Чому влада блокує спорудження захисту на енергооб'єктах

Версия для печати

Єдиний варіант, чому путін може не вдарити по незахищених підстанціях України, — припинення вогню. І перемовини з росією. Можливо, саме на це й розраховує влада, не інвестуючи великих грошей у захист підстанцій?

Про це йдеться у статті видання ZN.UA.

Кілька днів тому власник найбільшої в Україні шляхоремонтної компанії «Автострада» Максим Шкіль публічно звинуватив прем’єр-міністра Дениса Шмигаля у блокуванні виплат за будівництво захисту електричних підстанцій від російських ударів. Мовляв, більш як за рік робіт уряд профінансував лише 10%, тому роботи зупинено.

Це означає, що наші головні підстанції й досі не мають захисту від ракет, а отже, є спокусливою мішенню для РФ напередодні опалювального сезону, коли енергії й так бракуватиме. Фактично незахищені підстанції є запрошенням для Путіна влаштувати нам тотальний блекаут із колапсом економіки. Бо розподіленої газової генерації уряд теж не створив, а лише галюцинує атомними довгобудами та корабельними генераторами (про них — нижче).

«Наші гроші» перевірили в аналітичній системі 007 дані щодо виплат найбільшим шляховим компаніям України з початку 2023 року до кінця червня 2024-го. Виявилося, що «Автострада» Шкіля отримала максимум — 15,71 млрд грн. Не надто відстала від неї «Автомагістраль-Південь» із 12,43 млрд грн. Значно менше мають «Ростдорстрой» — 8,50 млрд грн і «Онур» — 4,92 млрд грн. Далі вже йдуть регіональні лідери.

Це відповідає поточним розкладам із підрядами в «Прозорро». Загальноукраїнські гегемони під час вторгнення отримали найбільші підряди на накриття й мости та експлуатаційне утримання доріг. Також «Автострада», «Автомагістраль-Південь» і «Ростдорстрой» будували водогони на Дніпропетровщині для доставки води після підриву Каховської ГЕС. У квітні-травні цього року уряд повернув їм борги 1–2 млрд грн за ці об’єкти — це останні «стрибки» на рисунку. Ті виплати було здійснено після того, як Україна отримала фінансову допомогу від США, а кошториси водогонів пройшли перевірку американців.

Однак грошей на захист підстанцій уряд справді так і не виділив. Жодних оплат за них не було з 2023 року.

З одного боку, це можна пояснити тим, що хоч американці й розблокували допомогу, через кількамісячне сидіння на «голодному пайку» її банально не вистачає на всі потреби. Однак тоді незрозуміло, чому захист підстанцій виявився менш пріоритетним, ніж ремонти якихось тилових шкіл.

З іншого — навесні глава офісу президента Андрій Єрмак разом із прем’єром Денисом Шмигалем проводили операцію з виведення Олександра Кубракова з ближнього кола Володимира Зеленського. Власне тоді пішли розмови, буцімто Кубраков ледь не одноосібно вирішив будувати антиракетні накриття задля наживи близьких до нього компаній. Водночас в урядових колах артикулювалося, що ці проєкти дуже дорогі, проте не гарантують захисту від руйнувань. Тому Шмигаль нібито й не бачив сенсу за них платити.

В команді Кубракова ці звинувачення сприйняли як іще один елемент кампанії з його «витискання» з крісла міністра інфраструктури. Але після відставки Кубракова минуло вже два місяці, а виплати за накриття енергооб’єктів так і не надійшли. Причому не платять усім. Не лише Шкілю, а й «Автомагістралі-Південь» Олександра Бойка, й «Ростдорстрою» Юрія Шумахера. Отже, вочевидь, проблема системніша. Бо необхідні документи в Держвідновленні та Мінінфраструктури розробили ще за Кубракова й Найєма, але відтоді уряд їх навіть не торкався.

Версія, згідно з якою призначення нової команди в Мінінфраструктури й Держвідновлення «розморозить» фінансування, не надто реалістична. Кошториси за цими об’єктами складали ще за Кубракова, витискаючи маржу з них максимально. «Наші гроші» перевірили — ціни арматури, бетону й металоконструкцій виявилися на рівні публічних прайсів великих продавців і виробників. Під пильним наглядом союзників переглянути ці кошториси в бік збільшення маржі й загальної «зацікавленості в реалізації» практично неможливо. Та й час на будівництво невпинно спливає.

Антиракетні накриття ціною в кілька мільярдів гривень за кожне потрібні для великих підстанцій, одномоментне руйнування яких здатне занурити Україну в блекаут. На жаль, після минулорічної спроби Путіна влаштувати нам «темну», ППО — тобто активного захисту — в нас не побільшало. А пасивний захист перестали будувати на півдорозі. Водночас очевидно, що Путін не припинятиме спроб розвалити нашу енергетику й десь під опалювальний сезон ситуація може стати критичною.

