Де «Лінія Зеленського»? Хто мав побудувати фортифікації для оборони

Версия для печати

Президент Володимир Зеленський в інтервʼю французьким журналістам заявив, що Україна будує три лінії оборони по всій лінії фронту та на кордоні з Білоруссю: роботи ведуться вдень і вночі, силами як військових підрозділів, так і цивільних будівельних компаній.

«Але чому не в 2023-му?», ‒ це питання сколихнуло українське суспільство, яке лиш після відходу ЗСУ з Авдіївки звернуло увагу на те, що на захід від міста досі, на 11-й рік війни, немає належно збудованих фортифікацій. Журналісти New York Times написали, що просуватися на Авдіївському напрямку Росії допомагають рідкі, «рудиментарні» лінії траншей, «позбавлені багатьох додаткових укріплень, які могли б уповільнити російські танки».

У виданні Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода) з’ясували, наскільки виправдана критика українських фортифікацій західними журналістами, у чому проблема будівництва ліній оборони поспіхом під вогнем армії РФ, та хто ж, зрештою, той самий «винний» у тому, що ЗСУ досі не окопались по всій лінії фронту: командування, яке не озвучило таку потребу, – чи цивільна влада, яка не надала військовим гроші, екскаватори і бетон?

«Таке враження, що для того, щоб повірити в потребу фортифікації, нам знадобилось розбитися об «лінію Суровікіна», – каже ветеран російсько-української війни, колишній командир роти батальйону «Айдар» Євген Дикий.

Ще у 2022-му, показуючи «бетонні пірамідки», що їх зводила Росія на кількох фронтах одночасно, з них часто глузували в медіа. Виявилося – даремно.

«Поки ми на своєму досвіді не переконалися, що навіть в 21-му столітті отака перенесена буквально з Першої світової війни лінія оборони працює, після того, як ми кілька місяців проривали її, і з трьох ліній оборони прогризли півтори – тільки після цього дійшло, що, мабуть, і нам вартувало б робити щось подібне», – характеризує ситуацію Дикий.

Фортифікаційні споруди Сумської області, березень 2024

На фотографіях оборонних споруд, які публікують Генштаб і військові, можна побачити різну картину: від «зубів дракона», глибоких траншей, вкритих деревом, бетонних опорних пунктів – до ровів і окопів посеред поля, не захищених ані бетоном, ані деревом.

Останнім часом Україна справді прискорила облаштування фортифікацій, на цьому наголошує, зокрема, британська розвідка. Однак військові на першій лінії часто змушені окопуватися буквально лопатами. Чим ближче до лінії фронту, тим складніша ситуація з облаштуванням – на цьому наголошують усі, з ким поспілкувалися Донбас Реалії.

Читайте також:  Що відбувається в Міноборони: стара корупція та нові проблеми

Що відбувається з фортифікаціями саме зараз

Про значне посилення оборонних споруд президент України заявив наприкінці листопада 2023-го, коли стало зрозуміло, що Україна переходить з наступальних дій в оборону.

«Усі фінанси є. Усі рішення є. Має бути повна відповідна робота в громадах. Усе абсолютно деталізовано – мін та бетону нашій державі точно вистачить. Потрібно більше швидкості та ефективності, і кожен, хто за це відповідає, має чіткі завдання», – сказав тоді Зеленський.

За три місяці після цієї заяви підрозділи ЗСУ відступили з Авдіївки. Однією з причин втрати міста експерти називають відсутність укріплень, на які могли б спертися захисники. Адже Росія рівняла фланги і Авдіївку з землею ФАБами.

Зараз у публічному просторі влада говорить про фортифікації у бравуючій риториці: звітує про виділені гроші та швидкі результати. Однак, фортифікації, як тепер зрозуміло, були потрібні у 2023-му.

Ще в грудні 2023 року тодішній командувач об’єднаних сил Сергій Наєв демонстрував захисні споруди і лінії загородження на північних кордонах: лінії окопів, укріплені габіонами з піском, мережу бліндажів та вогневих точок.

Як тоді, так і зараз наголошують, що їх споруджують безперервно. «Фортифікації будуються 24 години на добу 7 днів на тиждень», – повідомляє нині Командування Сил підтримки ЗСУ.

На закупівлю автомобілів та інженерної техніки наприкінці минулого року Кабмін виділив 788,8 мільйона гривень. А з початку року на будівництво фортифікацій влада спрямувала 20 мільярдів.

