Коли Україна поверне Крим і Донбас: 8 викликів, які доведеться подолати

Якщо звільнення Криму та Донбасу, які були під російським контролем понад дев’ять років, справді стане реальністю, справжня робота тільки почнеться і готуватися до цього потрібно вже зараз. Про це йдеться у статті ВВС Україна.

Після успішних контрнаступальних операцій ЗСУ минулого року оптимістичних заяв про швидке повернення Донбасу та Криму, які Росія захопила ще в 2014 році, побільшало.

Торік в листопаді радник голови офісу президента Михайло Подоляк обіцяв в прямому ефірі, що "гарантовано" за шість місяців буде включатися вже з набережної Ялти. А керівник головного управління розвідки міноборони Кирило Буданов переконував, що Україна зайде в Крим навесні 2023-го.

Жоден з цих сміливих прогнозів не збувся, але слідом за представниками влади у реальність повернення всіх окупованих територій повірили самі українці, які радо ширять у мережі дотепні меми про "гарячі тури" та "бавовну" в Криму.

Березневе опитування групи "Рейтинг" показало, що 90% українців вірять в перемогу України, а 74% вважають, що Україна поверне собі території в кордонах 1991 року.

Виглядає, що за останній рік загалом влада активізувала роботу над тим, як має виглядати життя після деокупації Криму і Донбасу.

В Україні розроблений План повоєнного відновлення України, стратегія економічного відновлення Криму. Цього року в парламенті презентували першочергові кроки після деокупації Криму, уряд стверджує, що активно працює над законодавством для деокупованих територій на перехідний період.

Втім по багатьох питаннях хоч і є загальне бачення, але досі немає готових документів або процедур. Дискусії ще тривають, каже у розмові з ВВС Україна Таміла Ташева, постійна представниця президента в Криму.

"Боюся, коли настане потреба, в певний момент просто ухвалять вольове рішення, все проголосують і дискусії просто припиняться", - каже вона.

Експерти підкреслюють – те, як реально виглядатиме реінтеграція Донбасу і Криму, залежить від багатьох факторів.

Звільнять їх внаслідок кривавих боїв чи росіяни під тиском вийдуть добровільно? Наскільки серйозними будуть руйнування на звільнених територіях? І нарешті – коли саме це відбудеться?

Але незалежно від того, як і коли це станеться, є вісім викликів, з якими Україна точно зіткнеться. І вже зараз владі варто мати алгоритм, як на ці виклики відповісти.

Коли і як проводити вибори?

Бачення, як має виглядати процес взяття під контроль деокупованих територій, є вже зараз, каже ВВС Україна Таміла Ташева, постійна представниця президента в Криму.

Відразу після безпекових заходів запровадять нові військові адміністрації, поступово їх замінять військово-цивільні адміністрації.

"А потім перехід до цивільного життя, коли за певних умов можна буде провести вибори", - пояснює вона.

Що варто врахувати? Консенсус влади та експертів полягає в тому, що в перші роки вибори на деокупованих територіях проводити не можна. Але про який саме термін буде йтися, наразі невідомо, а бачення сформулювати слід вже зараз.

У міжнародній практиці часто використовують формулу – вибори не раніше ніж за два роки, але не пізніше ніж за п’ять після деокупації або кризи, каже Ольга Котюк, керівниця напрямку перехідного правосуддя, культури й ідентичності компанії Chemonics UK.

Або ж їх мають проводити лише за умови досягнення певних критеріїв.

У будь-якому випадку потрібен адаптаційний період, і він може зайняти значно більше часу ніж п’ять років, вважає Євген Глібовицький, директор аналітичного центру "Промова".

"Змагальний політичний процес – це просто небачений звір для окупованих територій. Мені здається, що це роки і роки адаптації. Хіба що для певної категорії можна відновити виборче право швидше, але питання – як цю категорію виокремити".

Що робити з колаборантами та як їх визначити?

Справедливість – ключова річ, яку держава має забезпечити, щоб по-справжньому реінтегрувати окуповані території, переконані всі опитані ВВС Україна експерти.

На першому етапі йдеться про так зване перехідне правосуддя. Яке відразу передбачає декілька викликів.

З одного боку – винні мають бути покарані. З іншого – держава має реалістично оцінювати свої ресурси.

"Якщо подивитися "фейсбучек", має сісти десь пів мільйона-мільйон громадян, у нас в’язниць не вистачить навіть на набагато меншу кількість", - каже Максим Єлігулашвілі, експерт Інституту миру та порозуміння.

Тому, відповідно до попередніх планів, каже Таміла Ташева, до кримінальної відповідальності притягатимуть обмежене коло осіб.

