Бутусов: Як розвиватиметься війна у 2024 році

Версия для печати

"Стрім присвячений тій обстановці, яка є зараз на фронті і тим найближчим перспективам війни, які нас очікують у 2024 році. Тривають дуже важкі бої по всьому фронту. Зона активних бойових дій зараз розширилась. Також бої ведуться на кордоні між Росією і Україною в Харківській, Бєлгородській областях.

Продивимось карти, коротко дамо оцінки тим ділянкам, де  найбільша інтенсивність бойових дій, і після того я відповім на  запитання, дам своє коротке узагальнення, тому що зараз, на мій погляд, потрібна дискусія, якої нема, на жаль. Інтелектуальна дискусія про майбутнє війни у нашого військового і політичного керівництва.

Ставка Верховного головнокомандування в принципі це структура, яка незрозуміло, за яким алгоритмом працює і не бере на себе відповідальність за більшість процесів, які відбуваються на війні. Військове командування у нас фрагментовано. Зараз нова команда Олександра Сирського в Збройних силах намагається якось вибудувати свою логіку роботи. Цей процес триває. І ми маємо великі проблеми з управлінням і організацією. Ті просування на фронті, які є у ворога, ті, на жаль, наші поразки, яких ми зазнали в останній час, – це ми говоримо і про ураження системи Patriot, про ураження системи Хаймарс, про ураження двох гелікоптерів, які відбулись, – все це наслідки системних проблем в управлінні війною. На жаль, у нас немає абсолютно розуміння у вищому керівництві щодо того, як змінювати, що таке стратегія війни, як організаційні управлінські рішення, в якій послідовності мають ухвалюватися, щоб змінювати обстановку вперед, щоб стратегічні рішення працювали. Тобто у нас все дуже добре на рівні самоорганізації. Ми швидко можемо віднаходити, застосовувати інновації на фронті, але коли йдеться про масштабування, про організований розвиток, про порядок дій у великому масштабі фронту - на жаль, у нас з цим великі проблеми. М’яко кажучи. або повні провали і це дуже серйозно позначається на перебігу бойових дій. Що відбувається на фронті? Подивимось карти.

Отже, ситуація район Бердичі-Тоненьке-Орлівка. На цих ділянках, три ці села – це найважливіша зараз ділянка фронту. Де ворог намагається відсунути наш фронт від Авдіївки. Спираючись зараз на висоти Авдіївки, на зони забудови Авдіївки, ворог кидає в бій усі сили, щоб вибити наші війська і посилити оборону вже своїх позицій навколо Авдіївки і зробити Авдіївку зручною базою для подальшого наступу вже на район Мирноград-Покровськ. Ось ми бачимо, Селидове, Мирноград, Покровськ, якщо ворог закріпиться надійно в Авдіївці, а він це робить, і відкине наш фронт, то йому це вдасться зробити. Авдіївка, звичайно має унікальне просто панівне становище на цьому фронті. Ми багато разів про це говорили. Ворогу там дуже зручно вести бойові дії. І зараз всі ці ділянки - Бердичі, Орлівка, де ідуть запеклі бої, все це низини.  Ворог атакує нас зверху, контролюючи вогнем з висот. На цих висотах росіяни розгорнули, підняли антени своїх дронів. Їм дуже зручно застосовувати дрони зараз з Авдіївки, з промзони, з Авдіївського коксохіму, коксохімічного заводу. Вони встановили на заводі свої далекобійні протитанкові ракетні комплекси типу Корнет з новими далекобійними ракетами до 10 км, які працюють, на жаль. І користуючись цим вогневим контролем і повітряним контролем, ворог за допомогою авіаційних ударів, артилерії, намагається штурмовими групами пробитись і захопити Тоненьке, Орлівку, Бердичі. Ці ділянки обороняють наші війська. Тут відзначається у боях дуже сильно 47 механізована бригада, яка блискуче веде бої в обороні. Веде бої 3 штурмова бригада, деякі підрозділи, які там також діють на посиленні. І ворог тут має дуже важкі втрати. Тут немає великої кількості, не публікується, що там насправді відбувається з нашого боку. Я думаю, що це дуже правильно, я підтримую. В таких складних місцях, де тактика, де місцевість має визначну роль, тут не треба поспішати і викладати відео про те, що там відбувається. Ворог все ж таки не має повного розуміння, що там насправді. І для нас це можливо, одна з небагатьох переваг у цій обстановці. Тому що насправді та обстановка, яка на карті має безнадійний вигляд. Насправді, наші воїни майстерно використовують місцевість і роблять все можливе, а на мій погляд, просто неможливе, щоб зупинити російський наступ.

Для мене ця ситуація на ділянці Бердичі-Тоненьке-Орлівка дуже показова. Ми контролювали панівну, стратегічно важливу позицію – місто Авдіївка. І ми не змогли його втримати через те, що були певні проблеми. Проблеми на вищому рівні командування. Не на рівні бійців. Проблема з організацією, управлінням військами, вчасними ротаціями, поповненням військ. З цим були великі проблеми. Зараз нас із цієї панівної, дуже вигідної позиції вибили і ми, наші дві бригади а напрямку основних ударів противника в низині стоять і раптом диво. Позиція тактично невигідна, якщо дивитись на карту, а ворога надійно стримали. Хочу сказати, що з моменту, як ми залишили Авдіївку, точаться дуже запеклі бої за Бердичі і за Орлівку. Щоденні бої. Ворогу вдалось захопити село Ласточкине, воно прямо біля самої Авдіївки. Зрозуміло, там не вдалось втримати. Але наступне – це ж поруч – Орлівка і Бердичі ворогу не вдається взяти. І втрати там росіян дуже великі.

Я би сказав, що на такі речі треба звертати увагу, як правильні тактичні рішення, як нормальна можливість застосувати наші війська на такому фронті, де можна використати свої переваги в управлінні, в підготовці, в мотивації бійців. Технічна підтримка, застосування сучасної техніки, грамотне застосування засобів РЕБ, значної кількості своїх дронів дозволяє не просто зупиняти, а просто громити, розносити ворога з величезними втратами. Зараз на цій ділянці втрати росіян у багато разів більше від  українських. Тобто наші воїни тримаються в невигідних умовах. Вони сидять у низині, без будь-яких укріплених позицій. Нічого за Авдіївкою не вирито, там, де зараз точаться бої. Ні в Ласточкиному не було взагалі ніяких позицій, ні в Орлівці, ні в Бердичах нічого не нарито. І тим не менше наші воїни до тих умов пристосовуються і чинять просто епічну відсіч росіянам.