Водночас, начальник Кіровоградської ОВА Андрій Райкович у грудні минулого року запропонував громадам Кіровоградщини виділити гроші на техніку для будівництва оборонних споруд.

«Це екскаватори, бульдозери, автокрани, навантажувачі. В нас цього немає – ані в народному господарстві, ані в комунальному сегменті. Крім того, виконуючи мобілізаційні завдання ми вичерпали наявний технічний ресурс», – говорив він.

Колишній речник оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» Дмитро Лиховій розповів Донбас Реалії, що частина оборонних споруд існувала і раніше. За його словами, будівництво основної частини фортифікацій почалося орієнтовно в грудні минулого року, ще до того часу, коли відбувся вихід з Авдіївки.

«Частина будувалася в січні, деякі ще продовжують будуватися зараз, але велика частина з них уже споруджена. При цьому треба враховувати, що це другий рубіж оборони, на який в разі потреби відбудеться відхід. Поки що вони не затребувані, але вони є, і я вам можу просто дати руку на відсіч, що це правда», – сказав Лиховій.

Читайте також: Як крадуть та в золоті живуть наближені до "Слуг народу" постачальники Міноборони

Він підкреслює: проблема – в інтерпретаціях, і не радить спиратися у висновках на New York Times: мовляв, вони неодноразово видавали за дійсне інформацію з російських джерел.

Також, за словами, ексречника ОСУВ «Таврія», на Авдіївському і Мар'їнському напрямках є дуже розбудована і дуже широка мережа різних укріплень – він може підтвердити це документально.

Як мають виглядати ефективні фортифікації

Протяжність лінії української оборони сягає 3750 кілометрів (цифра Сил оборони станом на травень 2023 року). Вона включає державний кордон з Росією на півночі і кордон з Білоруссю. Активна лінія фронту станом на липень 2023 року перевищує 1200 кілометрів. Фортифікації потрібні по всій лінії фронту і в прикордонних районах.

Експерти наголошують, що коли ми говоримо про будівництво оборонних споруд, йдеться не про «велику китайську стіну», «рів з крокодилами» чи укріплення, як у «Грі престолів»: потрібно підлаштовуватися під рельєф, особливості місцевості, водойми, природні перешкоди.

Військовий оглядач порталу Defence Express Іван Киричевський підкреслює: фортифікації – це не обов’язково бетон. «Коли вириваються гарні, широкі траншеї, метра два у висоту, щоб там було зручно розминутися бійцям в амуніції, – це теж уже елемент фортифікації», – пояснює експерт.

За словами Євгена Дикого, довжина оборонних споруд, потрібних Україні, охоплює всю теперішню лінію фронту, крім півдня Херсонщини, де природним бар'єром є Дніпро.

«В принципі, там можна не сильно окопуватися: достатньо не пустити ворога з лівого берега на правий. І це проста задача насправді. А всюди, де ми стикаємося з ворогом на суходолі, тобто весь нинішній фронт плюс весь північний кордон (включно з білоруським) – це все має бути окопано», – каже він.

Фортифікації – це великий комплекс різних споруд. На переконання Дикого, необхідний мінімум у товщині – три окремі лінії з комунікаціями між ними, певним розподілом функцій і можливістю швидко перекидати сили з однієї лінії на іншу.

Частина фортифікаційної лінії, що будується у Запорізькій області, березень 2024 року

Перша лінія розташована найближче до вогню. Її завдання – зупинити або загальмувати просування противника. На другу військові відступають у разі наступу агресора. На цій лінії сконцентровані основні ресурси і підрозділи. Третя лінія – фактично тилова. Її завдання – забезпечити перші дві лінії всім необхідним.

«Немає такого поняття, якою між ними має бути відстань. Усі ці лінії мають бути вписані в місцевий ландшафт, в місцеву забудову і так далі. Тому немає нормативу, на скільки треба відступати. Масштаб, про який ми говоримо, – це десятки кілометрів. Тобто, грубо кажучи, друга лінія може бути розташована в двадцяти-тридцяти за першою, а третя – умовно в десяти-двадцяти за нею. Але це узагальнення, в межах кожного району буде по-різному», – пояснює Євген Дикий.

У будівництві оборонних споруд, стверджує колишній військовий, слід максимально використовувати рельєф місцевості.

