30 квітня – Свято жінок-мироносиць: історія віри і безумовної любові; обряди, прикмети та заборони

Версия для печати

В цей день прийнято вітати жінок.

30 квітня християни східного обряду відзначають День жінок-мироносиць. Його дата залежить від святкування Великодня. Це свято відзначають у другу неділю після Воскресіння Христового.

Свято жінок-мироносиць – це день, присвячений пам’яті жінок, які першими побачили пустий гріб Ісуса Христа і отримали від ангела звістку про Його воскресіння. Хоча на перший погляд ця історія може здатися звичайною, вона символізує віру і безумовну любов, яка піднімає людину на вищий рівень і дає надію на неможливе. Свято жінок-мироносиць є свідченням того, що віра може перемогти страх і сумнів, а любов може подолати будь-які перешкоди.

Пам’ять про жінок-мироносиць: віра, любов та надія на перемогу

Христові учениці невідступно йшли за своїм Учителем і не залишили Його навіть у ті хвилини, коли більшість апостолів розбіглися. І подія, що згадується в цей день, на перший погляд, побутова: не встигли здійснити поховальний обряд над померлим Спасителем через суботу (час спокою), тож на третю добу після Його хресної смерті жінки поспішили до гробу. Із собою вони несли миро – дорогу запашну олію – і йшли до могили помазати тіло Ісуса.

Чи вірили вони, що знову побачать Господа живим? Мабуть, ні. Як і для інших учнів, арешт, розп’яття і смерть Спасителя були для них своєрідним фіналом: зі стратою Христа ці жінки втратили сенс існування. Звичайно, вони продовжували жити заради своїх сімей, але жити так, як раніше, повноцінно, щодня спілкуючись із Учителем, вже було неможливо. І все ж любов – безумовна і безмежна – підняла мироносиць серед ночі та змусила бігти до місця поховання Христа. Серце ніби говорило їм: «Поспішайте, і ви побачите те, що докоріннно змінить ваше життя, зробить його більш осмисленим і набагато глибшим, аніж раніше».

Чисту віру святих жінок було винагороджено. Коли вони наблизилися до гробівця, тільки тут згадавши, що вхід у поховальну печеру завалено важким валуном, то побачили, що вхід відкрито. Ледве долаючи несподіване заціпеніння, вони заглянули всередину і побачили ангела, який сказав їм, що Той, Кого шукають мироносиці, воскрес і чекає їх у Галілеї. Будь-хто на місці цих жінок зніяковів би, вирішив, що все побачене – галюцинації і плід збудженої уяви.

Але учениці Христові повірили відразу і без жодного сумніву. Отримавши благу звістку, вони кинулися назад у місто, до апостолів, які сиділи в будинку і переживали горе розлуки з Учителем. Ще більше віра жінок зміцнилася, коли на зворотній дорозі вони побачили Самого Воскреслого.

Біля труни залишилася тільки Марія Магдалина, яка чи прийшла не з усіма, чи просто вирішила побути наодинці, щоб краще зрозуміти, що сталося. Вона ще не до кінця усвідомила велич цього моменту, і коли перед нею з’явився чоловік, подумала, що це – садівник, і стала питати, куди зникло тіло Вчителя. Але Садівник назвав її на ім’я, причому зробив це так, як робила тільки Одна Людина на землі. Перед нею стояв Сам Христос – живий, воскреслий, реальний! Радості жінки не було меж: вона бачила Того, Кого ще кілька днів тому невтішно оплакувала.

Потім Господь з’явився іншим – апостолам, учням, Своїм супутникам, які всі три роки Його проповіді були з Ним. Але першими радісну новину про Воскресіння Спасителя дізналися саме вони, мироносиці, – жони, які не побоялись ані переслідування старійшин, ані римської варти, яка стерегла гріб Спасителя, ані інших небезпек, що підстерігають беззахисну жінку вночі. Ученицями керувала любов, та сама любов, якої їх учив Господь і яка не відає ніяких перешкод – навіть смерті.

Скільки мироносиць було всього, ми точно не знаємо. Євангеліє просто перераховує їх по іменах, і лише кількох називає конкретніше: Марія Магдалина, Марфа і Марія, Йоана, Марія Клеопова, Марія Яковова, Сусанна. Церковна традиція дала звання мироносиць сімом чи вісьмом ученицям Христа. Всі вони згодом стали полум’яними проповідницями і багато потрудилися з апостолами. А Магдалина удостоїлася честі називатися рівноапостольною, тобто має ту ж славу і понесла той же хрест, що й учні-чоловіки.

День жінок-мироносиць у православ’ї вважається деяким відповідником світського 8 Березня. Тільки замість сумнівного ідеалу революціонерки-феміністки церква показує велику жертовність, вірність, любов і живу віру, що може подолати все. Ті самі віру й любов, які повною мірою доступні лише «немічному» жіночому єству і які світять навіть у безпросвітній темряві.

З цим днем пов’язано багато традицій, які збереглися з давніх часів та перешли від наших пращурів.

Що потрібно робити в цей день

• На свято жінки відвідують храм.
• В цей день жінки вважалися іменинницями, тому чоловіки намагалися подарувати їм подарунки та порадувати їх іншим чином.
• За давніх часів, саме в цей день жінки збиралися разом і влаштовували свято. Існувала традиція, за якою вони приносили з собою яйця, а господиня готувала з неї велику яєчню.
• Існувала також традиція «кумівства». Дівчата назвали одна одну кумою і до кінця життя вважалися родичками.

Прикмети свята

• Якщо вранці пішов дощ, то день буде ясним.
• Багато сережок на вільсі - до хорошого врожаю вівса.
• Бджоли літають великими зграями - меду буде мало, а якщо літають поодинці - хороший урожай меду буде.
• Якщо біля вишні літають бджоли, то буде багато ягід.

Що не можна робити в цей день

• Не можна лаятися, поганословити і бажати іншим зла. Особливо не можна сваритися з близькими та рідними.
• У свято не можна ходити на рибалку.
• На свято також небажано щось планувати.
• У цей день слід згадати покійну рідню добрим словом. Вважається, якщо цього не зробити, вони почнуть снитися і позбавлять свого заступництва.
• У свято заборонено влаштовувати галасливі гуляння.

Зображення з відкритих джерел

«Аргумент»