Бутусов: Про три гучні кадрові призначення в ЗСУ та ОП

Версия для печати

"Перше призначення, найгучніше, – це призначення Михайла Драпатого, генерала, на посаду командувача Сухопутних Військ України Збройних Сил України. Друге призначення – це призначення Олега Апостола, командира 95-ї десантно-штурмової бригади на посаду заступника начальника Генерального штабу. І третє призначення – це призначення командира 93-ї механізованої бригади Павла Паліси на посаду заступника голови Офісу Президента з військових питань.

Призначення хороших людей, якісних, які не просто хороші, які мають репутацію професіоналів, у яких є реальні заслуги на фронті, яких поважають підлеглі – це завжди подія.

До всього, що у нас відбувається в країні, треба ставитися максимально прагматично і бачити логіку процесів, тому одразу хочу сказати: зміни почнуться, коли призначені люди, а всі троє – це відомі військові професіонали, отримають необхідні повноваження, коли вони здобудуть необхідну довіру, коли від них дійсно почнуть очікувати якісних порад і коли цими порадами керівники будуть користуватись і тими планами, пропозиціями, які надають,  рішеннями, які вони ухвалюють, коли всім цим їхнім діям буде дана максимальна підтримка і вони зможуть реалізувати свій досвід, свій характер, свою волю для того, щоб здобути зміни. Тому про зміни зараз говорити не будемо. Їх поки що нема. Є три призначення, всі три призначення якісні.

Михайло Драпатий. Про Драпатого вже неодноразово я говорив. Перший раз я про нього писав 7 серпня 2014 року. Я тоді ще не був з ним знайомий, але напередодні 6 серпня Михайло Драпатий очолив прорив наших підрозділів і свого другого батальйону 72-ї механізованої бригади, який росіяни оточили в районі Червонопартизанська на кордоні з Російською Федерацією. Батальйон і деякі придані підрозділи тривалий час вів бій фактично без будь-якого забезпечення. В повному оточенні під ударами російської артилерії, російських ракет зазнав втрат і склалась критична ситуація. Треба було проїхати, прорватися до своїх, це треба було пройти понад 40 кілометрів неконтрольованої території. Тоді не було дронів, не було надійних розвідданих і не було навіть зв'язку надійного з військовими підрозділями. Тому, звичайно, що такий маневр був дуже і дуже складний. Наказ на прорив був даний вже в останній момент, коли не було давно вже постачання ні пального, нічого. І ось в такий момент проявляються характер і воля командира.

В оточенні було два батальйони. Командир першого батальйону ухвалив рішення все ж таки знищити зброю і вивести особовий склад на територію Російської Федерації. Тобто, фактично, здатись, інтернувати свій підрозділ в Російську Федерацію, щоб потім вже без зброї повернутись на територію України. І це було зроблено. Перший батальйон повернувся додому без зброї через російську територію. Це було використано тоді дуже гучно російською пропагандою, як демонстрація небоєздатності української армії і небажання її взагалі виконувати бойові завдання. А от другий батальйон  в тих самих умовах Михайло Драпатий провів на прорив і 6 серпня вивів підрозділи і свій батальйон, і інші підрозділи. Загинув один наш військовослужбовець. Але батальйон з бойовою технікою, зі своїм озброєнням повернувся, вийшов до своїх і продовжив потім після переформування виконання бойових завдань. Тоді я написав про Михайла Драпатого, для мене це честь і хочу сказати, що так само послідовно і рішуче Драпатий діяв і далі під час російсько-української війни, яка почалась, нагадаю, у 2014-му.