«По пануючих висотах мають бути вогневі точки, взводні, ротні, батальйонні опорні пункти. А між ними має бути система траншейної комунікації. Тобто мають бути ще й бункери для складів, бункери для лазаретів і тому подібне», – каже Дикий.

Хто ж «винний», на кому відповідальність за все це?

Вона – не визначена. І в цьому головна відповідь на питання, чому укріплень забракло при переході армії в оборону.

«Лінія Суровікіна» не дарма так називалася: Суровікін на момент її спорудження був командувачем всього окупаційного контингенту в Україні. Він одноосібно відповідав, зокрема, і за всю російську фортифікацію, мав для цього належні повноваження, міг мобілізовувати будь-які ресурси і затверджував єдиний план, за яким це все будувалося, – каже Євген Дикий. – У нас на сьогодні, на жаль, картина з відповідальністю за фортифікацію, як в старому мультику про Буратіно: коли його запитували, хто ж його виховував, Буратіно відповідав: «Коли тато Карло, а коли і ніхто».

Володимир Зеленський на пресконференції «Україна. Рік 2024» заявив, що відповідальними за будівництво оборонних споруд є головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський та міністр оборони Рустем Умєров. І повідомив про створення аудиту, після якого перекриватимуться слабкі місця в цьому процесі.

Але ж якими бюджетами оперують військові – хай навіть вони і визначили потребу будувати укріплення там чи там?

Давайте розбиратися: хто робить, а хто за це платить.

Читайте також: Корупція в Держспецзв’язку як вигідний бізнес: вкрав 62 млн вийшов за 25

Фортифікаційні споруди Сумської області, березень 2024 року

Хто робить руками

Військове командування дійсно визначає розміщення та характеристики фортифікаційних споруд на кожному окремому напрямку оборони: це у відповідь на запит Радіо Свобода зазначило Міністерство оборони. А безпосередньо роблять це:

• військові частини
• Державна спеціальна служба транспорту
• обласні військові адміністрації
• підрозділи Міністерства оборони
• Держагентство відновлення та розвитку інфраструктури України

Найближче до лінії фронту роботи виконують військові частини ЗСУ і Держспецслужба транспорту (піхотні частини, які займають свої райони оборони, мають певні ділянки відповідальності, в межах яких мусять самі себе окопувати). За другу лінію оборони відповідають інженерні війська (входять до Сил підтримки ЗСУ).

У місцях, де безпекова ситуація більш спокійна, фортифікації створюють будівельні компанії. Їхні замовники – ОВА, Держагенство відновлення, Міноборони.

Донецька область, лінія оборони ЗСУ

Хто платить гроші

Гроші на фортифікації однозначно має надавати уряд; хоча в будівництво може вкладатися і місцева влада, але така серйозна річ як оборона – має бути єдиним централізованим планом, який Кабмін затверджує і виконання якого він контролює, зазначає Євген Дикий.

«ОВА відповідають за фортифікації у своїй області. А що між областями? Тоді в нас залишаться проходи, по яких почнуть проривати? До речі, на фронті це абсолютно реальна картина, –каже він. – Ворог дуже любить намацувати, де стик двох різних бригад, і саме туди вдаряти, де не зовсім зрозуміло, де чия відповідальність починається і закінчується».

DeepState опублікував аналіз проблеми від військового інженера. Він пояснює: військові не мають повної свободи дій, бо для облаштування укріплень їм потрібні дерево, бетон та часто цивільна техніка.

Сам розподіл технічних функцій виглядає так: оперативно-тактичні угруповання (ОТУВ) роблять обшивання оборонних споруд деревиною, оперативно-стратегічні угруповання військ – заливання бетоном, а подання щодо характеру оборонних позицій здійснює підрозділ, який обороняється.

«Деревиною має бути обшита друга лінія оборони, бетоном – третя. Чого цього нема, бо знову ж, у бригад немає сили волі наполягати на цьому, а у ОТУ не має грошей, бо оборудка з деревиною – то окрема тема. Що стосується бетону, то доповідаю – жодна інженерна частина не забезпечена відповідною технікою (власне так і у НАТО), тобто це здійснює цивільна техніка, а це відповідні договори з бізнесом», – пояснює автор допису.

На третій лінії затягують час тендери, договори та інша бюрократія, до якої вдаються ОВА і цивільні адміністрації. Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак каже, що військове командування на рівні бригад часом не встигало відповідати за будівництво оборонних споруд.

