Життя і три могили Августина Волошина - першого й останнього президента Карпатської України

Версия для печати

На Закарпатті 2024-й – рік отця Августина Волошина. Та найбільше відомого закарпатця згадують навесні – 15 березня – цього дня у 1939 році проголошено незалежність Карпатської України, а також 17 березня – день народження Августина Волошина, обраного її президентом.

Він є символом і прикладом священничого служіння, що поєднав у собі високі духовні та інтелектуальні якості. Та культової слави Волошин зажив задовго до березневих подій 1939 року, зазначає видання Varosh.

Як національного лідера і народного проводиря на Срібній Землі його сприймали ще на початку 1920-х років і на українських просторах, і в європейських державах, де були товариства українців. Життєвий шлях цієї видатної і різнобічної особи (священник, учитель, науковець, політик) був непростий, але насичений та сповнений доленосними подіями.

Августин Волошин у 1890-х роках, wikipedia.org

У Келечині народився хлопчик, назвали Августином

«Я уродився в селі Келечин. Келечин – моя родина. Це село находиться близ під Бескидом у вишнім краю Марамороша. Село окружають високі гори з густими лісами. Через село тече невелика річка, при котрій проходить дорога… В селі є около ста хат. Хати построєні із смерекових дерев і покриті по більшій часті соломою. Но суть і побивані хижі. В середині села єсть красна мурована церков, а недалеко од неї фара, де биває духовний отець, моя солодка мати, там я родився, там одержав першу науку. За то я все мило і благодарно згадую сесе святоє для мене місце, цілоє родноє село, всіх жителів його», – так у нарисі «Моя родина», надрукованому в Ужгороді у 1923 році, згадував про свою малу Батьківщину Августин Волошин.

Його дід Іван першим з роду став священником у селі Великі Лучки. Батько Іван пішов тим самим шляхом і був висвячений 1867 року. Перед цим одружився з Емілією Зомборі, а невдовзі переїхав до верховинського села, що в долині річки Репинки за 18 км від Волового (нині селище Міжгір’я). У сім’ї крім хлопчика, що народився у 1874 році, і якого назвали Августином, зростали ще три доньки – Ольга, Олена та Елеонора.

Коли у Келечині Августин закінчив сільську школу, батько повіз сина до Ужгородської гімназії. Щоправда, прийняли туди юного верховинця через рік, коли той підучив державну мову (на той час угорську). Починаючи з 1883 року, впродовж дев’яти років пробігало його гімназійне життя. Відтак у 1892–1893 роках він вивчав богослов’я в Ужгородському теологічному ліцеї.

Читайте також: Як проводилась кацапізація Донбасу на початку XX ст.

Звідси Волошина, як здібного учня, та завдяки рекомендаціям єпископа Юліана Фірцака, провели на теологічний факультет Пазманського університету в Будапешті. Та вже через рік студент повернувся до Ужгорода за станом здоров’я і завершив навчання у богословській семінарії.

Тут, у єпархіальній бібліотеці, юний Августин читав праці Яна Коменського, Мішеля Монтеня, Йозефа Фіхте, Жан-Жака Руссо, Георга Спенсера, Фрідріха Гегеля, Фрідріха Гербарта та інших знаних письменників-філософів. Його навчання в Ужгородському теологічному ліцеї закінчилося 1896 року. Через рік Волошин отримав диплом учителя для початкових шкіл з мовами навчання угорською і руською (українською) та у 1900 році – диплом учителя для горожанських шкіл. Далі працював викладачем, а згодом директором учительської семінарії в Ужгороді.

Августин Волошин з дружиною Іриною (сидять у центрі), монахинями та дітьми біля сиротинця

Одразу ж після завершення навчання, 24 листопада 1896 року, Августин Волошин одружився з донькою гімназійного професора Іриною Петрик. Ця жінка стала йому вірною супутницею життя. Ірина Петрик народилася 1878 року в Ужгороді.

Хоча не вважала себе професійним педагогом, вона зробила свій внесок у розвиток освіти краю. У 1909 році Ірина разом із сестрою Волошина Ольгою відкрила «Маріанську конгрегацію греко-католицьких дівчат». Школа виконувала благородну місію: навчити читати-писати, ручних праць, катехизму, церковних співів, варити, пекти, основ гігієни в хаті для немовлят і хворих. Її заслугою було і те, що в 1921 році Петрик виступила ініціаторкою створення «Жіночого Союзу», який у міжвоєнний період провів цілий ряд просвітницьких і політичних заходів у краї.