Так от, Драпатий за цей час вже став генералом і багато людей, які зростають у званнях, далеко не всім дано, не у всіх є можливість, закладена така у вихованні, в інтелекті, нічого поганого в цьому нема, але далеко не всі люди можуть з посади, де ти бачиш солдата, ну це посада комбата, де ти керуєш людьми, переходити на посаду, де ти маєш керувати структурними підрозділами. Такі посади потребують постійного критичного мислення до себе насамперед, можливості аналізувати події, чути людей, робити висновки і навчатись, навчатись того, що відбувається на війні. І от важливо сказати, що під час вже 22-го року Драпатий показав, що такі здібності у нього залишились і на генеральській посаді. У березні 22-го року у дуже складній обстановці Драпатий прийняв командування нашим тактичним угрупованням, яке обороняло на той момент Кривий Ріг, на Херсонщині велись бої. Там йому вдалося достатньо швидко стабілізувати обстановку, хоча вона була вкрай важка, складна, тому що не було військ на тому напрямку, боєздатних, не було озброєння, та нічого не було. Були такі вмотивовані люди в своїй власній одежі з автоматами, і це було непросте завдання. Після того Драпатий був призначений через деякий час, вже в 23-му році, на посаду командувача оперативно-стратегічним угрупованням військ "Одеса". Тобто у нас є 4 оперативно-стратегічні угруповання військ і одним з них, яке вело бойові дії на півдні, його якраз Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний довірив  Михайлу Драпатому. І виявилося, що це призначення знов-таки було вдалим, тому що Драпатий почав проявляти максимальну увагу розвитку дронів, розвитку засобів РЕБ, координації та взаємодії цих нових засобів боротьби з військами і управління на цьому напрямку було достатньо чітким, професійним. Це було управління, яке намагалось зменшити втрати наших військ, попри те, що там проводились на напрямку операції, якими безпосередньо командували інші структурні підрозділи, такі операції як Кринки, тим не менше ОСУВ "Хортиця" діяв максимально ефективно і небезпечно для ворога. Після зміни Головнокомандувача ЗСУ, коли вже був призначений Олександр Сирський замість Залужного, треба відмітити, що особисто я сподівався, що Драпатий зможе отримати просування і свій досвід управління на ОСУВ "Одеса" розповсюдити на інші ділянки фронту, можливо стати командувачем ОСУВ "Хортиця", основним нашим ОСУВ. Але було ухвалено інше рішення і Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський призначив Драпатого на високу посаду заступника начальника Генерального штабу, відповідального за бойову підготовку військ. На той момент, також хочу нагадати, тоді також про це дуже схвально всі говорили, раділи. Вітали Драпатого, і я так бачу, що це також велика посада, насправді. Вона по своєму значенню, по своєму статусу,  також важлива, не менше, ніж командування сухопутних військ. І тим не менше, то посада була адміністративна, і на цій посаді Драпатий не отримав реальних повноважень та й не встиг нічого зробити для змін в бойовій підготовці. Посада адміністративна, і в нашій владі такі посади працюють тільки, якщо є конкретні, чіткі завдання, поставлені від вищого командування. А якщо їх нема, то це просто перетворюється на процес перекладання паперів і проведення нарад, майже з нульовим ефектом. Драпатий, насправді, не хотів займатися адміністративною роботою, так можна судити по тому, що говорять люди, які з ним безпосередньо спілкуються, і він хотів, звичайно, командувати військами. І от сталося так, що він недовго був у Генштабі, а 10 травня цього року росіяни розпочали наступ у Харківській області, безпосередньо на місто Харків і на місто Вовчанськ. І на цьому напрямку командувачем ОТУ Харків був тривалий час генерал Галушкін. Але так сталося, що цей наступ, про який всі знали, розвідка наша детально повідомляла, де, коли, як буде діяти ворог, була абсолютно повна інформація про всі дії противника, маршрути, засередження угруповань, чисельний склад, командний склад. Тим не менше, коли ворог пішов в атаку, раптом виявилося, що до цього війська на напрямку були не готові. З багатьох причин була втрачена керованість кількома підрозділами. І в той же день, після обговорення такої критичної ситуації, яка склалась під Харковом, головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський ухвалив рішення про відсторонення Галушкіна за втрату управління військами і призначив на цю посаду Михайла Драпатого. Тобто він був командувачем ОСУВ, це оперативно-стратегічний рівень, заступником начальника Генштаба на той момент. Але його поставили на нижчу посаду, командувача ОТУ, тому що треба було в максимально важкій ситуації врятувати цю кризу негайно, не маючи ні часу на підготовку, ні на вивчення ситуації, нічого. Але Драпатий 12 травня фактично прибув одразу до військ, 12 вже офіційно прийняв посаду, прийняв справи, відповідальність за напрямок. Почав працювати, наші командири на напрямку говорили, що Драпатий не та людина, яка в такій критичній ситуації переходить там на крик, на мат, як часто, на жаль, роблять багато наших не зовсім адекватно призначених командувачів на різних рівнях. Драпатий максимально слухав командирів частини підрозділів, намагався ухвалювати адекватні рішення згідно з обстановкою. Не було цих безперервних вперед-вперед, негайно щось відновіть, відбийте, вперед, тримайтеся там за будь-яку ціну. Була довіра, насамперед, не було ніяких геніальних наполеонівських планів, не було ніяких геніальних, скажімо, ходів. Була просто нормальна довіра до командирів частин, можливість брати на себе відповідальність самостійно, підтримка ефективних рішень і адекватне сприйняття, коли під час розгортання наших військ по тривозі наших резервів, коли деякі речі не одразу виходили. Тому що в бій нашим резервам на напрямку довелось для порятунку Харкова вступати з ходу. В цій обстановці в цілому, якщо порівняти по всьому нашому фронту рішення Драпатого, були адекватні і йому вдалося сформувати довіру, таку саму, як була в ОСУВ Одеса. І така сама довіра через деякий час  з'явилась і в ОТУ Харків.

На посаду начальника штаба Драпатий призначив також авторитетного військового Олега Гончарука. Це на початку війни був командир 128-ї гірсько-штурмової бригади. Тобто йому Драпатий зробив там адекватний штаб, колектив, там була довіра, достатньо чесність в обстановці, повідомлені реальні інформації. Через деякий час всі підрозділи на напрямку стали повідомляти адекватні дані, точні, по своїх реальних позиціях. І через це виникла і адекватна, нормальна взаємодія, злагодженість. Вони ворога швидко зупинили, ми знаємо, що напрямок був стабілізований. І ворогу просунутись з 12 травня, фактично, як наші війська розгорнулись на цих напрямках, не вдалося. Навпаки, навіть на деяких напрямках біля села Липці росіян відкинули.

Після того, як обстановка на Харкові була стабілізована, в липні вже були проблеми, ворог пішов в наступ на Донбасі. І у вересні 1924 року Драпатого призначили на новий напрямок. Його призначили командувачем ОТУ "Луганськ". Перед ним командувачем ОТУ "Луганськ" був полковник Ледовий.  Людина, яка взагалі не командувала бригадою, в принципі ніколи. Я навіть не впевнений, чи командував він батальйоном. Деякі люди кажуть, що навіть батальйоном не командував. Тобто людина перекладала папірці в штабі в командуванні Сухопутних військ, більшу частину своєї служби, і раптом Олександр Сирський призначив його командувачем ОТУ. Ситуація була б смішною, тому що, фактично, що таке війна, що таке ухвалення рішень, Ледовий вчився, будучи командувачем. Але, на жаль, навчитись так і не зміг, і це було реально горе, коли командири частин говорили, що на нараді з ним ти хочеш сміятись, з його слів, рішення, але, на жаль, це дуже гіркий сміх, тому що внаслідок того, що такий абсолютно некомпетентний, бездарний командувач командує ОТУ, ми втрачаємо позиції, створюється дуже критична обстановка, і гинуть наші військовослужбовці. Коли ситуація вже дійшла до повного розвалу управління в ОТУ Луганськ, за   що в першу чергу відповідає сам полковник Ледовий, якому очевидно дуже кортить якось стати генералом, чи якусь зірку отримати, і він просто не здатен, про щось інше не думає в житті. Після цього, для порятунку цієї ситуації, Олександр Сирський все ж таки призначив Михайла Драпатого. І от до цього моменту, фактично, третій місяць Драпатий командував ОТУ Луганськ. І, в принципі, всі відгуки про його управління, так само були достатньо адекватні. Командири частин знали, що передусім він вимагає не брехати, а при Ледовому неможливо було. Він карав за правдиві доповіді, знімав командирів бригад з посади, підливав Сирському, щоб знімали командирів адекватних і бригади батальйонів, якщо вони повідомляють достовірну інформацію про критичну обстановку. І, звичайно, після цього Драпатому в першу чергу, знов-таки, як на Харківщині, довелось створювати довіру в командному складі. Тобто  добиватись, щоб була реально визначена, реальна, а не намальована на словах, по доповідях, лінія фронту.

