Гуцульська республіка

Версия для печати

… Протягом першої половини 1919 року в Ясіні та околицях діє повноцінна держава. До її парламенту – Української народної ради – входять 42 особи. Серед них 38 українців, ще по два місця зарезервовано для представників національних меншин – євреїв і угорців. Уряд складається з чотирьох секцій: військової, внутрішньої, господарської та харчової. Військо – 300–400 до­бровольців. Туди беруть тільки українців. Армію Гуцульської Республіки збирали під час різдвяної коляди ...

– На, Паньку, бери і кланяй до вітця і до мами, та пий на здоровічко. І ти, Мигалю, а відтак подай сестрі. Це перший Святий Вечір від 13-го, що ми вкупі святкуєм.

Гуцульська родина із закарпатського села Ясіня збирається за столом напередодні Різдва 1919 року. Господар наливає горілку собі, дружині, двом синам і доньці.

– Кромі Юрка, що згинув на війні, – сумно додає господиня.

У двері стукають. До хати заходять колядники – гурт святково одягнутих хлопців зі скрипками, сопілками, цимбалами і трембітою. Виконують "Добрий вечір", "Бог предвічний" та інші різдвяні пісні. Господар несе винагороду.

На цю тему: Архітектура давнього українського села

– На церков чи на школу, хлопці, колядуєте? – запитує.

– На читальню, хочемо заложити, – відповідає міхоноша і подає торбу для грошей.

Господар заглядає всередину і бачить там вогнепальну зброю. Від несподіванки скрикує.

– Рушниці в міху!

– Принесли й для вас військові кріси, – пояснює провідник. – Маєте охоту піти з нами цієї ночі й нагнати ворогів?

– Так, хлопці, давайте кріс мені і братові, – викликається Панько. – Чотири роки билися задурно, надармо проливали свою кров. Тепер ідем радо за рідний край, за свій народ. Краще згинем у боротьбі, ніж має нас ворог чоботом давити.

– А з вівсом як? – перепитує батько.

– Ади, є третій мішок, сипте до нього, – провідник показує торбу з набоями.

"Колядники", до яких приєднуються Панько і Мигаль, рушають далі по селу.

Восени 1918 року закінчується Перша світова війна. Австро-Угорська імперія припиняє існування. Народи, які перебували під її владою, один за іншим проголошують незалежність.

На територію підавстрійської Східної Галичини – сучасні Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області та частина Польщі – претендують дві новоутворені держави – Польська Республіка і Західно-Українська Народна Республіка. Досягнути компромісу не вдається. Починається збройний конфлікт.

Закарпаття належало до угорської частини імперії. Тепер контроль над краєм намагається отримати Угорська Демократична Республіка.

В селі Ясіня – тепер Рахівський район Закарпатської області – живуть майже 10 тис. осіб. Більшість – українці-гуцули. Аби стежити за порядком під час повоєнної розрухи, тут утворюють загін місцевої міліції – близько двох сотень селян. Її очолює 23-річний Степан Клочурак – навчався у Віденському університеті, був офіцером австрійського війська.

8 листопада 1918 року – на Святого Дмитра – в центрі села відбувається віче. Сходяться декілька тисяч осіб.

– Дорогі сестри і брати-гуцули, шановні громадяни! – звертається до присутніх Клочурак. – Ми повинні сміло заявити, що не хочемо бути наймитами наших бувших гнобителів. Не хочемо дальше бути предметом насміху, погорди і безупинного знущання. На нашій землі хочемо стати одинокими господарями, на що маємо повне право. Берім собі приклад від інших поневолених народів, від близьких румунів, від поляків, чехів і, головно, від своїх братів-українців в Галичині. Ми скликали вас, щоб за вашою згодою стерти усе старе і зачати творити нове життя.

Карта Мармароського комітату в складі Угорщини, початок ХХ століття. Займав східну частину сучасної Закарпатської області й теперішній жудець Мармарош у Румунії. Майже половину населення становили українці – офіційна назва ”русини”. Також проживало багато угорців, румунів, німців і євреїв. У січні 1919 року Гуцульська Республіка контролювала територію між Ясінею – угорська назва Kо"rо¨ smezо" – і Мармароським Сиготом – Ma’ ramaros Sziget

Просить підняти руки тих, хто виступає за приєднання села до ЗУНР. Пропозицію підтримують одноголосно.

– Най живе наша Україна! – чути вигуки.

10 грудня 1918-го в Будапешті конгрес має визначити майбутнє Закарпаття. Кілька сотень гуцулів їдуть туди спеціальним потягом. Новопризначений "міністр русинів" Орест Сабо – наполовину угорець, наполовину українець – агітує їх підтримати входження краю до складу Угорщини. Обіцяє українцям широку автономію.