Бої за ці села ідуть вже майже місяць. Понад три тижні. І це дійсно зразок майстерних ефективних дій. Треба зазначити, що так на цьому напрямку приділяє увагу і командування ЗСУ. Подивимось зараз на результати. Є там свої проблеми, звичайно, як буває на війні. Але хочу сказати що зараз те, що там показують воїни 47 бригади під командуванням комбрига Рюшина, те, що показують воїни 3 штурмової бригади під командуванням комбрига Андрія Білецького, це дійсно високий рівень, тактичний рівень і це майстерність наших воїнів. Це заслуговує на повагу і підтримку. Великої підтримки.

Цей район - Авдіївка, чому він важливий? Ворог кидає туди значні маршеві поповнення. Тобто туди ідуть резерви. Росіяни не кидають зараз великі нові з’єднання в бій, але вони ті з’єднання, які є вони в пріоритетному порядку в районі Авдіївки, поповнюють свіжим гарматним м’ясом і таким чином тут наші воїни, під Авдіївкою перемелюють значну кількість російських резервів. 

Ми проговоримо про всі основні ударні ділянки російських військ на фронті, де вони намагаються постійно наступати, створити тактичну ініціативу, захопити, але там, де у нас ударних ділянок нема, там зараз ситуація стабілізована. Тому хочу зазначити, що те, що зараз роблять 47 і 3 штурмові бригади – це робота на весь фронт. Це велика допомога всьому фронту. Тому що ворог кидає туди дуже великі сили. 

Первомайське. Це південніше Авдіївки. Російський наступ. Село Первомайське в полосі 59 мотопіхотної бригади, яка тут просто героїчно веде бої вже понад рік, тримає тут великий фронт. І ворог зараз намагається щосили захопити Первомайське.  Я якраз у Фейсбуці розмістив, воїни попрохали розмістити збір для допомоги дронами цьому батальйону, який там веде бої. Це напрямок основних зусиль. Росіяни там зосередили ударну ділянку і намагаються захопити Первомайське. Це дуже важливе село, яке дозволить ворогу зсунути увесь наш фронт на відстані приблизно кілометрів 15-20,в принципі весь фронт під Авдіївкою, від Водяного до Тоненького просто впаде якщо ворог від Первомайського потім далі піде вперед. Це має дуже велике тактичне оперативне значення. Тому тут постійні теж атаки, активне застосування дронів і засобів ураження ворога. Це друга ділянка.

Подивимось третю ударну ділянку. Район Красногорівка-Мар’їнка. Це теж дуже важлива ділянка. Ворог намагається просунутись від Мар’їнки, відкинути наші війська і прорватись. Мар’їнка взагалі тепер база. Ворог намагається на північ іти на Новомихайлівку, намагається іти на Курахове, і напрямок ударний у них бої за місто Красногорівка. Росіяни намагаються захопити це місто. Воно фактично теж має велике оперативне значення. Якщо бої за Тоненьке, район Водяного, район Північного селища, район Первомайського – все це намагання ворога вибити оцей наш фронт між Мар’їнкою і Авдіївкою, зрушити наш фронт назад. Відкинути нас якомога далі від Донецька. Тут ідуть дуже запеклі бої за Красногорівку. Ми знаємо, там була днями успішна контратака, 2 штурмовий батальйон 3 штурмової бригади повністю вибив ворога із зони забудови, але ворог продовжує свої атаки і також вводить в бій резерви. Тобто Авдіївка, під Авдіївкою бої, бої на напрямку Первомайське друге. Тобто перше основне, куди російські резерви поповнення ідуть – під Авдіївку. Потім район Первомайського. Район Мар’їнки, тобто Красногорівка, Новомихайлівка на північ, Красногорівка на південь, напрямок на Курахове прямо. Там ідуть бої. 

Роботине. Ми з вами неодноразово говорили, це той плацдарм клин нашого наступу в напрямку на Токмак, який вдалось захопити українським воїнам і пробити в російській обороні цей клин підчас боїв влітку 23 року. Зараз ситуація тут дуже ускладнилась. Ворог просувається, ворог стискає. Насправді, з тактичної точки зору утримання цього плацдарму на даний момент, в тій конфігурації, яка є, для нас невигідне. На жаль, зараз ми тримаємо стан, тому що я розумію цю логіку, ми на 10 км були ближче до Токмака. Я розумію, наскільки це важливе з політичної точки зору. Але, друзі, чи є у нас зараз для виконання цього військово-політичного завдання сили? Я думаю, що ми, якщо порівняти з тактичної точки зору, хто тут більше виснажує і завдає втрат, ми чи ворог, на жаль, тут співвідношення втрат навряд чи на нашу користь. Тому що тут у нас невигідна конфігурація з фронту. Ворог контролює фланги, прострілює оцей маленький коридор кілька кілометрів, тут буквально 1-2 шляхи польових. Прострілює його з флангів. Якщо чесно, тут треба планувати відхідні тилові оборонні позиції. Бо втримувати що? Від Роботиного не залишилось нічого. Новопрокопівка, куди ми зайшли, ми вже її втратили – там не залишилось нічого. Це абсолютно без посадок, все зрізано вогнем. Можливості для маскування нема. Все прострілюється з усіх боків усіма видами зброї.. контрбатарейна боротьба – просто дуже ускладнена. Ми не можемо утримувати плацдарм, якщо у нас нема сил проводити наступ.. цей плацдарм, який б’ють з флангів, важливий, якщо ми йдемо вперед. Але у нас нема сил іти вперед. Ми готували резерви і, на жаль, резервів не вистачило. Хотіли і наступати, і оборонятись – все одразу хотіли робити. А так не буває на війні. Війна потребує, стратегія війни потребує концентрації зусиль на напрямках, визначених стратегією, які насправді важливі. Якщо у нас рушиться фронт на Донбасі і ми втратили Авдіївку – взагалі ключове, стратегічне місто, набагато важливіше, я багато разів казав, ніж навіть Бахмут, то про який далі наступ може йти мова? Треба втримувати ті позиції, які у нас є. Перемелювати російську живу силу, яка іде в атаки, як роблять у нас зараз на більшості ділянок фронту. Як зараз під Авдіївкою роблять. Для цього треба мати логіку управління військами, організацію.