Він цього добився, він добився того, щоб командири бригад вже не брехали, а з довірою ставились до свого командування. І це було зроблено. І ситуація на ОТУ Луганськ дуже важка. Там немає таких резервів, які були направлені, наприклад, на ОТУ Донецьк. Але, тим не менше, ситуація стала керована, і це дозволило вирішити дуже багато завдань, знизити реально втрати наших військ і збільшити втрати ворога. Ну, і ось в таких умовах сталося рішення про призначення Михайла Драпатого на посаду командувача Сухопутних військ.

Я вважаю, що саме призначення треба вітати. Дуже добре, що Михайло Драпатий призначений на ту посаду, на якій був раніше нещодавно і сам  Олександр Сирський, призначений на посаду головнокомандувача ЗСУ. Це честь і довіра з боку Олександра Сирського і з боку Верховного головнокомандувача Володимира Зеленського. Я вважаю, це належна оцінка. Але чи будуть якісь зміни? Не треба піддаватись ейфорії. Тому що Драпатий вже був на високій посаді, далеко не всі посади дають можливість людині впроваджувати зміни. Зараз ми по ситуації в командуванні сухопутних військ подивимось, а чи дозволить Олександр Сирський і Володимир Зеленський проводити будь-які зміни Михайлу Драпатому. А ми побачимо це дуже швидко, тому що перше, що показує, чи є командувач самостійним, це чи може він впроваджувати кадрові зміни. Отаких маркерів багато. Якщо ми бачимо стиль управління Драпатого, такі люди, як полковник Ледовий, він ніколи таких людей не призначив би на якусь посаду. Це чомусь  Олександр Сирський любить призначати тих людей, які багато років з ним поруч в одному кабінеті подавали якісь репорти і довідки. Мені це здається дивно. На щастя, Драпатий так не робить. Але, наприклад, в командуванні сухопутних військ є така фігура, як генерал Олександр Нестеренко. Дуже показовий. Дуже показова людина. І чи дозволять на цю посаду Драпатому призначити, наприклад, іншу людину. Для мене це особисто буде маркером. Хочу сказати, що Олександр Нестеренко, це також, як і полковник Ледовий, дуже показова кар'єра українського військового, коли у нас вище керівництво політичне і військове призначає людей, у яких немає досвіду управління реальними бойовими військами під час активних бойових дій. Це просто парадокс. Це, мабуть, тільки в Україні так робиться, або, можливо, в якихось інших країнах з феодальним устроєм.

Олександр Нестеренко командував у 2014 році 30-ю механізованою бригадою. Але на самому початку боїв на кордоні, у липні і серпні 2014 року, у середині серпня 30-та бригада, після кількох ударів російських військ, артилеристських обстрілів, два батальйони цієї бригади, один знов сформований батальйон, і один ще третій батальйон і ще частина інших підрозділів після чергового обстрілу втратили керованість, люди просто, скажімо, самостійно почали відхід на нашу територію, було залишено ворогу значну кількість бойової техніки, частина особового складу на автобусах повернулась в пункт постійної дислокації бригади. Сам полковник Нестеренко втратив управління і не зміг в цій важкій ситуації ухвалювати адекватні управлінські рішення. Нестеренко себе показав як людина, яка особисто смілива, він був в районі подій, просто він не зміг налагодити управління в бойових умовах, в реальних бойових умовах. Там, де гучний голос, там, де ти, коли кричиш з матом, вперед, тримайтесь, якщо за цими наказами немає розуміння людей, якщо немає розуміння обстановки, якщо за цими наказами нема логіки, нема ресурсу, якщо нема довіри до таких наказів, то ніякого дива не станеться. Так можна на маневрах в мирний час прокатувати, але у військовий під час бойових дій під обстрілами такий стиль фельдфебельський управління, він не працює. І от Олександр Нестеренко намагався щось зробити, але фактично став комбригом без бригади, який намагався зібрати розсіяні підрозділи і так і не зміг це зробити. Ну і через те, що бригада тільки прибула в район і одразу там такі події відбулись, Нестеренка тоді зняли з посади комбрига.Він командував на війні бригадою в умовах 2014 року приблизно місяць. І з того моменту там в бригаді були інші командири. Він не командував потім ніяким іншим з'єднанням, у нього нема досвіду управління з'єднаннями під час активних бойових дій. Він був після того на тилових штабних адміністративних посадах в ОК, в КСВ і в інших структурах. Тим не менше він чудово робить кар'єру, ну як не дивно. А те, як він керує військами, я думаю, багато військових визнають події  у квітні-травні 2022 року, коли Нестеренку було Олександром Сирським довірено командовання угрупованням, яке атакувало в лоб російські позиції біля села Козача Лопань Харківської області. Це знов-таки була демонстрація повного нерозуміння сучасної тактики, яка призводила виключно до втрат наших військ, які в лоб ішли на висоти, де знаходились протитанкові засоби противника. Атаки були для нас невдалі і зі значними втратами. Тим не менше це не завадило ніяк кар'єрі Олександра Нестеренка. Зараз він заступник командувача Сухопутних військ. Його розуміння війни, його методи управління, які він показував, абсолютно не мають нічого спільного з тим, як ухвалює рішення, збирає інформацію, аналізує обстановку Михайло Драпатий. Тому якщо ми говоримо про те, чи зможе Драпатий зробити зміни в сухопутних військах, чи не буде це просто почесне заслання, щоб прибрати Драпатого з фронту і окунути туди в паперовий світ командування сухопутних військ. Ми побачимо. Дадуть йому міняти кадри? Буде результат. Не дадуть? Будемо сподіватись тоді, що все ж таки найближчим часом знов його кудись відправлять на фронт, бо Михайло Драпатий – це людина дії і свою компетентність він показує на війні краще за все, а не витрачати його час і талант на перекладання папірців. Думаю, що це було б нерозумно.

