Маланка. Путівник (ФОТО)

Версия для печати

Ще кілька років, поки ми святкуємо Різдво 7січня, Маланки в різних селах можна буде відвідати у різні дні. Найлегше перенестися у міфічні часи в Чернівецькій області. Також зануритися в карнавальну атмосферу можна на Франківщині й Тернопільщині.

«Переберія» – так ще буковинці називають це дійство – сягає корінням язичницьких часів, коли люди відзначали завмирання зимової природи перед весняним відродженням. Чорт, Смерть, Жид, Лікар, Купець чи Циган – персонажі, які прийшли у нашу переберію з середньовічних містерій. Вони зустрічаються й серед венеційських масок, і в німецькому фашінгу.

У римської великомучениці Меланії, яку православні вшановують 13 січня, мало спільного з трактуванням її образу буковинцями. Релігійний аспект вже у ХІХ ст. почав поступатися святковій стихії. На перший план вийшли шлюбні мотиви. Маланка уособлює весну, Василь – людську працю. На відміну від Галичини чи Поділля, Чернівецька область «козу» майже не водить. Рогатий персонаж, навколо смерті та воскресіння якого зав'язаний ритуал в інших регіонах, тут зустрічається лише в Тарнавці Герцаївського району, Ропчі на Сторожинеччині та в Кельменецькому й Сокирянському районах.

У Вашківцях і Красноїльську ще живе мистецтво виготовлення масок, але в багатьох селах їм на зміну приходять ґумові мармизи героїв поп-культури. Знайдений у секонді смішний капелюх чи маска – все, образ готовий. Тож поки справжнє ще трапляється, його варто побачити.

1 січня

Вранці, коли країна тільки прокидається після новорічної ночі, у найменшому з українських районів – Герцаївському – на вулицях уже гудуть труби та гупають барабани. Сюди Маланка приходить першою. Південь Чернівецької області – Герцаївщина та частина сусідньої Новоселиччини – тісно пов'язаний з історією та долею сусідньої Румунії, а румунська православна церква давно перейшла з юліанського на григоріанський календар. Через це й розбіжності у два тижні. 1 січня для Горбової, Тернави чи Молниці – те саме свято Василя, яке інші райони відзначають 14-го.

Об'єднує Маланки Новоселиччини та Герцаївщини не лише дата, а й відголоски давнього фракійського культу коня, головного помічника землеробів. Коні – найважливіші персонажі ритуалу. Так через віки оживають у сучасних буковинцях вірування скотарів-фракійців. Такий відголосок зберігся й у Маланці в селі Колінці Тлумацького району Івано-Франківської області: хлопці водять селом жеребця, з яким заходять до церковного двору.

Найтехнологічніша Маланка 1 січня гримить у Горбовій. З першою зіркою на небі 31 грудня маланкарі починають ходити з віншуваннями-уратурами, перетанцьовуючи з кожною дівчиною чи жінкою у дворі. В обідню пору 1 січня починається свято для всіх. Костюми вояків та вершників у Горбовій – стара військова форма, прикрашена намистом. На спинах – побажання щасливого Нового року, вишиті бісером та паєтками. Жінок до маланкування не допускають, та без їхньої участі такі костюми не виготовити.

Горбівчани щороку влаштовують маленьке диво, яке готують потай ще з осені. У 2013 році – бричку, запряжену дерев'яними биками, що перебирали ніжками, а з носів валила пара. Наступного року їх затьмарив велетенський дракон Смог. В 2015-му до Смога приєдналася хатинка Баби-Яги, яка й сама літала навколо у ступі. Потім був Троянський кінь. У 2018 р. з'явився велетенський Скубі-Ду.

Того ж дня можна помаланкувати у Годинівці, Молниці, Байраках, Хряцьці та Тарашанах. В Куликівці костюми коней виготовлені з домотканих килимів.

Сильне враження лишилося після свята у Петрашівці. Конями-каюцами там переодягаються не тільки юнаки, а й дорослі чоловіки – і земля трясеться, коли вони витанцьовують сільською вулицею. Радіють як діти – і всім, до кого у двір заходять, теж радість. Туристам – не радість, туристів у Петрашівці немає. А шкода.

