Звірства путінської орди. Як Україна розслідує воєнні злочини російських окупантів

Версия для печати

Росія веде проти України агресивну війну. Армія ворога вбиває цивільне населення, нищить ракетними й артилерійськими ударами цілі міста. 

 Росія веде проти України агресивну війну, не дотримуючись правил бойових дій. Армія ворога вбиває цивільне населення, нищить ракетними й артилерійськими ударами цілі міста. Маріуполь, Сєвєродонецьк, Ізюм та Соледар майже дощенту зруйновані окупантами. Масштаби воєнних злочинів росіян стануть остаточно зрозумілими тільки після повного визволення всіх окупованих територій. Нині ж українські правоохоронці розслідують понад 65 тисяч таких злочинів, і це лише те, що було зафіксоване за час повномасштабної агресії. Тимчасом із 2014-го зареєстровано ще до 30 тисяч злочинів, пов’язаних зі збройним конфліктом.

У цьому матеріалі видання ZN.ua пояснює, що таке воєнні злочини, чому їх складно розслідувати та навіщо Україна просуває ідею створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії.

Читайте також: "Мʼясник Путін". Число загиблих внаслідок ракетного удару по житловому будинку в Дніпрі зросло до 35 осіб, серед них двоє дітей

Що таке воєнні злочини?

Воєнний злочин — це серйозне порушення норм міжнародного гуманітарного права, спрямованих на захист цивільного населення від свавілля, яке несе з собою війна. За скоєння таких злочинів передбачено кримінальну відповідальність на міжнародному й національному рівнях. Їх перелік міститься у статті 8 «Воєнні злочини» Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

Згідно з зазначеним документом, воєнними злочинами є, наприклад, умисне вбивство, катування або нелюдське поводження, умисне заподіяння сильних страждань або тілесних ушкоджень чи шкоди здоров'ю, напади на цивільне населення, незаконна депортація або переміщення, знищення та пошкодження майна, вбивство або поранення комбатантів.

Читайте також: Інтерактивна мапа територій України, які можуть бути забруднені вибухонебезпечними предметами

Воєнним злочином також є використання заборонених видів зброї, в тому числі для атаки по цивільних об'єктах. Тут можна навести приклади Маріуполя, Сєвєродонецька та Соледара, які Росія, використовуючи тактику «артилерійського валу», бомбила і обстрілювала неточною зброєю. Як наслідок, ці міста зруйновані дощенту.

Крім визначення воєнних злочинів, Римський статут регулює діяльність Міжнародного кримінального суду (МКС), який є постійним органом та має повноваження здійснювати юрисдикцію стосовно осіб, підозрюваних у найтяжчих злочинах, що викликають занепокоєння світової спільноти. 2 березня Офіс прокурора МКС оголосив про початок розслідування скоєних на території України воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду. Втім, цей суд спроможний притягнути до відповідальності лише посадовців найвищого рівня.

«Коли ми говоримо про юрисдикцію МКС, то маємо розуміти, що він спроможний притягувати до відповідальності лише «великих риб», тобто топових посадовців. Цей суд не буде займатися рядовими комбатантами чи іншими людьми, котрі вчиняли воєнні злочини на території України. Тому розслідування переважної більшості воєнних злочинів та злочинів проти людяності підлягають національній юрисдикції, а притягнення до відповідальності відбувається в рамках національного законодавства», — пояснює радник з правових питань Громадянської мережі ОПОРА Павло Романюк.

Читайте також: «Мисливець за нацистами» Ілай Розенбаум: Російських воєнних злочинців переслідуватимуть все життя

Як Україна розслідує воєнні злочини?

В Україні відповідальність за вчинення воєнних злочинів передбачена статтею 438 Кримінального кодексу України (ККУ) — «Порушення законів та звичаї війни». Згідно з нею, воєнні злочини визначаються як жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, а також віддання наказу про вчинення таких дій.

У 2019 році в ОГПУ з’явився окремий профільний департамент, який займається супроводом розслідувань воєнних злочинів. На 31 січня Генеральна прокуратура України здійснює процесуальне керівництво розслідуванням 65 141 воєнного злочину. З-поміж найбільш резонансних із них можна виокремити ракетні удари по цивільній інфраструктурі України. Так, 24 січня Генеральна прокуратура України оголосила підозру командирові 52-го гвардійського важкого бомбардувального авіаційного полку російської армії.

За даними слідства, він віддавав злочинні накази про обстріли мирних українських міст. Зокрема наказ завдати ракетного удару по Дніпру 14 січня цього року, внаслідок якого загинуло 46 людей. Також саме він наказав обстріляти ракетами Кременчук — торговий центр «Амстор» — та Сергіївку на Одещині, внаслідок чого загинуло 42 людини.

