«Томос — це плювок у двоголового орла російського імперіалізму. Треба бути готовим до всього»

Версия для печати

Де зараз перебуває Україна щодо своїх цінностей та ідей і куди прямує? Вийшла з Єгипту, перейшла Червоне море й іде до землі обітованої. Або вирвалася з концтабору і біжить геть. Вам холодно, голодно, страшно, вас переслідують, можуть упіймати і вбити, але дороги назад нема, — говорить релігієзнавець Єлена Волкова.

— Надання Константинополем автокефалії Українській церкві наскільки значуще для православного світу?

— Будь-яка розмова про Україну відбувається на фоні тисяч трупів Донбасу. Люблю письменника Сергія Жадана, який каже: «Мені заважає лише те, що я вижив. А розмови з мерцями — об’єктивна даність».

Росія — монстр у військовому сенсі. Позаяк Україна не має сил вигнати росіян із Донбасу, звільнити Крим, то йде на символічні кроки. Наприклад, провадить до незалежності від Москви церкву. Томос — це захист і ствердження незалежності й України.

Єлена ВОЛКОВА, 60 років, культуролог, релігієзнавець, літературознавець. Народилася 5 квітня 1958 року в містечку Дєдовськ Московської області. Мати працювала інженером на ткацькій фабриці. Батько пройшов Другу світову війну, був перекладачем, літературознавцем, деканом філологічного факультету Московського державного університету. Сім’я по батькові — репресовані. Дід по матері був чекістом і теж репресований. Баба — українка. Закінчила романо-германську філологію та аспірантуру з журналістики в Московсь­кому державному університеті. Із 1981-го по 2011 рік викладала в цьому вузі. Професор кафедри порівняльного вивчення національних літератур і культур факультету іноземних мов, доктор культурології. Хрестилася з донькою 1988-го. У 1990-х викладала русистику в університетах США, досліджувала релігію та англійську літературу в британському Даремському університеті. 2004-го була лектором у шотландському Університеті Глазго. Із 2016-го — гостьовий лектор Українського католицького університету у Львові. Розлучена. Дочка 36-річна Марія — лікар-гематолог

— Що зміниться для інших церков?

— Підірвано фінансово-політичний моноліт Російської православної церкви. Якщо не вибито стілець із-під ніг. Помісні церкви в інших країнах Європи будуть почуватися після томоса для України незалежнішими. Це перемога європейського проекту в нашій частині Європи.

Після злочинів останніх років Росія слабне. Політичні вбивства, провокації, анексія Криму, війни у Грузії, на Донбасі, в Сирії, військові злочини і загрози по світу нарешті отримують відгук.

— Чим є Російська православна церква?

— Сталін заснував РПЦ 1943 року, і духовенство стало провідником його волі.

Правозахисник отець Гліб Якунін (1936–2014 роки. — Країна) на початку 1990-х отримав допуск до архівів КДБ. Він вважав, що у Сталіна була ідея замінити марксистсько-ленінську ідеологію в СРСР на православ’я. Тому перетворив РПЦ на відділ НКВС. Багато архієреїв були і є агентами. Навіть буквально — офіцерами-чекістами.

Радянська культура взяла багато з дореволюційної. Подивіться на хресну ходу з хоругвами й іконами та радянські демонстрації з прапорами і портретами лідерів СРСР. На мощі святих і мавзолей Леніна. Порівняйте обожнювання царя і Леніна-Сталіна. Навіть чекістські трійки, суди без суду, — пародія на Святу трійцю і Страшний суд. Усі радянські реінкарнації російського дореволюційного минулого страшніші за імперські оригінали. Бо базуються на насильстві замість християнського наповнення.

РПЦ після краху СРСР не зуміла дати собі раду. Звикла бути апендиксом держави, виконувати замовлення влади. Поборсалася кілька років на свободі й нічого кращого не придумала, як попроситися назад у лоно держави. Ще президент Борис Єльцин закликав інтелігенцію знайти російську ідею. Виявилося, вона під ногами — імперський націоналізм. І РПЦ тут придалася.

— Чому люди ідеалізують комуністичне минуле?

— Світ тепер стрімкий і невизначений. Хочеться ясності та стабільності. У радянський час усе виглядало чорно-білим. У такому світі простіше жити.

Подібно — у православній церкві. Тут — Бог, там — диявол. Тут — гріх, там — благо. Батюшка пояснить — що їсти, як одягатися, як до тата ставитись, а як до чоловіка. Люди не хочуть самі створювати своє життя, брати відповідальність, робити вибір.

З іншого боку, звіряча радянська спадщина — верховенство насильства та брехні — не усвідомлена. Ніхто не каявся, не було суду над виконавцями злочинів. У радянський час нас учили розділяти на своїх і чужих, зневажати іншого. Прищеплювали дух месіанства — наче ми надлюди, які творять ідеальне суспільство. Це страхітливий набір комплексів маніяка. Тепер у Росії це знову культивують. Тільки на націоналістичному ґрунті.

Коли чую наші новини, виникає образ — військові під конвоєм ведуть жертв на розстріл і питають: «Чому ви нас не любите?» Ми вас убиваємо, але це ви — погані, а не ми. Абсурд. Але такі дії Москви в Україні.

Україна пішла геть від імперії 1991 року. Фактично відділилася 2014-го. Та досі зберігався СРСР православних церков. З томосом Київ став на крок ближчий до повної незалежності.

— Чого варто очікувати від Москви після отримання томоса?

— Це плювок у двоголового орла російського імперіалізму. Від голів гідри — Путіна і глави РПЦ Кирила — можна очікувати найгіршого. Вони зазнали моральної поразки. Путін і Кирило — втілення витонченого зла, зрощеного у репресивних органах. Ми ніколи не здогадуємося, що їм спаде на думку наступного разу — труіти людей радіоактивним полонієм чи газом «Новачок», провадити анексію Криму, тортури полонених на окупованому Донбасі чи вбивства по Україні? Маєте бути в повній готовності.

— Опозиціонер Олексій Навальний назвав створення Православної церкви України «расколом русского мира». Російський ліберал закінчується там, де починається українське питання?

— Хороша формула. Ставлення до подій в Україні — лакмусовий папірець, на якому проявляється суть. Це друга річ, що відштовхнула мене від Навального. Перша — участь у націоналістичних російських маршах. Український націоналізм захищає свою країну від зовнішньої агресії, а російський — нападає на колишню колонію.

Навальний показав свою суть. Він у позитивному контексті вживає словосполучення «русский мир». Агов! Це ідеологія війни з тисячами жертв.

— У Росії є опозиціонери, які не мають імперських комплексів щодо України?

— Всередині мого невеликого кола знайомих багато проукраїнськи налаштованих. Вони із заздрістю чують, що їжджу викладати до Львова, мріють допомогти Україні, виходять на протестні акції на захист українських моряків, Олега Сенцова. Але навіть у цьому колі декому хочеться повчити українців, виправдати в чомусь дії Росії. Це легкий прояв імперського комплексу. Андрій Ілларіонов (радник президента Росії у 2000–2005 роках. Подав у відставку через незгоду взяти участь у «газовій війні» проти України. — Країна) каже, що українці неправильно будують економіку. Не розуміє: коли росіяни вбивають українців, йому краще помовчати.

— Звідки взялася ідеологія «русского мира»?

— Джерела можна виводити з XV століття, Московського царства. Корені — в Російській імперії. Це ідея «перетравлювання» народів. Хоч куди приїду до сусідів, усюди росіяни — кати і вбивці.

— Якого звучання набула ця ідея в сучасній Росії?

— Митрополит Петербурзький і Ладозький Іоанн (Іван Сничов, 1927–1995 роки. — Країна) видав багато книжок, найвідоміша — про самодержавство духу. Це радикальна політична теологія — «православний талібан».

Суть теорії — обожнювання Росії як «Святої Русі», що постала після «Радянської Русі». За нею, Росія має врятувати світ від єрети­ків і зрадників Бога, від світового зла. Сакралізація армії, наче «воїнства Божого» і «богообраного російського народу». Все це в єдності з правителем. Усі вони єдині з РПЦ — «єдиною правдивою церквою, решта давно продали Бога».

Цитата з книжки: «Свята Русь — місце, яке слід розуміти не вузько географічно, а духовно. Там змішується таїнство і людське спасіння». Це вам не овець пасти. Це заміна Христа Росією і її лідером. Путін — «спаситель світу».

— Коли ці ідеї стали державними?

— 1994 року в Московському державному університеті відкрили факультет іноземних мов і кафедру порівняльного літературо­знавства. Я саме приїхала зі США і хотіла займатися цим. Одразу не сподобалася назва курсу — «русский мир».

Коли націоналісти почали вбивати заробіт­чан неслов’янської зовнішності, прийшла до завідувача кафедри й кажу: «Пора закінчувати з „русским миром“. В академічному середовищі це звучить агресивно». «Ні, — каже. — Ідея набула всеросійського значення».

Згодом у стінах університету почали проводити «Конгресс русского мира». Потім нас забрали з лекцій і повели слухати главу РПЦ Кирила. Промова була агресивною щодо балтійських православних церков, із загарбницькими нотками. Вразила теза, що «Велика Русь» розпалася на псевдонезалежні держави.

Університет став розплідником «русского мира». Там проводили зустрічі з професором Олександром Дугіним (автор радикальної антизахідної ідеї «неоєвразійства». За нею, Росія і території, що були під її владою в імперський і радянський час, — окрема цивілізація. — Країна). На соціологічному факультеті виник його Центр консервативних досліджень. До 2005-го він у МДУ став неформальним авторитетом, на зразок кримінального. Ми працювали на різних факультетах, мали однаковий статус. Але коли я дала аспірантці тему «Неонацистські організації в Росії і їх зв’язок з міфологемами пропаганди Третього Рейху», то представник ученої ради заявив: це може не сподобатися професору Дугіну.

