Військова медицина в Україні не встигає за війною

Версия для печати

Чим більше змін у ЗСУ, тим більше здивування, коли у 2025 році стикаєшся з тими ж проблемами військової медицини, що і при проведенні АТО.

... Нещодавно я переглядав особистий архів фотографій за 2014-2015 роки – з приватних територій під Києвом, де готувалися добробати, із деокупованого Слов’янська, з Житомирської області, де тренували мобілізованих десантників.

Перегляд звичних, вже старих фотографій, раптом перетворився на цікаве дослідження. На них добре видно, як відтоді змінилися Збройні сили України. Згадайте: форма-дубок, мисливські розвантажувальні жилети, берці-кірзачі доталанної епохи. Суцільно радянська техніка з поодинокими винятками у вигляді "Буцефалів".

Пройшло понад 10 років, і Сили оборони змінились не лише зовні.

Порівняти те, що ми мали у 2014 році з тим, як Україна веде бойові дії зараз – неможливо. Зіставити обсяг і складність завдань, які постали перед захисникам країни до виконання тоді і зараз, – неможливо.

Ми маємо ефективніші безпілотні системи, які задають тренди на світовому рівні.

Маємо потужніші операції на воді з ракетами, що відправили на дно флагман Чорноморського флоту РФ та на весь світ відомими безекіпажними човнами, які тепер несуть загрозу не тільки "воєнному кораблю", а й гелікоптерам.

Маємо серйозніші Повітряні Сили з F-16 та найсучаснішими системами ППО; сильну і досвідчену піхоту, системи ситуаційної обізнаності, розвідку.

Що не так з військовою медициною

Чим більше змін, тим більше здивування, коли у 2025 році стикаєшся з тими ж проблемами військової медицини, що і при проведенні АТО. Контраст на тлі розвитку інших галузей достатньо великий, щоб зробити висновок, що сектор військової медицини, а конкретно медицини поля боя – одне з хронічних захворювань Збройних сил України.

Повномасштабне вторгнення підсвітило проблеми порятунку поранених. Але у 2022 році було не до медицини. Фокус уваги був іншим, і це зрозуміло: військові вели важкі бої, яких Європа не бачила близько 80 років. Експерти, політики і оборонні watch dogs були зайняті або безпосередньо війною, або адвокатуванням надання додаткової підтримки і зброї.

З успіхами України на фронті у багатьох склалось враження, що велика і довга війна у своїй (як тоді здавалось) найстрашнішій фазі – близька до завершення, а з медициною можна буде розібратись потім, після перемоги.

2023 рік повернув тверезість сприйняття реальності. Скандали в медичному секторі наростали. Наприкінці другого року повномасштабної війни терпіти турнікети-вбивці і відверту брехню тогочасного керівництва ЗСУ про їхню "нормальність" стало неможливим навіть для тих, хто послідовно захищав командувачку Медичних сил ЗСУ і її команду.

Врешті-решт генерал-майора медичної служби Тетяну Остащенко звільнили, на її місце призначили Анатолія Казмірчука. У Міноборони визнали стару помилку реформи військового управління, в процесі якої медицину було "загублено", і створили Департамент охорони здоров’я (ДОЗ). Бойова і тактична медицина стала однією з головних зон відповідальності Департаменту.

Тоді проблеми вже були ідентифіковані, а ключові ресурси – в доступі. Суспільний та політичний запит щодо наведення порядку в бойовій медицині був дуже суттєвим. Залишалось швидкими спільними діями ДОЗ та КМС подолати найболючіші проблеми. Особисто мені здавалось, що настав фукуямівській End Of History – кінець історії.

Я помилявся.

Створенням ДОЗ і зміною керівництва Медичних сил ми виграли інструмент для трансформації військової медицини, але втратили дуже важливі речі: відчуття невідкладності змін і справедливе обурення, суспільну увагу до цього процесу. І ця ціна, на мою думку, виявилася завеликою. Зараз, в умовах відсутності тиску, зміни почались, але відбуваються нестерпно повільно. Повільно, як повзання вперед. Або – як біг на місці.

Командування часів Остащенка відмовилось брати на себе відповідальність за медицину полю бою, дуже обмежено комунікувало з партнерами, майже не комунікувало всередині ЗСУ і до останніх днів ніяк не комунікувало з волонтерськими, благодійними та громадськими організаціями.

Департамент охорони здоров’я МОУ комунікує більш активно: керівництво Департаменту заколисує свої цільові аудиторії презентаціями і нарадами, утім, якщо не сприймати як досягнення продукти паперового виробництва, результат за понад рік роботи, на жаль, доволі невтішний. Ключові проблеми медицини поля бою залишилися без рішення.

Розмазана відповідальність

Року виявилося замало, щоб визначити конкретну посадову особу, відповідальну за надання допомоги конкретному піхотинцю чи десантнику. ДОЗ складними термінами пояснює, що роль Міністерства оборони – формувати політики.

