Митрополит Олександр Драбинко: "Доки не позбудемося москальщини, не буде нічого людського"

Версия для печати

 Я знаю Росію як свої п'ять пальців, об'їздив від Калінінграда до Колими. Їх називають орками, але орки відпочивають порівняно з ними

Про це  каже митрополит Олександр Драбинко в інтервʼю журналу "Країна".

— Понад 200 священників Російської церкви в Україні підписали звернення до Собору предстоятелів східних церков із закликом церковного трибуналу над патріархом Кирилом та засудження доктрини "русского мира". Що з цього вийде?

— Я спілкувався з колегами з цього приводу. Спільної думки поки що нема. Повинна бути загальна церковна характеристика цієї ініціативи, а вона відсутня. В цьому суть. Є 200 священників, які поставили підписи. Як єпископ я також можу підписати це звернення. Подія помітна й важлива, але не переломна. На жаль, досягти церковного трибуналу над Кирилом зараз неможливо. Це поки що не на часі. Питання діяльності Московського патріархату треба порушувати на найвищому рівні. Я знаю, що ми хочемо почути в результаті цієї ініціативи. Але не можемо цього зробити. Заважає політика.

Фото надала пресслужба Переяславсько-Вишневської єпархії. Олександр ДРАБИНКО, 45 років, архієрей Переяславсько-­Вишневської єпархії. Народився 18 березня 1977-го в місті Корець Рівненської області в сім’ї держслужбовців. Навчався в Московській духовній семінарії та Київській духовній академії. Був референтом, а згодом особистим секретарем митрополита Київського й усієї України Володимира, предстоятеля Української православної церкви Московського патріархату. 2006-го висвячений на священника в целібаті, тобто в безшлюб’ї, й пострижений у чернецтво з ім’ям Олександр – на честь преподобного Олександра Свірського. 2010-го став настоятелем храму Преображення Господнього й зведений у сан архієпископа. Був одним із лідерів проукраїнського крила в УПЦ Московського патріархату, виступав за розширення її автономії та проголошення автокефалії. 2018 року на Об’єднавчому соборі українських церков заявив про перехід з УПЦ Московського патріархату до Православної церкви України. 2019-го призначений єпархіальним архієреєм новоутвореної Переяславсько-Вишневської єпархії. Автор праць на тему розколу в українському православ’ї та автокефалії. 2020 року нагороджений орденом Архістратига Михаїла I ступеня

Читайте також: Священики ПЦУ у заручниках окупантів 

— Депутатам Верховної Ради 29 березня дали для ознайомлення законопроєкт про заборону діяльності Московського патріархату на території України. Ініціаторкою є депутатка Оксана Савчук. Ви підтримуєте цей законопроєкт?

—  Документ у чомусь відповідає реальності, а в чомусь ні. Ще не спрацював закон про перейменування Української православної церкви Московського патріархату стосовно її суті – на Російську православну церкву в Україні. Приймати законопроєкт у теперішній редакції, з основним наголосом на майновому контексті, не можна (Києво-­Печерська, Почаївська, Свято-­Успенська Святогірська лаври та інші архітектурні пам'ятки державного значення, що перебувають у власності або користуванні Московського патріархату, мають перейти державі. Усе без винятку церковне майно впродовж 48 годин інвентаризується і націо­налізується.

Релігійні громади, монастирі й духовні навчальні заклади МП мають змінити підлеглість упродовж 14 днів. – Країна). Якщо ми не змогли запровадити закон про перейменування, то й документа про заборону також не реалізуємо – механізм не буде дієвий. Вважаю, що це треба було зробити 30 років тому. В Українській державі – Українська церква. На жаль, до 2015-го Україна жила з Комуністичною партією і до сьогодні живе з Московським патріархатом. Це аналогічні речі. Заборона Компартії та її атрибутики – те саме, що ми сьогодні мали б зробити з Московським патріархатом. Йдеться не про заборону людям вірити в Бога, що її закидають. Ідеологія і віра – різні речі.