Бог не дав подружжю Волошиних дітей, тож вони взяли на свої плечі утримання приватного сиротинця. Для цієї мети передали свій приватний будинок у 1933 році. Так Ірина вписала своє ім’я до благодійників карпатського краю.

Також була ініціаторкою створення «Народної кухні Жіночого Союзу», яка протягом 1932–1933 років організувала понад 300 тисяч безкоштовних обідів для дітей бідняків. Августин Штефан, учень і близький сподвижник Августина Волошина, з теплотою згадував про Ірину Петрик: «Ця середнього росту, повної кругловатої постаті, каштанового волосся і бурих очей, лагідної і скромної вдачі, добра і ощадна господиня була гостинна і толерантна…».

Померла жінка передчасно 13 березня 1936 року від злоякісної пухлини вуха. На панахиду прийшло дуже багато людей. У зв’язку з втратою дружини Августин Волошин отримав численні співчуття від багатьох діячів краю і республіки, зокрема від президента Чехословаччини Томаша Масарика.

Читайте також: Закарпатці у боях з нацистами у Другій світовій та з рашистами у нинішній Визвольній війні України

Отець Августин Волошин у 1940-х роках, tsdaea.archives.gov.ua

Викладач у рясі духівника

Та все це було пізніше. А поки 22 березня 1897 року Августин Волошин висвятився і став капеланом Преображенської церкви в Ужгороді. Цей храм, де Волошин служив три роки, відвідувала приблизно третина ужгородських греко-католиків.

Доктор історичних наук Сергій Федака у книжці «Отець Августин Волошин» пише: «Початок пастирського служіння Августина Волошина припав на період коли розгорнулася запекла боротьба греко-католицького пароха в Будапешті Еміла Меллеша за переведення богослужіння на угорську мову.

Проурядова газета «Пешти Гирлоп» писала 16 березня 1897 року: «Народ ми спочатку приборкаємо, а потім шляхом мирної культури мадяризуємо. Треба весь край засипати мадярськими книгами». З 1 листопада 1897 року Волошин почав паралельно з церковною службою викладати в Ужгородській учительській семінарії.

У 1900–1917 роках він був професором, а у 1917–1938 роках – директором семінарії. Спочатку він щодня мав дві години викладів з педагогіки. А загалом за весь час праці у семінарії він викладав фізику, математику, граматику, стилістику, педагогіку, дидактику, логіку, психологію, методику тощо».

Августин Волошин у 1920-х роках, localhistory.org.ua

Українські дослідники, професори Микола Вегеш та Степан Віднянський у книзі «Августин Волошин – батько карпатоукраїнського народу» зауважують, що «Августин Волошин як греко-католицький священик усіма доступними йому засобами і як міг у тих складних історичних умовах відстоював права і свободи автохтонного слов’янського населення Закарпаття та інтереси своєї народної церкви, боронив традиційний обряд, відігравав важливу роль в акціях збереження церковнослов’янської мови в богослужінні й кирилиці в друкуванні книжок».

Пастир-викладач був одним із найплідніших закарпатських авторів. У різний час співпрацював з виданнями і редагував щорічні місяцеслови – календарі: «Благовісник», «Наука», «Свобода», «Нова свобода». Став одним із засновників та акціонерів видавництва «Уніо», з друкарнею і книгарнею. Зарекомендував себе як видатний педагог, активний просвітянин, видавець книг, газет і журналів, чудовий господарник.

Отець Августин Волошин відправляє літургію. Прага, 1940-ві роки, 1939.in.ua

Для розвитку освіти в краї Августин Волошин зробив чимало. Свідчення цьому є ряд підручників, які під його авторством побачили світ і за ними вчилося ціле покоління дітей. Загалом він був автором 42 книг, серед яких: «Методическая грамматика карпаторусского язика для народних шкіл» (1899 рік), «Коротка руська граматика» (1899 рік), «Читанка для угро-русской молодежи» (1900 рік), «Граматика: вправи мішані мадярсько-руські» (1907 рік), «Наука о числах. І і ІІ клас народної школи» (1919 рік), «Исторія педагогики для учительних семинарій» (1923 рік) та інші.

Земляк Августина письменник Василь Ґренджа-Донський згадував: «Найбільшою заслугою о. Волошина є те, що в ті часи найбільшої мадяризації пише і видає книги, шкільні підручники і редагує майже єдину на той час газету «Наука»… Августин Волошин – найбільший наш муж наших нових часів, не зробив жодної кар’єри, хоч його широке знання, досвіди й здібності та великі заслуги просто предестингували його на найвищі достоїнства».