Під Роботиним зараз ситуація для нас невигідна. Втримувати цей клин ми можемо тільки значними втратами і цей розмін не нашу користь. Ворог прострілює з усіх боків, застосовує дрони, артилерію, танки штурмові групи. Звичайно, в таких умовах противник діє в достатньо комфортних умовах. Тому, я сподіваюсь, що військово-політичне керівництво почне все ж таки міркувати, оцінювати ситуацію об’єктивно, з точки зору тактики, з точки зору стратегії. Там, де ми не маємо ресурсів триматись, не можна тримати все. Треба думати, де нам це потрібно робити насправді. Авдіївка – так. Це абсолютно інший рубіж. Наші бої під Авдіївкою мають стратегічне значення. Ми не даємо ворогу вийти на Мирноградсько-Новопокровську конгломерацію, даємо можливість підготувати в тилу на висотах хоч якісь оборонні позиції, які, на жаль, не було зроблено з Авдіївкою. Зараз щось там намагаються зробити. Дай бог. Але потрібно виходити з логіки. Логіка, на жаль, у нас поки не всюди проглядається в наших діях. Як і раніше, на жаль. Але я закликаю цю логіку творити. Потрібно подивитись об’єктивно на обстановку. Ставка Верховного головнокомандування, командування ЗСУ мають нарешті зробити висновки об’єктивні.

Район Кринків. Тут відомий плацдарм, за який ідуть важкі бої тривалий час в районі Кринків. Мені здається, теж прийшов час, коли треба подумати, чи варто нам вести бої на цій ділянці фронту такими зусиллями. В яких умовах ми ведемо бойові дії? На цьому плацдармі ми, на жаль не можемо зосередити бойову техніку. Ми не можемо використати там багато видів озброєння. Ворог, на жаль, має тут перевагу у вогневих засобах, засобах ураження. Це об’єктивна ситуація. Тому треба думати, чи виправданий з тактичної точки зору цей плацдарм для нас. Чи варто? Керівники мають порахувати Роботине, втрати на Роботиному, втрати на Кринках і зробити нарешті висновки – такий розмін на нашу користь в невигідних умовах, коли там просто треба від усього хватись, сидіти фактично в норах, постійно над тобою дрони і авіація противника, артилерія…

Втримати на війні все – це значить не втримати нічого. Намагатись втримати все – це значить, що ти будеш слабкий всюди. Так не буває. Треба робити висновки все ж таки чесні і без того, що дивитись на якийсь престиж, піар, якісь гасла. Це війна. І ціна у кожного кроку, коли ми утримуємо якусь невигідну позицію, треба розуміти, заради чого ми це утримаємо. Бо кожен день, коли ми займаємо невигідну позицію, дозволяємо ворогу себе розстрілювати – це втрати. Це хтось гине. Хтось отримує поранення. Ми втрачаємо людей. Для чого? Яка стратегічна мета у нас? На мій погляд, стратегічна мета – це втримати там, де ми неповинні відступати. От Авдіївка нам потрібна абсолютно була. Так само стратегічне зараз для нас значення має Вугледар. Для нас стратегічне значення мають вузол, агломерація Селидове-Покровськ-Курахове-Мирноград. Ми маємо все зробити, щоб захистити ці міста. Тут зрозуміла логіка. Це комунікаційні вузли. Тут зрозуміло, навіщо. А навіщо там? Я розумію існування плацдарму в Кринках і в Роботиному, коли ми застосували резерви і намагалися обрушити фронт на півдні. Можна сперечатись в принципі чи варто було наступати, якщо нема достатніх резервів, але окей. Військово-політичне керівництво України, Ставка Верховного головнокомандування вирішила наступати. Окей. Зараз оці клини, плацдарми мали свої логіку, в тому числі як елемент тактики. Тобто ти тиснеш на ворога, ти теж йому створюєш тиск із флангів. А зараз? Кринки були потрібні, щоб підтримати бойові дії на цьому Запорізькому напрямку. Логіка тактична була, зрозуміло, важка, ризикована операція. Але зараз – нема наступу. То навіщо? У мене таких відповідей нема. Хотілося, щоб ці відповіді були у керівництва військово-політичного.

 Наступна карта. Іванівське. Маленьке село, яке зараз у всіх на вустах, під Бахмутом. Воно прикриває підступи до міста Часів Яр. Ворог намагається захопити Часів Яр, і зараз ідуть важкі, дуже запеклі бої за Іванівське. Тут теж дуже важка ситуація. Використовуючи Бахмут, висоти, які контролює ворог, зону житлової забудови Бахмуту, яка дозволяє противнику маневрувати, ховатись, ворог завдає постійних ударів по наших позиціях в Іванівському. І в небі тут панують російські дрони. Тут просто постійні удари по наших позиціях. Просто безперервні. І теж треба думати взагалі, ми для чого це робимо? Щоб в тилу побудувати надійні рубежі оборони і втримати ворога на якихось інших позиціях? Для чого це? Тут також треба розуміти, якщо потрібно тримати Іванівське за будь-яку ціну, хоча це з тактичної точки зору для нас невигідна позиція зараз, тоді треба посилювати цей район. Але посилювати не кількістю людей, а засобами РЕБ, які держава досі не постачає на фронт. Дронами, які, на жаль, держава постачає досі менше, ніж волонтери купляють. Ось так. А просто розмін на розмін – заради чого? Третій рік війни. Треба вже думати. Я дуже сподіваюсь, що військово-політичне керівництво, ставка Верховного головнокомандування, новий головнокомандувач Олександр Сирський почне якусь логіку вибудовувати взагалі в своїх діях, у витратах людей і витратах ресурсів для ведення війни – боєприпасів, бойової техніки.