1 січня маланкують села вздовж траси Н10 – від Маршинців неподалік Новоселиці аж до кордону з Молдовою. Як і в Горбовій, на юнаках розцяцькована військова форма радянського зразка. Хлопців тут називають «турками». В Маршинцях «турки» носять високі саморобні шапки, які аж вгинаються від штучних квітів.

В Черленівцідекору ще більше: за квітами і «дощиком» не видно ні клаптика сукна. В Котелевому головна прикраса «турків» – стрічки, нашиті на погони. Військові кашкети прикрашені високими кокардами зі штучних квітів. На запитання, чому вояки нагадують страшний сон епілептика, місцеві мешканці та маланкарі завжди здивовано відповідають: «Бо гарно!»

На цю тему: Колядники Києві за часів СРСР: Під ковпаком КДБ

2 січня

Такої дати у релігійних календарях немає, та маланку побачити можна поблизу БК в селі Тернавка Герцаївського району.

7 січня: коляда з маланкарським акцентом

Незвично святкують Різдво у селах Бояни та Припруття Новоселицького району. Після полудня колядники, танцюючи, йдуть до центру Боян. У складі ватаги кілька Воїнів, Вершник («коні» в Боянах досить умовні й нагадують радше дитячі іграшки), Командант, Дід і хлопець у жіночому костюмі. В руках у нього букет, встромлений в калач. Ні, це не Маланка.

Хлопець вживається у роль Матері, котра проводжає сина до війська. Це робота для сильного чоловіка: відпрацювати роль доведеться двічі за свята — 7 і 14 січня. Так оживає легенда часів Штефана Великого (XV ст.). У ній господар Молдовського князівства підняв Буковину на боротьбу з мусульманами й втримав ці землі християнськими. От і збереглися проводи вершника у похід. Вирушають на війну разом із воїном і Челядники-охоронці, які свистять у свистки до болю у вухах.

Бояни та Припруття – чи не єдині переберії, де збереглися майже не спотворені «покращеннями» народні костюми. За кожною групою йдуть оркестри. В самих Боянах стільки музик немає – наймають із сусідніх міст. Маланкарі рухаються по трасі Н03, де утворюються чималі затори.

Двічі на зиму маланкарські звичаї Новоселицького району можна побачити в Котелевому і Динівцях. Під час уратур 7 січня юнаки відтворюють сцену мобілізації до турецького війська. Буковина з початку XVI ст. й аж до кінця XVIII ст. була під владою Османської імперії. Плачуть-голосять старі Дід і Баба, нахилила голову Наречена, сумні Воїни стоять з мечами над новобранцем, який іде на війну. Яскраві штучні квіти дещо нівелюють драматизм події, але маланкарям подобається саме такий декор.

8 січня. Маршинці

Мала батьківщина Софії Ротару влаштовує міні-фестиваль новорічних звичаїв на площі біля бару «Сперанца». «Турки» – серед головних героїв. Віднедавна 8 січня переберію влаштовують й у селі Ванчиківці, що теж лежить уздовж траси Н10.

9 січня. «Різдвяні зустрічі» у Новоселиці

Зазвичай цього дня у райцентрі Новоселиця Чернівецької області відбувається етнографічне свято «Різдвяні зустрічі». Час проведення можна з’ясувати в будинку культури: (03733) 212 29, 209 78. Схожі регіональні фестивалі влаштовують у Глибоці, Сторожинці, Заставні, селах Сокирянського району. Новоселицьке свято – одне з найяскравіших. Танці “коней” тут розбавляють виступами народних колективів.

Завдяки строкатості костюмів дійство є знахідкою для фотографів, яких цікавить етнографія. Одні з постійних гостей фестивалю – «коники» з Костичан.Цілі династії маланкарів пройшли через народний ансамбль «Калушарі». Місцевий звичай, що не зберігся більше ніде – хлопчик, який уособлює маленького Христа. В кінці виступу його підкидають до неба.

13 -14 січня

У Тернопільській та Івано-Франківській областях Маланка починається вдень 13 січня. Перебраних можна зустріти в популярних серед туристів Коломиї, Космачі, Заболотові, Пістинічи Шешорах.

Маланкарі з Молодятина танцюють аркан. В багатьох селах популярним є костюм січового стрільця.