Читайте також: Охота на президента

Прем’єр міністр автономного уряду Карпатської України о. Августин Волошин під час присудження йому звання почесного доктора (honoris Causa) в Українському вільному університеті у Празі. 30 жовтня 1938 року, 1939.in

Уже з 1904 року отець Августин Волошин відстоював правомірність застосування терміна «українець» щодо земляків-закарпатців. Дослідники, які писали про його викладацьку й письменницьку діяльність, вказують, що духівник завжди відзначав самобутність української мови на Закарпатті.

На підтвердження цього Микола Вегеш та Степан Віднянський наводять його слова: «Борімся проти полонізмов, проти москалізмов або мадяризмов, но не борімся проти самого родного язика, котрий ні чим не винен в том, что не мог свободно на своей родной земли розвиватися».

Августин Волошин — президент Карпатської України, 1939 рік, Localhistory.org.ua

Окрім того, проблемою для українізації Підкарпатської Русі у 1930-х роках була і посилена чехізація. У книзі «Августин Волошин і утвердження літературної мови в Карпатській Україні» філолог, професор Павло Чучка писав:

«Нині без перебільшення можна твердити, що в утвердженні української літературної мови на Закарпатті, передусім у її викладанні, ніхто з уродженців краю не вніс стільки, як Волошин, аби вивести закарпатців із мертвецького язичія і привести їх до єдиних загальноукраїнських літературних норм у галузі лексики, граматики та фонетики. Нічиї підручники з мови, математики, фізики, педагогіки та інших дисциплін не сприяли входженню української наукової термінології так, як сприяли цьому численні посібники Волошина та видані ним газети і журнали».

Президент Карпатської України Августин Волошин (у центрі в окулярах) з Радою міністрів, 1939 рік

Закарпатська політика на геополітичних протягах

Окрім релігійної, просвітницької, літературної діяльності, не менше життєвих сил Августин Волошин віддав громадсько-політичній роботі. Під час геополітичних протягів, спричинених Першою світовою війною, велика політика зовсім несподівано увірвалася на Закарпаття. Самі ж закарпатці виявилися в цій справі геть недосвідченими. Рости й ставати політиками доводилося на ходу, проходячи через проби й навчання на власних помилках. Разом з іншими цей тернистий шлях торував і Августин Волошин.

Він був безпосередньо причетний до всіх важливих політичних акцій, що відбувалися в краї від розпаду Австро-Угорщини. Коли на Закарпатті у 1918 році виникли три політичні орієнтації місцевих діячів – на Угорщину, Україну і Чехословаччину, Волошин-політик здійснив складну внутрішню еволюцію.

Спершу, з тактичних міркувань, він стояв за автономію краю у складі Угорщини, далі цілком щиро прагнув злуки із соборною Україною, відтак мусив погодитися на єдиний шлях, який тоді реально окреслився для Закарпаття – у складі Чехословаччини під назвою Підкарпатська Русь. Саме з 1919 року отець Августин пов’язував свій прихід у велику політику, коли став організатором Християнсько-народної партії. Вона поєднувала соціальні гасла (захист інтересів українського селянства) із політичними — боротьбу за надання автономії Закарпатському краю.

Читайте також: Вторая мировая война в Закарпатье началась с Карпатской Украины

Августин Волошин (сидить зліва) серед професорсько викладацького складу Українського вільного університету у Празі, 1940 ві роки, 1939.in.ua

Значну роль відіграв Августин Волошин в економічному відродженні Закарпаття. Він розумів, що поступ саме в цій сфер – основа політичної незалежності і культурного розвитку краю. Багато зробив для створення кооперативів, став засновником і головою Крайового кооперативного союзу, Підкарпатського банку, асекураційного товариства «Бескид», фабрики дзвонів «Акорд» в Ужгороді, фабрики свічок «Геліос» у Горянах, фабрики сірників у Чинадієві тощо.

Вражає його активність упродовж міжвоєнного періоду Закарпаття. Великі заслуги Волошина у спорудженні в Ужгороді Народного дому товариства «Просвіта», заснуванні першого на Закарпатті українського професійного театру «Руський театр товариства «Просвіта», видавничій діяльності «Просвіти», організації читалень по всьому краю, проведенні просвітянських з’їздів, свят, зокрема для молоді. Не було такого просвітянського заходу чи події, на яких би з яскравою промовою не виступав Августин Волошин. Ніхто інший тоді не був настільки популярним і не мав такого колосального впливу на всі верстви закарпатських українців.

