Економіст Дубровський: "Політика" влади - економічна шизофренія

Версия для печати

Із грудня 2024 року країна одержала, з одного боку, підвищення податків, а з другого — аж два атракціони небаченої щедрості у вигляді кешбеку й анонсу роздачі «Вовиної тисячі». І це тільки те, що на поверхні: уряд компенсує бізнесу 15% від вартості купівлі певних різновидів техніки, щедро субсидіює індустріальні парки й роздає гранти на розвиток «пріоритетних галузей». Нагадаю, що в гостродефіцитному бюджеті воєнного часу закладено 45 млрд грн на «розвиток економіки» — це не беручи до уваги справді необхідних витрат, таких як відновлення і ремонт інфраструктури. І є підозра, що з такою щедрістю за підсумками року цю цифру перевершать…

Про це пише у статті у ZN.UA Володимир Дубровський, старший економіст CASE Україна, член Несторівської групи.

Одна півкуля урядового (у широкому значенні слова, включаючи ВР і ОП) мозку не може знайти гроші на фінансування армії і закупівлю озброєнь, вимагає підвищити податки й приймає Національну стратегію доходів із драконівськими повноваженнями податківців і вихолощуванням «спрощенки» — все заради нібито додаткових 2% від ВВП (десь під 150 млрд грн) податкових надходжень. Водночас інша півкуля з незвичайною легкістю викидає або збирається викинути понад половину цієї суми на вкрай сумнівні або навіть шкідливі (як кешбек) прожекти, які інакше як розкішшю назвати не можна. На тлі першого друге виглядає просто ляпасом тим, хто буде змушений платити більший податок, і тим, хто віддає свої кревні на допомогу армії.

Звичайно, є обмеження щодо використання допомоги: гроші партнерів не можна прямо пустити на військові цілі, тому для фінансування армії потрібні внутрішні доходи. Однак G7 уже погодила надання безповоротної допомоги на 50 млрд євро (за рахунок відсотків від заморожених російських активів), яка не матиме таких обмежень. На тлі цього підвищення податків виглядає, як символічний жест на користь партнерів, щоб вони могли пред'явити це своїм платникам податків як виправдання. Шоправда, велике (і болюче) запитання: чи варто це робити з огляду на те, що країна змушена вести війну на виснаження, у якій програє той, у кого раніше закінчаться ресурси, з яких найважливіший і невиправний — терпіння народу?

Та навіть якщо йдеться тільки про частину допомоги, яку й надалі неможливо буде направити на військові цілі, хіба в нас уже все добре з тією ж інфраструктурою? Хіба Україна готова до потенційно дуже важкої зими? Що б ви воліли: одержати тисячу гривень готівкою чи щоб ці гроші пішли на захист енергооб’єктів і дублювання живлення критичної інфраструктури, щоб не залишатися в мороз без тепла, світла, а то й води?

Держава як інститут має безліч вад, але виправдовує своє існування тим, що здатна надавати суспільні блага, які індивідуально набути позамежно складно або взагалі неможливо. Для цього вона мобілізує податки й інші надходження, зокрема й допомогу від партнерів. У нас, особливо напередодні зими, спостерігається жахлива нестача цих самих суспільних благ, причому не благоустрою тощо, а найбільш життєво потрібних. На тлі цього роздавати гроші, нехай і чужі, незначні, видається щонайменше нераціонально. Тим більше роздавати не тим, хто в цьому має гостру потребу, бо змушений покинути все нажите й стати ВПЛ, а всім підряд покупцям обраних вітчизняних товарів у обраних магазинах (тільки великих, ФЛП не може працювати з кешбеком), або взагалі всім підряд.

Або інший приклад: з одного боку, уряд, немовбито, дбає про екологію, зокрема, категорично відмовляється скасувати анахронічний акциз на автомобілі, хоча розрахунок показує, що це не зменшить бюджетні надходження, зате збільшить реальний національний доход на півтора мільярда доларів щорічно за рахунок підвищення купівельної спроможності доходів громадян. Ну й, до речі, підвищить мобільність населення, що особливо важливо у військовій ситуації: з тих, хто масово евакуювався на початку повномасштабної війни, три чверті змогли виїхати тільки завдяки наявності власного автомобіля. Але не можна, бо, мовляв, старі машини забруднюють повітря (хоча насправді вони витісняють ще старіші, які забруднюють на порядок більше).

При цьому той же уряд у порядку «європеїзації» акцизів на автомобільне паливо встановлює ставку на зріджений газ учетверо більшу за рекомендовану директивою ЄС — так, щоб зробити переобладнання бензинових автомобілів невигідним. Тим часом європейські законодавці недаремно встановили для автогазу таку пільгу: доказано, що він на один кілометр пробігу дає приблизно вдвічі менше шкідливих викидів і на 15% менше парникових газів, ніж від бензину. Втім, у цьому випадку все просто: за акцизом на авто стоять лобісти — імпортери нових автомобілів, а за акцизом на автогаз — державна «Укрнафта» і картель «дорогих» заправок, які через свою високу маржу (яку їм платять за гарантію якості бензину й дизеля) не можуть до пуття конкурувати на ринку набагато більш стандартного автогазу.

Наступний рівень такої роздвоєності стосується вже не тільки українського уряду, а й деяких зарубіжних партнерів. Здавалося б, вони ж до нас приїхали з розвинених країн, де бюрократія на якісно вищому рівні й не має допускати таких проколів, але ні. Однією рукою вони вкладають серйозні кошти в розвиток українського малого й мікробізнесу, на всіх форумах підкреслюють його важливість тощо; а пріоритетність боротьби з корупцією взагалі зашкалює.

При цьому другою рукою неназвані «партнери», під диктування яких нібито писалася Національна стратегія доходів (НСД), вимагають вихолостити і згорнути «спрощенку», яка край потрібна українському малому й мікробізнесу для виживання, вимагають від мікробізнесу реєструватися платником ПДВ, починаючи з обігу в 1 млн грн, анонсують тотальну фіскалізацію і товарний облік для абсолютно всіх суб'єктів господарювання (важливо додати — легальних) і збираються наділити податківців драконівськими повноваженнями на кшталт арешту активів без санкції суду.

Усі ці заходи, у разі їх реалізації, не тільки вб'ють мікробізнес, а й значно розширять корупційні можливості контрольних органів, чим гарантовано зведуть нанівець будь-які спроби боротися з корупцією в податковій і поставлять під дуже велике запитання навіть ефективність її повного перезавантаження.

Ба більше, якщо брати ширше, не тільки економіку, то головним, напевно, напрямком підтримки є демократія. Але вона, як відомо, неможлива без середнього класу, і проблема країн з доходами нижче середнього в тому, що цей клас у них становить меншість, а не більшість, як у багатих. Гірше того, чимала його частина не поводиться як справжній «третій стан», бо насправді гранично залежна і вбудована в олігархічні або інші вертикальні структури, наприклад, вимушено «ходить під дахом». Саме тому в Росії або Китаї, попри формально високий відсоток середнього класу, успішно правлять автократи.

В Україні їм це не вдалося, зокрема тому, що до середини 2000-х років склався хоча й нечисленний, але сильний, заповзятливий, незалежний і досить добре організований середній клас — мікропідприємці. Власне, передусім заради цього створювалася «спрощенка», й вона чудово впоралася зі своїм завданням. Але відтоді не припиняються спроби поставити за обов'язок мікробізнесу користуватися зовсім непотрібними йому касовими апаратами й вести обов'язковий облік, що повністю вихолощує ідею єдиного податку, оскільки повертає підприємців під неформальну владу податківців: 95% штрафів, пов'язаних із РРО, — за технічні помилки, яких непрофесіонал у бухгалтерській справі в принципі не може уникнути.

Те саме, тільки в набагато більших масштабах, буде, якщо, згідно з НСД, увести обов'язковий товарний облік. І вже зовсім погано буде тим, хто доросте до обігу в 1 млн грн (що в роздрібній торгівлі відповідає доходу в розмірі середньої зарплати): їм доведеться наймати бухгалтера й вести повний бухгалтерський облік, необхідний для ПДВ, — зі штрафами й хабарами.

Власне, підприємці підуть у тінь, де вони були до введення «спрощенки» без обліку й контролю 1999 року й куди пішли 2,2 млн легальних робочих місць мікробізнесу в 2010–2011 роках, коли Азаров спробував знищити її перевірками первинних документів.

Тобто закладені в НСД заходи, якщо припустити, що їх втілять, повернуть назад реформу 1998–1999 років, внаслідок якої легальний незалежний середній клас якщо не припинить своє існування, то в усякому разі гарантовано втратить свою найбільш бойову частину. І чого тоді будуть варті всі гранти, які виділяють на розвиток демократії? Чи  хтось думає, що ЄС зможе замінити середній клас у ролі її сторожового пса? Подивіться на Угорщину…

Непослідовна політика не може бути успішною. І нашому уряду (у широкому значенні), і партнерам потрібно вибирати або хрестик, або труси, щоб не завдавати шкоди або хоча б не витрачати дорогоцінні ресурси даремно. Так, вони, можливо, не завжди розуміють, що роблять, або права рука не знає, що робить ліва. Ну, або втручаються лобісти, як у випадку акцизів. Але ж раціональна влада відрізняється від самодурства й дилетантства саме послідовністю й продуманістю своїх рішень.

Зображення вгорі: depositphotos/7Dogma

«Аргумент»

На цю тему:

• Україна скотилася до найбільш економічно невільних країн світу
• Президент підписав історичне підвищення податків в Україні
• Ще один "історичний" план: Кабмін схвалив стратегію розвитку сільського господарства