Якої шкоди завдає Україні Московський патріархат під час повномасштабної агресії?

– Як ідеологічна структура мав бути заборонений у перші дні війни. Але віряни, які зараховують себе до Української церкви, але є парафіянами церкви Московського патріархату, можливо, чітко цього не усвідомлюють. Тож вони не завдають шкоди Україні. Не мають стосунку до ідеологічної діяльності Московського патріархату. А вона така ж, як у Компартії.

— Радник голови Офісу президента Михайло Подоляк, коментуючи згаданий законопроєкт, зауважив, що, на відміну від Російської православної церкви, церква Московського патріархату в Україні має іншу позицію. Тому, мовляв, із забороною можемо отримати внутрішній конфлікт.

– Подоляк не розуміється на тому, що коментує. Якщо в Офісі президента виникнуть питання про конкретизацію певних моментів – я як людина, яка 16 років була секретарем митрополита Української православної церкви Московського патріархату Володимира і знає цю структуру зсередини, залюбки проконсультував би і його. Він говорить про те, що є сьогодні. Немає ретроспективи – чим була свого часу ця церква. Варто згадати заяви Віктора Коцаби (єпископ і голова Адміністративного апарату Київської Митрополії УПЦ МП. – Країна), який їздив по європейських структурах і розказував, як Українська держава знищує московське православ'я в Україні. А за день до вторгнення в нашу країну Путін чітко заявив: "Ми йдемо рятувати нашу російську церкву в Україні".

Читайте також: Як бреше російська православна церква

— Не знаю, яка була їх кількість до того. Тим більше не можу сказати, скільки їх тепер. Але зараз є багато парафій, які хочуть долучитися до помісної Православної церкви України і які не ідентифікують себе як Російську церкву в Україні.

Важко зрозуміти психологію людей. Серед нашого православного контингенту є такі, що до сьогодні вірять, мовляв, фото з Бучі й Гостомеля – це постановні кадри. Як із ними працювати? Тільки садити в автобус, возити у зруйновані міста й показувати, що маємо в реальності.

— Скільки парафій Російської православної церкви в Україні перейшли в лоно Православної церкви України після 24 лютого?

— Не володію такою інформацією. Але останнім часом отримав багато звернень як єпархіальний архієрей. Думаю, конкретні цифри будуть перед Великоднем. Усі чекають від митрополита Московського патріархату Онуфрія звернення або собору і якихось дій. Але цього не буде. Коли наші співбрати врешті зрозуміють, що не буде ніякого собору й ніхто не дасть церкві Московського патріархату другої автокефалії в Україні, будемо говорити про конкретні речі.

— У РПЦУ закликали не захоплювати насильно їхніх храмів для переходу в інші конфесії. Мовляв, їхні віряни – також українці. Й потрібно об'єднатися для захисту країни, а вже після війни вирішувати, кожна конфесія окремо, як їй жити далі.

— Ніхто не знає, коли закінчиться війна. Навіщо ставити такі передчасні умови? Й ніхто не може заважати громадам звершувати своє конфесійне самовизначення. Це як казати "Давайте після Нового року, після свят, після війни". Люди живуть у реальному часі, за реальних обставин. Говорити про якісь умовності, що можуть заважати ухваленню рішень, немає сенсу. Коли громади хочуть самовизначитися, самі це роблять. А такі умови, як нині, стимулюють ухвалення правильних рішень.

— Що нині відбувається в Києво-Печерській лаврі, можливо, є інформація?

— Близько 60 відсотків насельників Києво-Печерської лаври поділяють засудження агресії Росії. Вони не хочуть поминати патріарха Кирила, а хто цього не робить, отримує трендюлєй від владики Павла (митрополит Павло Лебідь, намісник Києво-Печерської лаври, противник надання автокефалії Українській церкві. – Країна). Але братія має проукраїнську позицію. Імовірно, що найближчим часом усередині Лаври можливий переворот. Монахи не підтримують проросійської позиції свого керівництва, це факт. Тож можуть попросити старе керівництво піти й обрати собі нове.