Виступ Августина Волошина у Хусті, 1939 рік

Як представник політичної сили Волошин обирався до складу чехословацького парламенту. Пропагуючи цінності організованої ним партії, у 1938 році говорив: «Наша програма ясна і чітка. Нікому не хочемо робити кривди, хочемо, щоб у нашій країні запанувала правда, право й справедливість! Хочемо, щоб перестала біологічна політика нищення всього, що є українське».

Пік політичної кар’єри Августина Волошина припав на 1938–1939 роки. Після «Мюнхенської змови» Чехословаччина увійшла в період тяжкої політичної кризи й зрештою була змушена погодитися на створення автономного уряду Підкарпатської Русі.

Спочатку його очолював мадярофіл Андрій Бродій, а Волошин входив до складу уряду на правах державного секретаря. Невдовзі чеська влада заарештувала Бродія за звинуваченням у проугорських симпатіях. Так новим прем’єр-міністром краю став Августин Волошин, який сформував уряд виключно з прихильників українського руху.

Мітинг у Хусті, з нагоди обрання парламенту (вперше) для автономної Карпатської України, 1939 рік

Про свій політичний курс він одразу заявив: «Ми віримо, що великий 50 мільйоновий український народ підійме й надалі своє велике слово і не допустить, щоб наші віковічні вороги накладали на нас пута, знов садили нас в тюрми». У жовтні 1938-го року було проголошено автономію Карпатської України зі столицею в Ужгороді, де постав свій уряд.

Для захисту краю в Хусті була створена Організація народної оборони «Карпатська Січ». У ніч на 14 березня 1939 року на Карпатську Україну напала Угорщина. 15 березня 1939-го Чехословаччина припинила своє існування: Богемію та Моравію захопили німецькі війська, а Словаччина проголосила незалежність, яку визнав Третій Рейх. Чехи вивели свої війська з Карпатської України до Словаччини та Румунії.

Президент Волошин виходить з Державного Будинку у Хусті, 1939 рік. Фото Каленика Лисюка, uvan.org

Остання літургія в Карпатах

Діючи в надзвичайно складних умовах, під час нестабільної політичної й економічної ситуації, окупації Угорщиною частини Закарпаття, Волошин зумів заслужити повагу та навіть любов значної частини населення. Десятки іноземних журналістів, які тоді відвідали Закарпаття, писали, що політик – людина на своєму місці, а український народ виявив для нього таку любов і приязнь, що назвав його «батьком народу». 

Священники Августин Волошин і Анастасій Ключик у Празі, 1940 ві роки, Osbm.in.ua

15 березня 1939 року в Хусті було проголошено незалежність Карпатської України. Під час першого засідання Сойму у спортзалі гімназії Августина Волошина обрали президентом новопосталої держави. Державною мовою Карпатської України проголосили українську, державним прапором – синьо-жовтий, а державним гербом – сполучення крайового герба з національним. Державний гімн – «Ще не вмерла Україна».

Однак загальний наступ угорських військ, розпочатий з дозволу Гітлера, незважаючи на героїчний збройний опір нечисленних загонів Карпатської Січі, поклав край нетривалому існуванню незалежної Української держави на Закарпатті. Наступ на «одноденну державу», як метафорично назвав Карпатську Україну англійський репортер Майкл Вінч, завершився 18 березня її повною окупацією і приєднанням до Угорщини.

Читайте також: “Карпатські Крути”. Як закарпатці боронилися від угорської агресії в 1939 році

Президент о. Агустин Волошин, члени уряду та Вікентій Шандор, Прага, квітень, 1939, 1939.in.ua

Опівночі з 15 на 16 березня отець Волошин востаннє помолився в каплиці своєї оселі в Хусті. Уранці автомобілем він рушив на Рахівщину, до селища Великий Бичків. Тут, як священник, відправив недільну літургію. Відтак, на вимоги супроводжуваних, перетнув прикордонний пост на ріці Тиса і виїхав до Румунії.

Після нетривалих поневірянь європейськими країнами й прохань до німецької влади вступитися за карпатських січовиків, у травні 1939 року Августин Волошин опинився в Празі. Чеська столиця до 1945 року залишалася одним із найбільших і найактивніших осередків української еміграції в Європі. Протягом Другої світової війни він відійшов від активної політичної діяльності, знову поринувши в педагогічну.

Тут Волошин викладав в Українському вільному університеті, плідно займався літературною діяльністю, укладав підручники, приділяв увагу залученню українських дітей у школи, гімназії. В університеті науковець пройшов творчий шлях від професора педагогіки й декана філософського факультету до ректора.