Наступне призначення – це призначення на посаду заступника начальника Генштабу з бойової підготовки Олега Апостола.

Цю посаду до цього моменту обіймав Михайло Драпатий. Посада звільнилась,  призначили комбрига наших боєздатних бригад 95-ї десантно-штурмової.  Добре, що людина, яка має авторитет у військах, призначається на високу посаду. Чи зможе вона робити якісь зміни, чи зможе Апостол зробити якісь зміни в бойовій підготовці? У Драпатого  часу не було просто фізично. Чи зможе це зробити Апостол? Незрозуміло. Ці призначення за нашою традицією в нашій владі ніколи не супроводжуються постановкою завдань і аналізом проблем. Тобто ніколи ніхто не каже - ми хочемо змінити перше, друге, третє. Такого ніхто не робить у нас, на жаль, з керівників. Просто йде призначення, і влада потім оцінює медійний ефект. Медійний ефект хороший. Всі вітають, всі радіють. Таких вже призначень було багато, і будемо сподіватися, що все ж таки за цими призначеннями будуть якісь реальні зміни, які дозволять повноваження, які нададуть і Апостолу, і Драпатому.

Ну і тепер, як кажуть, last but not least, це важливе призначення вперше за тривалий час - кадрові зміни в Офісі Президента. І вперше Володимир Зеленський призначив заступником голови Офісу Президента професійного військового, який  ще й має авторитет в армії, який має досвід сучасної війни – це Павло Паліса.

Павло Паліса – командир 93-ї механізованої бригади.  Павло Паліса попрощався на такій невеличкій церемонії з особовим складом, відбув у Київ на свою нову посаду. І це призначення дуже важливе. Можливо, це одне з найважливіших призначень, яке взагалі відбувалось за останні роки в команді Зеленського. Я не знаю, хто це порадив і не знаю, як це сталося, але рішення дійсно викликає повагу. Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський зробив обнадійливе призначення, яке зараз буде змушувати всіх, в тому числі армію, дивитись на його наслідки і очікувати також позитивних змін.

Ми знаємо, що в Офісі Президента тривалий час, багато років, вже, здається, з 2020-го,  військовий напрямок курирував Машовець. Машовець не був військовим такого рівня і, звичайно, говорити про те, що в Офісі Президента був авторитет в армії в військових питаннях, там не доводилось. Машовець був другом начальника ГУР МО Буданова. Вони зайшли фактично на свої посади одночасно, це було таке комплексне рішення. І це було рішення Володимира Зеленського, і тривалий час Машовець був таким рупором, таким каналом комунікації з силами оборони між президентом, Єрмаком і силами оборони. Насправді виявилось, що ця посада в умовах активних бойових дій потребує, перше, іншого калібру людини, до якої є довіра в армії, яка розуміє, що таке сучасна війна, сучасна армія. Ну і, по-друге, ми розуміємо, що останнім часом загострились протиріччя в оточенні Володимира Зеленського і голова Офісу Президента Андрій Єрмак одного за іншим знищує або позбавляє впливу всіх осіб, які мають самостійний повз його кабінет доступ до Володимира Зеленського і формують якимось чином його інформаційне поле.