© Дмитро Лунін / Полтавська ОДА (ОВА)

© Дмитро Лунін / Полтавська ОДА (ОВА)

© Дмитро Лунін / Полтавська ОДА (ОВА)

© Дмитро Лунін / Полтавська ОДА (ОВА)

© Дмитро Лунін / Полтавська ОДА (ОВА)

© Дмитро Лунін / Полтавська ОДА (ОВА)

© Дмитро Лунін / Полтавська ОДА (ОВА)

© Дмитро Лунін / Полтавська ОДА (ОВА)

© Дмитро Лунін / Полтавська ОДА (ОВА)

© Дмитро Лунін / Полтавська ОДА (ОВА)

На росіян, які скоїли воєнні злочини в Україні, чекає суворе покарання. Відповідно до Кримінального кодексу, воєнні злочини карають позбавленням волі на строк від 8 до 12 років. Утім, якщо вони поєднані з умисним убивством, за них передбачено позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне ув'язнення.

Що стосується ракетних атак по Дніпру, Кременчуку та Сергіївці, генеральна прокуратура кваліфікує ці дії як умисне вбивство, тому відповідальність за них може бути найвищою — довічне позбавлення волі.

Читайте також: Вбивства цивільних осіб, свавільні страти та напади: ООН опублікувала доповідь про звірства росіян в Україні

Втім, домогтися, щоб люди, котрі вчинили воєнні злочини, були безпосередньо притягнуті до відповідальності в Україні, буде складно. Це пов'язано з тим, що українські правоохоронці не мають фізичного доступу до переважної більшості підозрюваних, бо ті не перебувають на території України. Саме тому таких воєнних злочинців засуджують заочно.

За словами Павла Романюка, ці люди все ж таки мають бути притягнуті до кримінальної відповідальності за українським законодавством. Тут є і юридична та політична складова. «Юридична складова полягає в тому, що ми тут можемо застосувати заочне засудження. Це дозволить Україні вносити воєнних злочинців до баз Інтерполу та Європолу. Потім ми зможемо працювати над тим, аби цих людей, якщо вони перетнуть кордон із якоюсь європейською або іншою країною, видали Україні. Можливо, для цього доведеться укласти низку міждержавних або багатосторонніх угод, наприклад між ЄС та Україною. Це потрібно для того, щоб цих людей видали саме Україні, а не повернули до Росії», — каже юридичний радник ОПОРИ.

Павло Романюк пояснює, що політична складова відповідальності полягає в тому, аби обмежити можливість в'їзду цих людей на територію окремих країн через включення їх у санкційні списки. Для цього людину навіть не обов'язково засуджувати за воєнний злочин — достатньо мати інформацію про її причетність до його скоєння.

Інша проблема полягає в тому, що впоратися із розслідуванням такої кількості злочинів, яка ще й постійно зростає, дуже складно. Саме тому в експертному середовищі зараз активно обговорюють ідею підсилення національної системи міжнародним елементом. Це гібридний, або, як його ще називають, «спеціальний», механізм правосуддя.

Суть його — в долученні на рівні слідства або суду іноземців, котрі мають досвід саме у розслідуванні міжнародних злочинів. Запровадження такого підходу сприятиме підвищенню легітимності українського судового процесу, спроможності української правоохоронної та судової системи і підвищить довіру до нього з боку міжнародної спільноти.

Читайте також: Українські біженці свідчать в Німеччині про злочини російської армії в Україні

Крім воєнних злочинів, українські правоохоронці також розслідують злочини, пов'язані з пропагандою війни (ст. 436 ККУ) та плануванням, підготовкою, розв'язуванням і веденням агресивної війни (ст. 437 ККУ). Вони разом із воєнними злочинами належать до групи злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Генеральна прокуратура наразі розслідує 45 таких справ. Українське законодавство розуміє пропаганду війни як публічні заклики до агресивної війни або воєнного конфлікту, а також виготовлення чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій. Відповідальність за це — виправні роботи на строк до двох років, арешт на строк до шести місяців або до трьох років позбавлення волі.

Окремо варто згадати про «злочини агресії». У Кримінальному кодексі за цим типом правопорушень закріплена стаття 437. Правоохоронці наразі розслідують 66 таких злочинів. Планування, підготовка або розв'язання агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій, карається позбавленням волі на строк від 7 до 12 років. За ведення ж агресивної війни чи агресивних воєнних дій передбачено ув'язнення на строк від 10 до 15 років.

Але в українському законодавстві немає визначення злочинів проти людяності.

Читайте також:Злочини рф в Україні розслідує 21 країна - Євроюст

Чому, щоб покарати вище керівництво Росії, потрібен спеціальний трибунал?

Саме за злочин агресії, а не за воєнні злочини, можуть бути засуджені Владімір Путін і керівництво Росії, яке розпочало повномасштабну війну проти України. Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН №3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави, або яким-небудь іншим чином, несумісним зі Статутом ООН.

Також визначення злочину агресії міститься в Римському статуті: «планування, підготовка, ініціювання або вчинення особою, яка спроможна фактично здійснювати контроль за політичними чи військовими діями держави або керувати ними, акту агресії, який за своїм характером, тяжкістю та масштабами є грубим порушенням Статуту ООН».

