Ніч з 21 на 22 грудня буде найдовшою ніччю року: чому цей період зимового сонцестояння був важливим для українців

Версия для печати

 День зимового сонцестояння, коли Сонце перебуває у найнижчій точці щодо земного горизонту, є важливою астрономічною подією. Залежно від року в північній півкулі землі зимове сонцестояння випадає на 21 або 22 грудня.

За розрахунками астрономів, цьогоріч за київським часом зимове сонцестояння відбудеться 21 грудня о 23:48. Тобто, ніч з 21 на 22 грудня буде найдовшою ніччю року. А день, відповідно, найкоротшим і триватиме лише 8 годин і 4 хвилини.

Зимове сонцестояння здавна вшановувалося індоєвропейцями як свято "відродження сонця". У 45 році до н. е Юлій Цезар присвятив найкоротшому дню року свято Брума й встановив 25 грудня як дату зимового сонцеповороту.

У 431 році Третій Всесвітній церковний собор у місті Ефесі затвердив 25 грудня за юліанським календарем як день святкування Різдва Христового. Адже точний день і рік народження Ісуса Христа достеменно невідомі.

Підкреслювалося: дата умовно співвіднесена із зимовим сонцестояння й символічно відтворює послідовний ланцюжок: "народження нового Сонця - народження нового Бога - народження Нового року й нової ери в історії людства".

Юліанський календар виявився не зовсім точним і на початок XVI століття його відставання від астрономічного календаря складало вже 10 днів, сьогодні - 13, а з 2100 року набіжить уже похибка у два тижні.

У 1582 році Папа Григорій XIII затвердив новий і більш точний календар. У ньому символічна дата народження Ісуса Христа збереглася за 25-м грудня, а день зимового сонцестояння визначили за астрономічними спостереженнями 22 грудня у передвисокосний рік або 21 грудня в усі інші роки.

В українській традиційній культурі збереглися сліди прадавніх вірувань і святкувань, повʼязаних із сонцеповоротом. Так на Бойківщині, Закарпатті й Лемківщині на Різдво готують круглий ритуальний хліб карачун. Його шанували як божество, обмивали у проточній воді, по ньому ворожили про характер майбутнього року, використовували в обереговій та лікувальній магії.

На думку дослідників, Карачун у давнину вважався солярним божеством. Назва походить від прасловʼянського крчити - йти, приходити. З відси походить українське слово "крок" і назва сонця "кроковоє колесо" в обрядових піснях.

Свята Варвара, виткана на гобелені. І донині кажуть "Варвара ночі урвала"

Український народний календар із незначним випередженням астрономічного повʼязував зимове сонцестояння із днем святої Варвари (17 грудня). Донині поширене прислівʼя: "Варвара ночі урвала" або "Варвара ночі украла, а Ганна (22 грудня) дня доточила на горобиний скік".

Найбільше переказів, прикмет і ритуалів приурочено до 25 грудня - дня святого Спиридона. Його називають Спиридоном-сонцеворотом, який повертає "сонце на літо, а зиму на мороз".

Ця дата збігається із астрономічним явищем, адже сонце три дні перебуває в одній і тій самій точці, тому й називається грудневим сонцестоянням.

За легендою, Господь розсердився на людей за гріхи й вирішив забрати у них сонце, але Спиридон упросив Господа зглянутися й повернути світило на небо.

За іншою легендою, саме Спиридон утримує сонце на небі, захищає від відьом, які о цій порі намагаються його вкрасти, розірвати, з'їсти.

Слідкували за погодою впродовж 12 днів від Спиридона до Різдва: вважалося, що таким буде й характер погоди наступних 12 місяців.

Вірили, що святий Спиридон показує, чи буде прийдешній рік урожайним: йшли в садок, зрізали гілочки з кожного фруктового дерева й ставили у воду.

Спостерігали, яка гілка розпуститься до Різдва, такі фрукти вродять улітку.

Олена Чебанюк, фольклористка;  опубліковано у виданні  BBC