Тльки в цьому році Єрмаку вдалося  викинути з оточення Зеленського Олександра Кубракова, віцепрем'єр-міністра, потім зараз Єрмак обмежив фактично повноваження і забрав вплив на програму розвитку дронів у віцепрем'єр-міністра Михайла Федорова. І був конфлікт з Будановим вже неодноразово, неодноразово Єрмак намагався зняти Буданова. Я, до речі, не вважаю, що ці ігри – це наслідок боротьби за якісь компетенції, за якісь рішення, а просто йде політична боротьба і боротьба за контроль фінансових потоків, в тому числі тіньових потоків. І якщо у Єрмака є довірена особа в цих корупційних питаннях, кримінальних питаннях – це Олег Татаров, його заступник, то, звичайно, Буданов для нього в цих питаннях був небажаним конкурентом. Тому Єрмак намагається системно позбавити впливу Буданова. І в першу чергу Єрмака цікавило саме вибити Машовця як союзника Буданова з оточення Зеленського. Але тут дуже важливо. Дуже часто у нас влада призначає на важливі посади замість якогось однієї фігури, просто інших політиканів, просто слухняних людей, які нічого не вважають і не мають ніякого впливу, авторитету, ну, от як зараз по дронах, наприклад, відбувається, або як міністрів оборони у нас призначає Єрмак. Але в даному разі треба сказати, що призначення Павла Паліси – це рішення абсолютно великого масштабу. Павло Паліса – це дійсно людина, яка має авторитет саме в діючій армії. Тобто не в армії кабінетній, не серед якогось адміністративного персоналу, а серед тих людей, хто насправді робить війну і робить результат у цій війні. Паліса навчався, в нього є англійська мова, це дуже важливо і це, на жаль, не так розповсюджено серед наших бойових командирів. У нас англійською мовою володіють дуже часто ті люди, які або не доросли по посадах ще до вищого рівня, або, скажімо, не мають необхідних якостей управління, а просто є чиїмись знайомими. Так от Паліса на початку 22-го року навчався в командно-штабному коледжі Збройних Сил США і одразу залишив дуже комфортну, безпечну Америку, повернувся для захисту Батьківщини. Це дуже показовий вчинок. Був призначений командиром знов сформованого 5-го штурмового полку, тобто частини, яку треба було створювати з нуля. Після того, в кінці 22-го року, одна з найкращих бойових частин Збройних Сил України, 93-я бригада, Олександра Сирській ухвалив рішення по зміні її дуже авторитетного, компетентного командира Руслана Шевчука. І після Шевчука поставити на 93-ю бригаду, так, щоб не розвалити це з'єднання, таких кандидатів не було багато в нашій армії. Рішення по призначенню Паліси не всі одразу зрозуміли, але треба відмітити, що Павло Паліса довів, що він є гідним наступником, гідним бойовим лідером, який не знищив бригаду, який не розвалив її якимись поспішними рішеннями, який зберіг її традиції, зберіг її боєздатність і який має реальну повагу і довіру підлеглих. Тому, звичайно, Паліса – це людина, як і сказав в своєму зверненні Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський, яка є реальним бойовим командиром і може давати дійсно достовірне бачення фронтових командирів. А командир бригади, хочу нагадати у нас, це вища оперативна одиниця в армії, у нас нема ні дивізій, ні корпусів, тому основна відповідальна людина за лінією фронту – це командир бригади, це найвища ланка. Далі йдуть вахтери, люди без військ, командувачі ТГР, ОТУ, ОСУВ, які розпоряджаються тими силами, які їм тимчасово придали. Так от комбриг відповідає і за людей, і за свою полосу, і за результат, і за знищення ворога, і за відновлення постійної боєздатності. Тобто комбриг в наших умовах – це має бути лідер, який комплексно бачить війну, бачить, як прогнозувати свої дії, як планувати свої дії. Паліса має великий авторитет, і ті підрозділи, які воювали з ним поруч, під Бахмутом, де тривалий час вже працює 93-я,  дають дуже схвальні відгуки. І дійсно можна вітати, що тепер в оточенні Володимира Зеленського буде людина, яка досконало знає ситуацію на фронті, всю проблематику в військах, яка може дати адекватну оцінку будь-яким наказам, розуміє все, що відбувається в армії, має компетентність, має англійську мову, може комунікувати не тільки в Україні, але й з нашими партнерами, з союзниками. І слово цієї людини має авторитет і вагу в армії. Мабуть, вперше в Офісі Президента буде людина, яку поважають і якій довіряють серед захисників України. Це важливий крок для нас всіх, як би ми політично не ставилися до Зеленського, він зараз Верховний Головнокомандувач, і все ж таки для нас важливо, щоб поруч з Верховним Головнокомандувачем були авторитетні люди, яких поважає армія, які можуть давати зворотний зв'язок як для армії, так і для ставки Верховного Головнокомандувача, слова якого мають вагу.

Я хотів би додати ще одну важливу справу, без якої, насправді, сучасний ефективний комбриг і сучасний бойовий лідер неможливий – це характер. А для того, щоб ти міг всі свої знання і компетенції викладати, потрібна теж певна сміливість і характер. Потрібно інколи відстоювати свою позицію навіть перед начальством, навіть коли начальство має зовсім іншу думку. На жаль, далеко не всі наші командири мають в собі такий характер. Велика кількість людей, які йдуть по  щаблях в армії, це люди, які, на жаль, намагаються бути такими конформістами, які намагаються завжди казати "Єсть, так точно". І абсолютно не думають про наслідки своїх рішень, які не відстоюють свою позицію. А наслідком цього конформізму і гнучкості є життя бійців, які виконують завдання. Так от важливо відмітити по словах всіх, хто спілкується з Палісою, що це людина з критичним мисленням, яка здатна бачити власні помилки, яка здатна відстоювати свою позицію, навіть коли зверху далеко не завжди ним задоволені. Хочу сказати, що тут лунає критика з деяких кіл в "Слугах народу", що Паліса – це людина Сирського, як завжди кажуть, що це родич Сирського, це така пляма по багатьох наших командирах проходить. Хочу сказати, що Паліса не є родичем Сирського, його призначення – це не лобізм самого Сирського, це реально відбір людини згідно з його якостями, по певному комплексу характеристик. Його добирали, це не було таке спонтанне рішення. І дуже важливо, що Паліса може відстоювати свою позицію. Тобто це не та людина, яка одразу і мовчки з усім погоджується. Для мене дуже показова і така історія, про яку не говорять, про яку всі знають в 93-й бригаді, вона нещодавно сталася. Один сержант, дуже відомий в бригаді, авторитетна людина, бойова, яка виконала багато бойових завдань, потрапив в дуже складну ситуацію, там в певних обставинах щодо нього була порушена кримінальна справа. І ситуація була дуже неприємна, і для багатьох командирів було дуже просто сказати, я не маю до нього ніякого стосунку, це якийсь сержант, це його проблеми, він неправий, є доказова база, я стою в осторінь, не треба мене в ці справи вплутувати. Хочу сказати, що по цій справі все ж таки сталося абсолютно інакше, і коли два командири батальйонів бригади прийшли з проханням до комбрига Паліси заступитись за бійця, який довів свою можність, хоробрість, компетентність, свою корисність для бригади, Павло Паліса поручився за нього у суді, він виступив з тим, щоби цю людину взяти на поруки, щоб він продовжував воювати на фронті на нулі, де він і був з першого дня війни. Для мене це в звичайному житті, можливо це така дрібна річ, а насправді у військовому колективі це дуже важлива річ, коли кожен солдат, кожен сержант знає, що твою справу розглянуть і що якщо ти правий, якщо ти не зрадив своїх бойових товаришів, то ти завжди отримаєш підтримку, тебе ніколи не кинуть, в які б важкі ситуації неприємні ти не встряг, навіть якщо ти не в усьому правий, але якщо ти колектив, частина колективу, якщо ти продовжуєш бути у строю, то тебе підтримують. І в цій справі, яка дійсно дозволяє таке ставлення, хочу сказати, це не злочин, пов'язаний з якоюсь фізичною шкодою якійсь особі, з крадіжкою, чого-небудь, але це історія, де дійсно всі підстави для захисту сержанта були. І в цій ситуації командир бригади ухвалив рішення, він взяв на себе відповідальність, він не сказав, хай там якийсь замполіт йде в суд або хай комбат сам, якщо хоче, за нього вписується або командир роти. Комбриг показав, що відповідальність за кожну людину в 93 бригаді несе саме він. Для мене особисто це дуже важлива історія, дуже правильна історія і така дуже мотивуюча, яка показує, що далеко не все на війні можна вимірювати виключно питаннями кар'єри, посади, тримання за крісло, а дуже часто бойовому лідеру доводиться робити ті речі, можливо непопулярні і небезпечні для його кар'єри, для його посади, але які важливі для людей, яких він кожного дня веде у бій. І мені приємно відмітити, що саме таким командиром є полковник Паліса. Так от, хочу підсумувати, сказати, що я вітаю таке рішення Володимира Зеленського, вважаю його зваженим, обґрунтованим, і велика надія є, що тепер після призначення такого заступника, такого радника, ставка Верховного Головнокомандувача, сам Верховний Головнокомандувач, керівництво країни, будуть слухати також поради Павла Паліси, давати йому відповідальні завдання, доручення, довіряти йому в роботі так, як йому довіряють у 93-й механізованій бригаді, одній з найкращих військових частин і найбоєздатніших Збройних Сил України. Тому можу тільки побажати удачі і терпіння.

