Якби не Україна – не було б Дня Перемоги

Версия для печати

Уперше за 77 років основним героєм Дня Перемоги буде не Росія, а Україна. Увага країн, котрі по-справжньому шанують ці травневі дати, буде звернена на українців. На націю, котра колись уже зазнала горя через навалу людиноненависницького режиму, а нині потерпає від цього знову. Тому що never – було ілюзією, а again – повторилося.

Росія перетворила Другу світову війну на центральний міф. Вона атакує ним чужу історичну пам'ять, чужу ідентичність, чужі кордони. Вона заборонила Україні мати власний погляд на історію і назвала “нацизмом” будь-які розбіжності зі своїми імперськими концептами. При тому росіяни намагаються применшити вклад інших націй у перемогу над нацистами. Як саме брешуть росіяни? У виданні "Локальна історія" розбирали по пунктах. 

Коли Росія почала приватизувати Другу світову?

Росія почала використовувати пам'ять про Другу світову війну як інструмент своєї агресії у 2005 році, після Помаранчевої революції. Путін вбачав у перемозі Віктора Ющенка руку Заходу. Кремль сприймав це як приниження і вирішив готувати реванш.

Москва почала шукати наративу, котрий міг би стримати проєвропейські устремління України. А також мав би нагадати Заходові, кому той має завдячувати порятунком від нацизму.

Читайте також: 9 мая глазами латыша?..

У листопаді 2004-го Європою прокотилася хвиля протестів проти втручання Москви в українські вибори із гаслом "Путін, руки геть від України". На фото акція у Відні, 28 листопада 2004 року. Фото: wikipedia.org

Із шухляди, де відлежувалася радянська спадщина, витягли старий міф про “Велику вітчизняну війну”. Напередодні помпезного святкування 60-річниці Перемоги російські політтехнологи вигадали масштабну піар-акцію – “Георгіївську стрічку”.

Через кілька років російська пропаганда перейшла в наступ. Бунтівна Україна продовжувала свій рух до НАТО та ЄС, отож виникла потреба “виключити” українців із переліку переможців і нівелювати їхній вклад у знищення нацизму.

16 грудня 2010 року під час прямої лінії з президентом РФ відданий соратник Путіна і великий адепт ідеї “можем павтаріть” Алєксандр Залдостанов поставив своєму босу заздалегідь заготовлене питання. Так почалася інформаційна спецоперація Кремля, котра мала інсталювати думку, що Росія могла б перемогти нацистську Німеччину і без українців.

Путін тоді розродився тирадою: “Якщо ми подивимося статистику часів Другої світової війни, то з’ясується, що найбільші втрати у “Великій вітчизняній війні” зазнала саме РСФСР – більше ніж 70% втрат. Це означає, що війна виграна – не хочу нікого ображати – але в основному за рахунок людських та індустріальних ресурсів РФ. Це історичний факт”. Путін також додав: “Ми все одно б перемогли, тому що ми – країна переможців”.

Тоді ще, звісно, ніхто не здогадувався про майбутні “звитяги” “країни переможців” у Бучі і Маріуполі…

В тему: Эпоха расстрелянных надежд. Трагедия большевистского вторжения глазами Николая Галагана

Як Росія вимірює “перемогу”?

У Росії підрахунок втрат у Другій світовій війні політизовано. По-перше, хронологічні рамки обмежуються періодом німецько-радянської війни – 1941–1945 роками. Натомість проміжок між 1939 і 1941 роками, коли Радянський Союз був спільником нацистської Німеччини, оминають мовчанкою.

По-друге, Росія дотримується підходу тоталітарних суспільств, коли не тільки життя, а й смерть людини належать державі. Монополія на правду належала партії. Оприлюднювати втрати Радянського Союзу у “Великій вітчизняній війні” належало до прерогативи генеральних секретарів КПРС. Фахове середовище мало коритися і оперувати вже озвученими даними й тезами.

За пів століття, від 1946 року до 1990-го, оцінка радянських втрат змінювалася чотири рази!

Першу цифру – 7 мільйонів загиблих – озвучив Сталін. Друга – 20 мільйонів – ввійшла у “науковий” обіг через Хрущова у 1961 році. Третя – “понад 20 мільйонів” – була озвучена Брежнєвим у його промові з нагоди 20-ліття Перемоги у 1965-му. Фінальне, чинне на сьогодні, число втрат – 27 мільйонів – пов’язане з Горбачовим.

Проблемою підрахунків була не лише загальна оцінка кількості загиблих, а й співвідношення між військовими і цивільними втратами. Переважання мирних жертв над бойовими є жахливою особливістю WWII.

Хрещатик у руїнах, вересень 1941 року. Більшовики застосували у центрі Києва тактику "спаленої землі" перед наступом нацистів. Фото: wikipedia.org

Звідки взяли 27 мільйонів жертв?

На початку 1990-х років експерти отримали можливість вільно працювати із даними. Обрахунки втрат, котрими донині активно послуговуються науковці, належать групі російських військових експертів на чолі з генерал-полковником Грігорієм Кривошеєвим.

