Українська повстанська армія. Розвідча служба (1945–1955 рр.)

Версия для печати

 Після завершення Другої світової війни радянська влада мобілізувала величезні сили проти українського національного руху опору на Західній Україні. Кремль усвідомлював, що діяльність ОУН і УПА перешкоджає процесам утвердження комуністичної влади в Україні, негативно впливає на настрої в суспільстві, справляє невигідне для комуністичного режиму враження на світову громадськість.

Для придушення і розгрому підпілля кинули величезні сили. Підпілля зазнавало значних втрат, але не припиняло боротьбу. Український визвольний рух виявився добре організованим, ідеологічно загартованим і безкомпромісним у прагненні за будь-яку ціну зберегти свої сили для подальшої боротьби за незалежність України.

Читайте також: Українська повстанська армія. Розвідча служба (1943–1945 рр.)

Водночас учасники руху опору, які опинилися в доволі скрутному становищі, були змушені остаточно перейти від наступальної (повстанської) до оборонної (глибоко підпільної) тактики боротьби. Нова тактика полягала у конспіративних діях в умовах підпілля, переході до боротьби з використанням дрібних підрозділів. У цій схемі опору важливе місце, як і за часів Другої світової війни, відводилося розвідці і контррозвідці.

Організаційна побудова спецпідрозділів, як свідчать документи із архіву СЗР України та інші джерела, переважно здійснювалася за територіально-функціональним принципом. Структури розвідки входили до ланок націоналістичного руху: центральних керівних органів, територіальних осередків і збройних формувань УПА (до 1949 року).

Основними напрямками розвідувальної роботи СБ ОУН(б) на західноукраїнських землях (1945–1950 рр.) були такі:

• - збір відомостей про заходи радянської влади з метою організації акцій з їх зриву, а також забезпечення життєдіяльності підпілля;
• - здобуття інформації про організацію, сили і засоби, дії органів і військ органів внутрішніх справ та органів державної безпеки, інших радянських військових та воєнізованих формувань;
• - накопичення інформації про адміністративно-політичний устрій, військовий та економічний потенціал СРСР.

Головною передумовою ефективності розвідки було створення розгалуженої розвідувально-інформаційної мережі за територіальною та об’єктовою ознаками. Але наголос уже робився не на масовості, а на відданості, кваліфікованості та реальних розвідувальних можливостях інформаторів. У придбанні інформаторів акцентували увагу на особах, які мешкали легально і мали достатні розвідувальні можливості.

Читайте також: Українська повстанська армія. Із інтервʼю Степана Бандери 

Основні типами інформаторів були такі:

• - «принагідні», тобто особи, які випадково мали змогу спостерігати певні події або дізнаватися про щось важливе від учасників підпілля чи інших осіб (кущові та рядові члени ОУН, боївкарі);
• - «вишколені», тобто спеціально підготовлені особи чи підпільники, які отримували цілеспрямовані вказівки щодо збору інформації.

З урахуванням того, що головною базою руху опору була сільська місцевість, основу розвідувальної мережі становили інформатори в «кущах» (резиденти), які мали 2–3 помічники. Відповідно, кущові проводи були найнижчою ланкою організаційної мережі підпілля. Вище стояли районні, надрайонні, окружні, крайові проводи. Провід ОУН в Україні очолювали Роман Шухевич (до 5 березня 1950 року) та Василь Кук (до 23 травня 1954 року).

Роман Шухевич безпосередньо займався організацією розвідки на західноукраїнських землях, брав участь у складанні основоположних документів. Зокрема, ним була розроблена спеціальна інструкція щодо розвідки в умовах міста «Ігумен». Вона передбачала збір та узагальнення відомостей за такими рубриками:

• - загальна характеристика міста (кількість населення, його національний склад, наявність військових частин, промислових об’єктів, правоохоронних органів, промислових підприємств, стан шляхів сполучень);
• - ставлення населення до влади, національних меншин, міжнародних подій, ідей націоналістичного руху;
• - військові частини, їх озброєння, рівень підготовки, настрої вояків;
• - правоохоронні органи;
• - партійні та комсомольські органи;
• - стан промисловості, транспорту, соціальні умови життя робітників;
• - культура, побут, релігійна сфера;
• - становище окремих груп населення (жінок, молоді тощо).

