Чому тріумф демократії в Польщі хороша новина для всієї Європи

Версия для печати

Популістський кошмар у Польщі майже закінчився, але розслаблятися зарано: попереду багато складних завдань.

Про це пише британський історик Тімоті Ґартон Еш у статті у виданні Тиждень.

У неділю ввечері у Варшаві випала рідкісна нагода відчути політичний захват. Молоді виборці до ранку стояли в чергах, сподіваючись випровадити ксенофобів, націоналістів і популістів, які гальмували їхню країну, і довести, що перемогти можна, незважаючи ні на що, навіть на нечесних виборах, і що Польща здатна прямувати до сучасного європейського майбутнього. Сусіди приносили їм гарячі напої, щоб вони зігрілися на холоді. Один молодий чоловік, у якого я взяв інтерв’ю о першій ночі у Вроцлаві, сказав, що треба триматися, тому що це найважливіші вибори з 1989 року.

У день виборів я прийшов на виборчу дільницю у Варшаві з тими самими старими друзями, яких супроводжував на історичне голосування 4 червня 1989 року. Кожний із них радісно вибрав одне ім’я з довгого переліку кандидатів у депутати парламенту. Так само радісно вони відмовилися брати бюлетень для референдуму, що одночасно проводився щодо таких безглуздих й упереджених питань, як гаданий «механізм примусової релокації» нелегальних мігрантів, що нібито «нав’язується європейською бюрократією», а по суті, був виборчою пропагандою керівної партії «Право і справедливість» (ПіС). Однак ми з друзями неабияк хвилювалися.

Анна поділилася зі мною, що 1989 року була сповнена надії, а тепер — страху. Її дочка, якій тоді було сім років, непокоїться, чим іще керівна партія може отруїти мислення молоді й зіпсувати освіту її семирічної доньки. Та незабаром, коли в понеділок о дев’ятій ранку з’явилися перші результати екзитполів, наші хвилювання змінилися полегкістю, а згодом — радістю.

Попри те що вибори 1989 року були тільки наполовину вільними, тоді в Польщі відкрилося вікно до демократії. Попри численні прояви несправедливості, зокрема грубу облудну пропаганду, що сочилася з усіх державних ЗМІ, нинішні вибори мають зупинити просування Польщі до того виборчого авторитаризму, що його практикує Віктор Орбан в Угорщині.

Рекордна явка (майже 74,38 %) була на 10 % вищою, ніж 1989 року. Як свідчать перші підсумки, на противагу загальноєвропейській тенденції, польські виборці віком до 29 років голосували активніше, ніж ті, кому за 60. Здається, молоді поляки нарешті усвідомили, що на карту поставлено їхнє майбутнє. Хай би як розвивалися події далі, це був тріумф демократії. Народ висловив свою волю й зажадав нової влади.

Якщо нинішні прогнози не виявляться кардинально хибними, демократичні опозиційні партії здобудуть переважну більшість у парламенті, відтіснивши ПіС і її потенційних союзників з дикої партії «Конфедерація», що могла завоювати суттєву підтримку з боку молоді.

Чому перемогла опозиція? Щоб повністю це зрозуміти, знадобиться більше часу, та й зазвичай причини, чому мільйони людей зрештою вирішують проголосувати саме так, а не інакше, лишаються оповитими таємницею. Утім, ми бачимо, що чимало виборців просто втомилися від грубого, брехливого, корумпованого, дріб’язкового, зацикленого на минулому й обскурантистського правління партії на чолі із 74-річним Ярославом Качинським, якого варто вважати уособленням праведного гніву.

Декого стривожили застереження опозиції, що антибрюссельський курс ПіС може зрештою призвести до Polexit, тобто виходу з ЄС. (Однак у найближчому майбутньому небезпека полягала в тому, що влада об’єднає сили з Віктором Орбаном (Угорщина), Джорджею Мелоні (Італія) й популістом Робертом Фіцо (Словаччина) і перетягне решту ЄС на правий бік.)

Окрім уподобань молоді, цікаво також дізнатися про вибір жінок, яким загрожувала реакціоністська, патріархальна партія, що нав’язувала країні один із найсуворіших у Європі законів про заборону абортів. За кордоном зареєструвалося близько 600 тисяч поляків, охочих проголосувати, хоча їхній вплив на результати виборів буде незначним (що вельми несправедливо).

