Диканські легенди і реальність Кочубеїв: кіл у серце, жорстокі пани і теща Скоропадського

Версия для печати

За доносом на Івана Мазепу стратили одного з роду Кочубеїв – Василя Леонтійовича. Він і зробив цей давній козацький рід відомим, адже Кочубеї знані далеко за межами України.

Кочубеї славляться розбудовою Диканьки на Полтавщині. Миколаївська церква, тріумфальна арка на в’їзді до селища та десятки будівель, які звели з цегли від колишнього маєтку, – залишені ними пам’ятки. Невидимими для українців залишаються неоціненний вклад в історію та культуру селища, завдяки яким Диканька стала відомою, зазначають у виданні ЗМІСТ.

Останній представник княжої гілки роду помер у минулому столітті й не залишив після себе нащадків, проте їхній спадок у Диканьці все ж лишився. ЗМІСТ поїхав до селища, аби розповісти історію життя Кочубеїв на Полтавщині, показати родинну усипальницю та розповісти про спадщину славетного роду.

Читайте також: Самійло Величко: відкриття української історії

З Кримського ханства до Диканьки: як рід Кочубеїв опинився на Полтавщині та отримав у власність селище

Територія диканських земель – це природній лісостеп. На місці сучасної Диканьки раніше був ліс, де лаштували походи козаки із західноукраїнських земель та посполити. Це було тимчасове поселення, де займалися полюванням восени та взимку, а навесні поверталися додому для ведення землеробства.

Одного разу кочівники із заходу вирішили залишилися та оселитися у Диканьці. Провідна екскурсоводка місцевого історико-краєзнавчого музею Анна Кошель говорить, що ця місцевість була привабливою для вільних козаків: навколо ліси, які слугували захистом від татар та відсутність панів, які могли б керувати землями. Так у Диканьці зʼявилося постійне поселення. 

Брама на в'їзді в Диканьку. Фото - Стара Полтава

Згодом у молоде селище приїхав засновник роду, завдяки якому Диканька стане відомою, – бей Кучук. Наприкінці 17 століття він переїхав з Кримського ханства на постійне проживання до Лівобережної України, де охрестився з ім'ям Андрій, аби стати козаком:

«Є декілька версій походження роду. Перше – нібито Кочубеї є вихідцями з Криму. Проте дехто говорить, що вони були вихідцями з Одеси. Кочубей або хаджибей – це давня назва укріплення в Одесі», – говорить Анна Кошель.

Першим володарем Диканьки роду Кочубеїв став онук Андрія – Василь Леонтійович. Відомо, що наприкінці 1600-х років чоловік отримав частину земель Диканьки як посаг за своєю дружиною Любовʼю Жученко, якими до цього володів її батько. З тих часів Кочубеї поступово почали привласнювати собі диканські землі та навколишні села – спадок від полковника Іскри, родинні землі, а також придбані у козаків та селян ділянки. Так родина розширювала владні території.

Василь Леонтійович Кочубей. Фото - wikipedia.org

Розбудовувати Диканьку почав правнук першого володаря Віктор Павлович Кочубей. У 1831 році він отримав князівський титул та почав будувати палаци, заводи й церкви. Так у Диканьці з’явився кінний завод, вівчарні, пивомедоварений і ткацький заводи:

«Пиво з Диканьки продавали по усій Європі. Основна маса товару йшла на Полтаву, проте частину продавали також і в середній Азії. А ткацький завод  обслуговував маєток роду і його потреби».

Читайте також:  Початок “братської” колонізації: як Московщина захоплювала Україну

Власна броварня. Пивомедоваренний завод. Фото - Стара Полтава

Таємниці родинної усипальниці. Про похованих у Миколаївській церкві та останніх з роду Кочубеїв

Кілька століть тому посеред лісу в Диканьці звели церкву. На тому місці вона з’явилася не просто так: за легендою, на пні в тому лісі, знайшли ікону Миколи Чудотворця. Легенда говорить, що знайдену ікону віднесли до старої дерев’яної церкви у центрі селища, проте щоразу вона невідомим чином зникала та з’являлася на пні у лісі.

Володарі Диканьки та місцеві пояснили це знаком від вищих сил, тому вирішили збудувати на цьому місці нову кам’яну церкву. Згодом у ній почали ховати представників роду Кочубеїв.

Миколаївська церква. Фото ЗМІСТу

Віктор Павлович Кочубей, який першим отримав князівський титул, похований разом з дружиною у Санкт-Петербурзі. Проте його нащадків вирішили ховати у родинній усипальниці у Диканьці. 

Чому так? У селищі була улюблена резиденція роду Кочубеїв. Першим там поховали Василя Вікторовича. Чоловік прожив 38 років, був відомим нумізматом та археологом, освіченою людиною, яка любила Диканьку. Коли він помирав від сухот, попросив дружину Олену перевезти свій прах на вічний спочинок до рідного селища. 

У 50-х роках 19 століття Олена Павлівна почала реконструкцію церкви та будівництво усипальниці на чотири ніші, де й поховали Василя Вікторовича. Саркофаги, на той час, були унікальними. Білий мармур для них привезли з Італії, а виготовили їх навчені місцеві майстри.

Наступними у родинній усипальниці поховали князів Сергія Вікторовича та його брата Василя Вікторовича. Він володів Диканькою наступним у роду. Поряд з ним поховали його дружину та немовля, яке померло невдовзі після народження.

