Українські історики перед викликом деконструкції російського національного міфу

Версия для печати

 Деконструкція Росії як держави неможлива без деконструкції російського міфу. Цей міф є багатокомпонентним (до нього входить велика кількість різних дрібніших міфів) та досить стабільним (усталеним протягом багатьох століть і багатьма поколіннями), тому зламати його відразу буде вкрай складно.

о. Назар ЗАТОРСЬКИЙ, священник УГКЦ, єпископський делегат для українців у Швейцарії, кандидат історичних наук

Потужного удару по цьому міфу було завдано воєнною поразкою російської армії в Україні, приховати чи реінтерпретувати яку в добу інформаційних технологій навряд чи вдасться. Міфи про другу армію світу, про чудесну «аналоговнєтну» зброю, про росіян як завзятих вояків, про непереможність росіян та інші, пов’язані з російським військом, – усі ці міфи були успішно розпилені на атоми українськими захисниками та захисницями, розпилені, що надважливо для деконструкції великого національного міфу, насамперед в очах самих росіян. 

Читайте також: Як московські попи «приватизували» почаївських святих

Міф про особливу російську духовність і культуру деконструювали та продовжують деконструювати своїми звірствами самі росіяни. В очах цілого вільного світу та багатьох мислячих росіян (які й мали би бути головною цільовою авдиторією нашої деконструкції) це вже не "народ-богоносєц", а народ-монстр, ґвалтівник, садист і... викрадач унітазів та пральних машинок.

Величезний внесок у деконструкцію міфу про особливу місію та святість Російської православної церкви вніс і вносить патріарх Кіріл і вся ієрархія РПЦ: їхня риторика на підтримку війни сильно похитнула авторитет і позиції російського православ'я (в очах мислячих людей, звісно) в самій Росії та в цілому світі.

Проте національний міф ґрунтується не тільки й не стільки на теперішньому, скільки на минулому. На цьому, наприклад, побудував свій міф української нації Шевченко – на славному минулому. І це той фундамент, на якому досі тримається російський національний міф. Тобто для успішної деконструкції Росії як держави потрібна насамперед деконструкція російського міфу про славне російське минуле. Відтак нашим завданням, серед іншого, мало би бути зірвати маску з цього монстра та показати справжню його личину.

Читайте також: Чорний піар КДБ. Як радянські чекісти дискредитували організації які боролись з режимом

Продемонструю це на центральному аспекті сакральної історії Росії, деконструкція якого матиме далекосяжні наслідки. Мова йде про неканонічний статус московської Церкви, який тривав із 1448 року (обрання митрополита Йони замість канонічного митрополита Ісидора) і до проголошення Московського патріархату в 1589 р., тобто повних 140 років.

На жаль, у термінології наших істориків і досі використовується фіговий листочок, покликаний прикрити цей сором. Під фіговим листочком я маю на увазі цілком штучну конструкцію під назвою «Московська митрополія» та, відповідно, «митрополит Московський». Штучною та цілком хибною ця конструкція є тому, що ніхто й ніколи (навіть самі московити) не засновував і не проголошував такої церковної провінції чи інституції, як Московська митрополія.

Ще раз: Московської митрополії як окремої церковної провінції НІКОЛИ не існувало в природі! Відповідно, ніколи в природі не існувало й жодних митрополитів Московських. Всі вони (принаймні до Макарія включно, який помер 1563 р.) вважали себе митрополитами Київськими, і для цього є документальні свідчення.

Читайте також: 7 старовинних карт, на яких немає Росії

Тому слід нарешті зірвати цей фіговий листочок і називати речі своїми іменами: не «Московська митрополія», а «розкольницька провінція Київської митрополії» (можете запропонувати кращу назву), не «митрополит Московський», а «самозваний митрополит Київський». Це ще більше підкреслить, що канонічний митрополит Київський, визнаний і благословенний патріярхами Константинопольськими, резидував у нас.

Митрополит-самозванець Макарій вінчає на царство Івана Грозного (мініатюра Лицевого літописного зводу)

І насамкінець деякі богословсько-канонічні висновки, які випливають із підкреслення факту розколу. Як нам усі ці роки посилено нагадувала Російська православна церква та її філія в Україні УПЦ МП, «гріх розколу не змивається навіть кров’ю мучеництва», а «розкольницька Церква є безблагодатною». Виходячи з їхньої ж власної риторики, мусимо визнати, що жодних святих, які в період із 1448 по 1589 рр. належали до розкольницької провінції Київської митрополії, бути не могло.

Читайте також: Як московити стали росіянами. Історія містифікації тисячоліття

Тобто ані канонізовані очільники цієї розкольницької провінції, як-от самозванець Йона Московський чи самозванець Макарій Московський (який, на хвилиночку, вінчав на царство Івана Грозного, що як священнодіяння, відповідно, теж стає безблагодатним і недійсним, тож «царь нє настаящій», а такий же самозваний), ані жодні причислені до лику святих миряни, ченці та духовні особи того періоду святими бути не могли. Адже не можна осягнути святість без благодати, а благодати в розколі немає, це ми засвоїли.

Тому можна спокійно прибрати прикметник «святий» від Олександра Свірського, Макарія Калязінського, Михайла Клопського, Зосими Соловецького, Івана Устюзького та інших членів розкольницької структури, оскільки всі вони безблагодатні, а їхні «ікони», відповідно, мають таку саму духовну вартість, як і ікони Сталіна (про цінність художню й історичну мова не йде).

Аполлінарій Васнєцов «Московський застінок. Кінець XVI ст.»

Сподіваюся, колеги по історичному цеху підтримають пропозицію щодо демаскування митрополитів-самозванців і розкольницької провінції Києва та перестануть використовувати цілком хибний і наскрізь ідеологічний конструкт «Московська митрополія» та «митрополит Московський», єдиним завданням якого було і є замаскувати неканонічність цього утворення та його очільників. І долучаться також зі своїми внесками до деконструкції російського міфу.

Читайте також: Росія – недоімперія, яка недорозпалася

Знаю, що багато хто вже долучається, але хотілося б, аби наші зусилля були системними, усвідомленими й консолідованими і були таки науковим внеском, а не продуктом антиросійської пропаганди. Було б дуже добре, якби консолідація цих зусиль вилилася у науково-популярну, звільнену від міфів "Историю России" та "Историю русской Церкви" (чи "Историю Московии" та "Историю московской Церкви").

Словом, деконструкція російського міфу сама собою не відбудеться, потрібні цілеспрямовані зусилля в цьому напрямку. Українським історикам доведеться займатися для цього, серед іншого, системним вивченням і деміфологізацією історії Росії. Лише тоді наша деконструкція російського міфу буде успішною. І деконструкція російської імперії вслід за цим не забариться.

Митрополит-самозванець Йона Одноушев (літургійне шитво 16 ст.)

—

Назар Заторський,  опубліковано у виданні ZBRUC.eu

Читайте також: 

• Лікбез для любителів московитської церкви і Гундяєва. 10 фактів з історії Києво-Печерської лаври
• Мета календарної реформи в Україні – у єдності. Як перейде Україна, перейде і решта світу
• "Фашисты, рашисты, орки, мародеры". Как теперь называют российских военных
• “Кремль не розуміє, що напав не просто на Україну – він напав на Майдан. На людей Свободи”
• Боротьба за спадок Київської Русі: як кияни-“литвини” завдали розгромної поразки Московії
•  Як Росія колонізувала інші народи та чому вона це заперечує зараз
• Чому від московитів не варто вимагати щирого каяття
• Печаль російських дегенератів
•  Як українцям московити та комуністи стирали пам’ять?