— Там складніша ситуація. Бо її намісник владика Володимир Мороз – молдованин, як і 80 відсотків почаївської братії. В церковному середовищі їх називають Молдовським царством. На жаль, ці люди не розуміють українського питання, не усвідомлюють, що таке Україна і чим вона живе.

— Предстоятель Православної церкви України Епіфаній вважає масові вбивства мирного населення в українських містах ознакою геноциду. І що російське військо прийшло на нашу землю, щоб "звільнити" Україну від українців. Чи можна це назвати священною війною для нас?

— Жодну війну не можна так назвати. Коли о четвертій ранку над моєю хатою почали літати ракети, я твердо вирішив нікуди не виїздити й не ховатися. Говорити сьогодні про якісь висновки щодо війни рано. Треба, щоб минуло трохи часу для відповіді на це запитання.

— У березні опублікували міжнародну декларацію з богословською оцінкою ідеології "русского мира". Її підписали понад 300 православних богословів з усього світу.

— Не надто видатна подія. Це богословська оцінка єресі філетизму (явище змішування національного із церковним у православ'ї. Засуджене як єресь на Великому Помісному соборі 1872 року. – Країна), що була визнана несумісною з християнством у ХІХ столітті. На Архієрейському соборі 2007 року завдяки митрополиту Володимиру Сабодану засудили так зване політичне православ'я. Один із активних засуджувачів єресі "русского мира" – отець Кирило Говорун, завдяки якому порушили це питання. Але коли помер митрополит Володимир, реанімували людей, засуджених як єретики. Засудження політичного православ'я і "русского мира" взаємопов'язані – це дві ідеології одного зразка.

— Що для вас ця ідеологія "русского мира"?

—  Це політика в церкві. Не може бути в церковній структурі якоїсь політичної схеми. Євангеліє за своєю суттю – аполітичне. Решта є нецерковним.

— Затриманий поліцією Київської області поряд зі збитим під Гостомелем гелікоптером російської армії диверсант виявився протоієреєм Московського патріархату Михаїлом Павлушенком. Вам відомі такі випадки?

— Не впевнений, що це відповідає дійсності. Чи є точні дані, що саме він був навідником? Я цю людину знаю років 20. У Михаїла проросійський світогляд, це правда. Але щоб він коригував ворожий вогонь, не вірю. Я не можу підтвердити кримінальну відповідальність людини. Це мають робити відповідні органи. Є факти, що священники Московського патріархату дотично чи безпосередньо брали участь у деяких антиукраїнських акціях. Будь-яке звинувачення має бути доведене. Не можна зводити на людей наклеп. Колабораціонізм треба засудити. Думаю, це буде. Але всі чекають, чим усе закінчиться. Хтось для зустрічі російських солдатів донині сушить короваї в тумбочках. На жаль, такі люди теж є.

Читайте також: Злочинці в рясах з Московського патріархату: чи вб'є це УПЦ (МП)?

— За рахунок чого Україна переможе в цій війні?

— Винятково за рахунок волі до перемоги, мотивації. Ми всі цього хочемо. Не ми кудись прийшли. Прийшли до нас. Мій дід Миколай 1956 року поклав життя на Поліссі, перебуваючи в останніх лавах Української повстанської армії. У нього була мотивація. Коли я закінчив семінарію, в мене була архієрейська хіротонія – мама вперше запитала, чи не зашкодить кар'єрі те, що мій дід був в УПА? До 31 року я навіть не знав, що мій дід – бандерівець. Це в нас у крові. Доки не позбудемося москальщини – не буде нічого людського.

Читайте також: Гундяєв снарядами вибиває своє мп з України