Професор Новак: Хмельницький штовхнув козацтво в обійми Москви, а Богун не хотів підкорюватися нікому

Версия для печати

 Професор Анджей Новак (Яґеллонський університет) про повстання Богдана Хмельницького, Гадяцьку угоду і експансію Москви

«Історія Польщі 1632-1673. Потоп і вогонь» – під такою назвою нещодавно світ побачив VI том монументальної праці авторства провідного польського історика, професора Анджея Новака з Яґеллонського університету.  Перша частина вийшла ще в 2014 році і починається від найдавніших часів. Нижня межа останнього тому це часи, коли Річ Посполита Обох Народів, в якій тоді вже роль гегемона відігравала Польща, а не Велике князівство Литовське, була в зеніті своєї могутності як провідної сили Східної Європи. Натомість 1673 рік – це рік смерті короля Михайла Корибута-Вишневецького, час, коли Річ Посполита-Польща перебуває у вкрай важкій ситуації після десятиліть вкрай спустошливих війн з козаками, Москвою, Швецією, Османською імперією та з огляду на внутрішні чвари. Проте слід додати, що 1673 рік – це ще й рік великої перемоги над турками, здобутої коронним гетьманом Яном Собєським під Хотином. І власне він стане у 1674 році новим королем, а його правління буде останнім спалахом могутності Речі Посполитої.

В описаних професором Новаком чотирьох десятиліттях ключову роль відіграють українські землі, а поворотним пунктом в подальшій долі Речі Посполитої став 1648 рік – початок потужного повстання під проводом Богдана Хмельницького.

Власне про цей поворотний момент, про  повстання Хмельницького і те, чому в Речі Посполитій Обох Народів не знайшлося місця для козацького проекту і не відбулося перетворення її в Річ Посполиту Трьох Народів і запитали на Польському радіо Анджея Новака.

– Не знаю, чи в Україні знають, але є таке польське прислів’я: «мудрий поляк по шкоді». І, безумовно, це прислів’я приходить до голови, коли аналізуєш події 1632-1658 років. Чому 1658 рік? Це рік, коли з часу вибуху повстання Хмельницького минуло 10 років, коли вже після його смерті поляки разом з козаками спробували виправити те, що сталося.

Тоді було укладено Гадяцьку унію чи Гадяцький договір. Проте, на жаль, було вже запізно. Як писав Сєнкевич у своїй повісті «Вогнем і мечем», були пролиті ріки братської крові. І її безтямно проливали обидві сторони. Особливо Хмельницький хотів раз назавжди перерізати дорогу до будь-якого порозуміння з ляхами, коли він після битви під Батогом 1652 року здійснив геноцидний вчинок.

За цю річ козацтво має соромитися навіки вічні. Нагадаю, що тоді Хмельницький викупив бранців, яких взяли у неволю татари і через два дні після битви наказав всіх їх вбити, власне щоб ніколи вже не було згоди між поляками і козаками. І коли 6 років потому, вже після смерті Хмельницького, укладали Гадяцьку угоду, то велика частина козацької старшини і більшість шляхти і магнатів підтримували цю угоду. Проте частина козацької еліти не була готова піти на згоду, бо мала погані спогади про попередні роки. Звідси і спокуса, щоб піти в обійми Москви, в які раніше козацтво штовхнув Хмельницький.

Читайте також: Оборона Винницы в 1651-м: факты и мифы

Дослідник бачить постать українського гетьмана у винятково чорних кольорах.

– Хмельницький не є позитивним героєм моєї оповіді і не тому, що я є ляхом-поляком, а тому, що в своїй затятості здійснив величезну геополітичну помилку, ціну за яку платить до сьогодні Східна Європа. Позитивними героями, про яких пишу в найкращих словах, є такі люди як полковник Богун.

Це був справді великий козацький патріот, котрий ніколи не хотів підкорюватися нікому, також і Москві. Саме тому він рішуче виступав проти угоди, яку уклав Хмельницький в 1654 році. Богун послідовно воював з поляками. І в мене немає до нього претензій, бо він бився за козацьку волю, але не дав себе підпорядкувати Москві. Богун не зробив тої помилки, яку зробив Хмельницький.

Проте варто наголосити, що в українській історіографії гетьман Богдан Хмельницький головним чином бачиться як видатна постать, творець Гетьманщини, коли народжується нова Русь-Україна. Його метою було здобути незалежність для козацької держави і він шукав для цього союзників. Після поразок, після 6 років кривавої війни з Річчю Посполитою гетьман вважав, що виходом може бути військовий союз з Москвою. Цей союз мав бути так як звичайний союз з будь-яким геополітичним гравцем в цій частині Європи. Це була його помилка, але головна ідея – було укріплення козацької держави, яка тоді народжувалося. Чи не так? Професор Новак:

– Я думаю, що якби Хмельницький дійсно мав би на думці благо козацтва і Русі, то не зробив би того, що зробив. Хмельницькому йшлося про свій власний, приватний інтерес. Він хотів створити династію Хмельницьких, яка не мала нічого спільного з добром козацтва, України, ані Русі.