Йдеться про топових посадовців окупаційної влади, тих, хто здійснював воєнні злочини та злочини проти людяності, тих, хто привласнював природні ресурси та тих, хто зрадив присязі. Це колишні українські слідчі, прокурори, судді, військові тощо.

"Це не сотні тисяч, це невелика кількість людей", - каже Ташева.

Відповідні зміни до законодавства вже готують, додає вона.

Більш широке коло людей, які працювали з окупаційною владою як посадовці середньої ланки, вчителі абощо, можуть підпасти під люстрацію – звільнення і заборону займати певні посади на певний термін.

Як саме виглядатиме процедура, яка в теорії має охопити тисячі людей, поки що невідомо. Але робота над нормативною базою триває, запевняють представники влади.

Що варто врахувати? Офіційний Київ має оприлюднити свої плани якомога швидше. Новий закон про колабораціонізм має бути максимально чітким і стосуватися лише найтяжчих злочинів.

Експерти наголошують, що один з найбільших страхів жителів окупованих територій – ризик зіткнутися з репресіями, коли Україна повернеться.

"У свідомості людей відповідальність за колабораціонізм трансформувалася у відповідальність за проживання в окупації, - пояснює Альона Луньова, директорка з адвокації Центру прав людини ZMINA. – Начебто все, що вони роблять в окупації, є злочином".

Частково цьому сприяв старий закон про колабораційну діяльність, ухвалений в березні 2022 року. Відповідно до нього, до прикладу, всі бізнесмени на непідконтрольних територіях, які зареєстровані за законами окупаційної адміністрації і сплачують податки не в український бюджет, – потенційні кандидати на звинувачення в колабораціонізмі.

Таміла Ташева обіцяє, що "полювання на відьом" не буде, а старий закон змінять.

Те саме стосується і люстрації. Вже зараз люди на окупованих територіях мають розуміти, хто саме під неї підпаде, як вона буде відбуватися і чим це їм загрожує.

"Без цього можна отримати перемогу у війні, але не отримати миру", - каже Максим Єлігулашвілі.

Натомість мешканців підконтрольних уряду регіонів вже зараз мають готувати, що рішення можуть сподобатися не всім.

Готувати до дражливих питань, на кшталт майбутньої амністії, яку зазвичай оголошують для окремих категорій після закінчення конфліктів. Принципи цієї амністії також мають бути випрацювані вже зараз.

"Має бути готовність еліт тримати розум холодним і пояснити ситуацію так, щоб почули люди і на непідконтрольних територіях, і щоб почули люди тут - не прийшли з вилами та шинами", - каже Єлігулашвілі.

Що робити з росіянами?

З 2014 року на окупованих територіях Росія системно здійснювала політику заміщення населення. В один лише Крим, за різними оцінками, за понад дев’ять років мігрували від 500 тис. до мільйона росіян.

Що робити з завезеним населенням – це одне з небагатьох питань, на яке Україна вже сформулювала для себе чітку відповідь.

"Усі ці росіяни після деокупації мають виїхати з території України", - каже Таміла Ташева.

"Завезеним" росіянам видаватимуть індивідуальні рішення на видворення на тій підставі, що всі вони незаконно перетнули український кордон – тобто не через офіційні пункти пропуску України.

Право видавати рішення на видворення для цього планують надати ширшому колу державних органів, щоб система максимально швидко змогла всіх "перетравити".

Російські паспорти українців, які проживали в окупації, Україна не визнаватиме.

"Це був факт нав’язаного громадянства, - пояснює Ташева. - Для нас це українські громадяни, ми їх переслідувати за факт отримання російського паспорта не будемо. Вони є жертвами російської окупації".

Експерти також прогнозують, що найбільш агресивно налаштовані до України люди, в тому числі "завезені" росіяни та найбільш активні колаборанти, найімовірніше самі виїдуть в Росію. З одного боку, це означає, що вони уникнуть відповідальності, з іншого – це спрощує реінтеграцію цих територій.

Євген Глібовицький вважає, що можливість виїхати дасть змогу не ставати росіянам в активний захист і брати зброю до рук. У них буде вибір.

Хто працюватиме в держорганах і школах?

Для окупованих територій планують підготувати трудовий десант з материкової України. Це будуть менеджери, держслужбовці, правоохоронці, прокурори, судді, вчителі тощо.

"Місцеві жили в умовах пропаганди і ворожих наративів. Вони не мали доступу до українського законодавства, не вчили українську мову, не знають, які реформи впроваджувалися в Україні, - пояснює Ташева. - Вони ефективно впроваджувати українські стандарти не зможуть".

Кадровий резерв вже в роботі, для цього запустять навіть спеціальний реєстр. Віцепрем’єрка - міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук говорила, що йдеться про "десятки тисяч" людей.

