Вирвані ікла: чому путіну вже нема чим загрожувати Україні

Версия для печати

В останні тижні військові дії все частіше переходять на територію Росії: атаки дронів на Москву та дії українських ДРГ у Білгородській області частіше потрапляють у новини, ніж військові дії на українській території. Раніше Путін не раз погрожував, що будь-які дії на російській території призведуть до асиметричної та жорсткої відповіді. Колишній офіцер британської військової розвідки Френк Ледвідж, викладач військової стратегії та права в Портсмутському університеті вважає, що насправді Москві нема чим відповісти на українські контратаки. Після початку постачання нових західних озброєнь, таких як ЗРК Patriot та винищувачі F-16, стратегічний баланс сил змінився і, хоча цих озброєнь в України поки що мало, вже зрозуміло, що у Кремля не залишилося козирів у рукаві, які він міг би використовувати для загрози ескалацією.

Атаки дронів ЗСУ щодо цивільних об'єктів у Росії — дзеркальне відображення нинішнього підходу Росії до ведення бойових дій, але в менших масштабах. Цими атаками Київ продемонстрував росіянам, що їхня хвалена протиповітряна оборона не може їх захистити. Крім того, це послання до режиму Путіна: «Ми переходимо в наступ».

Це частина тієї самої масштабної кампанії, яку прийнято називати «контрнаступом», — літньої операції України зі звільнення своїх територій. Атаки БПЛА поряд із вторгненням до Білгородської області різних озброєних формувань, що складаються з росіян, які явно спонсоруються Україною, впливають на інформаційний та військовий простір та сприяють наступу, відволікаючи російські сили. То тут, то там мелькають заяви про «жорстку відповідь» з боку путінського режиму. Але чи є для нього можливості? Їх небагато, якщо вони взагалі лишилися. Крім того, рішення про постачання Україні ефективних сучасних винищувачів є переломним моментом у військовому балансі сил.

Земля – повітря – вода: сили Росії закінчуються

Почнемо із наземних операцій: взяття Бахмута — класичний приклад піррової перемоги. Це відносно незначне містечко коштувало Росії десятків тисяч солдатів і вимагало величезних ресурсів протягом восьми місяців. У більш широкому сенсі, бронетанкові сили ЗС РФ фактично знищені: за даними OSINT-проекту Oryx, Росія втратила понад 2000 танків, тобто близько половини від кількості, що була на початку конфлікту. <Як раніше повідомляв The Insider, росіяни тепер змушені використовувати запаси бронетехніки 1960-х років. Найбільше джерело танків для ЗСУ — трофеї, захоплені у російської армії. Росія не виробляє бронетехніку в необхідному обсязі, щоб компенсувати завдані втрати. Зусилля щодо набору та навчання особового складу також здебільшого не увінчалися успіхом. Це призведе до того, що вже в найближчому майбутньому у російських сухопутних військ закінчаться можливості для наступальних дій.

Щодо повітряного простору, Росія регулярно випускає десятки ракет по території України. Близько 90% із них збиваються українською протиповітряною обороною. Взяти хоч ЗРК Patriot, який збив гучну гіперзвукову ракету «Кинжал». При цьому російські постачання високоточних керованих ракет, очевидно, скорочуються, і зараз Росія використовує нещодавно вироблені ракети. Але Україна також закінчує боєприпаси для ЗРК радянського виробництва — «Бук» і С-300. Цілком імовірно, що мета частих атак на Київ — виснажити українські запаси ракет ППО. Але з урахуванням того, що Захід постачає ЗСУ сучасну техніку, цей план навряд чи увінчається успіхом. Протягом наступного року Україна повністю перейде на західні системи, такі як успішні IRIS-T, NASAMS і, звичайно, «вбивця “Кинджала“» — Patriot.

Чи може Росія покластися на авіацію, щоб досягти своєї мети? За винятком використання як пускових платформ для вищезгаданих ракет, спрямованих на цивільні об'єкти, російські повітряно-космічні сили (ВКС) відіграли відносно невелику роль у конфлікті за останній рік. Те саме справедливо і для українських ВПС і з тієї ж причини. На думку авіаційних експертів, потужні наземні засоби ППО обох сторін призвели до «взаємної відмови» (mutual denial) від повітряних боїв.