«Їм потрібно було допомагати, – зазначає він, – потрібно було мобілізувати саме цивільні сили, будівельні компанії. Це була справа суто уряду. Зараз уже є військовий кабінет, все зроблено із запізненням рівно на рік, на жаль».

В ефірі УП.Чат журналіст-розслідувач, засновник проекту «Наші гроші» Юрій Ніколов ще восени запитував: чому в Україні держзамовлення на бетон робиться для цивільного будівництва – замість того, щоб купувати бетон для фронту?

Читайте також: Проблема корупції вдвічі обігнала війну в думках українців

«Умовно кажучи, розв’язка на Оболоні за 2 мільярди гривень зараз не потрібна, Оболонь їде. Або дорога на курорт на Закарпатті за пів мільярда. Дніпропетровщина провела тендери на 6 мільярдів на будівництво і ремонт доріг, які не виконують функції оборонно-захисних комплексів. Тоді, може, оголосимо тендери на будівництво укріпрайонів – ліній Буданова, Залужного, Маннергейма, та кого завгодно? – зауважував він. – Економіка ж буде функціонувати!»

Проте, на думку Євгена Дикого, питання, чому Україна «пробайдикувала» в питанні укріплень десять років меншої війни і 2 роки повномасштабної, варто ставити до і всім начальникам Генерального штабу з 2014-го по 2023-й включно.

«Я дуже часто захищаю армію і кажу про відповідальність цивільної влади, але от саме в цьому випадку подбати про фортифікацію все ж таки мало б саме вище військове командування: що робили всі наші начальники Генштабу, починаючи від Муженка, продовжуючи Хомчаком і завершуючи Шапталою – варто поставити їм це питання», – переконаний він.

Окопи ЗСУ на передовій під Попасною взимку 2017 року

На думку експерта, для прояснення відповідальності повноваження щодо будівництва фортифікацій варто було б віддати Головнокомандувачу ЗСУ Сирському або командиру Сухопутними військами Павлюку.

«Хтось із цих двох людей мав би отримати відповідні повноваження: спершу право повністю координувати цю діяльність, нарізати задачі по побудові споруд не тільки військам, але й обласним цивільним адміністраціям, мобілізовувати будь-яку потрібну до цього техніку, роздавати підряди тим самим будівельникам тощо. Коли б він мав ці повноваження, то далі, відповідно, з нього треба було б і запитувати про те, як розроблявся цей єдиний план, як і де виконується», – додає Дикий.

Іван Киричевський резюмує, що відповідальність за ситуацію з фортифікаціями – колективна і вона також лежить на українському суспільстві.

«Нашому колективу авторів доводилося спостерігати за дискусією серед профільних фахівців, що першими запит на будівництво лінії десь там укріпленої оборони мали би подавати командири бригад на місцях, але цього чомусь не відбувалося. Доводилося зустрічати заклики до Міноборони: «введіть нам в штат екскаватори, щоб ми не рили все це саперними лопатами». А з іншої сторони, як ми, як суспільство, реагували на все це навіть влітку 2023 року, коли вперше бачили трагічні епізоди зі спробами прорвати російську лінію Суровікіна? Ми ж не ставили питання, що треба щось рити терміново», – констатує Киричевський.

Як виглядають тепер фортифікації на практиці

Військові експерти кажуть, що «тилова» фортифікація будується капітально: це дійсно дуже потужні лінії оборони з бетонованими ДОТами, бункерами та всім необхідним для оборони.

Друга лінія оборони також збудована грамотно, хоч вона і на порядок слабша за третю. Тут будівельні компанії не залучені: по-перше, вони не навчені працювати під вогнем, по-друге, якщо хтось з будівельників отримає поранення або загине, він не претендуватиме на компенсацію, адже не є військовослужбовцем.

Солдат копає окоп в Луганській області, листопад 2019 року

На цій лінії бетон можна побачити рідше, ніж на третій (хоча тут на деяких ділянках вбудовують у землю спеціальні металеві капсули).

Натомість на ній споруджують земляні укріплення, з великої кількості дерева. Фахівці, з якими спілкулися Донбас Реалії кажуть, що вони – гарно викопані і, якби оборонні споруди на такому рівні облаштували раніше, війна могла б розгортатися за іншим сценарієм.