Енергетичний колапс однозначно допоможе Путіну виграти війну — мільйони людей без світла, зв’язку й тепла в тилу, м’яко кажучи, трохи відволічуть державу від справ на фронті. Тим більше, що Трамп обіцяє обрізати нам допомогу відразу після перемоги на виборах президента США.

Тому захист саме великих підстанцій життєво необхідний, аби вижити у війні. Шмигаль і Єрмак мають це розуміти, але чомусь і далі відмовляють у будівництві накриттів.

Знають, що накриття і справді не знадобляться?

Припустімо, але за яких обставин це може статися?

Навряд чи їм додає оптимізму добудова двох атомних блоків на Хмельницькій АЕС, — навіть ініціатори цієї афери в Міненерго Германа Галущенка кажуть, що будуватимуть їх кілька років. Тобто про порятунок у цьому сезоні не йдеться апріорі.

Найімовірніше, заряд оптимізму варто шукати в прожекті від офісу президента, який гарантує 1 ГВт нової генерації до кінця року. Пам’ятаєте, Володимир Зеленський особисто пообіцяв його втілення?

Гігават для України — рятівна річ. За грамотного розподілу ця генерація убезпечить від блекауту. Та й Росія не зможе запустити тисячі ракет по невеличких генераторах попри всю її військову міць.

Але виявилося, що фантазери з енергетичної вертикалі Ростислава Шурми підсунули президенту абсолютно нереальний проєкт виробництва енергії турецькими плавучими електростанціями. Мовляв, приженемо з Туреччини (звісно, за гроші) два дуже великих енергосудна з велетенськими газовими генераторами по 500 МВт (тобто кожен — як половина атомного блока). Поставимо їх десь біля Одеси чи на Дунаї, вони палитимуть скраплений газ і вироблятимуть світло для України.

Перша й головна причина майбутнього провалу — на півдні України банально нема відповідних мереж для підключення цього щастя й подальшої передачі енергії на материк. Просто уявіть, що ви штекер радянського зразка пхаєте в американську розетку, — не влізе.

Інші причини не менш вагомі, хоча й побіжні. Енергосудна працюють на газу, дизелі чи мазуті, що не обери — все легкозаймисте, вибухонебезпечне й точно не має перебувати під прицілом російських ракет. Так ще й «розподіленість» у разі їх використання нівелюється, ці судна — величезні об’єкти концентрованої генерації, достатньо навіть невеличкого влучення, щоб одночасно знищити дорогі кораблі й вибити з нашої енергосистеми гігават потужностей.

Звісно, може бути, що в офісу президента чи наших союзників є певна домовленість із ворогами щодо «червоних ліній» в енергетиці. Все ж таки виробник енергосуден — турецька компанія. Але розрахунок на шляхетність у цій війні — очевидно програшна стратегія.

Ну гаразд, припустімо, турецьких плавучих станцій росіяни справді не обстрілюватимуть. Що це нам дасть, якщо росіяни виб’ють усі українські незахищені підстанції? Одним гігаватом тоді ситий не будеш.

Єдиний варіант, чому Путін може не вдарити по незахищених підстанціях України, — припинення вогню.

На печерських пагорбах давно ходять чутки про різні формати перемовин. Говорять про них й іноземні посли, й українські політики. Та що там, Зеленський і Єрмак уже публічно заявили, що наступний мирний саміт цього року буде за участю Росії.

Фактично єдиною перепоною для замирення є неготовність українського народу. Згідно з даними опитування, проведеного ZN.UA за підтримки Центру Разумкова в червні цього року, лише 9,4% респондентів у відповідь на запитання «Яку з умов ви вважаєте мінімально необхідною для укладання мирної угоди з Росією?» обрали варіант «Припускаю фіксацію кордонів по лінії фронту на момент укладання угоди». Натомість майже 26% обрали відповідь «Звільнення України від російських військ по лінії розмежування початку 2022 року», а 51,5% — «Звільнення України від російських військ у кордонах 1991 року».

Менш як 10% — занадто низькі цифри для президента, якому й далі довіряють понад 50% українців.

Наші енергетичні проблеми в опалювальний сезон і обрання Трампа президентом у листопаді, безперечно, вплинуть на ці показники. Можливо, на це й розраховує влада, не інвестуючи великих грошей у захист підстанцій? Чи причина справді в абсолютній вірі в абсолютно неадекватний прожект «гігаватників»? Усе таке смачне — не знаєш, що обрати.

Фото: Getty Images

«Аргумент»

На цю тему:

• Президенту постійно брехали щодо будівництва захисту енергооб’єктів та фортифікацій - Шкіль
• Немає ані лісу, ні лопат, ні РЕБ, ні екскаваторів, нема людей: проблема будівництва фортифікацій має системний характер
• Окупанти поцілили по ТЕЦ у Сумах і Харкові
• Віталій Шилан: Некомпетентність керіництва Міненерго та НАЕК "Енергоатом" - кричуща
• Втрата Трипільскої ТЕС "позитивно не відобразиться на енергобалансі країни" - ідіоти з пресслужби НЕК "Укренерго"
• Ракетний удар повністю знищив Трипільську ТЕС