького місіонера Бруно Кверфуртського до короля Генріха ІІ, де йдеться про те, що князь Володимир допоміг йому здійснювати місіонерську діяльність серед печенігів [9].
Читайте також: Не брат ты мне… Миф о трех «братских восточнославянских народах»
Можемо припустити, що, завдячуючи Анастасові, у Києві за часів Володимира почало розвиватися літописання. Принаймні діяння цього князя були добре описані, а сам він постає як видатна постать у історії.
Анастас пережив свого могутнього покровителя й опинився у вирі боротьби, яка велася після смерті Володимира між його нащадками. Схоже, він підтримував князя Святополка та його тестя, польського короля Болеслава. Цим можновладцям вдалося на деякий час взяти Київ. Однак між ними виник конфлікт. Святополк повстав проти Болеслава й вигнав його.
При цьому польський король утікаючи забрав із собою деяких впливових людей, у т. ч. й Анастаса. Ось як про це говориться в літописі: «І побили ляхів, а Болеслав утік із Києва, узявши майно, і бояр Ярославових, і дві сестри його, [Передславу та (Премиславу)]. І Анастаса, [попа] десятинного, він приставив до майна, бо той увійшов був йому в довір’я обманом, і безліч людей він повів із собою, і городи червенські зайняв собі. І вернувся він у землю свою» [10]. Тобто, як бачимо, Анастас зумів ввійти в довір’я й до Болеслава. Очевидно, мав цей чоловік талант.
Власне, це остання згадка про Анастаса. Із неї, зокрема, випливає, що цей діяч не цурався «латинників», до яких належали поляки, й опинився серед них. Про останні роки життя Анастаса можемо лише гадати. Певно, жив він у Польщі, де й скінчив дні свої.
Безперечно, Анастас був непересічною особистістю. Так, йому можна закидати авантюризм, але те саме можна сказати про багатьох видатних історичних діячів. Анастас відіграв важливу роль у Володимировому хрещенні й посприяв розвитку християнської освіти й літописання на Русі. До того ж він став першим відомим нам руським (українським) письменником, який талановито уклав «повість» про хрещення князя Володимира.
Читайте також: Як московити вкрали українську легенду про подорож Андрія Первозванного
—
Примітки:
-
Літопис руський. Київ, 1989. С. 6
-
Там само.
-
Там само. С. 61-62.
-
Відейко М. Україна: від Русі до святої Русі. С. 242-243.
-
Літопис руський. С. 66.
-
Там само.
-
Там само. С. 6
-
Там само. С. 70.
-
Крисаченко В. Україна віковічна: знакові постаті минувшини. Київ, 2016. С. 217-218.
-
Літопис руський. С. 83.
—
Петро Кралюк, опубліковано у виданні РІСУ
В тему:
- Петро Кралюк: Юродивий «русскій мір»
- Границы раздора. Украинские земли, которые Россия не подарила Украине
- Почаїв – місце святості
- Ганьщина украинцев, предшествовавшая Новороссии
- Тарас Шевченко проти Імперії. Правителі Росії боялися його пророцтв
- Українізації ... України за радянських часів: скільки їх було?
Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.
Новини
- 12:08
- Верховний Суд поставив крапку в оскарженні націоналізації ПриватБанку: банк не повернуть Ігорю Коломойському
- 10:01
- The Times: Енергетична "корупція" ставить українців перед смертельним холодом взимку. Дякуємо, Зеленський!
- 08:00
- Ворог просунувся біля 6 населених пунктів - DeepState
- 20:00
- У вівторок в Україні трохи сніжитиме на сході, вдень близько 0°
- 19:02
- НАБУ розслідує справу кума Єрмака про незаконне збагачення на 30 мільйонів
- 19:02
- Постпред президента у Криму Таміла Ташева стала народною депутаткою
- 18:04
- Україна 2025: на межі
- 17:04
- The Times звинуватила українську владу у корупції, через яку провалили реалізацію програми захисту енергооб’єктів
- 16:10
- Юрій Касьянов: Час домовлятися. Поки не пізно
- 15:03
- В Україні почав діяти Єдиний державний реєстр домашніх тварин
Важливо
ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ
Міністерство оборони закликало громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях.