Священики ПЦУ у заручниках окупантів

Версия для печати

 Від початку війни, російські військові вдираються до українських церков, проводять незаконні обшуки, затримують священнослужителів, переважно Православної Церкви України. Російська федерація відома своєю практикою тиску на релігійні організації, що з тих чи інших причин не вписуються в ідеологічну картину «руського міра».

Секретна місія на острів Зміїний

25 лютого 2022 року судно Морської пошуково-рятувальної служби України «Сапфір» було направлене на острів Зміїний для надання допомоги українським військовим – вважалося, що вони загинули після обстрілу російських армійців. Разом з екіпажем на борту судна перебував священнослужитель Одеської єпархії ПЦУ протоієрей Василь Вирозуб. Наступного дня стало відомо, що 26 лютого рятувальне судно так і не допустили на острів, і воно перебуває під вартою російських військових. Серед них й Вирозуб, зазначає Медійна ініціатива за права людини.

Протоієрей Василь Вирозуб. Фото: УСИ

«Отримав телефонне повідомлення від протоієрея Василя Вирозуба про те, що судно, екіпаж та представники місії, під конвоєм направляються у невідомому напрямку, крім цього наголосив на тому, що на острові не було полеглих військовослужбовців, а екіпаж судна «Сапфір» фактично став заручниками», – у офіційному звернені написав єпископ Афанасій, керуючий Одеської єпархії Православної церкви України. 

Як згодом повідомили у Головному управлінні розвідки МО України, судно примусово транспортували у порт окупованого Севастополя. Зв’язку із капеланом немає досі.

«Це була дуже секретна місія. Про те, що чоловік був на судні, я не знала. Дізналась вже коли він подзвонив та повідомив, що потрапив у полон, його потрібно визволяти», – говорить дружина протоієрея Василя Вирозуба, Людмила. 

24 березня відбувся обмін полоненими, 19 українських цивільних моряків із рятувального судна «Сапфір» повернулися додому, але Василя Вирозуба серед них не було. «Я спілкуюся з представниками Червоного хреста, з урядовцями про обмін. Але поки жодного результату. Перемовини досі тривають», – повідомив МІПЛ єпископ Афанасій.

Практика затримань

Надалі практика затримань священнослужителів на нових тимчасово окупованих територіях продовжилась.

Так, 14 березня з власного будинку в окупованому Бердянську було викрадено Олега Ніколаєва, священика ПЦУ. Раніше, на своїй Facebook сторінці отець Олег опублікував скрін із погрозами, які надходили від ворога на його телефон. Як повідомляли місцеві віряни, будинок священика оточили озброєні люди, обшукали помешкання, а самого чоловіка арештували та повезли у невідомому напрямку. Того ж дня, його відпустили.

Олег Ніколаєв. Фото: Релігійна правда

16 березня інформаційно-просвітницький відділ УПЦ повідомив про викрадення священика Геннадія Батенка. У його дім у селі Томашівка, Фастівського району на Київщині увірвалися невідомі озброєні люди, які силоміць вивели чоловіка із будинку і повезли у невідомому напрямку.  А сімнадцятого березня єпископ Миколай Васильківський на своїй Facebook сторінці повідомив про те, що отець Геннадій уже повернувся до дому.

Генадій Батенко. Фото: Храм Собору архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних у Медгородці

19 березня з’явилося і повідомлення про затримання пастора церкви «Слово життя» у Мелітополі Дмитро Бодю. Зі свідчень очевидців, російські військові увірвалися до його будинку пастора дев’ятнадцятого березня, забрали мобільні телефони в усіх членів його сім’ї, обшукали будинок, а тоді вивели Дмитра на вулицю і направилися до церкви. Як повідомляє видання «Всеураїнський собор», з церкви російські солдати забрали статутні документи та всю оргтехніку, а самого пастора повезли у невідомому напрямку. Наступного дня до церкви повернулися військові забрали спальний мішок та Біблію Дмитра, а в церкві заборонили проводити богослужіння, благодійну діяльність та надавати гуманітарну допомогу. Відомо також, що Дмитро Бодю є громадянином США. За одинадцять днів після викрадення у мережі стали з’являтися повідомлення, що чоловіка відпустили.