Іншими словами, жодна із сторін не може безпечно розгорнути авіацію для підтримки наземних сил. Для НАТО неприпустиме проведення будь-якого виду наземних операцій без попереднього контролю над повітрям шляхом знищення ППО противника. У Росії був шанс досягти цього в перший тиждень війни, але вона ним не скористалася, і тепер надто пізно, оскільки ВКС не здатні проводити складні операції «придушення протиповітряної оборони противника» (Suppression of Enemy Air Defence, або SEAD). Справа в тому, що російська військова доктрина не зосереджена на повітряній потужності, на відміну від НАТО. Заради справедливості варто відзначити, що без допомоги США європейські ВПС теж не вміли б добиватися переваги в повітрі. Однак це не має значення, адже у них все-таки є підтримка американських ВПС.

За достовірними оцінками, ефективність та потенціал ВКС все ще високі, незважаючи на понесені втрати (близько 10% парку). Проте командування ВКС прагне забезпечити збереження можливостей ППО та ударного потенціалу на випадок, коли НАТО вступить у війну.

Все це призвело до використання у війні РФ проти України тактики, яка орієнтована на артилерію, яка востаннє застосовувалася під час Першої світової війни. Коли повітряні удари недоступні через ефективну наземну оборону, артилерія — єдиний спосіб завдати дистанційного удару по ворогові. Придбання Україною далекобійних високоточних артилерійських систем типу HIMARS дозволило ЗСУ завдавати ударів по цілям у російському тилу без застосування авіації. Російська логістика спробувала піти далі від лінії фронту, що призвело до ще більших проблем, оскільки вантажі тепер мають пробиратися землею під українським ракетним вогнем.

Третя традиційна сфера бойових дій — морська — хоч і має велике значення, не є вирішальною у цьому конфлікті. Росія, звісно, може спробувати повністю перекрити постачання зерна з України, але у цьому випадку Захід компенсує їй будь-які втрати.

Чи є в Росії козирі, які вона могла б використовувати для дій у відповідь? Якщо коротко, то ні. Росія не має варіантів для ескалації проти України у трьох головних оперативних просторах військових дій. Припущення про те, що якісь «нові» системи озброєнь, такі як відомий, але практично непотрібний танк «Армата» або рідкісні винищувачі Су-57, можуть врятувати становище помилкові. Навіть якби вони були зроблені у великій кількості, вони не змогли б змінити становище на фронті.

На Західному фронті без перспектив

Також Росія має варіант діяти проти західних союзників України — наприклад, росіяни вже намагалися збити британський розвідувальний літак у жовтні минулого року, але незрозуміло, чи цю атаку санкціонувало вище керівництво. На щастя, спроба не вдалася. Розумно припустити, що після цього було винесено попередження про те, що будь-які схожі епізоди розглядатимуться як акт агресії та призведуть до нищівних наслідків. У той час як російська протиповітряна оборона в принципі сильна, вона не має адекватної відповіді на ефективні стелс-літаки F-35, які стоять в основі більшості великих ВПС сил НАТО. Західні авіаційні аналітики практично солідарні в тому, що у боротьбі проти НАТО російські ВКС та їх ППО загалом будуть знищені. Перспективи такого конфлікту, звичайно, породжують зовсім нову розмову, пов'язану з ядерними загрозами та можливим застосуванням ЯО.

Ситуація зі «звичайними» збройними силами Росії, швидше за все, лише погіршуватиметься, якщо майбутній наступ Києва не закінчиться катастрофічною невдачею. Переломним моментом стала заява США про зняття заперечень проти постачання винищувачів F-16. Самі собою вони навряд чи переламають хід війни — їх буде занадто мало для того, щоб суттєво змінити загальну ситуацію. Вони зіштовхнуться з тими самими проблемами, що й винищувачі ВКС. Більше того, українські МіГ-29 змушені будуть протистояти ефективній і наразі не пригніченій системі протиповітряної оборони противника. Вони доповнять ППО України, але мало що змінять на полі бою. Самі винищувачі не важливі — важливе їхнє символічне значення. Воно більше, ніж танки або ракетно-артилерійські системи, F-16 — це знак видимої довгострокової та високотехнологічної підтримки української оборони з боку Заходу та США. Українська авіація відроджується і за допомогою НАТО вплине на загальний баланс сил у середньостроковій перспективі (від 2 до 5 років).

«Аргумент»

На цю тему:

• Юрій Бутусов: Що відбувається на фронті і що робити суспільству. 10 червня
• Ворог атакував Полтавщину балістичними і крилатими ракетами
• Ворог атакував Одесу "шахедами", понад 10 поранених, 3 загиблих
• Том Купер: В чому секрет успіху української ППО
• Том Купер: Українцям бракує засобів, щоб завадити росіянам бомбардувати цілі на північному сході
• Том Купер: За 20 років Росія виготовила лише кілька десятків керованих бомб
• Том Купер: «Будь-який радар, який вмикається на території України, стає видимим для цілої системи ворожих засобів радіотехнічної та сигнальної розвідки»