Таміла Ташева конкретизує, що лише для Криму потрібно попередньо 50 тисяч.

Цим людям доведеться пройти спеціальну підготовку. Освітні програми для них вже в роботі.

Планується, що місцеві жителі звільнених територій зможуть працювати на нижчих посадах після окремих процедур. Це можуть бути люстраційні перевірки, іспити на знання мови та українського законодавства.

"Якщо всі позиції заповнюються кимось ззовні, адміністрація не сприймається як своя, - каже Євген Глібовицький. – По-друге, попри все публічний сектор є великим працедавцем, він вирішує соціальну проблему".

Експерт пояснює, що "завезеним" працівникам потрібно буде забезпечити відповідні побутові умови – переїзд, житло, безпеку. Натомість місцеві працівники втратять роботу і дохід.

"Це десятки тисяч людей, за який кошт вони будуть жити? Ми тоді криміналізуємо цілі групи, треба буде вирішувати питання із забезпеченням їхнього життя", - погоджується Максим Єлігулашвілі.

Натомість "завезені" фахівці повинні не лише знати місцеву економіку чи історичну специфіку, вони мають бути готовими психологічно та бути чутливими до травмуючих подій, які там відбувалися, наголошує Ольга Котюк.

"Спільнота може бути розділеною, буде багато болючих питань. І ці питання будуть лише розбурхувати побутові конфлікти", - каже вона.

Що робити з російськими документами?

З 2014 року на непідконтрольних територіях люди народжувалися, помирали, купували та дарували майно, зверталися в суди.

Йдеться про мільйони документів. З усім цим масивом після деокупації доведеться працювати Україні, і для місцевого населення це життєво важливе питання.

За нинішньою процедурою, кожен такий документ має окремо визнавати суд, але в умовах настільки великого обсягу роботи, система просто не витримає.

Попередній підхід, який бачать в Києві, - поділити всі документи на групи і надати їм різну пріоритетність, каже Таміла Ташева.

Першочергово будуть братися за рішення по документах, які пов’язані з отриманням пенсії, паспортів, свідоцтв про народження та смерті. Планується реформа, яка дозволить ухвалювати рішення на адміністративному рівні, а не через суди.

Цілу групу рішень окупаційної влади Україна не буде розглядати в принципі, а одразу анулює. Це все, що стосується націоналізації майна та кримінальних переслідувань, які Київ вважає політично мотивованими.

Судові рішення щодо вбивств, зґвалтувань тощо доведеться переглядати українським судам.

Справи про майно – купівлю, продаж, спадкування тощо – будуть розглядати в другу чергу.

Щоб полегшити процес пропонують визнавати за спрощеною процедурою документи, які не порушують прав інших громадян і не є предметом спору.

Що варто врахувати? Як і у випадку люстрації, амністії чи кримінальної відповідальності за колабораціонізм, конкретні плани влади і законопроєкти щодо документів мають з’явитися якнайшвидше.

"От людина живе в Сімферополі, за цей час встигла одружитися, успадкувати квартиру, народити трьох дітей, а старша дитина закінчила школу. Така людина буде в ситуації тотальної невизначеності", - каже Альона Луньова.

Тому люди, по-перше, мають розуміти, що на них чекає, по-друге, процедури не повинні бути занадто складними. Якщо з кожним документом доведеться йти до суду, це зіграє проти України, вважає експертка.

Донбас і Крим перейдуть на українську мову?

Влада планує передбачити певний перехідний період, доки мовне законодавство України не запрацює там на повну силу. Він буде стосуватися ЗМІ, шкіл тощо, каже Таміла Ташева.

Паралельно планується створити розгалужену і доступну систему вивчення української мови.

"Жодного статусу для російської мови на рівні державної чи офіційної не буде, але буде перехідний період, щоб умовно діти розуміли, що каже вчитель", - пояснює вона.

Для цього до викладання долучать вчителів з підконтрольної території України.

Під люстрацію, найімовірніше, потраплять не всі вчителі Донбасу і Криму, а ті, хто працювали в гуманітарних дисциплінах – вели уроки історії, російської мови та літератури, предмети на кшталт "Росія та я".

Під перевірки потраплять класні керівники та вчителі, які активно впроваджували мілітарні ти політичні наративи Росії, додає вона.

Що варто врахувати? Усі експерти, з якими поспілкувалася ВВС Україна, згодні, що зрештою всі окуповані території повинні перейти на українські стандарти, але цей перехід не повинен бути різким.

"Крим і Донбас вилогінилися з однієї країни, а залогінюються до зовсім іншої, з іншими правилами, з іншим політичним процесом. Їм потрібен час на наздоганяння", - каже Євген Глібовицький.