У селі Колінків на Городенківщині зберігся давній ритуальний танець хусин, який виконують на соломі.

Наймасштабніша серед покутських маланок – у Белелуї Снятинського району. Опівдні на місцевому майдані збирається все село – повболівати за перебраних зі свого кутка під час битв Ведмедів, Чортів, Жидів та Смертей. Перед тим, обходячи хати свого кутка, співають традиційні маланкарські пісні. Це роблять не хлопці в масках чортів чи смертей, а дорослі чоловіки у звичайному вбранні, які йдуть слідом за кожною ватагою. На майдані біля Залізного мосту в три раунди борються маланки Великого Кута, Соківни та Берестова.

У пошані традиційні персонажі: Дід і Баба, Ґазда з Ґаздинею, Ведмеді, Чорти, Жиди й Смерті. Хлопчаки років десяти, перебрані в міліціонерів, зупиняють авто й «виписують штраф» водію. Юні «лікарі» дають рецепти на ліки. Відкупитися можна цукерками. Якщо знайому автівку зустріне колона Чортів і Смертей, можуть погойдати машину. Такі пустощі дозволені лише цього дня.

Ведмеді мають шати з очеретeту вагою до 30 кг. Костюми виготовляють 11 і 12 січня. Збираються й старі, і молоді люди зі свого сільського кутка, співаючи, плетуть. З «мордами» не церемоняться – Ведмеді носять протигази і нагадують стім-панківських монстрів. У Ведмеді йдуть кремезні і сильні. Пояс – шматок залізного ланцюга, пофарбований у різні кольори. Під час бою суперник намагається просунути руку під пояс супротивника і повалити його на землю. Тому перед битвою ремені затягують якомога тугіше.

Після кількох годин поєдинків Маланки обходять всі хати, де є незаміжні дівчата. Кавалери-судді, які збирають гроші під час ритуалу, влаштовують на цю суму танці. Першими платять музикантам ті, хто зайняв перше місце.

На цю тему: Старий-Новий рік або Василя. Традиції святкування

Маланкує 13 січня Чортківський район на Тернопільщині – Сосулівці, Улашківці, Кривеньке. Подільська маланка – з тих, що «як книжка пише». Персонажі традиційні: Маланка з Василем, Коза, Лікар, Чорт, Циган з Циганкою, Жид з Жидівкою, часом Ведмідь. З 2016 року в Лашківцях влаштовують невеликий маланкарський фестиваль в обід 14 січня.

Найбільш розпіарена подільська Маланка відбувається у помідорній столиці Борщівщини – селі Горошова поблизу Мельниці-Подільської. Від Чернівецької області Горошову відділяє лише Дністер. Моста немає, але звичаям мости й непотрібні – самі на сусідній берег переберуться. Свято починається не раніше 20:00. Дорогою до Горошової стоять імпровізовані перепускні пункти зі шлагбаумами. Не заплатиш кількох гривень – не поїдеш. Торгуватися можна і, напевне, потрібно: десь на п’ятому блок-пості починаєш сприймати це не як елемент свята, а як набридливий новорічний рекет.

Маланкою вибирають красивого хлопця, якого переодягають у жіночі шати. Він разом з почтом в ніч з 13 на 14 січня ходить селом, заглядаючи до хат, де живуть незаміжні дівчата. Правильно вдягнути Маланку вміють лише кілька стареньких бабусь в Горошовій. Найскладніше – належним чином замотати головний убір «пруг» довжиною в 2 метри.

Сусіднє Устя, рік за роком проводжаючи кортежі автівок на Горошову, не витримало – й зараз маланкує майже так само масштабно. В обох селах дійства відбуваються як на вулицях, так і на сценах. Місцева версія походження свята така: над Дністром жила століття тому красуня Маланка. Її коханого забрали до війська на 25 років. І багачі, й купці, і прості місцеві красені засилали до Маланки сватів, але вона чекала на свого коханого чверть століття. Не дочекалася – прийшла звістка, що її солдат загинув.

І Устям, і Горошовою їздять машини-платформи. На Водохреща хлопців, які виконували роль Маланки, тричі занурюють з головою в холодну дністровську воду.

