33 роки Революції на Граніті. Як студенти перетворили площу Жовтневої революції на Майдан Незалежності

Версия для печати

Вони жартували, що створили нову Жовтневу революцію для історії України

2 жовтня виповнилось 33 роки з початку студентської акції протесту, яка згодом отримала назву Революція на граніті. Про події тих днів, на жаль, знає не так багато українців. Хоча вони мали колосальний вплив на подальшу історію нашої держави.

Цього дня 1990 року у центрі Києва на тодішній площі Жовтневої революції з’явилося кілька наметів. Група студентів висунула вимоги до влади УРСР і оголосила безстрокове голосування.

ЧОМУ ПОЧАЛАСЯ АКЦІЯ ПРОТЕСТУ?

У 1990 році криза у відносинах між державами-членами СРСР досягла свого піку. Підтримувати ілюзію "щасливого життя" в умовах, коли на кожного громадянина є по танку, але немає туалетного паперу, ставало все важче.

Голова компартії Михайло Горбачов після свого приходу до влади у 1985 році почав грати у ліберала і послабив тиск на політичних опонентів. Своїми поступками від розраховував зміцнити владу москви, а "союз" перетворити на конфедерацію.

У цей час в Україні почали виникати організації національно-демократичного спрямування. Найпопулярнішими з них були Народний рух України, Українська Гельсінська спілка, Українська студентська спілка, Студентське братство, СНУМ (зараз СУМ).

На початку 90-го в Україні почали все гучніше лунати голоси проти підписання нового союзного договору. Після чергових виборів до Верховної ради УРСР, комуністи отримали 239 місць, а демократи-опозиціонери отримали лише 126 мандатів. Щоб зламати комуністичну систему цього виявилося надто мало, тож активна українська виступила з протестом.

Студенти з усієї країни оголосили голодування, висунувши низку вимог тодішньому керівництву ще радянської України.

Організаторами акції виступили Українська студентська спілка, яку тоді очолював Олесь Доній, та голова Студентського братства Львова Маркіян Іващишин. Третім співголовою акції, від студентства сходу України, був Олег Барков, керівник УСС Дніпродзержинська.

Учасники акцій протесту згадують, що ідея вчинити такий акт громадянського спротиву обговорювалася кілька місяців. Спочатку про це говорили на святкуванні п’ятсотріччя Запорозької Січі влітку 1990 року, а згодом почали активно обговорювати у Львові.

Підготовка відбувалася в умовах суворої конспірації. Львів’яни, які 2 жовтня прибували до столиці, збиралися невеликими групами й купували не більше п’яти квитків за раз, аби не викликати підозри. Кожен з них мав чіткий маршрут від вокзалу до центру Києва.

Голодування як форму протесту українські активісти вирішили обрати після того, як у 1989 році у Чехії група болгарських студентів оголосила голодування, виступаючи проти президента країни.

"За декілька тижнів ходили тут, по Майдану, придумували, як будуть кріпитися тут намети, як вони ставитимуться. Ми заздалегідь замовляли кілки, які мали тут встромлятися і за які мали кріпитися намети", – згадує Павло Розенко, учасник Революції на граніті.

Правоохоронці спочатку не наважилась розігнати демонстрантів, а згодом Київська міська рада дала дозвіл на проведення масових акцій в центрі міста.

Революція на граніті. Фото: Анжеліка Рудницька / Facebook

ЩО ВИМАГАЛИ СТУДЕНТИ?

Активісти чітко сформулювали список своїх вимог:

• дострокове припинення повноваження Верховної ради України та призначення нових виборів на багатопартійній основі восени 1991 року;

• відставка голови Ради міністрів України Віталія Масола;

• прийняття закону про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ;

• недопущення підписання нового Союзного договору;

• повернення в Україну солдатів, які проходять строкову службу за межами держави, і забезпечення проходження служби на території республіки юнакам подальших призовів.

Революція на граніті / Студентське братство

"З перших днів навколо наметового містечка упродовж дня збиралися тисячі киян", – каже Павло Розенко, учасник Революції на граніті.

Дмитрові Лиховію на момент протесту було 16 років. Тодішній десятикласник не голодував на площі, але не пропускав акції, які проводили в Києві учасники протесту.

"Коли студенти майже всіх навчальних закладів, коли учні старших класів шкіл, зі мною в тому числі, ходили величезними колонами по Києву, вимагали і повторювали ті вимоги, що були на Революції на граніті, і вони влаштовували так звані окупаційні страйки. Займали територію університету, аудиторії, до них приєднувалися студенти КНУ, долучалися до вимог, до акції", – каже Дмитро Лиховій, учасник Революції на граніті.

