Труп СРСР та ставка США на паршиву вівцю яка не спрацювала

|
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:

 Невизначеність США та країн Заходу щодо актуальних геополітичних викликів, нерішучість їх щодо остаточного вирішення «російського питання» нагадують позицію американської адміністрації під час розпаду СРСР. Приїзд Джорджа Буша-старшого до Києва в серпні 1991 року.

Його виступ перед Верховною Радою і спроби схилити Україну не залишати застійно-перебудовану радянську гавань. Проте Леонід Кравчук хотів увійти в історію, а не бути одним із російських губернаторів в Україні. Перебільшувати державницьких інтенцій Леоніда Макаровича та роль України в розпаді СРСР не варто, але зневажати теж, зазначає видання Zaxid.net.

Ширший погляд на ці події дає розуміння, що США не мали бачення процесу облаштування пострадянського світу. Через замкненість мислення на комфортній для себе картині світу не помічали чи не хотіли бачити зміни, що відбувалися. Врешті, зробили ставку на паршиву вівцю.

Тепер загрозою для вільного світу є Російська Федерація. Вона регулярно це демонструє. Чи вистачить демократіям рішучості цього разу? Вони візьмуть ініціативу і підтримуватимуть Україну, пропорційно/превентивно відповідаючи на злочини Російської Федерації? Або ж знову помилки минулого, хаос сьогодні і ще більші проблеми в майбутньому?

Читайте також: Велика перемога українського народу: як здобувалася незалежність

Подавитися трупом СРСР. Правонаступництво по-російськи

Розпад Радянського Союзу Владімір Путін вважає… Напевне, кожен чув слова російського тирана, виголошені під час звернення до Федеральних зборів у 2005 році. Не будемо тиражувати ці упередження хворої людини. Краще закцентуємо увагу на тому, кого росіяни й Путін вважають винними в розвалі «імперії зла». Окрім США та Міхаіла Горбачова, це, звичайно ж, Україна. Ніби саме небажання України залишатися в СРСР і проголошення незалежності 24 серпня 1991 року поховало надію на порятунок і трансформацію СРСР.

Таку позицію можна пояснити. Для росіян Україна завжди була вікном на Захід. Ворожий і ненависницький, але такий бажаний для радянської партноменклатури. Ще більше для нинішнього військово-політичного керівництва Російської Федерації. Від України, з її аграрним і військово-промисловим потенціалом, якісним людським ресурсом, на Росії добровільно не відмовляться. Без України в «оновленому» СРСР Росія була би величезним непорозумінням азійсько-мусульманського моря народів.

Тобто чимось схожим на сучасну Російську Федерацію, але ще більш жалюгідним і беззмістовним. Шмат бездоріжжя, відсталості, знецінення людського життя у всіх проявах. Без ідентичності, але з наміром переконати бурятів чи ічкерійців, що вони «рузкіє». Тухлий вінегрет, освячений самопроголошеними «рясистами» (привіт 1448 рік).

Проте повернімося до головного. Звинувачуючи всіх у «смерті» СРСР, політичного трупа, який і так розкладався, Путін не згадує росіян. Дивно. «Могутній» народ із безмежними болотами, у яких застрягли війська не одного талановитого полководця. «Велика» культура, від якої несе «водочно»-імперіалістичним і хворобливим духом. «Непереможні» спортсмени, яких регулярно ловлять на вживанні допінгу. Ще й «славетні» фільми і пісні, що, ледь не на 100%, мають попередник-відповідник у культурі західних країн. Така потуга не могла сидіти перед телевізором і спостерігати за розпадом СРСР. Тому росіяни теж валили «комуністичного» Франкенштайна.

Читайте також: Крах недоімперії

Баріс Єльцин, перший президент Російської Федерації, був і головним танкістом своєї країни. Надто вже багато подій у його політичній біографії пов’язані із цією машиною смерті. З танків він розстрілював російський парламент у жовтні 1993 року, що стало елементом поховання демократії в Росії в зародку. Може, й однією з передумов, що уможливила Путіна в сучасному вигляді – парламент тоді програв і повноваження президента розширили. Якщо тему розвивати, то під «п’яний» танк Єльцин ледь не потрапив під час одного з парадів. Зрештою, на танк він виліз у серпні 1991 року, щоб відстояти право Росії на незалежність.

18-19 серпня 1991 року в СРСР спробували усунути Міхаіла Горбачова. «Правильним» «комуністам» не подобалися реформи. Вони хотіли ходити в мавзолей, нюхати вічно «молодого» Леніна, спостерігати за розкладанням на засіданнях партії тіл Брежнєва, Андропова і Черненка. Заплямована фізіо… репутація Горбачова їм заважала.

Його закрили на дачі й оголосили про позбавлення Міхаіла Сєргєєвіча влади. Повноваження перебрав віцепрезидент СРСР Гєннадій Янаєв. Тоді на сцену, тобто танк, вийшов Єльцин. Він оголосив, що путчисти ганьблять СРСР, «комітет», який перебрав владу, незаконний і закликав військо не підтримувати «переворот», оголосив «забастовку». Це була перемога Росії над союзним центром, а в чомусь – цвях у домовину СРСР.

Сам Єльцин – типовий радянський політик, член ЦК КПРС (1981-1990). Він підтримував Горбачова й реформи, але між політиками виник конфлікт. Єльцин перестав позиціонувати себе як радянський діяч і дедалі більше підкреслював, що є російським політиком. Декларацію про державний суверенітет Росії проголосили раніше (12.06.90), ніж аналогічний документ в Україні (16.07.90). На час путчу проти Горбачова Єльцин очолював парламент РРСФР і закликав брати стільки суверенітету, скільки буде змоги проковтнути. За цим проглядався чіткий курс та амбіції.

