Історія УПА … з молочного бідона

Версия для печати

Тепер історики мають можливість детальніше дослідити життєписи учасників та внутрішні документи підрозділів армії з двох Прикарпатських районів — Старосамбірського та Самбірського.

Вічна слава героям, що загинули у боротьбі за Українську самостійну соборну державу!

Хай живе вільне українське селянство в Українській самостійній соборній державі!

Хай живе великий український народ в боротьбі за своє визволення!

Хай живе Українська самостійна соборна держава!

Смерть зрадникам і запроданцям Сталіна! Смерть Сталіну і його кліці!

Українські повстанці

Так закінчуються повідомлення про долю підпільників у документах архіву УПА, який на початку листопада знайшли на Старосамбірщині місцеві мешканці та передали в музей «Тюрма на Лонцького» у Львові.

Тепер історики мають можливість детальніше дослідити життєписи учасників та внутрішні документи підрозділів армії з двох Прикарпатських районів — Старосамбірського та Самбірського. Але спершу з документами працюватимуть реставратори.

Згорток документів — а це декілька сотень штук — знайшли у лісі грибники. Директор музею «Тюрма на Лонцького» Руслан Забілий розповів Z, що архів був захований у землі та десятки років зберігався у молочному бідоні. Це, виявляється, був типовий спосіб переховування, і власне він дозволив документам українського повстанського руху дочекатися наших часів.

На цю тему: Правда из земли. 60 лет пролежали в тайнике документы Службы безопасности ОУН

«Архівів підпільників з цих районів нам ще не передавали. Особливо цінно для нас, що документи містять детальні біографії членів підпілля», — пояснює Руслан Забілий і додає, що документи належать Старосамбірському надрайонному проводу ОУН.

Серед знайдених документів багато звітів інформаційного характеру 1946–1949 років. Є детальні описи, як насаджували радянську систему, створювали колгоспи, описано депортації українців та створення винищувального батальйону. Окремий блок документів розповідає про вибори 1947 року та методи, якими послуговувалась радянська влада, — тиску, примусу, залякування і прямих погроз.

На цю тему: ВАСУ признал воинов ОУН и УПА участниками борьбы за независимость Украины

Документи наразі не відреставровані й працювати із ними, аби не знищити остаточно, ще не можна. Тож Z дозволили детально розглянути й прочитати лише одну сторінку. Ось її зміст:

Дня 20.ХІІ.1947 р. о год. 16-ій в будинку енкавидівської катівні районного місточка Добромиль, обл. Дрогобич, загинув геройською смертю кидаючися під час катування з поверху — селянин Кук Степан, ур. 1911 р. в селі Товарна, Добромильського району.

Селянин Кук — це найбідніший громадянин села Товарна, зістав арештований большевицькими опришками на донос їхнього агента. По триденних тортурах, щоб не стати зрадником свого народу, до чого його змушували кремлівські кати, кидається з поверху і гине смертю Героя.

У документах є імена, прізвища та біографії приблизно 200 членів підпілля. Так звані «біографічні репортажі» — це короткі життєписи повстанців, розповідь про їхню роботу в підпіллі та обставини загибелі зі зазначенням дати та місця. Такі довідки були поширенні серед ОУНівців, аби зберегти пам’ять про повстанців, але вберегти їхні родини у ті часи. Це спонукало повстанців створювати своєрідні часові капсули, які мали розповісти історію майбутнім поколінням. Вели такі документи та відповідали за їхнє збереження спеціальні референтури й організаційні проводи, які існували у системі українського підпілля.

На цю тему: Петро Мартынюк: Радянські партизани були ізвєргами. Часто грабували й ґвалтували жінок

Знайдений бідон, у якому колись сховали документи, за десятки років у землі частково прогнив. Приблизно третина документів у складному стані й потребують серйозної реставрації.

«Вціліти більшості документам допомогло те, що ґрунт не піщаний, а кам’янистий», — пояснює директор музею.

За минулі десять років, каже Руслан Забілий, більше 30 схожих архівів передали дослідникам з музею та Центру досліджень визвольного руху. Здебільшого їх знаходять навесні та восени. Знахідки доволі схожі одна на одну, адже щоби захистити документи та забезпечити їхнє збереження на десятиліття, підпільники зазвичай використовували молочні бідони — вони були доступні та добре підходили для таких цілей.

Найбільше архівів віднайдено на Тернопільщині. Натомість найменше — на Волині.

«Я припускаю, що велика кількість віднайдених архівів власне на Тернопільщині пов’язана з тим, що там тривалий час перебували керівники підпілля ОУН різних рівнів. Відповідно, вони мали більше контролю за роботою мережі й до них надходила вся зібрана інформація», — каже Руслан Забілий.

Зокрема, саме на Тернопільщині трапилась одна з найбільших та найвагоміших знахідок минулих років. Нагадаємо, торік Z писав про те, що вперше в історії України до дослідників потрапила картотека Служби безпеки Організації українських націоналістів. Вона була частиною знайденого більшого архіву СБ. Знахідку історики назвали сенсаційною та кажуть, що вона допоможе краще зрозуміти діяльність чи не найтаємничішої служби ОУН. Адже йдеться про архів референтури Миколи Васильовича Арсенича-Березовського, підпільні псевдоніми: «Арсен», «Березовський», «Григір», «Дем’ян», «Максим», «Микола», «Михайло» та інші. Член Пласту, УВО, ОУН (з 1929 р.). Він був фактичним творцем військової контррозвідки ОУН — Служби безпеки ОУН, один із дев’яти генералів УПА і єдиний генерал контррозвідки УПА, Лицар Золотого Хреста Заслуги. Наразі архів ще опрацьовують історики. Перший аналіз його змісту обіцяють оприлюднити наступного року.

Частина документів із картотеки Служби безпеки ОУН, знайденої на Тарнопіллі

На цю тему: Украинская Повстанческая Армия (УПА): что нужно знать

Найбільше, кажуть історики, знаходять документів другої половини 1940-х. Переважний масив — підпільні друки або пропагандистські матеріали — те, що масово виготовляли для поширення серед населення. Менше є документів організаційного характеру — ділова переписка, звіти, квитанції, організаційні звіти про життя села, встановлення радянської влади тощо, яких зазвичай не більш як третина. Особливо важливі документи — про загиблих повстанців.

Якщо знайдений архів у доброму стані, на його опрацювання потрібно рік-півтора. Якщо документи пошкоджені — більше. Після реставрації документи оцифровують і виставляють у цифровий архів на сайті Центру досліджень визвольного руху. Якщо документи можливо оцифрувати одразу після знахідки, це роблять не зволікаючи.

На жаль, частина зі схованих упівцями документів так і не потрапляє до дослідників. Деякі зберігаються у приватних колекціонерів, і науковці не мають до них доступу. Ще частину інформації знищив НКВД. Натомість чимало документів, кажуть історики, очевидно, досі залишаються у землі й чекають того, хто їх знайде.

—

Мирослава Іваник, опубліковано у виданні  Збруч

В тему:

• Генерал Николай Арсенич: жизнь и борьба шефа Службы безопасности ОУН
• Николай Арсенич, «432», создатель Службы Безопасности ОУН: живым его взять не смогли
• Борьба ОУН Мельника. Буковинский курень. Часть 1
• Как ОУН договаривалась с УССР о перемирии
• «Нептун-47», таємна зброя МГБ