Хоча Маланка у Горошовій і розрекламована на весь регіон, автентика тут губиться під товстим шаром масних жартів, магазинних масок та костюмів із секондів.

На Буковині 13 січня витанцьовують Динівці Новоселицького району.

З першими зорями загримить, закалатає село Бабин на Кельменеччині. Маланкарі тут прикривають обличчя білим вельоном (фатою), на поясах висять коров'ячі калатала, з якими чоловіки бігають селом, здіймаючи галас. Маланкуватимуть аж до вечора наступного дня.

13 cічня в чернівецькому музеї народної архітектури та побуту (скансені) відбудеться фестиваль «Від Різдва до Йордана» (вул. Січових Стрільців, кінцева тролейбуса № 4). Сюди приїздять маланкарські групи й колядники з Чернівеччини та сусідніх областей. Маланкарі та колядники ходять вулицями музейного села. Під вечір у музеї запалюють ватру.

13-14 січня маланкує чимало сіл Сокирянського і Кельменецького районів. Серед них Шебутинці, Бурдюг, Бузовиця, Гвіздівці, Михалків, Сербичани.

Головна особливість маланки-наддністрянки у селі Вітрянка — власне, у фігурі Маланки. Це лялька, а не перебраний хлопець. Вона витанцьовує на руці у свого господаря перед кіньми. На Хотинщині ще живі маланкарські традиції у Рашкові.

Вранці 14 січня можна навіть не від'їжджати далеко від Чернівців. Приміські села Чагор, Коровія і Молодія влаштовують бліц-кріги на чернівецькі околиці на машинах-платформах. Вони лишають у селах те, чого не сприймає снобізм містян: Ведмедів, Жидів, Лікарів і Маланок – власне, фольклор. Зате переберійну частину підняли на високий рівень.

Супер-джети, “Аврори”, “Титаніки” та боліди “Формули-1” нарізають кола між чернівецьким центральним автовокзалом та готелем “Черемош”. Чагорські й коровійські перебрані повертають місту те, чого воно відцуралося, в тому вигляді, в якому місто готове маланку прийняти. Осучаснення. Модернізація. Карнавал заради карнавалу. В такому вигляді маланка дожила б і до ХХІ століття, якби не віддалені села, що зберегли автентику дійства.

Районне маланкарське свято проходить в обід 14 січня у селі Чагор. Тут ледь не з нуля відроджували народний обряд. Свято 14 січня влаштовують у райцентрі Кіцмань. У Кіцманському та Заставнівському районах, як і на сусідній Франківщині, популярна фігура козака. Мовного бар'єру на цих маланках точно не буде.

14 січня маланкують Берегомет (Вижницький район), Суховерхів, Стрілецький Кут, Мамаївці, Нижні Станівці та Драчинці (Кіцманщина), Шубранець та Горішні Шерівці на Заставнівщині. У прикордонному Подвірному Новоселицького району учасники щороку придумують костюми (тореадорів, грузинських князів, бабусь з немовлятами), в яких витанцьовують у центрі села.

У селі Великий Кучурів на південній околиці Чернівців переберія складається з двох частин: «чистої маланки», персонажі котрої не закривають обличчя масками, та «діганії» з прихованими обличчями. Термін «діганія» побутує в усьому Підкарпатті: так називають злих міфічних створінь. Костюми в Великому Кучурові прикрашені бахромою. Ватаги близько полудня приходять на центральну площу. Кульмінація – бої Ведмедів. Кожен з кутів виставляє на імпровізовані ринги кількох учасників. Маски знімаються після того, як визначилися суперницькі пари. Переможеним вважається той, хто впав на спину. Схожа на великокучурівську маланка в бахромі гуляє в сусідньому селі Тисовець.

Наймасовіша, найдивовижніша Маланка – на румунському кордоні, у КрасноїльськуСторожинецького району. Зусібіч лунає «Mai sus» – неофіційний гімн селища. В пісні оспівується Ведмідь – господар Карпат, чорний, сильний та страшний. Але людина приборкала звіра й змушує його стрибати за командою.