Це посада не самостійна. Паліса має допомагати на цій посаді, забезпечувати з точки зору армії роботу президента. І він не є самостійним на цій посаді. Він має отримувати, виконувати ті завдання, які йому ставлять. І він має давати чесну, об'єктивну обстановку, бачення, що відбувається на фронті. Які висновки з цього будуть робити Ставка Верховного Головнокомандувача і сам президент, ми не знаємо. Але важливо, що вперше голова держави долучив до себе, поставив поруч людину, у якої є авторитет в армії. І яка дійсно розуміє, що таке сучасна війна. 

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

- Чи не пізно поставили Драпатого? Чи очікувати покращення, не маючи необхідної зброї, людей?

- Які взагалі повноваження реально будуть у Драпатого. Тому що Олександр Сирський відомий як людина, яка в ручному режимі любить керувати всім. Тому йому і потрібні от такі люди, як Нестеренко, Ледовий. Тому що це люди без фантазії, вони сидять на посаді, їм що завгодно можна сказати, вони нічим не здивуються і будуть завжди казати : єсть, так точно. Таких комбригів Сирський любить також призначати. Я сподіваюся, що зараз насправді у Олександра Сирського збільшиться можливості доносити об'єктивну інформацію до президента. Буде поруч Павло Паліса. Ще раз підкреслюю, я не вважаю його людиною Сирського. Я вважаю його людиною, з якою з Сирським є робочі, адекватні стосунки, службові стосунки. Я сподіваюся, що це дозволить Сирському все ж таки менше боятись постійних заколотів і менше читати Фейсбук, на який він витрачає занадто багато свого робочого часу. І все ж таки організувати систему управління військами адекватно сучасним бойовим діям. 

Драпатий буде робити те, що йому дозволить Сирський. Якщо Сирський буде і далі в ручному режимі бути командувачем ОТУ Курськ, і далі отой влаштовувати безлад, за який він несе відповідальність в зоні ОТУ Донецьк, без лінії оборони, без взаємодії, просто ці хаотичні рухи і закидання купи підрозділів, без всякого планування і без всякої логіки в бій, без взаємодії. Якщо це буде продовжуватись, ну ніякий, на жаль, якісний командувач з цим безладом в управлінні не впорається. Якщо буде довіра і замість управління батальйонами, ротами, взводами, наше Вище військове командування почне нарешті керувати структурними одиницями, тобто ОТУ, ОСУВ, і давати завдання довіряти своїм командувачам, командувачам ротами військ, тоді будуть зміни. Не знаю. Звичайно, покращення в першу чергу, коли спілкуєшся з військовими, нашими воїнами на фронті, ніхто ж не каже насамперед, що нема людей і зброї . Про це говорять. Зауваження – це завжди адекватність управління, це те, що треба у військових. По-друге, це організація і планування своїх дій. І вже потім, обов'язково кажуть - не вистачає людей, не вистачає зброї. Але передусім завжди йдуть організаційні і управлінські рішення. Ну подивимось, що за цим буде стояти. Наступний ефір, до речі, ми присвятимо обов'язково цим заявам стосовно Генштабу і заявам головнокомандувача Сирського стосовно того, що нам не треба дивізій, треба корпуси.

- Що думаєте про заяви щодо мобілізації 18-річних?