Читайте також: В розпіареному Реєстрі корупціонерів чомусь відсутні найбільші корупціонери

Будівництво лінії укріплень у Запорізькій області, березень 2024 року

На першій лінії оборони фортифікаціями якнайчастіше служать траншеї. Бетон або дерево тут – швидше виняток.

Як правило, поблизу тривають бої, тому сюди не приженеш важку техніку, основним інструментом для окопування в піхотних бригадах слугує лопата.

Журналіст Донбас Реалії Єгор Логінов, який на власні очі бачив, як просувається будівництво фортифікаційних споруд на півночі, півдні і сході, розповідає, що зводять їх «за підручниками»: помітно, що все продумано, хоч і будується в авральному темпі.

Основним інструментом для окопування в піхотних бригадах ан першій лінії, як правило, слугує лопата.

«Англійські і французькі OSINT-спеціалісти кажуть, що українська лінія оборони на певних ділянках, якщо говорити про масштаби і задум, краща, ніж «лінія Суровікіна». Це серія окопів, які побудовані таким чином, що можна вести бій з будь-якої точки окопу. І для того, щоб взяти всю лінію оборони або її ділянку, треба взяти кожен з цих окопів по черзі. Але хотілося б, щоб це будувалося раніше», – розповідає Єгор.

На якості наголошує і Дмитро Лиховій: він запевняє, якщо за стандартами Другої світової війни глибина траншеї була метр п'ятдесят, зараз інженерні війська роблять її на два метри глибиною. Так само з шириною: замість 80 сантиметрів, риють метр: щоб можна було пронести у траншеях, приміром, ноші з пораненим.

Про те, що Україна прискорила будівництво оборонних позицій повідомляє і британська розвідка.

Чому ще в України виникли проблеми з будівництвом фортифікаційних споруд?

Експерти пояснюють: Україна активно не будувала оборонних споруд, тому що планувала наступ.

Проєкт DeepState опублікував пояснення військового інженера, який описав проблеми у спорудженні фортифікацій. З нього чітко видно, що в українських захисників мало:

1. придатних окопів (через нестачу знань, досвіду і навичок у планування і будівництві таких споруд. Автор пише: «Як правило, кажуть: «Треба викопати від того пенька і до посадки». Але це так не працює. Оборона має бути суцільна».
2. бетону (тут грає роль як, часом, небажання командування бригад шукати ресурси, так і відсутність самих ресурсів).
3. техніки.

Експерти наголошують, що під час скорочення української армії, яке відбувалося до нападу Росії у 2014 році, одними з перших страждали інженерні війська: екскаватори, бульдозери та інша техніка розпродавалася як так зване надлишкове армійське майно. Тепер їх критично не вистачає.

Фортифікаційні споруди Сумської області, березень 2024 року

«На щастя, ми зараз бачимо різке пожвавлення, але це мало відбуватися іще десь на початку 2023 року», – каже Валентин Бадрак.

На його переконання теперішня ситуація з фортифікаціями свідчить про те, що не був винесений урок ще з бахмутської операції, від якої минуло більше року.

«Було багато публікацій у відкритих джерелах, де Третя штурмова бригада розповідала, що їм доводилося просто вгризатися у мерзлий ґрунт. І фактично, сталося практично те саме під Авдіївкою, коли звідти відійшли наші війська. В значній мірі ми залишили Авдіївку не тільки під впливом КАБів, а й через те, що не були підготовані додаткові резерви в достатній кількості. Але нам пощастило в тому, що в Росії цих резервів теж не було», – ілюструє він.

Що зробити, щоб це вирішити?

Люди, техніка, фінанси – це, виходячи з почутого, три складові успішної оброни. Євген Дикий підкреслює, що вони – не взаємозамінні, усі три повинні бути напоготові водночас. Експерт відзначає такі кроки, які варто втілювати:

• Мобілізовувати людей і техніку

«Лінія Суровікіна витримала наш наступ минулого літа далеко не лише тому, що була грамотно побудована. Нічого б вона росіянам не дала, аби паралельно з початком її будівництва, вони не провели б свою масову мобілізацію. Ми тоді дуже жартували, які це були «чмоні». Але так чи інакше це – 450 тисяч бійців, – каже він. – Чесно кажучи, якщо в нас далі буде така картина з мобілізацією, то ніяка фортифікація сама по собі нас не врятує, бо росіяни просто заходитимуть в порожні бункери і дивуватимуться «ух, як класно хохли набудували», питання тільки – для кого? Тому поняття оборона країни – це не тільки про фортифікацію. Це фортифікація плюс мобілізація».