Павло Романюк пояснює, що цей злочин є фактично «матір'ю» всіх інших злочинів, виокремлених у міжнародному кримінальному праві. Злочинам проти людяності, геноциду, а також воєнним злочинам завжди передує злочин агресії. «Це позиція України, у тому числі адвокаційна. Наша країна намагається довести світові, що Росія розпочала проти України неспровоковану агресивну війну. І ця агресія розпочалася не у 2022 році, а в 2014-му, коли Росія окупувала Крим та частину Донецької й Луганської областей України. Так ми хочемо довести, що Росія здійснила злочин агресії», — каже юрист.

Читайте також: Приголомшені кількістю страт і катувань: експерти ООН виявили докази воєнних злочинів рф в Україні

Як свідчить досвід, українські дипломатичні зусилля дають результат. 24 січня Парламентська асамблея Ради Європи визнала, що агресія Росії проти України розпочалася у 2014 році. «З лютого 2014 року РФ веде агресивну війну проти України, яку вона відновила 24 лютого 2022 року масованим вторгненням в Україну», — йдеться в резолюції. 25 січня Європейський суд з прав людини визнав, що Росія окупувала частину Донбасу з травня 2014 року.

Крім цього, 26 січня ПАРЄ ухвалила резолюцію, в якій закликала країни-члени та країни-спостерігачі Ради Європи створити в Гаазі спеціальний міжнародний трибунал щодо злочину агресії проти України. У документі наголошено, що неспровоковану агресію проти України здійснюють Росія та Білорусь, і саме вони несуть відповідальність за скоєні в Україні звірства (воєнні злочини, злочини проти людяності та можливий геноцид).

Ідею створення спеціального міжнародного трибуналу підтримали і в Європарламенті. Крім того, 12 січня на відкритих дебатах Ради Безпеки ООН заступниця міністра закордонних справ України Еміне Джапарова анонсувала винесення на голосування в Генеральній Асамблеї ООН резолюції про створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії.

«Ми закликаємо всі відповідальні держави підтримати резолюцію про створення трибуналу, яку ми маємо намір винести на розгляд Генеральної Асамблеї», — зазначила вона. А 26 січня у Празі представники 20 країн зібралися на засідання групи зі створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії Росії проти України. За словами міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби, роботу групи було зосереджено на шляхах досягнення справедливості.

За словами Павла Романюка, щоб притягнути вище керівництво Росії та Білорусі до відповідальності за злочин агресії, справді потрібно утворити спеціальний трибунал. Це пов'язано з тим, що юрисдикція Міжнародного кримінального суду щодо «злочину агресії» обмежується державами-учасницями Римського статуту.

«Оскільки ні Україна, ні Росія як сторони конфлікту не ратифікували Римський статут, то юрисдикція Міжнародного кримінального суду наразі не поширюється на злочини агресії Росії проти України. У зв'язку з цим Офіс прокурора МКС уповноважений розслідувати всі категорії міжнародних злочинів, які відбувалися на території України з 20 листопада 2013 року (злочини геноциду, проти людяності та воєнні злочини), крім злочину агресії», — каже юридичний радник ОПОРИ.

Крім того, за словами посла з особливих доручень МЗС України Антона Кориневича, Путіна та Лукашенка не можна судити за злочин агресії у внутрішніх судах України через особисту недоторканність глав держав та голів урядів перед кримінальною юрисдикцією іноземної держави. МКС теж не може приймати рішення щодо злочинів агресії проти України через юрисдикційні обмеження Римського статуту. Україна пропонує створити Спеціальний трибунал, тому що на сьогодні немає механізму для суду над винуватцями злочину агресії проти України.

«Саме тому ми вважаємо, що Спеціальний трибунал повинен бути трибуналом лише для цього одного типу злочину. І тільки для ситуації в Україні. Ми не маємо наміру винаходити якийсь універсальний механізм чи створювати якісь альтернативні практики. Ми вважаємо, що Міжнародний кримінальний суд несе основну відповідальність за справедливість у всьому світі, коли ми говоримо про масові жорстокі злочини та міжнародні злочини. Отже, одна з наших ідей — це створити спеціальний трибунал, що був би як доповнення до МКС, який не буде перешкоджати чи створювати перепони у юрисдикції та роботі МКС. Натомість він доповнить свою важливу роботу юрисдикцією щодо злочину агресії», — сказав дипломат.

Тимчасом існує позиція, коли як альтернативу Спецтрибуналові розглядають зміни до Римського статуту, а саме — до статті щодо агресії. Якщо впровадити ретроспективність покарання за злочин агресії, а також поширити юрисдикцію на держави, котрі не ратифікували Статут, то не треба будувати з нуля нову інституцію. Наприклад, про це 5 грудня на Асамблеї Римського статуту говорив прокурор МКС Карім Хан. Утім, до такого підходу є застереження, що це складний і довгий шлях.

—

Анатолій Бондарчук, аналітик Громадянської мережі ОПОРА;  опубліковано у виданні ZN.ua