- Я не думаю, що треба мобілізовувати  18-річних. Я думаю, що мобілізаційний вік має бути знижений, але не до 18 років, а хоча би до 21 року. І тих молодих людей, яких мобілізують при пониженні мобілізаційного віку, їх не треба так, як зараз робиться, одразу після місяця чи двох сидіння в учбових центрах, просто підмітання учбових центрів посилати на фронт. Нам потрібна мобілізація молодих бійців для того, щоб їх тривалий час готувати, формувати оперативні резерви, тривалий час дати людям якісну всібічну підготовку для того, щоб вони виживали в сучасному бою. І потім вже, коли ці люди пройдуть тривалий курс підготовки, злагодженість, тоді вони можуть вже як підготовлені підрозділи допомагати і виконувати бойові завдання. Але це має бути тривалий курс підготовки, який буде і в Україні, і за кордоном, який не буде так використовуватись, як у нас використовується зараз. Тобто цей мобілізаційний ресурс у нас в Україні, який є, його треба використовувати максимально обережно, не допускаючи такого бездарного ставлення, як зараз. Тому 18 років не вважаю адекватним. Вважаю, основна проблема нашої мобілізації – це те, що люди, яких мобілізують навіть зараз, не отримують якісної підготовки взагалі. Оце проблема, яку в першу чергу треба вирішити. Має бути учбовий підрозділ для цього в бойових частинах, бо бойові частини мають кадри учбові серед своїх сержантів, своїх офіцерів. Вони зацікавлені в якісній підготовці. Бойовим частинам треба дозволити усім створення власних учбових підрозділів. Це практика і Першої, і Другої світових війн. В цих учбових підрозділах бійці мають проходити багатомісячний курс підготовки. Можливо, для молодих людей він має взагалі бути до року. Вони мають бути всебічно підготовленими і тільки після того цих людей можна сприймати як повноцінних бійців. А те, що зараз у нас місяць, ну зараз два місяці, люди сидять на полігоні, учбові частини, які взагалі не зацікавлені в підготовці піхотинців, там немає, не приділяються людям ніякої уваги і забезпечення. Це просто стрес з самого початку у людей. Потім непідготовлених людей кидають на поповнення війська, там ще один стрес, великі втрати. Втрати навіть, я не кажу, що в бою, там втрати через те, що люди лякаються, залишають самовільно частини, тікають і все таке. Оце ставлення до людей, всіх людей, не тільки молодих, воно шокує і те, що у нас досі в армії і в державі. Ставка Верховного Головнокомандувача не здатна взагалі приділити увагу і адекватно спланувати використання безцінного ресурсу наших людей. Це просто жахливо, це злочин насправді. Я вважаю це злочином, таке використання людей, мобілізованих, як у нас це відбувається зараз. У нас адекватну підготовку отримують тільки там, де це додатково за свій рахунок, за свій ресурс роблять окремі самі бригади, які додатково готують людей, виділяють додатково час, боєприпаси, забезпечення.

- Ваша оцінка діяльності Сухаревського.

- Призначення Вадима Сухаревського я і зараз вважаю якісним, тому що сам Вадим Сухаревський – це якісний бойовий командир. Я думаю, що просто ситуація показує те, що у нас сфера дронів, вона перша потребує людини, яка зможе мати довіру і яка зможе самостійно проводити свою політику стосовно розвитку цього роду військ. А Вадим Сухаревський такої довіри від Володимира Зеленського, Олександра Сирського не отримав. Тому з першого дня роботи Сирський максимально намагався його дискредитувати, блокувати його діяльність. Ну і по-друге, якщо чесно, я бачив, що коли Вадима Сухаревського будуть просувати, все ж таки, я думав, що його просування буде йти по загальновійськовій лінії. В першу чергу, я думав, що це буде командувач ОТУ, командувач з часом на більш високому рівні, оскільки Сухаревський був цілком компетентним командиром мотопіхотної бригади. Призначення його на посаду як якісної людини я вітав, але, звичайно, створити з нуля род військ,  який потребує, насправді, скоріше, технічного фахівця, який би розбирався у всіх деталях розвитку дронів, міг планувати це, який би мав досвід управління підрозділами дронів, все ж таки, Сухаревський був загальновійськовим командиром, і дрони були одним з компонентів бойової роботи. Тому я не можу сказати, що це рішення, так як воно у нас виконувалось, коли Сухаревського призначили, він одразу став ворогом для Сирського, якого намагались усіма силами позбутись, тому що основна причина, ми ж розуміємо, в чому. Ніхто не хоче делегувати право розподіляти потоки фінансові по визначенню потреб Збройних сил у дронах. Коли держава сказала, ми даємо армії мільярди гривень, пишіть потреби, і був призначений на цю посаду командувачем силами безпілотних систем Вадим Сухаревський, звичайно, він підтрапив під жорна. Сухаревського запропонував  Сирському Михайло Федоров, віцепрем'єр, міністр цифровізації. Михайло Федоров, я розумію його логіку в даному випадку, він хотів призначити героя України, популярного військового, який має авторитет в армії, на ту посаду, розуміючи, що Володимир Зеленський мислить не раціонально, без планування якихось дій, а він мислить в інформаційній площині. Йому потрібна людина, яка йому подобається і буде інформаційно його посилювати. Тому, коли призначали Сухаревського, не йшлося про те, що хтось дає Сухаревському права, повноваження щось робити самому, за щось відповідати. Це  про те, що Сухаревський має фотографуватись в потрібний час з потрібними людьми, щоб не так люди скаржилися, що вони зняли Залужного. Проста була примітивна логіка призначення. А давайте зробимо. В результаті ми бачимо, що такий підхід, звичайно, для системного розвитку сил безпілотних систем, він слабкий підхід. Треба було або дати всі повноваження, завдання і жорстко контролювати, що там Сухаревський може, що не може, що розуміє, що не розуміє. Або Сухаревського ставити на іншу посаду, в загальну військову, командувач ОТУ, наприклад, або командувач роду військ. І на сили безпілотних систем призначати людину, яка просто є фахівцем, наприклад, командиром батальйону безпілотників якогось підрозділу, якогось ефективного. І таким чином, знаючи специфіку, може масштабувати свій успішний досвід. Такого не сталося. Замість того, коли Федоров привів Сухаревського до Зеленського, Зеленський затвердив, чому у Сирського така одразу ворожість? Тому що в Офісі Президента Андрій Єрмак запекло намагався знищити вплив Федорова і почав вдувати в ухо Сирському, що зараз... Сухаревського призначать, а потім Сухаревський це може тебе підсидіти, президенту він подобається, може призначити на посаду замість Сирського Сухаревського, ну це такі звичайні інтриги підкилимні. І звичайно, коли військовим кажуть такі речі, у нас же генерали, вони дуже люблять сидіти читати соцмережі, люблять інтриги, слухати, хто кому що про них сказав. Часу на ведення бойових дій у командувачів не завжди вистачає, а от на таку дурню, на такому рівні, там вистачає багато. Тому, звичайно, це викликало просто дуже гостру психічну реакцію. І Сухаревського почали, який насправді ніяким чином про таке і не думав, його почали розглядати як конкурента, мочити його, звичайно, усіма військовими методами, які там добре освоєні. Папірці, накази, укази, рішення, розпорядження. А адміністративний апарат у нас в армії, це така, в Генштабі основна зброя ураження. Вони воюють папірцями і думають про папірці. Тому, звичайно, що замість того, щоб призначити людину, яка може розвивати род військ, фактично Зеленський призначив людину, яку головнокомандувач, якого він також призначив, розглядає як конкурента, бореться з ним як конкурентом. І, звичайно, що тут нема ні повноважень, і досвід треба набувати. А як? Коли? Така ситуація, на жаль, яка демонструє великий хаос в нашому державному управлінні, бардак у керівників в голові, які замість розвитку системного нового роду військ створюють просто інформаційно-політичні ігри. І в результаті у нас розвиток сил безпілотних систем дуже обмежений нашими власними політичними причинами. У нас немає досі, ніхто не питає, от Володимир Зеленський створив новий род військ, призначив Сухаревського. Ну, а цілі ви досягнули, Володимире Олександровичу, які ви ставили? От що змінилось? У нас що - з'явилась тактика застосування дронів? Ні. У нас з'явилось системне забезпечення дронів військам? Війська забезпечують систему над дронами? Ні, не забезпечують. Мавіки купляли, навіть ще гірша ситуація стала зараз за останній рік, тому що забрали гроші у місцевого самоврядування. Раніше місцеве самоврядування купляло мавіки, аутели в бригади розвідувальні, ФПВ купляли. Тепер мають купляти просто волонтери. Просто гроші забрали і кудись їх вистрілили в якусь діру в бюджеті, незрозуміло куди. Тобто лобіста у нас безпілотних систем нема і розвитку сил безпілотних систем нема. Тому що замість планування, аналітики, розвитку у нас дурна інформаційна політична боротьба, яку спровокував сам Офіс Президента, який не здатен розібратись взагалі, чим вони займаються, які вони рішення ухвалюють. Тому, знаєте, коли ми говоримо про такі призначення, які результати, ми маємо розуміти, сам хороший командир на адміністративній посаді не зробить дива. Адміністративна посада – це не наполеонівські війни. Якби у нас Наполеона зараз засунули в Генштаб, командувати якимось управлінням Генштаба, то я вам хочу сказати, він ніколи б не став ні імператором, ні консулом. Та його б генерали там забили ногами своїми папірцями і службовими розслідуваннями, ще коли він там до майора не дійшов. От що б було. Тому я не думаю, що будь-яке рішення в державі має бути рішенням системним. Не можна призначити людину на посаду і вважати – це месія, зараз він все зробить. Це таке, на жаль, інфантильне мислення, воно дуже характерне для нашого маніпулювання масовою свідомістю, яке використовують, в першу чергу, політики-популісти. Ну нема месій, це неможливо. Війна – це складний комплексний процес, він системний. Щоб перемагати у війні, потрібно вдосконалювати систему державних рішень. Сама по собі хороша людина не зробить дива. Зміни в державі роблять системні рішення. Для системних рішень потрібні люди, компетентні, яких призначать на посаду, яким дадуть повноваження, довіру і ресурс. Коли це є, тоді є результат. І можна питати з людини. А коли чогось не вистачає, то буде бардак, конкуренція, безвідповідальність. І потім отак всі ці посадовці сидять і тикають пальцем і кажуть, це не я, це він поганий, це не я, це він провалив. І от такою дурньою Ставка Верховного Головнокомандувача займається більшу частину свого робочого часу. Вони ніколи не обговорюють результати, які вони мають досягнути. Вони просто балаболять про якісь процеси. Потім результати цих ставок, ми бачимо, записуються в вечірні звернення президента, де інформація, яка абсолютно не прив'язана до того, що відбувається на фронті. Тому питання сили безпілотних систем, мабуть, потребують окремого ефіру. І ми його теж найближчим часом зробимо. Більш детально, з більшими прикладами.