У 1944 році склав «Мій заповіт (тестамент)». А вже навесні 1945 року Августина Волошина затримала радянська військова контррозвідка «СМЕРШ». Перед тим планували спецоперацію, щоб убити українського впливового емігранта, та вирішено було взяти живим.

Зліва направо – кінопродюсер Р.Мишкович, президент «Дніпрофільм корпарації» К.Лисюк, голова Сойму КУ А.Штефан президент А.Волошин міністр Ю.Ревай, В.Комаринський, очільник відділу пропаганди, С.Довгаль, редактор

Три могили батька Волошина

Комуністичний режим Радянського Союзу не міг пробачити Августину Волошину його любов до українського народу, української національної ідеї, патріотизму до української державності і діяльність, спрямовану на здобуття державної незалежності Україною. Сьогодні ті звинувачення, які щодо громадянина Чехословацької республіки у 1945 році висунули у Головному управлінні контрозвідки «CМЕРШ» державної безпеки СРСР, виглядають цілковито абсурдними.

Незважаючи на те, що український політик ніколи не був громадянином Російської радянської федеративної соціалістичної республіки і ніколи не вчиняв жодних дій на її території, його притягнули до кримінальної відповідальності за ст. ст. 58–4 та 58–11 КК РРФСР. Дуже швидко його вивезли до Москви як «особливо небезпечного злочинця» та ізолювали в камері-одиночці Лефортовської в’язниці.

Августин Волошин

Допити у застінках комуністичної катівні Московії відобразились на слабкому здоров’ї і так уже немолодого, 71-річного, Августина Волошина. Приниження з фізичними тортурами і моральний тиск на священника, призвів до того, що вже влітку його перевезли до тюремної лікарні Бутирської в’язниці в тій же Москві.

Та жодна медична допомога вже не могла йому зарадити. Володимир Марчук із Житомирщини, співкамерник Волошина в Бутирській тюрмі, згадував: «До мене в камеру-одиначку помістили Августина Волошина…

Це був невисокий повний чоловік, років йому було за 70. Він мав хворий шлунок і не міг їсти. Свою їжу він віддавав мені. Кожного дня Волошин розповідав про життя Ісуса Христа, також про себе, як він їздив до Риму, до Праги. Я дізнався, що Волошин зустрічався з Ріббентропом, Бандерою, Мельником… З кожним днем Августин Іванович слабнув. Навіть сам уже не міг виходити на прогулянку. Ми брали його під руки і виводили гуляти… На все життя запам’ятав я цю добру і розумну людину…».

Сторінка з кримінальної справи Августина Волошина, архів СБУ

Як засвідчує акт медичного огляду, проведений черговим лікарем Бутирки, «Заарештований Волошин Августин Іванович, 1874 р. народження, перебуваючи в лікарні з 11. УІІ-45 р. з приводу декомпресійного пороку серця, запалення нирок, хронічного коліту 19. УІІ-45 р. о 15 год. 20 хв. помер від паралічу серця». Так 19 липня 1945 року Августин Волошин відійшов у засвіти – за офіційною версією, від паралічу серця.

У своєму тестаменті великий патріот України писав, аби його похорон був «скромним, без світських парад». Під час поховання просив роздавати людям образочки із розп’яттям та проханням помолитися за отця Августина Волошина. Просив поховати себе біля дружини в Ужгороді, а коли б «воєнні чи політичні обставини» не дозволили, то там, де відійде… Як і де поховали його – не відомо.

Найімовірніше, у колективній могилі, де ховали в’язнів Бутирки. Довгі роки доля президента Карпатської України була невідома, а ім’я замовчувалося. Поміж людей влада пустила чутку, нібито Волошин переховувався у Латинській Америці. Тільки у 1980-х роках на сторінках пропагандистських книжок було сказано про його смерть.

Символічна могила Августина Волошина в Ужгороді, zakarpattya.net.ua

Могили великого українського патріота немає – існують лише два кенотафи – символічні могили. Одна – на Ольшанському цвинтарі в Празі, інша – в Ужгороді, біля могили дружини (на території скансену). 2002 року Августину Волошину посмертно присвоєно звання Героя України. Пам’ять про видатного українця Закарпаття поступово повертається до нас, і для його вшанування повною мірою, залежить зробити значно більше, аніж зроблено дотепер.

Символічна могила Августина Волошина у Празі, Вікіпедія

—

Михайло Маркович, опубліковано у виданні  Varosh

Читайте також: