Справи Майдану: що змінилося за рік, хто засуджений, а хто – уник відповідальності
Вкрадене дитинство: як режим Лукашенка стирає ідентичність викрадених українських дітей
Терор в СРСР. Репресовані іменем Кущнарсуду на Полтавщині заможні українці
Воїн ЗСУ - про втрату ніг, реабілітацію у США та ставлення до ухилянтів: "Найважча розмова з мамою"
Нові деталі у справі мегакорупціонерки зі МСЕК Тетяни Крупи і сміх суддів
Розсекречені архіви спецслужб СРСР: «Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні»

Фатальна помилка? Чи державна зрада!?

Наша історія

| Пнд, 2024-10-28 07:20

Якось непомітно промайнула дата 24 жовтня. А саме 32 роки тому, 24 жовтня 1991 року, тодішня влада кинула Україну в сьогоднішнє горнило жорстокої війни. В інтересах росії і на догоду нашим теперішнім союзникам, що так були схвильовані «неконтрольованим» розповсюдженням ядерної зброї.

Так опікувались, що переклали цей «контроль» на кремлівських вурдалаків разом із 1270 ядерними боєголовками для всіх видів стратегічних міжконтинентальних балістичних ракет шахтного і мобільного базування та понад 3000 (за іншими оцінками 4200) тактичних ядерних бомб, снарядів, інших пристроїв, що терміново були вивезені з території України до московитських арсеналів.

Саме 24 жовтня 1991 року Верховна Рада проголосувала Постанову «Про без’ядерний статус України», за якою був визначений курс на позбавлення третього за потужністю ядерного потенціалу у світі. Саме тоді ключ від «ящика Пандори» був легковажно і недалекоглядно (чи навмисне) переданий недоукраїнськими політиками до кривавих рук наших споконвічних ворогів.

До 7 травня 1992 року з України поспіхом вивезли до росії всю тактичну ядерну зброю ту зброю, що могла бути стримуючим фактором для будь-яких агресій з будь-якого боку…

Водночас суспільству брутально нав'язували різні «страшилки» про неможливість, «небезпеку» і дороговизну збереження та обслуговування необхідної для стримування ворогів кількості ядерних боєзарядів. Про те, що «коди» для застосування знаходяться не в Україні (ІТшники і хакери дружньо сміються). Інші нісенітниці вже і не згадую.

Пізніше, 5 грудня 1994 року, кучмою і єльциним, за участі Клінтона і Мейджора, був підписаний нікчемний документ під назвою «Будапештський меморандум». Папірець без жодних ґрунтовних договірних гарантій, що і досі ніким з-поміж підписантів та країн-«гарантів» не ратифікований.

Читайте також: Декілька слів про Будапештський меморандум - нам є до чого апелювати

2 червня 1996 року, після того, коли було вивезено останню боєголовку, Україна офіційно втратила свій ядерний статус.

Далі події розвивались ще драматичніше. Підрив шахт стаціонарних МБР, розпилювання самих ракет і довгобазових тягачів для мобільних комплексів. Знищення (під шумок) таких сьогодні необхідних оперативно-тактичних ракетних комплексів з дальністю дії 300 і більше кілометрів... Але найбільше мені запам'яталося, неначе лезом по серцю полоснули, коли нещадно різали і рубали гільйотинами практично нові літаки-бомбардувальники...

Під веселе гелготання спільної тоді команди іноземних та кремлівських «контролерів»... А у наших льотчиків і техніків, офіцерів і генералів, в очах бриніли сльози безсилля та розпачу... Добре пам'ятаю. Таке не забувається.

Вже тоді ми відчували сумні неминучі наслідки і розуміли куди ведуть роззброєну, сплюндровану, беззахисну Україну.

Різанням та рубанням українських літаків чорна справа не обмежилась. Кремлівський виродок, що був тоді прем'єр-міністром ерефії, вже готувався до захоплення України. Якось, під час футбольного матчу, майбутній нерукоподатний путлєр «перетер» справи з тодішнім прем'єром України пустовойтенком і так була реалізована злочинна схема передачі наших літаків-бомбардувальників за придумані «газові борги». (Хто їх «наробив» дотепер невідомо, як і невідомо куди пішли отримані кошти).

8 жовтня 1999 року пустовойтенко (так, саме він, і ніхто інший) та путін підписали угоду – на нікчемну, як і «будапештський папірець», суму у 275 мільйонів доларів.

Відповідно до неї Україна передала росії вісім бомбардувальників Ту-160 та три Ту-95МС, що є носіями крилатих ракет. У вигляді «призового навантаження» кремль додатково отримав 575 ракет типу Х-55 і Х-555. Це ті, колись українські, бомбардувальники, що з початку широкомасштабної рашистської агресії повертають смертоносним вантажем колись українські крилаті ракети з бойовим радіусом дії в 2500 кілометрів. Не заходячи в повітряний простір України, а значить поза зоною досяжності наших винищувачів і засобів ППО. Тобто, фактично безкарно вбивають, руйнують, нищать.

Читайте також: Ще раз про Будапештський меморандум: настав час повернути Україні зброю

До речі, питання куди поділися близько 1000 наших аеробалістичних крилатих ракет Х-22, носіями котрих були (теж розпиляні) українські бомбардувальники Ту-22М3 залишається відкритим до певного часу. Як і питання де наші дуже необхідні сьогодні засоби протиповітряної оборони.

Читайте також: Знайшлись списки серійних номерів ракет які Україна передала РФ, тепер ці номери знаходять на уламках після обстрілів

А саме: «Кольчуги» та інші системи відстеження повітряного простору; ЗРК далекого, середнього і ближнього радіусу дії; переносні ЗРК, котрими були забиті склади озброєння кожної військової частини; самохідні зенітні установки «Шилка», ракетно-гарматні комплекси «Тунгуска» і ще дуже багато чого. Куди все пропало? Хто свідомо руйнував систему оборони України?

Свого часу, нас українських офіцерів, котрі намагалися зупинити руйнівні процеси в Збройних силах України, вважали «ястребами» або і навіженими. Нас не чули. Не хотіли чути. Нам тупо нав'язували інших вірогідних противників (звісно західних), тільки не росію.

Нас не чули і тоді, коли вже у «великій політиці» доводили необхідність збільшення бюджетних коштів на забезпечення обороноздатності Збройних Сил, на нові розробки озброєння і технології. При цьому в дискусіях з реальними аргументами часто від окремих «колег» можна було почути: «Какая война с россией, вы что, совсем, вам военным лишь бы с кем-то повоевать. А я непомерные налоги на армию плачу...». Нагадаю, бюджет на забезпечення ЗСУ у 2007-2012 роках часто був меншим, ніж бюджет для МВС. А війна вже дихала в спину.

Читайте також: Чи зможе Україна створити власну ядерну бомбу (технічно і реально так) і чи це допоможе у війні з Росією?

ВІЙНА, ЯКОЇ НЕ МАЛО Б БУТИ.

Читайте також: Колишній Секретар РНБО Володимир Горбулін: Скоріше за все, це буде останній бій

- Якби 24 жовтня 1991 року Верховна Рада не підтримала Постанову про без'ядерний статус України.

- Якби у листопаді 1994 року більшість Верховної Ради не підтримала Постанову «Про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» без попередньо укладеного міжнародного Договору про гарантії безпеки і недоторканності України. (лише 28 народних депутатів проголосували проти).

- Якби кучма не підписав юридично-нікчемний документ «Будапештський меморандум», а наполягав би на підписанні міжнародно-правового Акту (Пакту, Договору) з чітко прописаними гарантіями безпеки.

- Якби кучма разом з пустовойтенком не роззброювали Україну і не озброювали рашистів.

- Якби Ющенко виконав свою обіцянку - «Бандитам тюрми».

- Якби... тут янукович сидів би в тюрмі і не було б таких тяжких наслідків. Наступне «якби» в цьому ж пункті. Чому не в тюрмі ті, хто готував і голосував за зрадницькі харківські угоди?

- Якби були притягнуті до відповідальності всі бариги з «Укрспецекспорту» і «Укроборонпрому». Всі ті, хто наживався на оборудках з так званими «надлишками» військового майна і озброєння.

- Якби належним чином готувалися до великої війни, а не поширювали в народі пацифістські заяви.

«Якби...» ще дуже багато. Як і питань, що залишились без відповідей.

Читайте також: Чому та хто змусив Україну роззброїти свою армію?

Кожна помилкова, неправильна, чи свідомо-злочинна дія на рівні державного високопосадовця, що залишилась без справедливої юридично-правової оцінки, породжує наступну. Ще гіршу та небезпечнішу для країни і громадян. З тяжкими наслідками і непоправними втратами...