- Чим закінчилась історія з мінами для мінометів?

- Ну, також це треба окремого ефіру. Я зараз не буду вже про всі деталі казати. Там  дуже велика кількість подій. Я радий одному, що завдяки резонансу, який був створений, в тому числі і завдяки моїм ефірам, понад 20 наших бригад подали рекламації до держави, до виробника мін, з вимогою забрати у них браковані міни, які взагалі ніяк неможливо використати, і надати замість на заміну все ж таки нормальні міни, якими дійсно можна прикривати війська і вбивати російських окупантів. Збитки від цієї історії ще не підраховані. Я найближчим часом також планую більш детально проговорити і писати, і зробити стрім на цю тему.

Я вітаю нові кадрові призначення, які зробив Володимир Зеленський, але бажаю, що крім оцього інформаційного галасу, все ж таки, за цими призначеннями були результати. І тоді, і в першу чергу, ці результати, щоб їх досягнути, вони вимагають повноважень, довіри і виділення необхідних ресурсів. Отже,  сподіваємося, що ми будемо йти вперед, що будуть все ж таки якісь кроки до змін, які всім нам потрібні, для того, щоб досягнути перелому в війні і зупинити російський наступ, який триває по всьому фронту. Ворог продовжує наступати і кожен день захоплює там, в різних місцях, нові ділянки української землі. А наші воїни мають дуже важкі втрати. Б'ють ворога, але ми маємо втрати. Так от, для того, щоб наша боротьба, всі наші жертви були шляхом до перемоги, нам потрібні системні рішення і якісні керівники, бойові лідери на всіх посадах, які б діяли по плану, який справді веде до перемоги. Сподіваємось на це. Слава Україні!

Юрій Бутусов, головний редактор видання Цензор.НЕТ

Фото з відкритих джерел

«Аргумент»

На цю тему:

• Президент призначив генерала Драпатого командувачем Сухопутних військ ЗСУ, а полковника Апостола заступником Сирського
• ВВС: українським військовим наказали утримувати позиції на Курщині до інавгурації Трампа
• Заступниками Сирського стали Сухаревський і Лебеденко; заступниками Баргилевича - Горбатюк, Шевченко та Драпатий
• Юрій Бутусов: Дрібні люди на високих посадах