Згідно з цими розрахунками, загальна кількість втрат СРСР у німецько-радянській війні 1941-1945 років склала 26,6 млн осіб. На фронтах загинуло 8,668 млн. військовиків. Зокрема, росіян – 5,756 млн, українців – 1,377 млн. Тобто 66,4% і 15,9% від загального числа мілітарних втрат СРСР. Якщо до російського мартирологу додати загиблих серед малих народів, котрі проживають на території Росії (карели, калмики, буряти, комі тощо), тоді й буде 70%, на котрі покликається Путін.

Основний підступ приховано у деталях – усе залежить від того, як рахувати.

Наприклад, у підрахунках Кривошеєва виразно постає колізія між вибіркою за етнічною ознакою або за територіальним принципом. Для Кривошеєва як представника радянської школи кореляція між національністю і територією була чимсь вторинним. Групі йшлося про загал – радянських людей. Серед яких основну частину, зрозуміло, складали росіяни як “державоутворюючий народ”. Та чи всі росіяни були громадянами РСФСР і призивалися із її території?

Візьмімо для прикладу радянський Казахстан. Згідно з переписом 1939 року, загальна кількість населення у КазРСР становила 6 млн 151 тис. громадян. Зокрема, 2 млн 459 тис. – росіяни і 2 млн 328 тис – казахи. Казахстан був єдиною радянською республікою, у котрій титульна національність становила меншість. Така демографія стала наслідком голоду 1932–1933 років, який забрав життя півтора мільйона корінних мешканців.

То як враховувати росіян, які були мобілізовані до лав Червоної армії у Казахській РСР – казахами чи росіянами? Питання радше риторичне. Однак, згідно з “національною” логікою підрахунків російських військових експертів, Казахстан зазнав у війні найменших військових втрат – 130 тисяч осіб.

Радянський Союз успадкував від Російської імперії так звані “національні окраїни” зі строкатим етнічним складом. Прикордонні території завжди були неоднорідними. На цих землях перетиналися і взаємодіяли різні народи та культури. “Малюючи” кордони республік, радянські керманичі залишали анклави. Росіяни як носії імперської влади посідали значне місце у кожній республіці союзу.

Перед війною українські землі – якщо виходити із сучасних кордонів України – були поділені між кількома державами: СРСР, Польщею, Румунією і Чехословаччиною.

В тему: Рецепт Симо Хайха. Как нужно противостоять агрессии Кремля

На яких фронтах були українці?

Для України війна почалася 15 березня 1939 року. Першим боєм стала битва на Красному полі. Тоді тисяча наших предків вступила в бій із угорцями, які були союзниками нацистської Німеччини. Українці боронили незалежність Карпатської України.

Вояки польського війська. Крайній справа Михайло Мамчур з с. Гримайлівка (тепер Тернопільська область), 1930-ті рр. Фото: особистий архів Марії Михальчук

1 вересня 1939 року 112 тисяч українців у складі Війська Польського стали до герцю з військами Вермахту. Тоді загинуло близько 8 тисяч воїнів, а 16 тисяч зазнали поранень.

При тім сотні тисяч українців воювали у лавах Червоної армії – брали участь у так званому “визвольному поході” проти Польщі, у захопленні Бессарабії та Північної Буковини, у Зимовій війні із Фінляндією 1939–1940 років.

Група Кривошеєва у дослідженні “Россия и СССР в войнах ХХ века: потери вооруженных сил. Статистическое исследование” намагалася порахували радянські втрати міжвоєнного періоду. Утім так і не змогла вийти за рамки радянської парадигми. Втрати за 1939–1941 років розглядаються окремо. Вкладена у Прокрустове ложе міфу “Великої вітчизняної” Друга світова війна для росіян обмежується діапазоном 1941–1945 років. Кремль не хоче згадувати перший період війни, у котрому СРСР виступав не жертвою, але агресором. А етнічний принцип підрахунку дозволив російським військовим експертам зменшили частку представників національних республік до 33,6%.

Та основне: вимірювати вклад кожної радянської республіки у війну кількістю загиблих солдат є абсолютно збоченою совєтською логікою. Хоча можна зрозуміти, чому така логіка припала до смаку колишньому кагебісту Путіну і когорті істориків, котрі обслуговують ідеологічні потреби Кремля.

В тему: Главные советские мифы о Великой Войне

Скільки насправді загинуло українців?

Згідно з підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи НАНУ, чисельність населення УРСР за час німецько-радянської війни зменшилася на 10,4 млн осіб – із 42,4 млн станом на 22 червня 1941 року до 32 мільйонів на 8 травня 1945-го.

Згідно з оцінкою українських істориків, у лавах Червоної армії воювало близько 7 мільйонів громадян України. Це становило приблизно 23% від загальної чисельності збройних сил СРСР.

Втрати серед цивільного населення склали 5,2 млн померлими: 3 млн було вбито, а 2,2 млн – це надлишкова смертність, пов’язана з труднощами воєнної доби.

Військові втрати – 3,3 млн загиблих: 2,8 млн – військовослужбовці і 0,5 млн – партизани та ополченці.

Як українці творили Перемогу?

