52 роки тому радянський КДБ розпочав операцію ‘Блок’ - найбільшу репресивну акцію проти українських дисидентів

Версия для печати

Різдво 1972 року. В оселі Садовських у Львові на Вертеп зібрався цвіт української інтелігенції: Любомира Попадюк, Василь Стус, Олена Антонів, Ірина Калинець, Михайло Горинь. Стефанія Шабатура і багато інших. Всі веселі і щасливі. Вже за кілька днів, 12 січня, в Україні почнеться “генеральний погром” шістдесятництва. 

На фото: Святкування Різдва на квартирі (зліва направо: Люба Кендзьор, невідомий, Марія Ковальська, Ігор Калинець, Дзвінка (прізвище невідоме), Дзвінка Калинець) 

Саме цього дня КДБ розгорнув операцію “Блок” — найбільшу репресивну акцію проти українських дисидентів. Одночасно заарештували більшість відомих представників національно-демократичного руху.

Про те, що КДБ готує репресії, було відомо давно. З січня 1970 року почало виходити в самвидаві перше в Україні періодичне видання — “Український вісник”, на зразок московської “Хроники текущих событий” (ХТС). Але на відміну від нього, “Український вісник” містив не тільки інформацію про репресії та становище політв’язнів, а й подавав твори, поширені в самвидаві — дослідження з історії, дані щодо геноциду українців, літературознавчі роботи, вірші, прозу. Журнал був створений за ініціативою В’ячеслава Чорновола, який і став головним редактором цього часопису.

Читайте також: Українське дисидентство: 13 миттєвостей української «відлиги»

Обкладинка примірника "Українського вісника"

Василь Овсієнко розповідає: “На п’ятому числі ‘Український вісник’ обірвався — його зупинили в середині 1971 року, бо пішли чутки про те, що ось-ось почнуться арешти, і сам Нікітченко (до липня 1970 року голова КДБ при Раді Міністрів УРСР — ред.) мав розмову з Іваном Світличним і сказав: ‘Доки ви не були організовані, ми вас терпіли. Відтак, коли у вас з’явився журнал, ми вас терпіти не будемо’. Вирішено було зупинити видання ‘Українського вісника’, однак уже було пізно”.

30 грудня 1971 року Політбюро ЦК КПРС “ухвалило рішення про початок загальносоюзної акції проти самвидаву”. Партійне керівництво УРСР на чолі з Петром Шелестом підтримало ініціативу Москви, бо фактично не мало влади в республіці.

Читайте також: "Кобзар", гімн та Чорновіл: українці назвали символи держави за 30 років

Щоб створити привід для численних арештів, КДБ розіграло справжній шпигунський сюжет. 4 січня 1972 на станції Чоп було затримано громадянина Бельгії, члена “Спілки української молоді” Ярослава Добоша. Під час перебування в Україні він встиг зустрітися з багатьма діячами українського руху опору. У КДБ іноземця примусили зізнатися, що він прибув “для виконання завдання закордонного антирадянського центру бандерівців ОУН”. Всі арешти в січні 1972 року були пов’язані зі справою Добоша.

Тож, починаючи з 12 січня 1972 р. упродовж півтора року в Україні були заарештовані близько ста осіб: у Києві — Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, Леонід Плющ, Зіновій Антонюк, Іван Дзюба та інші; у Львові — В’ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий, Іван Гель, Стефанія Шабатура, Ірина Стасів-Калинець, трохи пізніше Ігор Калинець та інші.

Також було проведено тисячі обшуків, десятки тисяч людей були стероризовані допитами як свідки, викинуті з роботи, з вишів. А за два наступні роки кількість заарештованих подвоїлася. Майже всі провідні діячі шістдесятництва отримали по 7 років ув’язнення в таборах суворого режиму та по 5 років заслання й були етаповані до Сибіру.

Читайте також: Легендарний Василь Овсієнко: життя як покута

Найбільший термін ув’язнення був у правозахисника Івана Геля — 10 років суворого режиму та 5 років заслання. До спецпсихлікарні запроторили Миколу Плахотнюка, Леоніда Плюща, Василя Рубана та Бориса Ковгара.

Світлини В’ячеслава Чорновола з кримінальної справи 1972 року

Рух опору зміг оговтатися від “генерального погрому” лише у другій половині 70‑х років. Тоді основним засобом боротьби з системою став захист прав людини.

Читайте також: Переважна більшість українців проголосували б за Чорновола, а не Кравчука, якби зараз опинилися у 1991 році - опитування КМІС (ІНФОГРАФІКА)

Російська влада й сьогодні використовує радянські методи боротьби з інакодумцями. З початком російської агресії проти України у 2014 році, а особливо під час повномасштабного російського вторгнення, окупанти не полишають спроб з придушення всього українського на захоплених територіях. Тисячі українських цивільних перебувають за російськими ґратами.

Особлива ж ненависть проявляться до корінного населення Криму — кримських татар. За словами Таміли Ташевої, постійної представниці президента України в Криму, сьогодні на території півострова російська влада тримає за ґратами щонайменше 204 громадян України, приблизно 123 з них — кримські татари.

—

Марія Крикуненко, опубліковано у виданні Харківської правозахисної групи

В тему:  

•  Деколонізація: черговий шанс українізувати та самоідентифікувати топонімічну систему Дніпра
• Як Московія захоплювала литовський Путивль, який тепер український
• Другий фронт, культурний
• Як Україна повертає у світові музеї імена своїх художників, вкрадені Росією 
•  Український Донбас: ОУН-УПА, дисиденти, виступи шахтарів проти радянської влади: 12 фактів
• За що росіянам постійно дають Нобелівську премію миру якщо миру від них ніхто не дочекався
• Мирослава Барчук: Правда посередині – це брехня