Командування Медичних сил впевнено повторює, що відповідає виключно за управління військових частин, здебільшого госпіталів. Начальники медичних служб видів і родів військ (сил) живуть своїм життям і роблять свою роботу як розуміють. Так само, як це було в 2023 році. Координувати їх медичну роботу немає кому.

Провалена підготовка особового складу ЗСУ

Медична підготовка звичайних бійців та бойових медиків бригад – вкрай важлива: саме вони борються за життя пораненого в перші, критичні хвилини після поранення. З урахуванням ускладненої евакуації важливість підготовки особового складу бригад зростає.

Що з підготовкою? У більшості бригад вона вкрай слабка. Деяким людям, мобілізованим у 2024 році, пощастило потрапити на навчання з тактичної медицини до благодійних фондів і волонтерів, або в притомний навчальний центр ЗСУ.

Ще частина опинилася в бригаді, де завдяки диву і зусиллям конкретних офіцерів тактичної ланки була організована внутрішня підготовка.

Решта військових отримує дуже поверхневе уявлення про те, як надавати допомогу пораненому побратиму. Про системну перепідготовку або поширення знань онлайн державними каналами немає і розмови.

Буксуюча підготовка медичних кадрів

Українська військово-медична академія, яка має бути центральним гравцем безперервного розвитку військових лікарів, працює як радянська пищалка-дзижчалка зі старого анекдота. Пищить, гуде, а у вухо не потрапляє.

Підготовка тісно пов’язана з рекрутингом, на який впливають і інші чинники. У результаті виникає дефіцит лікарів відповідного фаху.

Проігноровані виклики евакуації поранених

Захист евакуаційного транспорту від ураження, зокрема FPV-дронами, обслуговування евакуаційної техніки – болюча проблема. Утім, вона навіть не на столі Департаменту. Ці проблеми не визнаються медичними, хоча без евакуації неможливе якісне надання допомоги пацієнту. Схоже, що ремонти CASEVAC-пікапів і закупівля на них РЕБ – головний біль лише самих евакуаційних екіпажів і волонтерів. "Кішка кинула кошенят…"

Неефективна взаємодія з іноземними партнерами

Саме допомога партнерів могла б передбачати надання додаткових ресурсів нашій медицині. Це релевантно майже в кожному з domains – від згаданої підготовки до забезпечення майном, від завезення та інтеграції нових технологій лікування до інвестицій в державні навчальні спроможності. І ця робота провалена.

Прикладом є досвід намагання заохотити ДОЗ до взаємодії з іноземними експертами щодо проведення унікальних курсів підготовки начальників медичних служб бригадного рівня. Результат обмежився однією ітерацією. Далі – все загрузло в паперах і безкінечних погодженнях.

Інші виклики та можливості пошуку рішень

Впровадження і поширення сучасних медичних технологій, зокрема переливання крові, фактично не відбувається. Або відбувається у slow motion, наче в України є весь час на Землі, щоб повільно, бригада за бригадою вчились технік, які могли б вже сьогодні рятувати поранених. І якщо на командному рівні КМС в цілому ніколи і не висловлював бажання впроваджувати інновації, як-от масштабну розбудову спроможностей з переливання крові, то ДОЗ і технології, і кров гаряче підтримує. На словах.

Чи треба говорити, що медичні дані і статистика (майже) ніяк не опрацьовуються і їхній аналіз, ймовірно, не робить ніхто, крім низки ентузіастів, що працюють на свій страх і ризик? Кому в умовах таких результатів потрібні дані? Щоб що – підтвердити діагноз медичній системі війська?

Рік, що минув зі створення ДОЗ – мій рубікон, щоб стверджувати: замість вирішення проблем, генеруються чисельні нормативні документи. Фокус на затвердженні стандартів, наказів і порядків замість змін в матеріальному світі дедалі більше нагадує вчинок Ксеркса І, який наказав дати каналу Дарданелли 300 батогів, коли шторм на каналі зруйнував його понтонну переправу.

Продовжувати можна доволі довго, але про ці речі хочеться не писати, а кричати. Адже за кожною невирішеною проблемою стоїть (або стояв) поранений пацієнт. Утім, крик не буває об’єктивним, до того ж оборонна справа любить холодну голову. А об’єктивність потребує віддати ДОЗ належне. Департамент і КМС, беззаперечно, зробили значний обсяг важливої роботи за рік свого існування і я закликаю всіх охочих побачити звіт у соцмережах інституції.

Зроблено немало:

• ДОЗ був сформований як організація;
• Міноборони розмежувало функціонал з Міністерством охорони здоров’я;
• з КМС налагодили постачання найкритичніших засобів в індивідуальні аптечки;
• представники департаменту затвердили переліки обсягів, і сприяли оновленню протоколів надання допомоги;
• оновлено низку нормативних актів і в медицині, і в сфері психологічного забезпечення;
• у декількох підрозділах запровадили пілотний проєкт – медичну інформаційну систему;
• провели великий медичний форум у київському Intercontinental.

Безперечно, випробування, з яким має справу тандем ДОЗ-КМС, – найсуворіше в Новітній світовій історії. Це випробування, яке знищило попередні концепти (на кшталт "золотої години евакуації") як поняття.