До кінця літа 1941 року з території України до лав Червоної армії мобілізували 3,2 млн вояків. Українці становили 50% у складі військ так званого Південно-Західного фронту. У 1943-45 роках рекрутували ще 4,5 млн осіб. Із другого півріччя 1943 року українці становили 60-80% від солдатів у частинах Українських фронтів.

Українці допомагали і в тилу. Із України вглиб мирної території перемістили близько 3,5 млн громадян республіки, 550 промислових підприємств, 70 вузів, 40 театрів, десятки музеїв. Усі люди працювали у глибокому тилу на перемогу.

Тричі герой Радянського Союзу український льотчик-ас Іван Кожедуб. Фото: uk.wikipedia.org

Людський “ресурс”, про який говорив Путін, має якісний вимір.

За участь у німецько-радянський війні 2,5 мільйона українців було нагороджено орденами і медалями. Дві тисячі вояків удостоїлися звання «Героя СРСР» за виняткову мужність. Тричі героєм став льотчик-ас Іван Кожедуб, двічі героями – 32 воїна, в тому числі Олександр Молодчий, Дмитро Глінка, Павло Таран, Ммхайло Бондаренко, Олексій Мазуренко, Анатолій Недбайло, Василь Михлик, Федір Компанієць та інші.

Наприклад, у нагородному листі старшого сержанта Компанійця, учасника найбільшої в історії Арктики Петсамо-Кiркенеської наступальної операції, йшлося: “Командир відділення ст. сержант Компанієць на чолі відділення першим форсував у нічний час, незважаючи на найсильніший артилерійський мінометний кулеметний вогонь супротивника водний рубіж – затоку Бек-фіорд… Вдало маневруючи, використовував опори підірваного мосту, швидко подолав водяний рубіж. Вискочив на берег противника і своїм вогнем забезпечив переправу батальйону на амфібіях. Знищуючи вогнем дрібні групи супротивника, швидко просувався вперед і першим зі своїм відділенням вступив у м. Кіркенес”.

Серед вищого керівництва Червоної армії було багато українців: Григорій Кулик, Семен Тимошенко, Іван Черняхівський, Андрій Гречко, Андрій Єрьоменко, Кирило Москаленко, Пилип Жмаченко, Родіон Малиновський. Ці генерали керували успішними наступальними операціями на фронтах.

Україна стала ареною кровопролитних боїв із перших днів вторгнення нацистів. Саме на українській території відбулися перші великі бої східного фронту – Волинська танкова битва, операції з оборони Києва, Одеси, Севастополя. Українська земля прийняла драму двох великих оточень – Київського (найбільшого в історії) і Уманського.

 Кузьма Дерев'янко перед підписанням Акту про капітуляцію Японії, 2 вересня 1945 року. Фото: istpravda.com.ua

Із Україною пов’язані вирішальні битви радянсько-німецької війни. Тут було розгромлено 60% сухопутних нацистських військ. У 1943–1944 роках на українській території відбулося 12 наступальних і 2 оборонні операції.

Групу прапороносців, які підняли “Прапор Перемоги” над Рейхстагом, очолював українець лейтенант Олексій Берест. Одним із командувачів, хто приймав акт капітуляції Японії від імені СРСР, був генерал Кузьма Дерев’янко.

Очевидно, що Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка РСФСР не змогла би перемогти нацизм без людського, індустріального та територіального ресурсу України. Та чи варто Україні “мірятися” статистикою втрат у німецько-радянській війні?

Чи варто Україні дискутувати про Перемогу в російському стилі?

Українці воювали у Другій світовій війні не лише у Червоній армії, а й у радянських партизанських загонах, і в рядах УПА, і в загонах французького, югославського і словацького руху опору. Близько 50 тисяч українців були вояками канадської, американської, австралійської, британської армій.

Україна заплатила високу ціну за авантюру Сталіна. Радянський генералісімус разом із Гітлером є відповідальними за цю війну. Совєцкому Союзу все зійшло з рук: спрацював принцип “переможців не судять”. Москва ухилилася не лише від політичної, а й історичної відповідальності. Могила “Невідомого солдата” в Росії стала символом забуття. “Мертві душі” радянських солдат перетворилися на “символічний” ресурс російської історичної політики.

Світ має зрозуміти, що радянська армія не дорівнює поняттю російська армія. Україні треба вшановувати всіх своїх героїв поіменно, зокрема таких, як Федір Кампанієць, – які не просто перемогли, а й вижили. А Росія мала би усвідомити, що людський ресурс вимірюється життям, а не смертю.

В тему: Мифология «Великой Отечественной» войны«. Что происходило в середине 20-го века на самом деле

Втрати України у Другій світовій війні. Інфографіка Українського інституту національної пам'яті

Фото: uacrisis.org

Українці у Другій світовій війні. Інфографіка Українського інституту національної пам'яті

Фото: uacrisis.org

—

Яна Примаченко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України; , опубліковано у виданні Локальна історія

В тему:

• Россия. День Победы. Как унизить фронтовиков
• Блеф империи. Как рождались советские военные мифы
• Экономика Победы: решающий вклад Второго фронта
• Россия больна. Диагноз — Победобесие
• Красная армия: бандитизм и миф добровольчества