Війна – це логістика. Війна – це розподіл ресурсів. Війна – це насамперед розподіл людей. Заради чого? Треба розуміти, заради чого ідуть жертви. У всьому має бути логіка, яку мають розуміти передусім ті люди, які ризикують собою. Інколи, так, даються накази, триматися в невигідній обстановці. Таке буває на війні. І часто буває. Але потрібно розуміти, яка мета. Коли у 22 році в лютому і березні люди ішли під танки, кидались з автоматами-гранатометами або навіть з пляшками із запальною сумішшю, було зрозуміло, зараз ми абсолютно не готові до війни. Вбити хоч одного окупанта, втримати просування будь-якої російської колони, це значить виграти час. Час для чого? Для розгортання армії, щоб люди отримали зброю, хоч трошки підготувались до війни, прийшла західна допомога. Було зрозуміло навіщо. А зараз? Стабільний фронт, маленька, невелика кількість ударних ділянок, де ідуть запеклі бої, кидаються резерви, засоби ворогом. Тобто зараз активні оці ділянки, які ми з вами перерахували, це загалом, якщо так фронт скласти, ну, можливо кілометрів 60. Загалом активні ділянки фронту. І за ці 60-70 км ідуть найбільші  бої. Найзапекліші. Треба розуміти, ми для чого це тримаємо. На жаль, далеко не завжди ці відповіді є зрозумілими.

Я хочу сказати одне дуже важливе. Я б дуже хотів, щоб у нас проходило навчання у вищому керівництві, бо коли у нас оцінюють ці карти, на карти дивляться, то я розумію, що вище керівництво не встигає просто усвідомити той досвід, який дає війна і не встигає зробити правильні висновки з обстановки. Бо ці стрілочки на карті і лінії фронту, на жаль, абсолютно не відповідають тому, що там в тих посадках відбувається насправді. Я дуже хоті би, щоб керівництво Генерального штабу ЗСУ, Ставка Верховного головнокомандування викликали до себе кількох практикуючих людей, які, наприклад, займаються РЕБом і боротьбою з дронами в кількох бригадах. 59 бригада Збройних сил, 1 бригада Нацгвардії, 92 бригада Збройних сил,3 штурмова бригада Збройних сил. Звідти зібрати фахівці і щоб люди з фронту, практики, які керують РЕБом, боротьбою з дронами, які керують дронами, щоб вони розповіли взагалі керівництву держави, що відбувається на фронті. Насправді, які проблеми. Бо я розумію, те, що я бачу, на жаль, немає усвідомлення взагалі, що таке роль дронів, як вони впливають взагалі на ведення бойових дій. Зараз ці бої, які ведуться на кордоні з Росією, точаться. Звичайно, передусім там російські добровольці ведуть бої на російській території. Наші війська підтримують, з нашої території завдають ураження по російських окупантах на Бєлгородщині. Але якісь висновки взагалі буде хтось робити? Коли я бачу, коли намагаються значними силами вести маневрені бої під контролем російських дронів, коли ворог з дронами контролює на значну відстань наші позиції, завдає ударів, взагалі висновки хтось із цього робить? Хіба незрозуміло, що якщо ви не можете закрити небо або хоча б значну кількість цих дронів збивати, не давати їм вести коригування, то ніякі маневрені бойові дії, наступи, оборони, вони взагалі неможливі. А вести оборону в таких умовах вкрай важко і треба дуже серйозно працювати над інженерним забезпеченням, над ротаціями, поповненням піхоти, над застосуванням своїх вогневих засобів, на контрбатарейною боротьбою, забезпечувати свої дрони різних типів.

Я так розумію зараз, що, на жаль, такого розуміння нема. Я закликаю Ставку Верховного головнокомандування і керівництво Збройних сил, усіх наших поважних генералів почати регулярно, раз на місяць вчитись: проводити, для себе організовувати майстер-класи людей, які вміють професійно застосовувати дрони, застосовувати РЕБ, керовану зброю, піхоту, щоб трошки вчитись, розуміти для себе, як змінюється війна. Вона кожен місяць змінюється. А у нас керівництво, на жаль, просто об’єктивно не встигає за цими змінами подивитись. Бо це ж треба великий обсяг інформації аналізувати, комунікації робити. Це об’єктивні причини. Нічого поганого в тому, що треба вчитись, нема. Погано, коли керівники відмовляються вчитись. Тому що вони, сидячи в кабінетах, в штабах, ухвалюючи рішення, думають, що природа війни незмінна і все, як тут намалював, так воно і є. Ну нема такого. Природа війни змінюється постійно. Вона жива. І це треба відчувати і розуміти. Давати наказ стояти на смерть, якщо ти  під контролем дронів, панівні висоти у ворога і у тебе відкриті шляхи комунікацій, нічим не прикриті- це просто самогубство. Це нерозумно. Це немає ніякої логіки з військової точки зору. Нічим не виправдано. І на жаль, оскільки у нас відсутнє навчання тих людей, хто ухвалює рішення, вони не встигають об’єктивно усвідомити, що відбувається на фронті. І рішення запізно, коли вже щось втратили. Втратили Авдіївку, зараз ролики почались, що ніби щось там Міноборони будує. Так, почали щось будувати. Але далеко за Авдіївкою, звичайно. Це ж скільки треба було – я не знаю, скільки ми на програмах, рік, два роки говорили: нема укріплень. З початку жовтня, коли почались штурми Авдіївки – нема укріплень. Нема ротацій. Нема поповнень. Нуль реакції. А потім ми бачимо, що на деяких ділянках фронту резерви все ж таки з’являються. Тобто вище керівництво чомусь вирішило, що не на Авдіївку, а на якесь інше місто треба сили виділити. Чому? Це повний абсурд. Це просто нерозуміння, що відбувається на фронті. Що таке дрони, що таке високоточна зброя, що таке засоби РЕБ – абсолютно нема розуміння. Тому я закликаю Верховного головнокомандувача, всю його ставку, головнокомандувача ЗУ. Інших військових керівників: починайте вчитися! Якщо ви не будете вчитись, ви будете відставати, як ми зараз, на жаль, в багатьох речах відстаємо від ворога. Відстаємо. І у нас розрив, наприклад, в застосуванні дронів, в організації розвідки дронами на значну відстань, в застосуванні виробництві засобів РЕБ, на жаль, не скорочується, а збільшується. Це дуже погано впливає на хід бойових дій.

ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

- Росія наростила кількість БПЛА, які безперервно літають на глибоких оперативних тилах. Це велика загроза. Як з цим боротись?