Післявоєнне підпілля мало на озброєнні кілька провідних тактичних схем: «Дажбог» (дії у глибокому підпіллі малими групами, спрямовані на виживання ОУН та протидію радянській владі); «Олег» (виховання і підготовка до боротьби молодіжних кадрів як основного джерела поповнення руху опору); «Орлик» (поширення впливу ОУН на східні та південні області УРСР).

Читайте також: Розсекречені архіви. Структурна побудова Української повстанської армії

У 1950 році Службою безпеки ОУН було створено інформаційну службу. Передбачалося, що кожен референт СБ від районного включно повинен створити широку інформаційну мережу в населених пунктах, державних закладах, підприємствах, збирати дані про політичний, економічний стан, військовий потенціал, правоохоронні органи. Уся розвідувально-інформаційна діяльність у цей період спрямовувалася насамперед на забезпечення функціонування підпілля, у другу чергу – на виконання розвідувальних завдань, які надходили від керівних органів ОУН.

Водночас при УПА існувала Українська пресова служба. В інструкції стосовно діяльності цієї служби, яка зберігається в архіві СЗР України, зазначається: 

«Стихійною життєвою силою, що розворушила нарід до боротьби, двигуном, що пхнув її на нові рейки, є збройна українська сила, що нею являється сьогодні Українська Повстанська Армія. Кожний чин УПА, це, з одного боку, твердий і непохитний крок нації в майбутнє, а з другого – це величезне минуле українського народу. З уваги на це треба: 1) щоб про кожний чин УПА знали якнайширше маси українського і поневолених народів і щоб тим самим розмах і подвиги молодого українського війська підносили їх на дусі та скріплювали віру у власні сили. Це у великій мірі допоможе УПА сповнити своє завдання супроти майбутнього. Одночасно не можна жодним чином допустити до того, щоб події сьогоднішніх днів прогули безслідно, залишаючись у памʼяті тільки сучасників. Тому: 2) історію, яку творить сьогодні УПА за допомогою куль і багнетів, треба записувати, передавати майбутнім поколінням. Для них мусимо докладно всі дороги, якими ми йшли для осягнення великої мети, описати, мусимо залишити для них історичні джерела, з яких вони вивчали б і відтворювали б нашу величну добу, з яких вони черпали б силу і натхнення до своєї праці й боротьби, як ми її черпаємо із учинків наших попередників» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. Спр. 7088. – Т. 2. – Арк. 181).

Після загибелі Р. Шухевича УПА поступово втратила боєздатність. На межі 1952–1953 років підпілля розпалося на локальні проводи і групи. Як наслідок, і розвідувально-інформаційна робота суттєво звузилася.

Читайте також: Розсекречені архіви: Історія виникнення Української повстанської армії

Остаточне припинення організованого спротиву підпілля ОУН в Західній Україні в середині 1950-х років знаменувало водночас і завершення розвідувальної діяльності цієї організації в Україні. Надалі спеціальні підрозділи в повному обсязі функціонували переважно в межах закордонних українських емігрантських центрів.

—

Джерело: Служба зовнішньої розвідки України

В тему: 

• Ганьщина украинцев, предшествовавшая Новороссии
• Українізації ... України за радянських часів: скільки їх було?
• Не брат ты мне… Миф о трех «братских восточнославянских народах»
• После гибели Сечи. Украинское казацкое «государство» на турецких землях
• Границы раздора. Украинские земли, которые Россия не подарила Украине
• Тарас Шевченко проти Імперії. Правителі Росії боялися його пророцтв