Чому цієї зими українців ударами по енергетиці так просто не зламати: "Діставаймо з чохлів генератори, заряджаймо павербанки!"

Версия для печати

 Минулого тижня я проходив по забитому туристами львівському Ринку. Поруч з однією кав’ярнею у мене в прямому сенсі сіпнулося око: судячи з усього, там проводили капітальний ремонт, і поряд із входом голосно торохтів дизель-генератор.

Цей звук, який чимало українців, напевно, хотіли б забути, але чудово пам'ятають, – ніби переніс мене до минулої осені-зими, коли російська армія проголосила своїм головним ворогом українську енергетичну систему.

Тоді вулиці міст були сповнені цим звуком. Навесні удари росіян по електростанціях, ТЕЦ та трансформаторах припинилися, а літо ніби стерло в пам'яті спогади про найтемнішу зиму в історії України.

До сьогоднішньої ночі. Протягом неї мешканці більшої частини України підхоплювалися від сирен повітряної тривоги двічі. А на ранок виявилося, що цілями російських ракетних ударів стали об'єкти енергетики, знеструмленими виявилися майже 400 населених пунктів у п'яти областях.

Тим не менше, відчуття абсолютного дежавю у мене в голові не виникло. Між "тоді" і "зараз" є низка суттєвих відмінностей.

Минулого року російська пропаганда виставляла удари по енергетиці як відплату за атаку українців на Кримський міст. Цьогоріч причин для знищення підстанції в Рівному, інших цивільних об'єктів, які дають людям світло і тепло, навіть не називали.

Хоча ця відмінність радше формальна – зрозуміло, що Росія робить це тому, що може. Українські, західні та й частина російських експертів ще минулого року стверджували, що жодного воєнного сенсу подібні удари не мають.

Минулоріч Росія атакувала українську енергетику під акомпанемент своїх чутливих поразок на полі бою. Серія ударів почалася після успішного наступу ЗСУ під Харковом, продовжилася під час російського "непростого рішення" щодо Херсону.

Зараз ситуація на полі бою вкрита туманом війни: четвертий місяць триває український наступ, проте його перспективи досі не вповні зрозумілі.

Можна довго міркувати, чи встигла за ці пів року відновитись українська енергосистема, яким зараз є запас її потужності, скільки систематичних ударів вона може витримати.

Так само довго можна розраховувати, наскільки сильнішими стали за цей самий час українські сили ППО, суттєво посилені завдяки допомозі західних партнерів.

Але головна відмінність, мабуть, полягає не в цьому. Минулого року сама думка про те, що тепер Росія воюватиме проти світла в оселях українців, що вона зможе зламати українців, "загнавши їх у кам'яний вік", вселяла невпевненість у завтрашньому дні, будила страх перед темною і холодною невідомістю.

Зараз – коли виявилося, що це і був останній аргумент "другої армії світу", і цієї зими вона має намір його повторити – від новин про удари по енергетиці хочеться радше глибоко зітхнути: що ж, пережили минулу зиму, впораємося і цієї. Тож діставаймо з чохлів генератори, заряджаймо павербанки, зима близько, але скільки там тої зими.

А, мало не забув. Напевно, варто було б згадати і ще одну відмінність: те, що цього року до можливих російських ударів готувалися не лише українські енергетики.

Минулого тижня в інтерв'ю Economist голова української військової розвідки Кирило Буданов заявив, що Київ працює над програмою "стримування та відплати" для протистояння очікуваним російським ударам по інфраструктурі.

"Нехай почнуть. Вони отримають відповідь", - сказав він.

І про цю відмінність нинішньої ситуації від минулорічної ми наразі знаємо найменше.

—

Святослав Хоменко, опубліковано у виданні ВВС