- Системне, глибоке питання. Ми бачили ураження ворогом системи Patriot, системи Хаймарс, двох гелікоптерів нещодавно. Це були удари на відстані до 50 км від лінії фронту, від передової. Достатньо далеко. Звичайно, що це говорить, перше:  ворог концентрує БПЛА на певних напрямках. Ворог налагодив системне виробництво дронів, які ведуть розвідку на значній відстані. Ворог намагається використати радіоелектронну розвідку, зрозуміти, де місця випромінювання наших радарів, наших систем зв’язку, куди вони ведуть і потім веде цілеспрямований пошук нашої особливо цінної бойової техніки пунктів управління, місць зосередження. Звичайно, що з цим робити? Насамперед до всіх цих уражень, це якраз питання організації радіоелектронної розвідки в ЗСУ. Всі ці ураження на такій великій відстані, які робить дрон, який коригує вогонь, передає відеосигнал, це результат поганої організації і нерозуміння, на жаль, військовим керівництвом, що таке організація протидії далекобійним дронам противника. Тому що коли ми бачимо відеосигнал, значить усі наші засоби радіоелектронної розвідки фіксують дрон у певному районі. Наша система ППО, яка має радари, також може радаром визначати дрони на значній відстані. Якщо не фіксується дрон, якщо нема заходів, якщо ми бачимо, що колона з пусковими установками Patriot стоїть на місці під наглядом дрону, то це значить, або не було сповіщення вчасного, або не було реагування підрозділу, який мав негайно залишити район і маневрувати, а не стояти чекати ракету. Тобто це організаційні рішення керівництва Збройних сил, оперативно-тактичних управлінь, які мають налагодити взаємодію між засобами розвідки і підрозділами в районі. Особливо коли це підрозділи, це особливо важливі види озброєння, особливо цінні. В усіх цих випадках ми бачимо: цього сповіщення нема. З багатьох причин.

Що можна зробити, якщо велика кількість дронів? Перше. Звичайно, це інформація. Робота дронів, які передають відеосигнал, мають одразу отримати сповіщення усі підрозділи – усі, а особливо ті підрозділи, які виконують важливі бойові завдання такі, як зенітно-ракетні системи, ракетно-артилерійські системи. Все це повинно одразу інформуватись. Але у нас нема відповідальності. Хто це робив? Це відповідальність вищих керівників, це генералів відповідальність. Як ви думаєте, буде якийсь генерал за це покараний? Я думаю, що, як завжди, ні. А відповідальність буде, як завжди, скинута на якихось виконавців – командирів батарей максимум, самих розрахунків, які там щось неправильно зрозуміли. Це і є основна проблема. Коли я казав, що керівникам треба вчитись. Вони не розуміють тактику застосування дронів противника, взаємодію між дронами і засобами електронної розвідки, яку противник створює, і не приділяють уваги захисту або хоча б маневруванню, організації маневру наших сил. Тобто що перше? Інформування.

Друге. Маневр дозволяє відходити з-під ударів балістичних ракет.

Третє. Отримав попередження, треба одразу залишати район, має бути маневр, треба готувати це заздалегідь. Третій елемент. Це інженерне забезпечення. Що ми бачимо? Системи Хаймарс, системи Patriot пересуваються абсолютно незамасковані. У них немає ніякого маскування. Тобто їх може помітити і ідентифікувати хто завгодно, що це зенітно-ракетна система. І це, наприклад, ракетно-артилерійська система. В ураженні Хаймарса мене вразило, що на ньому навіть маскувальної сітки нема. Нічого не передбачено. Люди стоять на позиції, чогось чекають. А засобів маскування нема. Вони на позиції у відкритому полі. Так само Patriot. Вони виїхали і стоять. Маневру нема. Маскування нема. Все. Ураження. Очевидне.

Четверте - потрібні макети. Ворог має постійно шукати цілі і постійно вагатись – це справжня ціль чи макети. Для цього ці макети мають обов’язково застосовуватися в районах бойових дій, в позиційних районах наших систем важкого озброєння. А чи робляться такі макети? На жаль, ні. Їх нема. В цих районах таких макетів нема. І ворог бачить ціль і, не вагаючись, завдає удару. А що заважає взагалі? Ми втратили систему Хаймарс,17 млн дол. А що, зробити макет за 20-30 тис. дол. металевий – це що, складно? Це взагалі співмірні речі? Або система Patriot. Одна пускова установка Patriot 10 млн дол., одна ракета  – 4 млн дол. То може, дешевше трошки витратити грошей, замовити нашим підприємствам, Метінвест робить, ще одна у нас є організація, яка робить дуже якісні макети. Що проблема замовити за невеликі гроші макети всіх цих систем? Це ж можливо. Навіть самохідні макети можна і потрібно встановити. Що заважає? А заважає небажання вчитись, байдужість. А, це ж треба макет, а макет же хтось має застосовувати, якісь люди, прийняти на озброєння, взяти відповідальність за застосування – навіщо з цим вагатись? Краще сказати, командиру батареї: їдь, постріляй, якщо що – звалюй. В чому роль у нас вищого командування, мені цікаво. Я знаю, що проводиться по кожному випадку службове розслідування. Знаєте, у нас на все службові розслідування. Отакі в ДБР, я співчуваю майбутнім історикам війни. Коли вони побачать архіви ДБР і десятки тисяч службових розслідувань по всіх безладах в ЗСУ, вони просто збожеволіють. Бо там і папери, оці стоси – вони всюди. У нас паперова війна. Війна службовими розслідуваннями. Замість того, щоб проаналізувати причини і ухвалити рішення, пишуться службові розслідування, основна мета яких показати, що вище командування непричетне, генерали непричетні, командири частин непричетні. Винуваті якісь рядові виконавці, в яких просто нема можливості зателефонувати в ДБР і з кимось порішати. Тому у нас і результати такі.

Вчитись треба армії, в цьому нема поганого. Господи, як це не зрозуміло? Що це за комплекси взагалі у людей в ставці Верховного головнокомандувача і в Генеральному штабі? Та вчіться. Це ж добре. Це ж ваша робота. Тільки повагу це б викликало. Але, на жаль, ми бачимо, що уроки війни не вивчаються.