Великою заслугою є діяльність Дональда Туска — лідера найбільшої опозиційної сили «Громадянська коаліція» на базі партії «Громадянська платформа», чиїм співзасновником він виступив на початку 2000-х. Мушу зізнатися, я скептично ставився до повернення на передову польської політики 66-річного колишнього президента Європейської ради. Це трохи нагадувало повернення Тоні Блера в лідери британської Лейбористської партії: Туска, подібно до Блера, теж багато людей терпіти не можуть. Однак Туск пробився крізь токсичні зловживання влади, яка вдавалася до безглуздих звинувачень, зображуючи його німецьким кандидатом, тож ця перемога великою мірою його власна.

Я прилетів у Варшаву зі Стамбула, де мої ліберально-демократичні друзі впали в глибоку депресію після того, як на цьогорічних виборах об’єднана опозиція не змогла взяти гору над президентом Реджепом Тайїпом Ердоганом. Навесні минулого року я спостерігав, як в Угорщині об’єднана опозиція програла Орбану. У Польщі ми з друзями теж закликали опозицію об’єднатися, та цього не сталося. Утім, цілком можливо, що саме завдяки наявності трьох опозиційних сил на вибір (Тускова «Громадянська коаліція», «Третій шлях» (що об’єднує дві партії — більш-менш прийнятні для ліберальних виборців-католиків) і «Нова лівиця») максимізувала кількість голосів на користь опозиції.

Поки що зарано робити висновки. У «короля праведного гніву» Качинського ще лишається в запасі кілька брудних прийомів. Президент Анджей Дуда дасть йому карти в руки для формування уряду, тоді зміна влади настане не раніше, ніж за кілька місяців. В уряді може панувати розкол унаслідок такої розмаїтої опозиційної коаліції (ілюстративний приклад — Німеччина).

Далі постане велике випробування — нейтралізація згубного захоплення держави партією ПіС. Я саме дізнався нове польське слово «депісизація» за аналогією з декомунізацією, тільки нині йдеться про звільнення від засилля «Права і справедливості». Однак позбутися ПіС у Польщі буде нелегко. Для цього треба відновити незалежність судів, перетворити державні ЗМІ на належне громадське джерело інформації, викорінити політичний вплив із державних структур і державних підприємств, змінити межі виборчих округів, що мають відображати демографічні зміни, тощо… Допоможе поновлення фінансування з ЄС, але нікому не відомий справжній стан державних фінансів Польщі, до того ж по сусідству точиться війна в Україні.

ПіС лишається партією, яка окремо здобула найбільшу частку голосів. У великих містах майже половина голосів дісталася опозиції і менше чверті — ПіСу, однак у сільській місцевості все навпаки. «Громадянська платформа» має показати, що врахувала свої помилки 2000-х років і прислухається до занепокоєнь бідніших, більш консервативних, католицьких виборців із сіл і маленьких містечок Польщі. Опозиція також має втриматися від спокуси помститися. Помста, як добре показано в однойменній класичній комедії Анджея Вайди, є спеціалізацією Польщі.

Та кожний день має досить своєї турботи. Сьогодні вранці я помітив, що ведучі незалежного телеканалу TVN, який підтримує опозицію, не годні стримати усмішок. Чесно кажучи, я теж. Популістський кошмар Польщі майже закінчився, і від цього виграє вся Європа.

Вгорі: лідер "Громадянської коаліції" Дональд Туск має всі шанси очолити наступний уряд в Польщі. Фото: Getty Images

«Аргумент»

На цю тему:

• Результати виборів у Польщі: переможець скоріш за все програє
• Почему Польше удалось? Люстрация и общая декоммунизация как экономические факторы
• Туск закликав поляків і українців до нової солідарності
•  Збигнев Буяк: «Наш общий смертельный враг»
• Мирослава Барчук: Правда посередині – це брехня
•  Тімоті Снайдер: «Війна в Україні – це колоніальна війна»
• РФ помстилася Польщі за санкції проти свого посольства
• Диплом Таємного університету визнавали в Чехії, Австрії, Німеччині та вільному місті Данциґу
• Українсько-польського конфлікту немає
• Тімоті Снайдер про витоки сучасної України: Спадщина Грушевського та Рудницького, або Коли українці стали нацією
• Валенса: У Путина нет шансов победить в войне с Украиной
• «Кровавые земли» Тимоти Снайдера: Польша между Гитлером и Сталиным; война Германии с СССР