Росія, грудень 2022 року: на місці будівництва фортифікаційної лінії вздовж кордону з Україною видно танкові пастки.

Водночас мобілізувати варто не тільки людей, а й будівельну техніку – це передбачено українським законодавством.

«Поки що військові змушені звертатись з проханнями дати їм техніку до цивільних компаній і до цивільних адміністрацій. Інколи хтось дає зі своєї доброї волі. Більшість не дає – і починаються збори волонтерів на екскаватори. Наше законодавство дозволяє мобілізовувати аж ніяк не тільки людей. Дозволяється мобілізація автотранспорту і спецтехніки. І от, чому досі це не робиться – це теж одна з величезних для мене загадок, чому ми взагалі не живемо, як на війні?» – додає Дикий.

Фортифікаційні споруди Сумської області, березень 2024 року

• Переводити економіку на воєнні рейки

«У Києві збираються зводити метро на Троєщину: це знову зазвучало на повному серйозі в 2024-му році. Тим часом вже зараз зводиться на Оболоні красивий декоративний місточок в парку «Наталка». Я вже мовчу про, мабуть, квадратні кілометри плитки, якими викладаються вулиці українських міст. Це ж не тільки про Київ насправді. Так от, власне, я не знаю, як ми збираємося вигравати цю війну без переведення економіки на військові рейки і без мобілізації наших фінансів», – коментує він.

Фортифікаційні споруди Сумської області, березень 2024 року

• Копіювати деякий оборонний досвід Росії

«На війні вчитись у ворога – в цьому немає нічого поганого. Це взагалі-то правильні речі, коли у твого ворога, на жаль, щось вдалося, то варто якраз це не висміювати, а розібратися, чому йому вдалося і, можливо, щось розумне перейняти. Як, до речі, росіяни в нас перейняли взагалі всю дронову тему: побачили, як це працює у нас, і, на жаль, дуже швидко наздогнали», – каже Дикий.

Читайте також: ​Чому навіть під час війни варто боротися з політичною корупцією 

Як рятуватися від плануючих авіабомб, які так активно застосовує РФ?

Експерти кажуть, що від цього виду зброї не врятує навіть бетон. Але КАБи – дуже неточні, вони призначені для того, щоб зносити і рівняти з землею площі. Щоб зруйнувати об’єкт, КАБ має потрапити у нього.

«Немає інших шляхів, окрім, як збільшувати кількість ППО середнього і великого радіусу, але варто пам’ятати про ризики: чим ближче до лінії фронту, тим більше ризиків виявлення і знищення таких систем. Також чекаємо на літаки F-16, які гіпотетично в рамках патрулювання в тих чи інших районах могли б наростити кількість ризиків для відповідних носіїв. Але повністю звести до нуля цю загрозу не можна», – каже старший аналітик Благодійного фонду «Повернись живим» Микола Бєлєсков.

В цілому, експерти наголошують: завдання України – укріпитися не тільки від самих лише КАБів. Фортифікацій потрібні, щоб тримати оборону під ударами артилерії, танків, дронів протягом тривалого часу і мати можливість відійти у разі потреби на третю лінію.

«Чому, – підсумовує Євген Дикий, – ми на третьому році великої війни за виживання країни ведемо себе так, наче в нас в кількох кілометрах від фронту починається не тил воюючої армії, а мирна країна з усім, що з цього витікає? Боюся, що ми можемо достатньо дорого заплатити за таке ставлення до цієї війни».

—

Ольга Кацан, опубліковано у виданні Радіо Свобода

В тему:

• ​Жах російських загарбників: що таке HIMARS та його старший брат М270
• У чому сила української армії? 10 чинників, які допомогли ЗСУ стати новою військовою потугою
• Коли любителів легких «спецоперацій» очікує поразка
• Как российская армия с ее древним оружием проигрывает современным военным технологиям
• Сучасні системи ППО для України: як вони змінять війну
• Як системи HIMARS громлять російські склади (+відеодокази)
• Как российская армия с ее древним оружием проигрывает современным военным технологиям
• Як нова українська артилерія змінює перебіг війни?
• Екс-директор ЦРУ: російська армія показала всі військові недоліки, які лише можна уявити
• The Economist: как Украина выигрывает войну беспилотников
• Артиллерийская «битва за Донбасс» глазами американского журналиста