Як змінювався менталітет українців із часів незалежності?

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

24 серпня українці відсвяткують 32-ий День незалежності. За ці роки наша країна пройшла не одну кризу та майдан, а з 24 лютого 2022 року українці згуртувалися навколо ідеї України та українства, але так було не завжди.

Українці пройшли, як мінімум, кілька стадій перетворень від людини радянської до українців сучасних. Про ці зміни та перспективи розвитку українців у виданні The Page поговорили із Данилом Судином, доцентом соціології УКУ, науковцем, фахівцем із національної ідентичності.

Яким був типаж радянського українця

Україна вийшла з Радянського союзу, тому потрібно пам’ятати феномени, які вивчали ще за часів Перебудови українські соціологи – це людина радянська, а вона є дуже цікавим типажем:

  • не довіряє державі;

  • не довіряє нікому, крім рідних;

  • говорить речі, яких вимагає держава, «правильні речі»;

  • намагається все отримати через «блат»

  • не ідентифікує себе за націоналіність – космополітизм

За словами Данила, ключова ознака радянського суспільства – атомізованість, відособленість індивіда від всього суспільства. Люди не довіряли один одному. Соціолог наголошує, що таким чином особистість залишилася сам на сам з державною системою та відчувала себе безпомічною.

«Власне, тому Народний Рух України був такою загрозою для радянської влади, він мобілізував сотні тисяч людей, які об’єдналися та подолали цю недовіру», – пояснює тодішню ситуацію доцент кафедри соціології УКУ.

Читайте також: Головна мішень російської військової агресії та рашизму - українська ідентичність

Брати Клички приїхали до батьків 1998 рік. Фото: Getty Images

Брати Клички приїхали до батьків 1998 рік. Фото: Getty Images

Як змінювався менталітет українців з 2000 року

Данило Судин стверджує, що криза 1998-го року, яка майже призвела до дефолту країни, була великим ударом по суспільству. Місцями вона закріпила радянський стереотип: нам потрібна сильна держава, яка може навести порядок.

«Але хороші новини в тому, що ці тенденції дуже посилились у росії, але в Україні вони все ж таки не стали домінуючими. Далі ми мали й Помаранчеву революцію, й Революцію гідності. Почала відбуватись ключова зміна – відновлення суб’єктності людей, тобто віри в те, що ми можемо щось змінити. Також анонімізована довіра, тобто довіра до людей, яких ми особисто не знаємо почала покращуватись», – розповідає Данило про загальноукраїнський тренд, який продовжується і зараз.

За словами соціолога, друга велика зміна українців – це самоорганізація. Радянський союз пресував усі місцеві ініціативи, тому навіть створення ОСББ – участь людей в організації життя свого будинку, вона теж є дуже важлива. Тобто почалася організація від рівню газону перед будинком до великих організацій.

«Росіяни очікують подачок від держави, українці розуміють, що ні, треба самоорганізовуватися, бо держава – це добре, але насамперед це справа наших рук. Це дуже велика відмінність: у нас люди готові брати відповідальність на себе», – каже пан Данило.

Читайте також: Мирослава Барчук: Правда посередині – це брехня

Третя – повернення українців до ідентифікації себе саме як українців:

«На початку 90-их справді фіксувалась ситуацію, коли багато людей казали: нащо нам та національність, краще ковбаса по 2 рублі. Помаранчева революці, Революція гідності, вторгнення рф 2014 року мобілізували людей до українства. Ясно, що після таких подій відбувається легке спадання, але з 2004 року частка людей, що ідентифікують себе громадянами України вже не падала нижче 50%»

Воєнні збори як риса нового українця після 24 лютого

Зараз же ми бачимо, як анонімізована довіра українців сягає найвищого рівня за всю історію:

«Варто пригадати всі ці збори на потреби армії, які оголошують в соцмережах. Якщо б на початку 90-х ви б побачили оголошення, що хтось невідомий збирає гроші. Ви б, швидше за все, нічого не робили, тому що, ну, хто це може бути? Тільки шахраї. Це дуже важливий знак», – зазначає доцент кафедри соціології УКУ.