– Наші недавні опікуни надіються, що народ настільки неграмотний і несвідомий, що знову натягне ярмо неволі на свою шию, – бере слово Степан Клочурак. – Помиляються. Хто з нас любить свій народ, його своєрідну культуру, його звичаї й віру, хоче йому до кінця служити і не хоче його запродати, той повинен з огидою покинути це місце.

– Ви говорите як жид-большевик! – намагається перервати промову голова зборів.

Більшість учасників конгресу підтримують Клочурака. Ініціатива угорців закінчується провалом.

Влада відправляє до Ясіні каральний загін – 620 вояків. Вони відбирають зброю в місцевої міліції. Гуцули звертаються до уряду ЗУНР, який перебуває в Станіславові – теперішній Івано-Франківськ. Але там не можуть надати повноцінної допомоги – військо сконцентроване в околицях Львова, де тривають запеклі бої з поляками. Окрім того, угорців розглядають як потенційного союзника. Вирішують відправити за Карпати один відділ без вояцьких відзнак.

На цю тему: 100 років Листопадового Чину. Погляді учасників, уроки для нащадків

Гуцули збирають своє військо на Різдво 1919-го. Від ранку Степан Клочурак і його товариші ходять по хатах із колядками. Після співів розповідають селянам про свій план. Протягом дня до повстання долучаються 86 людей.

Вночі на 8 січня з Коломиї до Ясіні прибуває товарний потяг. Перед в'їздом до села машиніст пригальмовує. До вагона застрибують троє місцевих. Там їх чекає підмога від ЗУНР – 23 вояки.

"Кожний з учасників знав вагу цієї виправи, – згадує учасник походу Степан Зибачинський. – Знав також, що судьба кожного залежить від рішучості і сприту. Це не були посланці правительства. Якщо діло не вдасться, то ворожа команда покарає всіх дуже строго. Вона не буде числитися з ними, як з військом, а як із бунтівниками. Проте настрій у кожного з учасників був дуже гарний. Це була чета смілих борців, самих визначних стрільців".

За 2 години українці захоплюють усі стратегічні пункти села – залізничну станцію, пошту та сільську адміністрацію. Обходиться без жертв, тільки два десятки поранених із двох сторін. Угорських солдатів разом із командиром-полковником і чотирма офіцерами беруть у полон. У руках повстанців опиняються зброя та амуніція.

Наступного дня скликають віче. Оскільки ЗУНР не готова взяти під контроль Закарпаття, тут проголошують власну державу – Гуцульську Республіку.

– Від нинішнього дня за усе, що в нашому Ясіні буде творитися, буде нести відповідальність тільки наша Українська народна рада, – заявляє старожил Іван Марусяк-Кузьмич. – Нас за наші діла будуть судити або хвалити не тільки чужі, а й свої-рідні. Хочемо чи не хочемо, ми залишились самі. Тому або здаймося мадярській владі, або діймо самостійно – і то так, щоб більше не дістатись до чужої неволі.

ЗУНР відправляє на Закарпаття ще 80 вояків. Збільшується і кількість місцевих добровольців. 13 січня гуцульсько-галицьке військо рушає на південь. Захоплюють населені пункти, розташовані уздовж залізниці. Піхоту прикривають два потяги, озброєні кулеметами та гарматами – правда, без набоїв. Місцеві зустрічають визволителів із церковними хоругвами та блакитно-жовтими прапорами.

"Серце радувалося кожному українцеві, що дивився, як скоро і сильно пробудилася національна свідомість наших братів по тім боці Карпатських гір, – пише щоденник "Нове життя" – виходив у Станіславові. – В тяжкім змаганню з військами, що йдуть будувати на нашій рідній землі історичну Польщу, забули ми на хвилю про нашого брата, який ще довше стогне під мадярським ярмом, чим ми кривавилися під польським. Ще один немалий і гарний край, заселений нашим народом, получився з соборною Україною. Об'єднання українських земель іде певним і скорим кроком вперед".

Члени Української народної ради в Ясіні – законодавчого органу Гуцульської Республіки

Переможний похід триває чотири дні. 16 січня гуцули захоплюють місто Мармароський Сигіт – тепер територія Румунії. На той час їхнє військо налічує більше тисячі вояків. У місті живуть багато румунів, угорців і євреїв. Втрутитися в ситуацію вирішує командування румунської армії. До Сигота відправляють 2 тис. добре озброєних солдатів.

Після коротких перемовин керманичі Гуцульської Республіки вирішують відступити. В околицях міста потрапляють під обстріл.