Cтало важко працювати. Зрештою, пішла з університету.

Люди зібралися біля самовара під час включення вогнів новорічної ялинки в контрольованому росіянами Донецьку, 21 грудня 2018 року. Фото REUTERS

— Чому ця маргінальна ідеологія стала панівною в Росії?

— Коли розпався Союз, росіяни заявили, що нарешті країна буде вільною, позбудеться тягаря багатонаціональності. Розвиватиметься як національна держава.

Дугін почув, куди вітер дме, і почав розвивати теорію «євразійства». У його колі взялися створювати міфологію — про «Святу Русь», «богатирів». Зрештою, ідея визріла до проекту «Новоросія».

У цій теорії оспівують фізичну та воєнну силу, підміняють поняття духовного мілітарним. Це варварська й тоталітарна ідеологія. Свято влади, насильства, знищення. Має глибокі корені в Радянському Союзі — влада задля насильства і навпаки.

Дві найбільші чуми ХХ століття — марксизм-ленінізм і нацизм. Поділ людей на класи і раси. У Росії об’єднали їх у потворного гібрида — «русский мир».

Росія використовує ярлики нацизму, щоб очорнити Україну, Грузію, країни Балтії. Глава МЗС Росії Сергій Лавров у недавньому інтерв’ю чотири рази вжив щодо України слова «нацисти» і «держава нацистів». Москва так виправдовує агресію, дегуманізує ворога. Нелюда легше вбивати. Сидить російський обиватель перед телевізором, чує це, згадує кіно про концтабори — і їде воювати на Донбас.

— Відхід Путіна вилікує російський націоналізм?

— Людині хочеться самоствердитися. Націо­налізм як відчуття переваги над іншими — чудово підходить. Твоє життя нікчемне, ти нічого не досягнув, бідний алкаш, зате вищий, бо — росіянин. За правління Путіна пробудили давні ниці інстинкти росіян. Відродили звіра в людині. На цьому тримається ідеологія путінізму — альфа-самець керує зграєю.

Я — абсолютний песиміст. Всередині Росії не бачу сил для нашого звільнення від цієї чуми. За аналогією з нацистською Німеччиною ситуацію зможе виправити тільки зовнішній контроль над Росією. Знесення путінізму за аналогом денацифікації. Але для цього немає передумов. Європа дрімає. Америка трохи просинається, але до пробудження далеко. Ніхто не бачить трагедії України, доки не гинуть їхні люди, як із рейсом MH-17 (пасажирський літак 2014-го збитий із російської зброї над Донецькою областю, загинули 298 осіб. — Країна).

У сучасному світі практично нічого не добитися війною, бо всі надто затяжні й витратні. Мають зміцнюватися інститути міжнародного суду. Провести трибунал над керівни­цтвом РФ, над путінізмом, його головними пропагандистами та ідеологами.

На початку грудня відбувся «Форум вільної Росії» у Вільнюсі. Там за зразком українського сайту «Миротворець» оголосили про проект «База». Це буде список росіян, яких мають люструвати, яким треба заборонити в’їзд на Захід, не відкривати рахунки в західних банках. У першу чергу це люди, які брали участь в агресії проти України, а також судді та чиновники, винні у внутрішніх репресіях. Хоча б такі речі можна робити.

— Де зараз перебуває Україна щодо своїх цінностей та ідей і куди прямує?

— Вийшла з Єгипту, перейшла Червоне море й іде до землі обітованої. Або вирвалася з концтабору і біжить геть. Вам холодно, голодно, страшно, вас переслідують, можуть упіймати і вбити, але дороги назад немає.

В Україні значно чистіша атмосфера, інші люди, очі. Коли виходжу в аеропорту Львова чи Києва, маю відчуття, що вибралася з темного лісу до людей.

Найсакральніше місце для мене — Майдан. За двома речами шкодую в Росії. По-перше, що не засуджені радянські злочини, Голодомор і репресії. Український ленінопад — моє щастя. По-друге, вражає готовність іти на смерть заради того, щоб покінчити з цим минулим. Коли приїжджаю на вулицю Інститутську в Києві, стаю на коліна.

—

Ігор Тимоць, опубліковано у журналі КРАЇНА

На цю тему:

• Война патриархатов. Как РПЦ потерпела крах в Украине
• Вадим Скуратівський: Чому не варто очікувати швидких змін в Україні
• Профессор Ярослав Грицак: Новая Украина будет, если поколение Независимости ее не покинет
• От режима Януковича — к режиму Порошенко
• Юрій Винничук: Про відчуття українськості і чому національна ідея спрацювала саме тепер