Прецедент у Курській області, «невизнані республіки» і територіальні претензії до Росії

Версия для печати

Зараз увага в Україні та й у світі загалом прикута до подій, що відбуваються в Курській області Російської Федерації. Можемо говорити, що сталася безпрецедентна подія: вперше після Другої світової війни кордон Росії був перейдений військами іншої країни й зайнята певна частина російської території.

Про курські події говорять багато і різне. Не дивно. Адже навіть зараз не зовсім зрозумілі цілі цієї операції. Щодо українських офіційних осіб, то вони воліють мовчати. І в цьому є резон, зазначає Радіо Свобода.

Однак про один аспект мало говориться. Курська операція продемонструвала, що, по-перше, російський кордон «дірявий», а, по-друге, що російські війська «загрузли» в Україні і вони не здатні ефективно відбивати противника на інших напрямках.

Ось і виникає питання, чи не з’явиться якась країна, що ризикне проти Росії відкрити «другий фронт»? Адже до російських сателітів, зокрема до невизнаних республік на території колишнього Радянського Союзу, а також до самої Росії є претензії з боку інших держав.

Після розпаду СРСР Росія створила низку фейкових республік – у Нагірному Карабаху, Придністров’ї, Абхазії й Південній Осетії. У них є чи була російська присутність, у тому числі військова.

Однак одна з цих республік, Нагірно-Карабахська, зникла. І сталося це саме під час широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. 20 вересня 2023 року внаслідок воєнних дій територія невизнаної республіки почала переходити під контроль Азербайджану. Присутні там «російські миротворці» не чинили супротиву. Росії тоді вже не було до Нагірного-Карабаху й до своєї союзниці Вірменії, яка підтримувала невизнану республіку. 28 вересня 2023 року президент Нагірно-Карабаської республіки підписав указ про припинення існування цього державного утворення з 1 січня 2024 року – що, власне, й сталося.

Чи може щось подібне статися з іншими невизнаними республіками?

Придністров'я

Теоретично так. Передусім це стосується так званої «Придністровської Молдавської республіки» («ПМР»). На її території розташований російський військовий контингент, який є головним чинником забезпечення російської присутності в цьому регіоні. Влада Молдови неодноразово вимагала виведення російських військ із «ПМР», а парламент Молдови вважає їхнє перебування однією з основних загроз національній безпеці країни. Що, безперечно, справедливо.

У червні 2018 року Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію, яка закликала Росію вивести свої війська з Придністров'я. А 15 березня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила фінальну версію документа «Наслідки агресії Росії проти України», де також йдеться про окупацію Придністров'я (5-й пункт резолюції).

Тобто є достатньо юридичних підстав для деокупації.

Читайте також: Фото з Путіним для Молдови. Чи стане Гагаузія другим Придністров'ям

Зображення Тараса Шевченка на п’ятидесятирублевій банкноті невизнаної у світі самопроголошеної так званої «Придністровської Молдавської республіки»

Інша річ, чи здатна це вирішити Молдова? По-перше, в цій республіці є сильні проросійські сили, які стоятимуть на заваді таких дій. По-друге, здійснити це своїми військовими силами Молдова не зможе. Але Молдова може звернутися за допомогою до Румунії чи навіть до України.

Абхазія та Південна Осетія

Могла б скористатися нинішньою ситуацією також Грузія для повернення до свого складу Абхазії та Південної Осетії. На це теж достатньо юридичних підстав.

Однак зараз нинішнє керівництво Грузії демонструє проросійську позицію. Одне ухвалення закону «про іноземних агентів» чого вартує! Грузія не приєдналася до санкцій проти Росії. Певним чином вона навіть користується нинішньою російсько-українською війною, ставши своєрідним «мостом» між Росією та Заходом, здійснюючи через свою території транзит і людей, і товарів. Це дає непогані прибутки. То для чого палити цей «міст»?

Під час акції протесту у столиці Грузії. Тбілісі, 26 серпня 2008 року

Хоча, Грузія вже не раз уміла дивувати… Грузинська опозиція не є знищеною, і, можливо, нова грузинська влада (якщо така буде) захоче повернути втрачені території.

Читайте також: Росія – недоімперія, яка недорозпалася

Балтійський «вузол»

Під час Другої світової війни Радянський Союз анексував низку територій на Балтиці. Це нинішні Балтійські республіки (Естонія, Латвія, Литва), що стали незалежними, а також терени Північної Пруссії (нинішня Калінінградська область Російської Федерації) й деякі фінські землі, зокрема місто Виборг із навколишніми землями.