"Кругом аж до берега замерзлої Тиси лежали трупи українських стрільців, – описує Зибачинський. – Всюди видно було калюжі крові, що відбивалися на білім снігу".

"Мертвих і поранених без милосердя пограбували, – переповідає спогади очевидців чеський дослідник Зденек Кудей. – Румунські жовніри хоч були добре озброєні, обідрані ходили більше від гуцулів. Більшість із них мала замість порядного військового взуття тільки прості постоли, та й ті дуже часто подерті. Всіх полонених зігнали на вкриту снігом луку перед станцією і обложили довкруги кулеметами, кожної хвилини готовими до стрілу. Прихід кожного нового транспорту полонених вітали диким криком. Кидалися на них, били кулаками та прикладами рушниць. При тому не забували відібрати усе, що представляло будь-яку вартість".

На цю тему: Карпати та Закарпаття в історії України: нездоланна межа чи широка дорога?

Керівництво ЗУНР наказує своїм воякам залишити Закарпаття. Ослаблена гуцульська армія змушена припинити активні дії. Ініціатори повстання повертаються до Ясіні.

41 прихильник Гуцульської Республіки загинув 17 січня 1919-го під час обстрілу румунськими військами біля Мармароського Сигота. Ще близько 400 потрапили в полон. Це були найбільші втрати за час існування державного утворення гуцулів

"Брати рідні! Всі, що здібні під оружє, ставайте в ряди добровольців у своїй військовій одежі і обуві та приносіть зі собою всяке оружє і муніцію. Орґанізуйте добровольчі відділи та бороніть вашої волі і рідної землі. Наші закарпатські брати нам допомагають, але наше діло є вибороти свободу і закріпити її! Тож до зброї, брати! До орґанізації своїх сил! Бо лише тоді, як буде у нас сильне і здисципліноване військо, то наші гнобителі не вдіють нічого проти нас.

І ще одне, браття: має бути найбільший порядок. Один другого не сміє рабувати і кривдити", – йдеться у відозві Української народної ради, проголошеній 10 січня 1919 року в селі Ясіня на Закарпатті

За пияцтво карають рубанням дров і оранкою

"Гуцули – здібні і розумні люди, тому і серед найважчих часів дали собі ради, – вважає письменник Василь Ґренджа-Донський (1897–1974). – І коли може екзистувати маленьке Монако й інші мініатюрні держави, чому не могла бути й Гуцульська Республіка? Довгими місяцями її жителі змогли втриматись серед найбільшого внутрішнього порядку".

Протягом першої половини 1919 року в Ясіні та околицях діє повноцінна держава. До її парламенту – Української народної ради – входять 42 особи. Серед них 38 українців, ще по два місця зарезервовано для представників національних меншин – євреїв і угорців. Уряд складається з чотирьох секцій: військової, внутрішньої, господарської та харчової. Військо – 300–400 до­бровольців. Туди беруть тільки українців. Міністром війни, а отже і фактичним президентом республіки, стає Степан Клочурак (1895–1980).

За дотриманням порядку серед цивільних стежить староста. Кого спіймав за сварками або вживанням алкоголю, змушує рубати дрова або орати землю родинам загиблих і полонених. Військові злочини розслідує командування.

Господарська секція видає наказ про заборону винищувати ліси. Дерево можна використовувати тільки для господарських потреб – будівництва та палива. За харчі відповідає Степан Клочурак-старший, батько міністра війни. Неписьменний, але сумлінно виконує обов'язки. Перед Великоднем їде до Жмеринки – тепер райцентр на Вінниччині – і там у кредит купує чотири вагони кукурудзи, вагон нафти, 20 центнерів цукру і 180 центнерів білої муки – на паски.

Прапором Гуцульської Республіки стає блакитно-жовте полотно, гербом – тризуб. Офіційна мова – українська. В обігу перебувають угорські крони та гривні ЗУНР. Діє хор, періодично влаштовують вечорниці. Діти продовжують навчання у школах.

10 вересня 1919 року за підсумками нарад у французькому Сен-Жермені вирішено передати Закарпаття до складу Чехословацької Республіки на правах автономії. Там край перебуває до 1939-го, коли створено самостійну Карпатську Україну. Після Другої світової війни територія опиняється у складі Радянського Союзу.

—

Денис Мандзюк, опубліковано в журналі КРАЇНА

На цю тему:

• Унітарна держава чи федеративний устрій: чому Злука могла не відбутися
• Лемки, депортированные в «новороссию»
• Украинская Народная Самооборона в Галиции. Часть 1
• 5 самобытных украинских народов
• Историк Дмитрий Билый: «Примерно 25% Донбасса — галичане по происхождению»