Оповідь про те, як козаки країну здавали

Версия для печати

Жили та були три Дніпровські козаки: Філя, Кашля та Корба. І ненавиділи вони один одного лютою ненавистю. Бо творити вони нічого не вміли, а між собою ділити їм майже нічого було. Тому залишалося їм тільки відбирати та красти щось у інших. Але в Дикому Полі були й інші таті.

Був там усім відомий Ахмет, залізних та вугільних справ заправила.

Не сильно від нього відставав і Пінча, одружений з дочкою колись Великого Князя.

Наших три козаки і хотіли б хапнути чогось у Ахмета чи Пінчі, та тільки не по ротові ложка. Зате по морді кухоль! І вони своє місце під шконкою добре знали.

Тому й жили так, "наїжджаючи" на тих, хто малий та здачі дати не може, обираючи до нитки, а то й чого гіршого робили...

І раптом покликав до себе в гості їхній давній знайомий - Іггі, якого за очі багато хто величав, словом на букву "Б". Усі троє козаків ненавиділи його люто, бо пасся та жер він з ними на тій же галявині. Але в минулі роки був рибою більшою, навіть Князя свого ставив на престол, нехай навіть і з хозар.

Закликав Іґґі заклятих друзів не випадково. Дізнався про те, що з півночі і сходу військо зібрано незліченне. І підуть вони незабаром Великого Князя міняти. І не дивись, що він сам хозаренку на царство ставив. Той уже відбився від рук колишнього годувальника і самодержавно вирішив робити справи. І друзів завів впливових в інших країнах.

Знову ж таки, ходили чутки, що міг ставленик заморським стрільцям здати навіть самого Іггі. А цього не можна було допустити!

Всі троє знали, що Іггі непростий хлопець і навіть дуже продуманий. Адже це він із покійним Керном всього якихось вісім зим тому не дав тим же дикунам зі сходу до рук Харків прибрати, Дніпро та Одесу. Хоча їм обіцяли за те грошей неміряно.

Натомість, Іггі обіцяв по 10 тисяч золотом за кожного прибитого східного стрільця. І тут раптом такий поворот! Чого б це? Про те саме Корба одразу й спитав.

Але Іггі, і справді, був готовий до такого базару. І тому запропонував давнім дружкам Філе, Кашлє та Корбє з ним об'єднатися. Мовляв, прийдуть війська не просто так, а щоб посадити на царство старого Великого Князя - Яна із міста Роста. Його ж нібито скинули незаконно! Та й Судді високі з Києва, начебто, з тим згодні, щоб повернути колишнього правителя.

Він, звичайно, на престолі не затримається - реформу-другу проштовхне, і знову Верховне Віче князя обиратиме. Тільки за той час і Ахметка, і Пінча залишаться без захисту. А отже, можна буде їх активи до рук і прибрати.

Корба, найхитріший і найжорстокіший із трійці, одразу збагнув, що такий успіх буває лише раз у житті. Та й то не з кожним. Хапнути Ахметкіно та Пінчино добро – це відразу в сувої Форбса себе на перші рядки вписати. Ну, а між собою можна і потім перетерти. Підморгнув він корешам, і ті теж погодились, бо мислили всі вони однаково. І пообіцяли козаки Іггі не лише допомогу грошима, а й справою. Корба навіть прапор Київський із палат своїх зняв. Щоб уже точно стрільці східні не помилилися, що він вже їхній, а не якийсь місцевий.

Ось так три козаки та хрещений тато хазаренка замутили Зраду. Вирішили здати країну заради дерибану активів своїх конкурентів по Дикому Полю.

Але хазаренок виявився не таким простим, як Іггі думав. За ті кілька років, що він на князювання поставлений був, заматів, навколо себе дружину зібрав заморську. Знову ж таки, малий шляхетський кнесет і столовщиків своїх підібрав із ближників вірних. А потім, як тільки заварушка почалася, не дав задню, а почав полки збирати та дружини нові споряджати. І хоча східні стрільці далеко зайшли на землю його, але стали давати їм відсіч, і війна охопила всю країну.

Весь цей час хитрий Іггі сидів у хаті під Дніпром і нікуди тікати не збирався. Він думав, що його візьме. А коли зрозумів, що ставленик не втік (Бо-Не-Втік), що підтримка в нього за морем серйозна, то відразу змінив масть. Став ні нашим, ні вашим. Сидить такий дідусь, на пенсії, гостей іноді приймає.

Але ті, хто з ним на сході в змові стояли, нічого не забули. І стали гінці від колишнього Великого Князя Яна з Роста до нього добиратися. І дзвонили йому, і писали, і навіть людей своїх засилали. Мовляв, рідний, ми ж усі на сході вирішили, як домовлялися. А ти що? Аль не збираєшся свою частину угоди виконувати?..

Але Іггі вже все зрозумів, своїх спільників просто "злив", а гінців приймати перестав.

Ось така казка-биль. А якби Корба своїм корешам Філє та Кашлє не підморгнув, якби не дали вони згоду Іггі на допомогу грошима та ресурсами, якби не готові були роздвинути стегна свої під прийшлих князів та стрільців, так може, ті зі сходу і не прийшли б? І народу стільки б не померло?..

Та тільки, що Корбє, що Філє з Кашлєю, що самому Іггі кров народна - що водиця.

Тільки ж і казка для них ще не закінчилася ...