Майдан Незалежності 19 лютого 2014 року – Революція гідності. Фото: Getty Images

Майдан Незалежності 19 лютого 2014 року – Революція гідності. Фото: Getty Images

Чи справді українці стали більш патріотичними

«Патріотизм можна розуміти по-різному. З одного боку, це українська ідентичність, тобто люди ідентифікують себе з Україною, українцями. З іншого боку, держава. Радянський союз виховав недовіру до держави, тобто держава – це щось таке, що існує незалежно від суспільства. Для західних людей це звучить дуже дико, тому що в них держава – це набір інституцій, які мають забезпечувати нормальне, максимально комфортне функціонування всього суспільства. От українці все більше починають сприймати Україну як свою державу».

За словами доцента, багато хто відзначає, що місцеве самоврядування, яке майже не перейшло на сторону ворога, зіграло важливу роль, показало свою відповідальність перед виборцями. Через це люди відчувають довіру до обраних ними чиновників.

Читайте також: Назріла необхідність змін міжнародного безпекового права

«Децентралізація показала: влада ось, влада – це ми»

«Вона знімає цей розрив між суспільством і державою, і люди все більше і більше залучаються, власне, до підтримки держави, відповідно і до того, щоб вона розвивалася, а не була фактично таким, як 90-ти казали, коритом, де люди, дорвавшись до влади, заробляють»

Чи може відбутися відкат української ідентичності

На думку Данила Судина, це неминуче, бо зараз ми маємо «інтенсивне переживання своєї ідентичності». Коли ми переможемо, війна закінчиться, це переживання стане менше актуальним. Вже не треба буде донати на дрони, на спорядження військовим, не треба буде перейматися куди йдуть які бюджети, все буде спокійніше.

«Зрозуміло, що частина людей зараз декорують свою українську ідентичність, тому що є такий феномен соціально схвалюваних відповідей. Але дуже багато людей сприймають українську ідентичність, як те, що для них тепер є дуже важливим. Після війни воно все одно залишиться важливим. Зменшення, спадання буде невеликим».

Читайте також: 10 помилок Заходу щодо України у 2014-2019 роках. Лекція екс-посла Канади Романа Ващука

Шана до українського воїна стане новою рисою українця

За останніми даними КМІС, 96% українців довіряють ЗСУ, а 64% українців мають принаймні одного близького родича або друга, який був поранений, 63% – мають принаймні одного близького родича або друга, який загинув.

Чи за таких умов Україна може повернутися до часів АТО, коли більшість суспільства просто не помічала українських військових, залежить не тільки від людей, але й від держави, від певних інституційних рішень підтримки ветеранів, інформаційних кампаній, які мають закріплювати їхній статус захисників і захисниць українського суспільства, вважає експерт.

«Очевидно, що суспільство демонструє високий рівень довіри, бо ЗСУ захищають Україну, захищають українське суспільство. Але далі буде питання ставлення до ветеранів. І тут ми бачимо, що в українському, зокрема в соцмережах, часто розгортаються дискусії, якою буде проблема адаптації ветеранів», – пояснює ситуацію Данило.

Буча 6 квітня 2022 року. Фото: Getty Images

Буча 6 квітня 2022 року. Фото: Getty Images

Але він додає, що за даними опитувань, з одного боку, українське суспільство демонструє і відчуває вдячність до ветеранів. З іншого – розуміє, що є певні проблеми, з якими вони стикнуться.

Читайте також: Дослідниця Німецького інституту міжнародних та безпекових студій: «Вже в 2014 році стало очевидним, що Росії не можна довіряти»

 «Інша проблемна радянська, і це ще імперська практика – сприймати армію як інститут покарання. Людина йде в армії не тому, що це почесно, тому що їх хочуть подалі забрати, ізолювати, така собі тюрма, тільки в формі армії. Можна пригадати Шевченка, його заслання, війни в Афгані, служба в 90-их, яка сприймалась як приниження», – каже соціолог.

Апофеозом цієї практики стало бажання критиків у соцмережах послати всіх негідних до армії, де вони мають «кров’ю змити свою провину». Звісно, це звучить образливо для тих чоловіків та жінок, які захищають України в Силах оборони.

«Є зачатки хороших тенденцій, але є і певні сигнали, які показують, що можуть бути знову ж таки завищені очікування до повоєнної ролі ветеранів в українському суспільстві».

Артур Гмиря, опубліковано у виданні The Page


Читайте також: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністерство оборони закликало громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях.

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]