У дворах все відбувається за звичаєм, що не змінювався десятиліттями. Спершу Комендант запитує хазяїв, чи приймають Маланку. Після цього господарів віншують Дід і Баба. Найчастіше кілька Дідів і одна-дві Баби: демографічна ситуація карнавалу відрізняється від реальної. Потім озброєні мечами Королі та Королеви виспівують слова «Hora Unirii» румунського поета Васіле Александрі.

Далі черга Жидів. Лікарі ж нишпорять навколо, роблячи дрібні капості. Апогей – взаємодія Циганів та Ведмедів. Цигани б’ють по землі важкими булавами – і Ведмеді кидаються один на одного. Цигани втихомирюють їх ножами й сокирами. Виглядає брутально, а зблизька розумієш: це гра, свято маскулінності. Красноїльська маланка обходиться без Чортів. Їх колись заборонив місцевий священик, перекресливши багатовіковий звичай.

Господар частує перебраних та платить ватазі. Головний в процесії оголошує суму: зазвичай кілька сотень гривень. Суми чималі, але й підготовка до маланки – справа не з дешевих. Маланкувальників у Красноїльську близько тисячі. В обід 14 січня всі маланки сходяться в центр селища.

Дивовижно, як в одному населеному пункті, нехай і зібраному клаптиковою ковдрою з кількох сіл, продовжують існувати зовсім різні костюми. Найзахідніший кут Сус — хранитель старих традицій. Маланка тут майже монохромна: цигани в чорних шкірянках і розшитих чорних смушевих шапках. На Ведмедях – такі самі шапки й солом'яні плечі-крила у формі серця, на грудях – вишита хусточка. Це й через гігієну, і для комфорту – солома може добряче поколоти підборіддя. Булави не надто великі, прикрашені червоною китичкою.

На цю тему: Водохреща: історія, традиції, народні прикмети

Широченні плечі-крила у Ведмедів з'являються на куті Дял, а найдовшими виростають в Тражанах: до 6 м. Важить такий костюм майже центнер, тому після кожного двору Ведмедям влаштовують перепочинок. Вони лягають на землю, їм підносять їжу. За день до маланки хлопці сидять на дієті, яка виключає вживання рідини. Щоб підняти маланкаря з землі на прямі ноги, потрібно два дорослих чоловіки. З булавами така сама історія: їх розмір у Циганів з Путни і Тражан гіпертрофується. Це вже не булава, це маленьке сонце для Ведмедів-сателітів. Знову маскулінні ігри в альфа-самців: хлопці пишаються, якщо можуть втримати важку булаву у випростаній руці.

У маланках Верхньої і Нижньої Путни Ведмеді схожі на копиці. Такий костюм легше зняти та вдягнути. Цигани з Верхньої Путни – в рогатих шоломах, перемазані сажею, в шкурах – схожі на персонажів фентезі. Нижня Путна має костюми традиційніші, але теж яскраві – цигани обвішані кольоровими стрічками. Жида впізнаєш за височезним капелюхом-циліндром та портфелем з крамом. Традиційна героїня – вагітна Циганка з дитям-лялькою. Її завдання – зупинити автівку, тицьнути водієві іграшкового малюка під ніс, пояснити, що це його дитина й вимагати аліментів «на памперси».

Красноїльська маланка – не шоу для туристів, а ритуал, якого дотримуються роками. Стороннім не все може здатися зрозумілим. Спостерігайте й отримуйте задоволення: таких масштабних народних дійств більше в Україні немає ніде.

В інших селах Сторожинеччини – Ропчі, Буденці, Чудеї, Нових Бросківцях, Нижніх Петрівцях— теж ходять маланки, але не такі видовищні.

Набільш розрекламована Маланка – у Вашківцях Вижницького району. Традиційні елементи свята тут зустріти важче, ніж диких хірургів з бензопилами чи мушкетерів, що фехтують пляшками самогону. В якості етнографічного бонусу у глядачів є шанс отримати по спині віником від Баби чи бути зловленим і трошечки замученим Ведмедями.

