У бульбашці інформаційної омани. Як уникнути комунікаційного спотворення світу

Уникнення неприйнятної, дражливої інформації — наша психологічна схильність, яку використовують не лише представники технологічних компаній у своїх комерційних цілях, а й дезінформатори та пропагандисти, які маніпулюють нами. Так з'являють  багатоманітні світи відірваних одна від одної інформаційних бульбашок. 

«Товаріщі! Автобус прямує назад у СРСР. Охочих просимо сісти на  свої місця» — це напис на зображенні в одній з груп у Facebook, яка тематично пов'язана з ностальгією за СРСР. Під постом тисячі коментарів, уподобайок та поширень. Щоправда риторика у таких спільнотах підозріло однобока: надмірний позитив у спогадах максимально наближений до тих наративів, які просувала останніми роками російська пропаганда: розвал СРСР — найбільша втрата «мільйонів росіян», а Україна — це країна, яка виникла завдяки СРСР і Леніну. Нічого не нагадує? Так, саме такі тези тепер відкрито озвучує сам Путін і верхівка російської влади. 

Користувачі у таких групах переважно громадяни з країн, що раніше входили до складу СРСР. Скільки серед них українців, росіян чи білорусів і чи всі користувачі реальні люди, визначити досить важко. Проте мережева активність та риторика вражає: здається, що дійсно сотні тисяч людей щиро мріють повернутися назад у минуле. 

А що ж показувала соціологія? Опитування громадської думки в рф засвідчувало, що за СРСР шкодували дві третини росіян (62%) (дані за грудень 2021 року, фонд «Общественное мнение»). В Україні ця тенденція була протилежною: 61% українців абсолютно не жалкував, що СРСР розвалився. Тобто більшість українців ці ідеї не схвалювала.

Працюючи на StopFake, ми регулярно спостерігали вплив таких спільнот, коли користувачі, потрапляючи, до прикладу,  в антикоронавірусні групи, надихалися емоційними комунікаціями та щиро вірили, що їхні погляди домінують у суспільстві. А пропагандисти активно використовували такі спільноти  для просування небезпечної дезінформації. 

Останніми роки медіааналітики часто розмірковували про феномен бульбашки фільтрів, коли алгоритми цифрових комунікаційних компаній та соціальних мереж, аналізуючи нашу поведінку в онлайні, пропонують інформацію, яка повністю відповідає нашим інтересам. Безумовно, так звана filter bubble заганяє нас у небезпечну пастку викривленого уявлення про світ, відтворюючи той простір, у якому нам комфортно перебувати. Так, переглянувши відео про морських котиків, нам одразу пропонують дедалі нові відеокліпи про життя тварин, а висловивши певні політичні ідеї в онлайні, негайно натрапляємо на відповідні групи та пабліки. 

Та чи варто звинувачувати у цьому лише цифрові алгоритми? Звісно, ні.

Уникнення неприйнятної, дражливої інформації — наша психологічна схильність, яку використовують не лише представники технологічних компаній у своїх комерційних цілях, а й дезінформатори та пропагандисти, які маніпулюють нами. Так з'являють  багатоманітні світи відірваних одна від одної інформаційних бульбашок. 

Для того щоб позбутися поляризації та дати нам можливість не впадати в оману нав'язаного, однобокого сприйняття світу, фахівці з розвитку критичного мислення рекомендують робити над собою зусилля, не боятися знайомитися з різними думками, які б вони не були, підписуватися на ресурси різних джерел інформації та намагатися почути різні голоси.  

Проте  не слід сприймати ці поради буквально.

Читання сайтів-смітників та ворожих помиїв може бути так само небезпечним, як, до прикладу, навмисне відвідування інфекційного відділення лише для того, щоб довести собі, що ви не вразливі до смертельних хвороб. Пізнавальної користі від таких експериментів буде мало, а ризики — гарантовані. 

Не слід  також розраховувати й на те, що у ворожому інформаційному середовищі вам вдасться когось переконати або схилити на свій бік. Успішними комунікаційні акти можуть бути лише за умови взаємного бажання діалогу, але навряд чи ви знайдете свідомих комунікаторів в анонімних телеграм-каналах. Єдине, що ви отримаєте, —  хвилю хейту та образ, які лише посилять ваш емоційний дискомфорт.

То що ж робити?

Надалі замикатися у своїх комфортних світах чи, наражаючи себе на небезпеку, виходити за межі звичних ресурсів?  Гадаю, що потрібно віднайти розумний баланс та кардинально переглянути підхід до споживання та створення інформації, і не лише користувачам.

Відповідальність та за свою «бульбашки» повинні усвідомити також і лідери думок, блогери та медіа, які працюють на свої аудиторії та зацікавлені у збільшенні своїх filter bubble. 

Збалансоване, зважене та засноване на принципі достовірності створення повідомлень має стати трендом для всіх учасників інформаційного процесу. 

На жаль, щоб роздути свою сферу впливу, більшість вдається до підгодовування прихильників емоційними промовами та масовим психоаналізом, відірваним від фактів та підтверджених даних. Не обходиться без фейків та припущень, які швидко поширюються та посилюють глобальне спотворення дійсності. 

Якщо ж транслятор повідомлень не здатний усвідомлювати рівень своєї відповідальності та/або навмисно інформаційно інфікує свою аудиторії, його треба усунути з інформпростору.

А  аудиторії варто пам'ятати, що наше справжнє життя — це не онлайн або телебачення,  жодна бульбашка не захистить нас від проблем та переживань. Тож не треба жити в інформаційному просторі, а лише використовувати його найкращі ресурси для реального життя.

—

Опубліковано у виданні Speka.media в рамках проєкту SPEKcheck.