Революція на граніті. Фото: Анжеліка Рудницька / Facebook

Студентів на площі підтримували своїми піснями музиканти. Там виступали Марія Бурмака, гурти "Мертвий півень" та "Рутенія". Едуард Драч, чиє ім'я стало відомим після першого фестивалю "Червона Рута", пізніше написав про ці події пісню.

"Це ж твої сини, наче дзвони на площі, дзвонять у граніт, наче в серце твоє. Це ж твоїх синів дощ і вітер полоще, кращі з тих, що є, найкращі з тих, що є", – йдеться у пісні.

Революція на гранітіВидавництво "Смолоскипп"

ВІД ПЛОЩІ ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ – ДО МАЙДАНУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Наметове містечко мало чітку організацію. Крім самих голодувальників, які вдягнули білі пов’язки, тут була організована група допомоги та охорона наметового містечка, окремо були намети для прес-групи та медиків.

Через кілька днів до наметового містечка прибули студенти зі всієї України – з Івано-Франківська, Сум, Рівного, Полтави, Дрогобича, Вінниці, Тернополя, більшало й киян. Голодувало вже 151 особа, 131 забезпечували обслуговування.

Революція на граніті. Фото: Видавництво "Смолоскипп"

"Зверніть увагу: студенти - учасники "Революції на граніті" почали декомунізації ще до проголошення Незалежності України. Та й назва Майдан Незалежності - наша, бо розгортали табір ми на площі Жовтневої революції (так її ми називати не хотіли, хоча жартували, що в українській історії Жовтнева революція - це про нас, про нашу гранітну), але наша версія Майдан Незалежності прижилася і пережила багатьох з нас", - згадує одна із учасниць голодування, ведуча легендарної програми "Територія А" Анжеліка Рудницька.

Фото: Анжеліка Рудницька / Facebook

5 жовтня до студентів прийшов Леоніл Кравчук. Він провів переговори з Донієм та Іващишиним, та досягнути якоїсь домовленості сторонам не вдалося. Однак важливим стало те, що цю зустріч транслювали по телебаченню, тож вся країна змогла дізнатися про мирний протест студентів і української інтелігенції.

Революція на граніті. Фото: Видавництво "Смолоскипп"

15 жовтня відбувся переломний момент. Біля Верховної Ради зібрався багатотисячний мітинг, за деякими даними, там було близько 100 тисяч людей – робітників, студентів, простих людей. Протестувальники прорвали міліцейський кордон біля Верховної Ради та організували на площі перед нею ще одне наметове містечко. Також захопили, зокрема, червоний корпус Київського університету.

Наступного дня, 16 жовтня, було утворено ще одне наметове містечко – біля будівлі парламенту. До студентів почали приєднуватися робітники київських підприємств та організацій.

Фото: Студентське братство

Протестні акції почали поширюватися в інших містах України. У Львові страйкувати почали викладачі,  а викладачі Львівського медичного університету теж почали голодувати. В кількох містах з'явилися нові наметові містечка.

Під тиском вулиці влада почала здавати позиції. Була створена погоджувальна комісія парламенту, яка провела переговори з лідерами протестувальників.

17 жовтня Верховна Рада ухвалила постанову "Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року", якою формально було прийнято умови протестувальників, щоправда, у пом’якшеному вигляді.

Віталія Масола відправили у відставку, інші вимоги пообіцяли виконати "по змозі". 

Попри обіцянку не привертати до кримінальної відповідальності учасників протестів, було порушено кримінальні справи. Зокрема Олеся Донія кинули в Лук'янівське СІЗО, однак згодом звільнили під тиском громадськості.

Понад два тижні протестів, 16 днів голодування…

Фото: Студентське братство

Революція на граніті увійшла в українську історію як приклад успішного спротиву радянській системі. І передвісниця явища, яке всі називають одним словом – "Майдан".

"Ми прийшли на майдан дітьми. Тепер з дітьми ходимо на майдани. Ми виросли на цих майданах. І діти виросли на майданах. Бо шлях до себе довгий", - влучно підмітила Анжеліка Рудницька.

—

Джерело:  5 Канал

В тему: 

•  Юрій Сиротюк: "Наша революція ще не завершена”
• Чому та хто змусив Україну роззброїти свою армію?
• 10 помилок Заходу щодо України у 2014-2019 роках. Лекція екс-посла Канади Романа Ващука
• Оксана Забужко: Захід прогледів російський фашизм
•  Що всім важливо пам’ятати про трансформаційний феномен України — Революцію гідності
• Мирослава Барчук: "За помилки заплачена величезна, сакральна ціна”