Найближчим часом я напишу про деякі наші операції, про невдалий провальний штурм острова Зміїний у травні 22 року, треба нарешті розказати. Напишу звичайно, буде передана наверх доповідь, що не буде реакції, частково оприлюднена про рейд на маяк Тендра. Буде, звичайно, написано про удар по Patriot. Я напишу, які там проблеми були. З цим щось треба робити. Я так розумію, що у нас крім громадської думки ніякого впливу на вище військове керівництво нема взагалі. Воно не реагує. Ну я не знаю, чому. Нема бажання щось змінювати, щось робити, вчитись. Будемо тоді його якось з вами розганяти і створювати, це бажання. Тому з БПЛА звичайно, є простий шлях: збивати БПЛА. Але у нас немає такої кількості зенітно-ракетних систем, збивати всі БПЛА, звичайно, хотілося б збивати. Це найкращий шлях. Але якщо БПЛА не можна збити, то хоча б можна організувати маневрування, маскування і хоча б дезорієнтувати, дезінформувати ворога, де саме у нас наші засоби. Чому ці елементарні речі не робляться? І ми втрачаємо дві пускові установки Patriot, ми втрачаємо кілька ракет. А головне друзі, ми втратили 9 чудових людей. На жаль. З числа розрахунків. Мотивованих, підготовлених, які пройшли навчання в європейських країнах. Які розуміли, що вони роблять. Були справжніми фахівцями. І втратили цінну техніку. Система Patriot має стратегічне значення, на щастя ворогу не вдалось знищити радар і систему управління вогнем Patriot. Але ми зазнали важких втрат. Так, батарея Patriot буде зберігати боєздатність. Але якщо не буде зроблено висновків, то і радар втратять таким чином. Цього не можна допускати.

- Чи не здається вам, що піар дуже впливає на характер ведення бойових дій і провокує нас діяти, не раціонально, а так, щоб сподобатись людям?

- Це так, абсолютно. Російсько-українська оця діюча війна, війна за Незалежність України – це війна, де рішення керівників диктуються передусім медійним ефектом. З обох боків, на жаль. Хочуть відмічати, ордени дають насамперед тим, хто герой соцмереж, інформаційного поля. Операції роблять тільки так, щоб про це говорили в усьому світі. От цьому приділяється увага. Речі робляться організаційні тільки ті, про які говорить все суспільство. 2 роки говорили, що не будуються укріплення, оборонні споруди. 2 роки! І це нарешті позавчора Верховний головнокомандувач Зеленський після 2 років повномасштабної війни сказав: так нам треба будувати оборонні споруди на 2 тис. км. Це ж скільки часу! Це ж така тугодумність вищого керівництва. Звичайно, що президент 2 роки їздив на фронт, вручав там ордени, медалі, я на ефірах говорив і казав постійно, чому президент не подивиться, як оборонні споруди будуються? Жодного разу не заїжджав. Дороги він заїжджав дивитись свого часу, Велике будівництво, а тут чомусь ні. І мені постійно знаходились люди в коментарі, які постійно пишуть: та це ж не відповідальність Зеленського, що ви до нього пристали? Це ж військові відповідають. Я пояснював, що ресурси на будівництво військові не можуть знайти. Їм хтось має дати. Ставка Верховного головнокомандування, влада має дати. Верховний головнокомандувач має поставити стратегічне завдання. І раптом з’ясувалось, що все так, як я сказав, так воно і відбулось. Що тепер президент дав наказ.  І бачите, ще якась частина людей є, які цю тугодумність виправдовують. Це мене просто шокує. Як правило, виправдовують владу завжди ті люди, які самі в окопах ніколи не сидять. Можливо, вони колись там... часів АТО є люди. Але не зараз. Вони не сидять під дронами. Не сидять в норах холодних. Вони люблять захищати владу десь поближче до кабінетів у Києві. Все. А отак, на жаль такої підтримки нема. Тому піар, друзі, дуже сильно вливає, і це дуже велика проблема. І стратегія війни, тактика дій, зосередження зусиль має бути вільним від піару. Там, де ворог не отримує інформації від нашої сторони, не отримує відео, то по багатьох питаннях війни я навіть не буду казати, по яких, вони навіть не усвідомлюють, що відбувається і не можуть реагувати. Це дуже для нас добре. Вони не усвідомлюють на вищому рівні багатьох наших вразливих місць. Тому що у них відсутній аналітичний апарат. Але проблема в тому, друзі, що ми з вами про це можемо говорити, але у нас так само нема ні усвідомлення, ні аналізу втрат. Об’єктивного аналізу. У нас оці брехливі службові розслідування, якими генерали один одного захищають. Правоохоронці когось відмазують. Крайній у нас завжди солдат. А ті люди, які у нас ухвалюють рішення, завжди безвідповідальні. Інколи їх просто тасують по горизонталі, кудись переміщують. Але багато з них все одно потім продовжують займати якісь керівні посади. Це велика проблема. Некомпетентність командирів, некомпетентний принцип лідерства в армії, в Силах оборони в цілому, коли висуваються не ті, хто показав лідерство на полі бою, хто демонструє відео уражень ворога найбільший, а ті, хто найбільш спокійні, ніколи не порушують питань, завжди кажуть: єсть, так точно. Не створюють генералам проблем, ні про що з ним не сперечаються. Отакі амебні командири, на жаль, у нас просувається на більшість посад на різних рівнях. Внизу герої. Вони там внизу потрібні, звичайно, бо на позицію може вийти тільки людина з характером. А от проблеми у нас виникають, де треба керувати вже не солдатами в окопі, а там, де треба керувати організаційними структурами. На вищому рівні. Це там проблеми в управлінні. Не внизу. Солдати у нас героїчні. Вони всю війну б’ються проти ворога, який переважає в усьому. Тому коли я зараз чую службові розслідування по Авдіївці, по Соледару, по Бахмуту, у нас Генштаб підготував звіти, чому їх втратили. Це абсолютно брехливі документи, які нуль дають для аналізу і розуміння ситуації.