Дід наливає перехожим горілки, Баба вимітає злих духів, Циган водить на ланцюгу Ведмедя. Кожен кут вибирає провід-«бурсу», до якого входять чоловіки, які відслужили у війську: Козак, Вулан, Бук-шандарь (жандарм) в шапці з павичевим пір'ям та Маланка. Костюми виготовляють потайки. Вивернути кожуха – от ведмежий тулуб, від іншого відріжуть рукави – от лапи. Замість маски теляча голова, на талії міцно затягують ланцюг. Важливо, аби перебраного не впізнали: якщо маланкаря назвуть на ім’я, хлопець має скинути маску. Тому маланкарі говорять зміненими, неприродньо високими голосами.

Переберані заходять в кожне обійстя. Якщо якийсь двір оминули, це вважається ганьбою. А вже як зайшли, то начувайся. Меблі перекинуть, браму знімуть, пса з прив’язі спустять, перину випатрають, хазяїна відлупцюють віником, водою обіллють, а бідолаха має ще й винагородити веселунів. Втім, межі дозволеного намагаються не переступати.

Маланкувати у Вашківцях починають опівночі 13 січня – на кутках. Забава для всіх стартує 14 січня о 10:00 концертом на площі біля БК. Початок параду маланок – об 11:00. Гуляння тривають до вечора, о 16:00 в річечці Глибочок – обов’язкове купання всіх маланкарів. Без занурення у воду начебто хвіст виросте.

Села дорогою з Чернівців до Вашківців маланкують по-своєму, по-піратському. Між Брусницеюй Чорториєю імпровізовані блок-пости зупиняють транспорт і вимагають гроші. Не приймайте псевдо-поліцейських за справжню маланку: це спроба підзаробити на популярності галасливих сусідів. Це не звичаї, це злидні – та сама причина, котра штовхає до піратства в Сомалі. Армія січневих флібусть'єрів з кожним роком зростає. Маланка – свято народне, регуляторними актами не кероване, і в нього є темна сторона, на  яку не знайти управи. Блок-пости – її частина.

15 січня

Якщо можливості їздити по всій Буковині немає, відвідайте традиційний фестиваль маланок у Чернівцях. Не варто дивитися парад на площах Філармонії, Центральній чи Соборній. Тут найбільше людей. Маршрут йде повз театр ім. О. Кобилянської, кінотеатр «Чернівці», будівлю ОДА – там вдосталь місця для глядачів.

Не всі жителі облцентру вітають дійство у середмісті. Багатьох маланка підсвідомо дратує. Але міська й сільська культури мають змогу на фесті придивитися одна до одної – й дати новий поштовх древньому звичаю у сучасному світі. Дуже вчасно: джерело традиції нехай поволі, та міліє, часом забруднюється. Воно потребує очищення.

Ще один аспект переберій, який викликає “фу!” у багатьох, пов'язаний з гіпертрофованою сексуальністю деяких образів, жартами на межі фолу. Нутро карнавалу, хоч буковинського, хоч бразильського, тісно пов'язане з еротикою – і з обов'язковим відродженням природи, котре прийде після зими. Маланка довго була поза містом і забула гарні манери. Місто і маланка поки вчаться взаєморозумінню.

Ми такі не одні

Найближчі сусіди нашої переберії – Маланки південної Буковини (Румунія) та болгарські кукери, які ходять Балканами в понеділок після Масниці. Й задачі у них схожі: відігнати від осель злих духів та забезпечити гарний врожай наступного року. Навіть костюми подібні: те ж щедре використання шкур, вивернутих кожухів та масок. Трапляються й деталі з очерету – як у Красноїльську.

Воно й не дивно: Румунія та Болгарія – території колишньої Фракії. Схожі карнавали відбуваються у Греції, Сербії та Македонії. Парад-Апокрієс з критського міста Ретимно нагадує переберію з Чагра чи Коровії. В десятих числах січня щороку процесія солом'яних ведмедів іде вулицями англійського міста Уітлсей, а в масний четвер (останній четвер перед Великим постом) звірюки з соломи та очерету ходять селами Швабії.

—

Ірина Пустиннікова, фото автора; опубліковано у виданні  ТЕКСТИ

На цю тему:

• Благовіщення в Україні: традиції та прикмети
• 23 шокуючі традиції та звичаї давньої України
• Що таке Великдень? Українські традиції та релігійні вірування світлого свята Пасхи
• Архітектура давнього українського села
• Українські традиції: Богоявлення Господнє (Водохрища) та як його святкували