У Диканьці донині ходить легенда, що Сергій Вікторович був жорстоким володарем і після його смерті селяни пограбували покинутий маєток Кочубеїв, прийшли до усипальниці та встромили у серце князя кілок. Анна Кошель говорить, що у минулому столітті цю легенду спростували: у 60-х роках поховання досліджували краєзнавці з Полтави, які й виявили, що тіла не пошкодили.

На цю тему: «Дранг нах Киев». Украина и Россия: исторический разрыв

Усипальниця Кочубеїв. Фото ЗМІСТу

У третій ніші вічний спочинок знайшли князь Сергій Васильович та Василь Сергійович. Четверта та остання ніша залишається подорожньою до сьогодні. Тут мали знаходитися поховання останніх з роду Кочубеїв, проте через більшовицьку революцію їм довелося виїхати за кордон.

Спадок Кочубеїв: що відомий рід залишив після себе на Полтавщині

Головний елемент спадщини славетного роду – маєток Кочубеїв – не дожив до наших років. Побудована у 1800-х роках садиба досягала 500 м та мала понад 100 кімнат. Кожна з них була оздоблена різними стилями: європейський, татарський, український тощо. Тут зберігали й сімейну реліквію роду – сорочку Василя Леонтійовича Кочубея, у якій його стратили за донос на гетьмана Івана Мазепу. Палац був розкішним, за мірками тих часів, проте доля його сумна.

Розмірене життя дворян змінила більшовицька революція 1917 року. Тоді Кочубеї поспіхом залишили маєток і виїхали до Європи. Деякий час будівлю охороняли загони черкесів, проте місцевим вдалося їх позбутися та «вижити» з селища. У залежності від зміни влади садибу то грабували, то повертали усе цінне назад. Згодом колекцію картин та особисті речі Кочубеїв перевезли до краєзнавчого музею в Полтаві.

Читайте також: Чому московити вирішили спалити український Батурин - гетьманську столицю

Маєток Кочубеїв. Фото - Стара Полтава

За кілька років сталася трагедія, через яку Полтавщина навіки втратила одну з цінних пам’яток: у 1919 році кочубеївський маєток спалили.

Нині краєзнавці не знають яким чином палац зазнав руйнувань. У 1920-х роках свої версії виголосив письменник із США Альберт Ріс Вільямс. Одна з теорій говорить, що діти Кочубеїв проводили час в бібліотеці й залишили там свічку, яка пізніше спричинила пожежу в палаці. Прихильники іншої версії стверджують, що підпал влаштували селяни заради помсти. Проте існує ще одне твердження:

«Нещодавно до нас надійшла інформація одного із червоноармійців з Решетилівщини, який написав, що в 1919 році загін із 12 червоноармійців прибув до Диканьки. Близько двох діб гуляли в палаці, пили з пивомедовареного заводу пиво, напоїли з бочок коней, а потім просто запалили цей палац і поїхали. Близько трьох днів палац горів».

Так спалений палац простояв у руїнах до Другої світової війни, доки його, будинки для гостей і прилеглі майстерні не розібрали. Говорять, що саме з цегли кочубеївського маєтку побудували Південний залізничний вокзал у Полтаві та деякі заводи. 

Вхід до маєтку Кочубеїв. Фото - Стара Полтава

Анна Кошель говорить, що навіть попри бажання та можливості, садибу не відновлять:

«На сьогодні відбудувати палац ми не можемо, були такі ідеї, але ми навіть не маємо планування цього палацу. У роду були плани та креслення, який вигляд мала  Диканька, палац і будівля, але воно все зникло після  Другої світової війни в архівах».

Маєток згорів, проте пам’ять про Кочубеїв досі живе у селищі. Що ж цей рід залишив після себе? Завдяки козацькому роду Диканька стала приваблювати відомих особистостей. Завдяки роду кілька століть тому на Полтавщині побував шведський король, а Кость Гордієнко підписав з ним договір.

Усі архітектурні надбання, які має Диканька, – здобуток Кочубеїв. Ними цікавляться історики, туристи, паломники тощо. Свого часу навіть Микола Гоголь скористався цим славетним прізвищем аби його твір прочитали видавці.

Останні з княжого роду Кочубеїв. Фото - Стара Полтава

Деякі дослідники до цього час створюють версії про продовження роду аби більшовики не прийшли до влади, а Кочубеї лишилися у Диканьці. Навіть за такого розвитку подій, селище б продовжило жити своїм життям.

Читайте також: Почему Мазепа — архитектор европейской Украины¹

Революція перекреслила багато років, цілі родини та надбання, «потопила» в історії деталі про життя важливих для Полтавщини особистостей. Нині історики по крихтах збирають свідчення про Кочубеїв, а де був розташований їхній маєток досі достеменно не відомо. Тож усе, що нині можуть зробити земляки відомого роду, – зберігати пам’ять про них.

—

Альбіна Ковпак, опубліковано у виданні ЗМІСТ

Обкладинка – Катерина Василенко

Відео – Аліна Гончарова, Віталій Мохунь

На цю тему:

• Між Римом, Константинополем, Москвою: чому українці святкують Великдень двічі
• Шикарне життя в Україні - з маловідомої французької книги 1824 року
• Почему Москве верить нельзя: урок гетмана Ивана Брюховецкого
• Не брат ты мне… Миф о трех «братских восточнославянских народах»
• «Чтоб ни в чем Москве не верили». Как Россия присоединяла Украину
• Два разных народа
• Украина сводит Россию с ума
• «Викривлена історія може бути небезпечнішою за ядерну зброю, і ми це тепер бачимо»