- Як ви вважаєте, що дає спецоперація входу військ на прикордонну територію РФ

- Я думаю, що це дає виключно медіаефект. Ті, хто планував, його хотіли. Тому що насправді з тактичної точки зору, з військової точки зору операційної навіть, була велика логіка в тому, що наші діяли по території РФ у 22 році. Велика… От ситуація, зараз ми бачимо по інформаційних повідомленнях, де точаться бої. Грайворон, Тьоткіне. Всі бої ідуть на кордоні. Логіка в цьому певна була в 23 році ішов наш наступ і паралельно були удари тут. Що зараз змінилось? В ситуації. Ворог за 2 роки не чекав, як наш Верховний головнокомандувач 2 роки, щоб будувати укріплення. Вони їх почали будувати в кінці 22 року. Зараз вони вже 1,5 року укріплюють свій кордон. Він вже достатньо добре підготовлений до оборони. Там велика кількість інженерних споруд. Там розгорнута система спостереження, розвідки різних типів. Там велика кількість дронів зараз працює. Тому це вже не раптовий рейд, де ти можеш зайти швидко, зробити диверсію, а це вже лінія фронту, яку треба проривати з боєм. Я думаю, всі розуміють, що це не диверсійний вже характер дій. Це вже не рейди. Це вже загальновійськова операція, яку треба готувати. Яка вимагає великих ресурсів людей, боєприпасів, бойової техніки. А де їх краще застосувати? Я вважаю особисто, що краще там, де ворог наступає, зосередити такі резерви, які виявилось, що у нас вони є. Можна було б втримати Авдіївку, якби їх там вчасно розгорнути. Або зараз посилити наш фронт, де ворог тисне і не знімати круте відео, як наші війська розносять противника сотні трупів залишають. На мій погляд, це медійний ефект для Путіна перед президентськими виборами в Росії, був і набагато більш вбивчий. А у нас по шаблону. У 22 заходили, було круто, ефект був. Але тоді були дуже малі втрати. Відносно малі втрати. В 23 році – відносно малі втрати. Але в 24-му зараз ломитись, коли там вже фронт війська, дрони. Противник, до речі, в цих районах має перевагу в кількості дронів у повітрі. Я не бачу в цьому логіки. Можливо, її бачить Верховний головнокомандувач, Ставка, головне управління розвідки, Кирило Буданов. Можливо, вони бачать. А я не бачу. І більшість військовослужбовців на фронті про логіку теж не кажуть. Тому треба розуміти, що характер війни змінюється. Не можна діяти по шаблону і повторювати постійно одні і ті самі маневри, очікуючи постійно новий ефект. Повторення не дає нового ефекту. Воно, на жаль, призводить до того, що ворог навчається, пристосовується і наступний раз вже чекає. І завдає ураження. На жаль, відео цього ураження, зараз, підчас боїв на кордоні, з російського боку дуже багато. Набагато більше, ніж уражень ми показуємо з нашого боку. А я співвідношення втрат рахую передусім по тому, що підтверджується документально, те, що можна побачити на відео і на фото. Це об’єктивна картина. А не просто розповіді, хто де що вразив з точки зору тих, хто вразив. Не дивлячись, не коригуючи вогонь. Зараз, в сучасній війні застосування високоточної зброї, завдання високоточного ураження без наявності відеопідтвердження, це фактично низька імовірність. Так що я б хотів застерегти, що за допомогою піару планувати тривалу війну на виснаження на такому дуже великому фронті, це необґрунтований ризик. Фактор раптовості для диверсій і рейдів є першочерговим. Якщо фактору раптовості нема, то це по-іншому називається. Не диверсія, і не рейд. А це загальновійськова наступальна операція. А ви до неї готові? І хто нею має керувати? Той, хто дає більше інтерв’ю постійно? Чи той, хто відповідає за життя людей. Ось з цим у нас влада досі не визначилась

- Розкажіть що там з Тимошенком у Міноборони? Невже вони зовсім ох*їли? Будуть відкрито пиляти такі кошти

- Я як і всі ви, шокований тим, що людину, яку зняли з посади заступника голови Офісу президента після низки корупційних скандалів і скандалів, пов’язаних з конфліктами інтересів з тим, що підозри йдуть щодо зловживання, створення переваг через використання власного службового становища, ця людина отримає посаду штатного радника міністра оборони зі своїми апаратом - штатний радник. Це відповідальна посада в керівництві Міноборони. Тобто в Офісі президента він не придатний через поганий імідж. І він зараз став головним комунікаційником у міністра Умєрова. Це абсурд. Я зрозумів, що міністр Умєров просто також в цих наших політичних розкладах петляв, петляв і вирішив стати просто несамостійною фігурою. Бо це абсолютно повний абсурд. Ніякого іміджу в цьому, комунікацій якісних це звичайно не призведе. Це навпаки сигнал, що так, як з Великим будівництвом, куратором якого був Кирило Тимошенко, так само зараз будівництво оборонних споруд буде в його руках. Я думаю що всі розуміють, для чого такі кадри потрібні і що вони насправді роблять з державними коштами. Я думаю, що ситуація з тим, як засвоюють кошти компанії, пов’язані з Кирилом Тимошенком на різних медіапроєктах, на які влада виділяє кошти платників податків під час війни. Я думаю, що тут ефект буде схожий. І це дуже погано для нас.

- Що за автобани для російських розвідувальних БПЛА в російському повітряному просторі: Насамс, Хаймарс, Петріот, С-300 і багато іншого.

- На жаль, це питання недооцінки вищим командуванням значення і можливостей дронів, розвідки дронами, радіоелектронної розвідки противника і відсутність бажання вчитись. Причини втрати С-300, це спочатку було, Петріот, Хаймарс, двох гелікоптерів однакові абсолютно. Ніхто не робить висновки. Нема висновків. Як ніби то у кожного відомства, у кожного підрозділу має бути свій такий кривавий досвід. От поки нам не роздовбають половину техніки і люди не загинуть у нас, ми не будемо вчитись. Хто за це відповідає? Військове керівництво, звичайно. На жаль, у нас і раніше такої відповідальності не було. Хто був головнокомандувач Залужний - теж не було. І зараз головнокомандувач Сирський, теж її не видно, цієї відповідальності ніякої. Верховний головнокомандувач Зеленський – взагалі незрозуміло. Ставка, аналітичний орган, Рада національної безпеки мала б давати оцінки, аналітичні доповіді. Та там взагалі пусто. Вони навіть про це не говорять і ніякого впливу нема. Причому Зеленський особисто казав Заходу: дайте нам 10 Петріотів, нам 10 Петріотів змінять хід війни. Тобто від Заходу президент вимагає. А проконтролювати, щоб Петріоти, які нам Захід вже дав, зберегти, до цього, на жаль, інтелект не застосовується. Чому? Тому що це безвідповідальність, вона іде зверху. З першої особи іде. І це факт. Перша особа не вимагає об’єктивного аналізу. Не вимагає уроків, сама не вчиться і не вимагає вчитись від інших. Тому і такі проблеми у нас з організацією, з відповідальністю військових керівників а потім ця безвідповідальність іде вниз. А в кінці цього життя особового складу. От до чого призводить безвідповідальність.