Якщо перевороту Горбачов ще міг зарадити, то впливу на відцентрові процеси в республіках не мав. Єльцин перебирав контроль над армією й силовиками в РСФРР, позбувався людей Горбачова, призупинив діяльність Комуністичної партії в Росії. Горбачов був змушений піти у відставку і в другій половині серпня 1991 року стало очевидно, що нова версія СРСР буде ще більше орієнтована на Росію і зневажатиме інші республіки.

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: «…І майбутнім поколінням передасте своє ім’я, оповите безсмертною славою»

Осідлати політичного коня довелося Леоніду Кравчуку. Мистецтво «ходіння між краплин» допомогло йому парирувати Бушу і допомогти Україні стати незалежною. Наш шлях у 1989-1991 роках не був надто принциповим і героїчним. Радше виваженим, але ця стратегія привела до незалежності. «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 року….».

Президент Джордж Буш-старший виступає у Верховній Раді України. 1 серпня 1991 року

Президент Джордж Буш-старший виступає у Верховній Раді України. 1 серпня 1991 року

В Акті проголошення незалежності України апелювали до перевороту на чолі з Янаєвим. Проте можна припустити, що причиною проголошення незалежності України насправді став переворот, реалізований Єльциним. Переворот 19 серпня на 24 серпня 1991 року вже не становив загрози. Перебирання влади Єльциним і зростання його політичних амбіцій лише набирало обертів. Орієнтований на Росію новий СРСР не був привабливим політичним проєктом для наших еліт того часу.

Криваві танці нікчеми на могилі імперії

Так званий президент Російської Федерації Владімір Путін, який сам надав собі президентські повноваження і нічим не обґрунтоване право коментувати історичні події, часто звинувачує Україну в остаточній поразці й падінні Радянського Союзу.

Проте навіть поверховий огляд подій 1989-1991 років показує, що ліберально-демократичні чи національно свідомі сили в УРСР не мали достатньо впливу для реалізації цього сценарію, а політичні еліти мали вичікувальну позицію. Дії ж очільників РРСФР були амбітними й агресивними. Це помилковий підхід, але якщо звинувачувати когось у розвалі СРСР, то про роль росіян також потрібно казати.

Закономірно, що вчорашні комуністичні еліти УРСР, які вели би діалог про перебування в складі СРСР старого зразка, вважали неприйнятним новий політичний проєкт зі ширшими повноваженнями Москви. У Києві боялися, що після 1991 року Москва спробує будувати СРСР, який на початку ХХ століття, у момент створення цієї держави, забракував ідеолог комунізму й один із творців Радянського Союзу Владімір Ленін. Скориставшись загальною невизначеністю, Київ пішов від Росії – не від СРСР. Тому про вагому роль України варто казати, але не так у поваленні старого СРСР, як у блокуванні будівництва нового СРСР.

Читайте також: 107 років тому Ленін постановив вважати Українську Центральну Раду у стані війни з Росією

Зараз новий тест. Ми змушені блокувати російський імперіалізм і путінський кретинізм у вигляді хворобливих марень за «бальшою страной». Повномасштабну фазу російської агресії проти України, яка розпочалась 24 лютого 2022 року, супроводжували розмови про намір Путіна відродити СРСР. Нібито він планував свої злочини в Україна до річниці створення Радянського Союзу (30.12.1922).

Нібито агресію проти України він сприймав як свою останню спробу зробити щось велике і переписати історію, вписати своє ім’я в історію. СРСР він не відбудує, але стільки горя і смертей через комплекси одного «довбо…оба». Проте боротьба триває. На відміну від серпня 1991 року, коли вибір був – куди і як іти, зараз у нас шлях один.

Євген Гулюк, опубліковано у виданні  

Zaxid.net

 


Читайте також: 


Читайте «Аргумент» в Facebook и Twitter

Если вы заметили ошибку, выделите ее мышкой и нажмите Ctrl+Enter.

Система Orphus

Підписка на канал

Важливо

ЯК ВЕСТИ ПАРТИЗАНСЬКУ ВІЙНУ НА ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Міністерство оборони закликало громадян вести партизанську боротьбу і спалювати тилові колони забезпечення з продовольством і боєприпасами на тимчасово окупованих російськими військами територіях.

Як вести партизанську війну на тимчасово окупованих територіях

© 2011 «АРГУМЕНТ»
Републікація матеріалів: для інтернет-видань обов'язковим є пряме гіперпосилання, для друкованих видань – за запитом через електронну пошту.Посилання або гіперпосилання повинні бути розташовані при використанні тексту - на початку використовуваної інформації, при використанні графічної інформації - безпосередньо під об'єктом запозичення.. При републікації в електронних виданнях у кожному разі використання вставляти гіперпосилання на головну сторінку сайту argumentua.com та на сторінку розміщення відповідного матеріалу. За будь-якого використання матеріалів не допускається зміна оригінального тексту. Скорочення або перекомпонування частин матеріалу допускається, але тільки в тій мірі, якою це не призводить до спотворення його сенсу.
Редакція не несе відповідальності за достовірність рекламних оголошень, розміщених на сайті, а також за вміст веб-сайтів, на які дано гіперпосилання. 
Контакт:  [email protected]