Найбільш драматичним прикладом цього був похід на Молдавію, щоб на молдавському троні посадити свого сина. Козаки взагалі не хотіли йти туди походом, бо знали, що молдавський трон для Тимоша Хмельницького не є в їх інтересах. Проте Хмельницький пішов на це, позаяк прагнув заснувати свою династію.

Суто по-людськи, я його розумію, але це не мало нічого спільного з інтересами Русі-України. А коли він в 1654 році укладав так звану Переяславську угоду, то вже тоді знав, що не буде ніякої угоди, а підданство і входження в московську неволю. Саме тому я вважаю, що Хмельницький відповідальний за страшну помилку.

Читайте також: Як Україну ділили по Дніпру: 360-річчя «війни берегів»

Зокрема цієї помилки не хотіли деякі його полковники, такі як Богун. Також цього не хотів тогочасний митрополит київський Сильвестр Косів, як зрештою все верховне православне духовенство не хотіло підпорядкування Москві. Вони знали, що Москва нічого хорошого не дасть козацькій Русі. Проте Хмельницький рвався до союзу з кожним, щоб тільки нашкодити ляхам.

Звичайно, моя точка зору не є об’єктивною. Я польський історик, хоча й намагаюся брати до уваги найновішу історіографію, в тому числі українську. Для мене тут недосяжним зразком є Наталія Яковенко – це найвидатніша і наймудріша дослідниця тієї епохи. Вона відходить від цих українських націоналістичних стереотипів, стереотипів ХІХ століття, які роблять з Хмельницького беззаперечного героя.

Історик відзначає, що в період надзвичайно кривавого протистояння 1648-1658 років попри все сторони намагалися домовитися, але безрезультатно.  

– Після вибуху повстання Хмельницького декілька разів були спроби укласти угоду з метою порозуміння між козаками і Річчю Посполитою. Нагадаю про Зборівську угоду. Ця угода від 1649 року була дуже вигідною для козаків. Йшлося про величну владу на території трьох воєводств: Київського, Брацлавського і Подільського. Зборівська угода була підписана після перемоги і тріумфу Хмельницького.

Якби Хмельницький хотів, то був шанс, що переможені шляхетські еліти призвичаїлися би, що козаки мають право створити свою власну, автономну державу в рамках Речі Посполитої. Проте Хмельницький цього не хотів – він хотів знищити Польщу.

В цьому сенсі Хмельницький ніколи не буде позитивним героєм, але теж маю надію, що він перестане бути позитивним героєм для українців, бо несе відповідальність за віддання України в руки Москви. Козацька Україна мала в той час прекрасних героїв і краще замінити Хмельницького ними. Повторюсь, для мене таким прикладом справжнього українського героя, без вад, який вбив масу поляків, але в рівному, чесному бою, є полковник Іван Богун.

Читайте також: Полковник Болбочан: станиславівське «заслання»

Повстання Хмельницького і подальші війни козаків з Польщею дозволили Москві ввійти в гру і стати провідною силою в Східній Європі на фоні стрімкого занепаду Речі Посполитої. Саме тоді починається її стрімкий рух до створення потужної Російської імперії. Чи Московське царство могло б стати Російською імперією без довголітньої війни козацтва з Польщею? Анджей Новак:

– Москва почала перетворюватися в імперію після захоплення Новгороду, а потім Казані і Астрахані. Проте агресивною імперією щодо Європи Москва стала, коли зайняла Київ. Москва небезпечна для Європи яко агресивна, експансивна імперія, власне тоді, коли займає Київ. І вважаю, що це страхітливо, що росіяни так вважають до сьогоднішнього дня, що без Києва немає Росії.

Найстрашніша спадщина середини ХVII століття – це переконання росіян, що вони Київ здобули і що він назавжди є їхній, бо без нього з ними не будуть рахуватися у Європі. Це спадщина цієї епохи.

Чи можна також сказати, що для Росії немає Третього Риму без Другого Єрусалиму, тобто Києва? 

– Так, я гадаю, що так. І сьогодні треба боротися, щоб це вибити з голови москалям, що вони мають право панувати над Києвом і Східною Європою. Проте, мені здається, що ця боротьба вже Росією програна. Незалежно від того, скільки ще триватиме ця трагічна для України, і для Східної Європи війна, Росія вже не повернеться до спокійного і стабільного панування над Києвом.

—

Матеріал підготував Назар Олійник; опубліковано на сайті Польського радіо

В тему: 

• Як Росія використовує тимчасовий союз 370-річної давнини, аби легітимізувати війну
• Чому 355 років тому почалося Переяславське антимосковське повстання
• Почему Мазепа — архитектор европейской Украины¹
• Наше минуле багатьом видається шерегом катастроф, пошуків себе й боротьби проти імперій. Де українцям шукати власних традицій?
• Українське військо: секрет регенерації
• Сергій Грабовський: "Шлях накреслили правильний. Потрібно було на нього стати і рухатися"
• Чому історія це також зброя