- Скажіть щось про Кінбурнську косу

- Про Кінбурнську не скажу. Там про Тендру було.  Про це треба окремо писати. Я короткий свій звіт сказав. На Тендрівскій косі теж була така гучна красива операція з назвою. Там людям казали, що це має важливе значення. Окей. Я навіть не буду казати про ціль. Організація просто абсолютно бездарна. Тобто планують люди, які самі в жоден штурм не ходили. Жоден. І планують такі складні речі, як штурм. І там випливає, що зв’язок не підготували, не організували план дій – лобова атака на неброньованих катерах прямо на опорний пункт. Я про це вже написав. Це як на пікапах посадку штурмувати. Повна недооцінка противника. От таке враження, що думали що ворог побачить і має розбігатись. А минуло 2 роки війни. Ворог почав стріляти. А люди, які це планували, де були? Звичайно не на катерах. Вони сиділи далеко в штабі, дивились стрім і думали, що вони просто дуже круті полководці. А насправді за таке, як мінімум треба, проводити аналіз і питати з командира який керував цією операцією, командира 73 центру, на якій підстав взагалі цей план дій виник? З ким він радився взагалі? Хто це йому сказав? Чому він сам не поплив на катері вогневої підтримки керувати в бойових порядках боєм? Або хоча б одного офіцера б послав. Всього цього нема. Друзі, потім починається пошук, а чому я не винний, не причетний, службових розслідувань пачка. А людей нема, поки там граються в службові розслідування.

- Вам не здається, що після звільнення Залужного фронт сиплеться?

- Кризові явища були і раніше. Наше управління війною не залежить виключно від фігури головнокомандувача ЗСУ, тому що в нашій організації влади ключовий центр, який ухвалює управління на стратегічному рівні, це ставка Верховного головнокомандувача. Так законом визначено. І так воно і є насправді. І це логіка є. Бо Ставка Верховного головнокомандувача впливає не просто на військові рішення, а на виділення ресурсів. Постачання озброєння, постачання матеріалів, виділення коштів, мобілізацію людей, яку не проводять досі нормально не організували. Все це робить ставка Верховного головнокомандувача. Генерали не можуть керувати ресурсами, яких їм не передали. Тому у нас і проблеми на вищому рівні з плануванням. У нас немає, у нас проблема на найвищому рівні, чому наша стратегія, наша організація управління на вищому рівні слабкі і відстають від ворога? Тому що у нас фактично Ставка Верховного головнокомандувача відповідальність за будь-які проблеми на війні не бере. Тільки за піар. Піар – да. Зеленський приїжджає, фоткається, в Роботиному і швидко, раз, фотку зробив вжух, поїхав. А навіщо туди їхати? Для фотографії? Зараз можна їхати в Роботине. Ну, зараз вже ніхто не їде, бо зараз вже активні дії. А лінія оборони там? А комунікація там? Все це ніхто не контролює, на жаль. Відповідальність за фотосесії є у Ставки Верховного головнокомандувача, а не за результати на фронті.

- Щодо Підполковника Дмитра Рюмшина з командування 47 окремої механізованої бригади.

- Я сказав про ті дії, які я бачив. Це відбулось нещодавно. І Дмитро Рюмшин показав, дивіться, я особисто не бачився взагалі з Дмитром Рюмшиним, я просто можу сказати, що оцінюю результати бригади по відео ураження противника. По тому, що всі рубежі бригада втримала. Так, з втратами, на жаль. Але втрати ворога просто величезні. Є результати відео ураження. Я кажу саме про той період, коли керував боями під Авдіївкою Рюмшин. А він якраз керував весь цей етап, коли Авдіївку втратили. 47 бригада тримала фланг, тримала повністю. І зараз б’ються на Бердичах, фактично зі своїх позицій не зійшли. Тому велика повага до цього офіцера. Оце якраз приклад, коли у нас людину знімають з посади керівної без будь-якої логіки. Нічого не повідомили, чому ви зняли людину. Там великі втрати противник має. Великі втрати. Організована взаємодія різнородних сил та засобів артилерії, бронетехніки, піхоти дронів. Бац! Знімають. Це просто абсолютно такий волюнтаризм командування. Це рішення головнокомандувача ЗСУ, я просто не розумію навіщо. І ніхто не розуміє в бригаді навіщо. Нічого не пояснила. Якась своя логіка генеральська… Я хочу сказати, що, справедливості ради, в тому районі є правильні кадрові рішення. Зараз там замінюються в армії, в тому числі на тому напрямку кілька керівників, командирів бригад, деякі рішення обґрунтовані, логічні і правильних людей призначили. На жаль, рішення по Рюмшину це невмотивоване рішення.

***

Найближчим часом проведемо закритий ефір для підписників. Будемо обговорювати деякі чутливі політичні теми, які я не хотів обговорювати в широкому колі. Мені потрібні якраз будуть поради і спілкування якраз з тими, хто підтримує канал. Дякую нашим спонсорам, тим хто допомагає нашій роботі. 2050 спонсорів на нашому каналі дозволяють нашій команді працювати для вас максимально ефективно. І дякую нашим підписникам 1млн57 тисяч підписників. Ми будемо для вас працювати ще більше, давати нові репортажі, інтерв’ю і ще більше стрімів. Дякую велике, друзі.

Сьогодні, незважаючи на ті проблеми, які ми обговорюємо, ворогу нам вдається завдавати великі втрат і ситуація у війні не безнадійна. Далеко не безнадійна. У нас є великі можливості, запас стійкості, які ми ще можемо використати і переломити хід війни. Тому сьогодні, як ніколи, я впевнений у нашій Перемозі. Слава Україні!

Автор: Юрій Бутусов, головний редактор видання Цензор.НЕТ

«Аргумент»

На цю тему:

• Бутусов: Герої в Авдіївці та покидьки і зрадники в Києві
• Юрій Бутусов: Критичні втрати наших військ і просування росіян - через відсутність будівництва ліній оборони
• Юрій Бутусов: Зеленський боїться. Він відповість за свої дії