Окремо експерти наголошують – не має бути тиску за спілкування російською в побуті, але українська мова має стати перепусткою до кар’єрних можливостей.

Як примиритись мешканцям Криму і Донбасу та інших регіонів України?

Найскладніше питання, яке водночас є одним з найважливіших – справжнє примирення в суспільстві.

Особливо драматичною ситуація буде там, де суспільство розділятимуть загиблі з обох боків. Це передусім стосується непідконтрольних територій Донбасу.

"Люди, які пережили втрату, не будуть проводити складних аналітичних розвідок, - каже Глібовицький. - Якщо їхні близькі загинули в бою зі ЗСУ, вони будуть звинувачувати Україну і все тут".

Багато людей, для яких ідея жити в державі Україна неприйнятна, поїдуть, прогнозують експерти. Але для тих, хто залишиться, на першому етапі найважливішим буде, щоб нова влада принаймні не створювала їм великих проблем.

"Якщо ми не будемо визнавати їхні документи, не дамо змоги працювати, будемо щемити за те, що вони говорять російською мовою, тоді ця перспектива буде їх лякати, вони будуть пручатися і йти в підпілля, а нам це точно не потрібно", - переконана Луньова.

На другому етапі Україна має стати для місцевих державою, яка створює можливості, каже Ольга Котюк.

"Якщо в людини буде перспектива за два роки збудувати успішний бізнес, за п’ять заробити на житло, отримати диплом, який дозволить вільно подорожувати і вчитись в Європі, це дозволить поборотись за розуми і серця цих людей", - пояснює вона.

Щоб виграти цю битву, каже експертка, потрібно буде системно розвінчувати російську пропаганду, задовольнити запит на справедливість, працювати над тим, щоб всі травми були задокументовані і проговорені. Це можуть робити, до прикладу, міські центри історії, які працюють з пам’яттю.

Таміла Ташева наголошує, що передусім має бути робота з молоддю. Це можуть бути молодіжні центри по всій країні, які мають стати осередками сучасної культури та лагідної українізації.

Вона пригадує популярний ролик з тіктоку, де в хлопців на набережній Ялти питають, чи не бояться вони українського контрнаступу, на що вони відповідають: "А ми за Україну".

"Найбільш позитивне ставлення на окупованих територіях ми фіксуємо саме від молоді. Особливо від молоді, яка хоч трохи застала Україну, - каже вона. - Тепер це треба правильно трансформувати, не шляхом тиску, а шляхом надання можливостей для розвитку, щоб це було фаново і цікаво".

Скільки реально триватиме реінтеграція?

Перший перехідний етап перебудови після деокупації може зайняти мінімум п’ять років, залежно від обставин, прогнозують фахівці. Але справжня ментальна реінтеграція – це десятиліття.

Масштаб травми експерти порівнюють з Другою світовою війною, але Україні доведеться долати також наслідки набагато давнішого процесу – колоніального минулого в складі Російської імперії та Радянського Союзу.

"Вважають, що після розгрому нацистського режиму і пацифікації всі німці одразу все переосмислили", - каже Олександра Матвійчук, голова "Центру громадянських свобод", який торік отримав Нобелівську премію миру.

"Направду, ні, знадобилося кілька поколінь, спір істориків в Німеччині, час, щоб виросло покоління дітей, які почали питати своїх батьків, що вони робили і чому".

У Криму процес може бути простішим, вважає Ольга Котюк. По-перше, там поки що немає травми кривавих боїв та обстрілів, як це було на Донбасі.

По-друге, в останні роки Україна саме на цьому напрямку багато і системно працювала. Є багато зв’язків з півостровом на рівні кримських татар та правозахисних груп.

Щодо Донбасу таких зв’язків значно менше, до того ж не було потужних міжнародних майданчиків для діалогу, на кшталт Кримської платформи, яку Україна почала проводити з 2021 року та під час якої гучно заявила про плани повернути півострів.

Олександра Матвійчук застерігає, щоб у питаннях реінтеграції Україна не концентрувалася передусім на економіці та інвестиціях.

"Примирення і реінтеграція не менш важливі ніж економіка, - каже вона. - Це визначає, як людина бачить світ, це зумовлює рішення, які вона ухвалює. Але стратегія має бути довгостроковою. Це гра в довгу".

ФОТО: GETTY IMAGES

«Аргумент»

На цю тему:

• Марк Міллі: наступ України триватиме до 10 тижнів і буде дуже кривавим
• Наступ Сил оборони передбачатиме звільнення Криму — президент
• Данильченко ака Ронін: Наступ. Легко не буде
• Кирило Данильченко: Наступ. Жорна мелють
• Наступ: як українці беруть штурмом окопи росіян - репортаж ВВС
• Український наступ: 6 висновків