Зараз із позиції міжнародного права забирати згадані колишні німецькі й фінські землі у Росії недопустимо. Існують відповідні міжнародні договори, які визнають Калінінградську область, як і район Виборгу за Росією.

Але ж Росія порушила міжнародні договори! То чи не отримає вона «дзеркальну відповідь»?

Виглядає начебто нереально. Але нині світ динамічно змінюється… І, можливо, справа дійде до балтійського «вузла».

Балтійські ж республіки стали незалежними і увійшли в НАТО.

До офіційного розпаду СРСР ще залишалося понад два роки. Мітинг у столиці Литви, Вільнюс, 23 серпня 1989 року

І навіть Фінляндія тепер у НАТО, хоч тривалий час зберігала позаблоковий статус, щоб не розлютити Росію.

Читайте також: Як країни Балтії позбулися радянських академій наук і не пожалкували

Далекий Схід

До Російської Федерації ще мають територіальні претензії Китай та Японія.

У результаті Айгунської (1858) та Пекінської (1860) угод до царської Росії відійшли землі Далекого Сходу. Однак китайці вважали ці території своїми. Лінія кордону між Росією й Китаєм пролягала по річках Амур та Уссурі, але водний простір і острови розмежовані не були. У березня 1969 року навіть відбувся збройний конфлікт між Китайською Народною Республікою та Радянським Союзом за острів Даманський.

Чи може Китай це повторити?

Сумнівно. Адже він зараз реально є союзником Росії. Хоча…

Під час акції протесту проти програми реновації в Москві, 27 травня 2017 року

Міністерство природи КНР оприлюднило 14 лютого 2023 року на своєму урядовому порталі зміни в загальнодоступних географічних картах. До найменування низки міст Російської Федерації додані назви китайські – Владивосток (Хайшеньвай), Уссурійськ (Шуанченцзи), Хабаровськ (Болі), Благовєщенськ (Хайланьбао), острів Сахалін (Куедао), Нерчинськ (Нібучу), Миколаївськ-на-Амурі (Мяоцзе), Становий хребет (Вайсінань-лін).

Ніби й нічого такого…

Однак Китай здійснює тиху експансію на російський Далекий Схід через своїх людей, бізнес і товари.

Але якщо зараз Китай не декларує відкрито своїх територіальних претензій до Росії, то про Японію цього не скажеш.

Річ у тім, що під час підписання Сан-Франциського мирного договору 1951 року між низкою держава та Японією, що гарантував мир у Тихоокеанському регіоні, Японія відмовилася від Курил та Південного Сахаліну, однак не визнала радянського суверенітету над цими територіями. Радянський Союз, правонаступником якого є Росія, цей договір не підписав, вважаючи ці землі своїми на підставі домовленостей союзників в ході Другої світової війни. Японія, зокрема, розглядає південні Курильські острови своєю Північною територією та включає їх до складу округу Немуро префектури Хоккайдо. Її в цьому підтримує низка країн, зокрема США, країни Євросоюзу, а також і Україна.

Те, що українські сили, як стверджують у міноборони Росії, зайшли у Курську область, а це етнічні українські землі, безперечно впливає і на хід думок японських політиків.

Читайте також: Як Москва видала бажане за дійсне, обдуривши українських більшовиків

Історичне розташування Слобідської України

Мапа УСРР 1923 року, яку використовували члени Центральної адміністративно-територіальної комісії з районування СРСР та врегулювання кордонів у 1924–1925 роках. Райони Східної Слобожанщини, де українці становили понад 50%, позначені червоним кольором, синім – понад 50% росіян. (Щоб відкрити мапу в більшому форматі, натисніть на зображення. Відкриється у новому вікні)

Читайте також: Уроки історії: Як заселені українцями території опинилися по російський бік кордону

Як бачимо, історичне підґрунтя і навіть юридичні підстави для відкриття «другого фронту» проти Росії – є.

Але чи будуть якісь із цих можливостей реалізовані?

Це залежить від низки обставин. І, зокрема, від того, як розвиватимуться події у Курській області.

—

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України; опубліковано у виданні Радіо Свобода

Читайте також: 

• Історія української Курщини – від заселення українцями до зросійщення
• Що це за Курський плацдарм і для чого він ЗСУ
• Границы раздора. Украинские земли, которые Россия не подарила Украине
• Україна успішно атакує Курщину, росія захоплює Донбас
• Зупинити російського людожера Путіна можна було ще десять років тому
•  Місто Суджа в Курській області, над яким піднято український прапор, було колись столицею України