Водночас такий самий "іспит" проходять і сектори технологій БПЛА, ІТ, і всіх інших видів забезпечення бойових дій. І проходять суттєво успішніше.

У "сухому залишку" ми маємо величезну технологічну, доктринальну, фінансову та іншу ресурсну підтримку союзників – набагато більшу, ніж в кінетичних секторах, адже підтримувати медицину погоджуються навіть Індія, Японія і Швейцарія.

Маємо особисту увагу і залучення президента України Зеленського і міністра оборони Умєрова. Рішення РНБО і координацію з МОЗ. І маємо результат – значно гірший, ніж той, на який заслуговуємо. Зокрема, люди, які отримали поранення, захищаючи Україну.

Тому я вважаю за необхідне:

1. Подякувати керівництву Міноборони та особисто міністру Умєрову і екс-заступнику Калмиковій за те, що на відміну від попередників, взялися за проблему і почали рух. Подякувати керівництву ДОЗ і КМС ЗСУ за важливу і серйозну роботу, що була виконана в 2024 році. Той імпульс, який отримала галузь з "великим військово-медичним перезавантаженням", був використаний недаремно, але цього імпульсу більше немає.

2. Політичним рішенням Міноборони розмежувати функціонал ДОЗ МО, КМС ЗСУ та бойових частин видів, родів військ (сил). За потреби ввести нову структуру для координації медслужб видів та родів військ за західною моделлю. Це може бути апгрейд КМС, або (що краще) Director of Medical Services, або аналогічна посада в ГШ. Максимальна підтримка медслужбам бойових частин.

3. Військово-медичне керівництво оновити відповідним чином. КМС має бути переформатований так, щоб якнайкраще виконувати своє завдання, а саме – медичне забезпечення бойових дій. Це було б класно поєднати з реформою військового управління, де ОСУВ та ОТУ можуть бути також переформатовані.

4. Встановити взаємодію ЗСУ з іншими органами, такими як НГУ чи СБУ. Це можливо через оновлений Координаційний центр медичних служб при Кабміні. Він має набути спроможності, і координувати розвиток всієї військової медицини, щоб, надаючи допомогу в одному окопі, боєць ЗСУ і СБУ "говорили однією мовою".

5. Довірити керівництво ДОЗ МО новій команді, що розуміє і policy, і військову медицину. В іншому випадку, ми отримаємо або дубль КМС, або скажений бюрократичний принтер. Таких людей небагато, але вони є. Я б шукав їх в польових шпиталях і медслужбах батальйонів.

6. Пріоритетами оновленого ДОЗ встановити наступні: люди, процеси, технології. Виправити алогічні або ірраціональні рішення, що були зроблені в 1991-2024 роках, або успадковані ще від маршала Малиновського.

Йдеться про рекрутинг. Навчання і підготовку. Нові технології підготовки, управління, лікування. Вивчення досвіду. Ресурсне забезпечення з акцентом на міжнародну роботу. Партнери стоять у черзі, щоб допомогти, але з ними треба працювати.

7. Потрібно ставити питання і шукати відповіді. Багато відповідей на наші проблеми є у партнерів: курси підготовки медичних офіцерів різних рівнів, адже саме вони відіграють ключову роль в плануванні медзабезпечення бойових дій.

Ще більше відповідей є в інших секторах війська. Начмед має спілкуватись однією мовою з безпосереднім командиром. Має користуватись тією ж системою ситуаційної обізнаності. Евакуаційні екіпажі мають бути захищені таким самим РЕБ, як танк. Потрібна інтеграція всередині підрозділів, ДОЗ із новим органом управління має функціонал її організувати.

8. Працювати з даними і програмним забезпеченням, аналізувати уроки, ділитись з партнерами.

9. Трансформувати modus operandi ДОЗ – від написання нормативних документів до проєктного мислення. Впроваджувати проєкти з максимальною доданою вартістю. Їх всі знають. Люди та підготовка-кров-РЕБ-транспорт-погодні умови. Порядок дискутабельний.

Немає нічого вищого і важливішого, ніж життя конкретної людини. Але проблема організації і надання допомоги більша за конкретне поранення, більша за конкретну смерть. Це проблема довіри до Війська, і це питання цінностей. Воно варте вирішення. І якнайшвидше.

Федір Сердюк, підприємець, засновник PULSE та FAST, спеціально для "УП. Життя"

Довідка:

Федір Сердюк – підприємець, співзасновник благодійного фонду, який займається розвитком тактичної медицини. Від початку війни у 2014 році заснував проєкт з надання першої допомоги FAST. У 2022 році заснував благодійний фонд PULSE, який опікується питаннями тактичної медицини; у 2023-му – project HEAT – курси з тактичної медицини. 

Фото вгорі: novephotocom/depositphotos

«Аргумент»

На цю тему:

• Тактична медицина: потрібне перезавантаження
• Які зміни потрібні ЗСУ, щоб на полі бою зменшити кількість людських втрат
• Бойові медики в ЗСУ: як врятувати ще більше бійців