Дмитро Бодя. Фото: Церква євангельських християн Благодать, youtube

30 березня у приміщення церкви Пресвятої Богородиці у Херсоні увірвалися невідомі, представившись «міліцією», провели обшук та забрали настоятеля Сергія Чудиновича у невідомому напрямку. Того ж дня священик повідомив на своїй сторінці у Facebook про те, що він повернувся. У відео, яке Сергій розмістив, чоловік повідомив: «Я в порядку, мене не побили. Вони дуже багато говорили. Про все розпитували. Про мирні питання, про церкву запитували, про наші соціальні богослужіння.  Потім ще багато разів перепитували. А потім, десь перед комендантською годиною мене відвезли, висадили і я прийшов пішки до церкви».

Сергій Чудинович. Фото з facebook

Вірогідні мотиви викрадення

Адвокат, юридичний експерт Регіонального центру з прав людини Микола Кіккас говорить, що мотиви затримання визначити важко.

«Зазвичай, мотив є тим елементом поведінки, який встановити дуже важко, оскільки йдеться про психічне ставлення особи до своїх дій. Тобто, це той елемент діяльності, який ми не бачимо візуально. Тому в кожному окремому випадку точні мотиви викрадення мають визначатись індивідуально з огляду на характер дій окупантів, покази самого потерпілого, тощо. Втім, згадуючи історію переслідування релігійних діячів на окупованих територіях Криму та Донбасу з 2014 року, можна окреслити і основні вірогідні мотиви викрадень в рамках повномасштабного вторгнення», – пояснює він.

Серед них Кікос називає:

– Примушування священика до співпраці з окупантами

Священнослужителі є авторитетними особами у своїх релігійних громадах. А якщо окрім пастирського служіння вони ведуть активну громадську чи волонтерську діяльність – можуть бути впливовими і у зовнішніх, нецерковних колах суспільства. Схиляючи священика до співпраці, окупанти мають на меті через нього доводити до населення потрібні їм тези, меседжі.

– Залякування з метою змусити мовчати  

Якщо окупанти розуміють, що схилити священика до активної співпраці з ними не вдасться, метою тиску (в тому числі й через викрадення) може бути примушування його мовчати і не налаштовувати паству на протидію окупації.

– Тиск на конфесії, діяльність яких є «небажаною» для окупаційної влади

Російська федерація відома своєю практикою тиску на релігійні організації, що з тих чи інших причин не вписуються в ідеологічну картину «руського міра». Така практика спостерігається як у самій росії, так і на окупованих нею територіях. Мова йде про системні переслідування Свідків Єгови, окремих протестантських конфесій, Православної Церкви України та деяких інших православних церков, що не входять до складу московського патріархату. Здійснюючи переслідування, російська влада намагається «зачистити» релігійний простір від нелояльних елементів, витіснивши їх або силою схиливши до співпраці. 

– Шантажування з метою отримання викупу або поповнення «обмінного фонду»

Не слід виключати і тривіальних корисливих мотивів, коли викрадення відбувається з метою подальшого вимагання викупу від родичів чи релігійної громади. Окрім того, викрадення також може відбуватись для подальшого обміну на військовополонених російських вояків. 

«Взяття в заручники цивільного населення окупованої території категорично заборонено ст. 3 Женевською конвенцію 1949 року про захист цивільного населення під час війни. Взяття заручників, викрадення та свавільне позбавлення волі заборонені також звичаєвими нормами МГП (норми 96, 98, 99). Порушення цих законів та звичаїв війни спричиняє відповідальність згідно ст. 438 Кримінального кодексу України. Окрім того, згідно Римського статуту такі діяння становлять собою воєнні злочини, а тому винні особи можуть бути притягнені до відповідальності Міжнародним кримінальним судом», – додає юридичний експерт Регіонального центру з прав людини Микола Кіккас.

При захопленні ворогом воєнних капеланів (приклад Василя Вирозуба) слід пам’ятати про наступне. Капелани можуть затримуватися лише з метою надання ними духовної підтримки військовополоненим зі складу збройних сил їхньої держави. Якщо такої мети немає, капелан має бути негайно звільнений.

«Перебуваючи під владою держави супротивника капелан хоч і не має статусу військовополоненого, але користується всіма правами і привілеями, передбаченими Женевською конвенцією 1949 р. про захист військовополонених», – пояснює юрист.

Марія Климик, опубліковано у виданні МІПЛ

Читайте також: 

• Мій досвід спілкування з російськими загарбниками в Бучі: коли маєте справу з росіянами не майте жодних ілюзій щодо меж їхньої людяності
• Як російські військові злочинці убили старосту села та мирних мешканців у Мотижині
• Як бреше російська православна церква
• Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)?
• Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України