Юлія Яцик: Чому ми втрачаємо кращих

Версия для печати

"Поки ми втрачаємо кращих. Бо генеральська каста "вищого командування" пристосовується до будь-який кадрових змін і виживає у будь-яких умовах. А вони ні — вони не пристосуванці!"

З початку повномасштабного вторгнення це вже СЬОМИЙ комбриг.

Що цікаво, перші три змінились протягом менші ніж 2-х місяців повномасштабки, не впоравшись з організацією роботи ЄДИНОЇ на той час бригади ТРО, яка стояла на передньому краї запорізько-донецького напрмяку.

Найдовше протримався полковник Oleksandr Ihnatiev (НА ФОТО), який був призначений в бригаду у квітні 2022 року — півтора роки в зоні запеклих бойових дій на запорізькому напрямку і ще 3 місяці на сумському.

Певно, він був єдиним субʼєктним комбригом в 110-ці.

Звісно, це дуже не подобалось генеральській касті вищого командування (далі - ВК) — командувачу ОУВ Запоріжжя генералу Літвінову, командувачу ОСУВ Таврія генералу Тарнавському та командувачу ОТУ Донецьк генералу Содолю.

Бо він не був мовчазним посередником-передастом у передорученні недолугих БРок від вищого командування підлеглим комбатам.

Він відповідально підходив до виконання бойових завдань. Він мав сміливість чинити супротив періодичним "хотєлкам" ВК (не повертається язик назвати бойовими наказами деякі їх наміри проявити свій героїзм за рахунок життя інших військових заради зайняття затертої вщент посадки — чергової точки на мапі "успіхів у будь-яку ціну").

Обґрунтовуючи свої рішення і відстоюючи власне бачення вирішення задачі, він діяв виважено і раціонально.

Він розумів, що його помилка - лише його відповідальність, а його успіх — це здобуток ..вищого командування.

І часто генералів його помилка радувала їх більше, ніж його=їх успіхи.

Поки керівництво Запорізької ОВА спільно з ОУВ І РБіО не могли поділити бюджет на фортифікаційні споруди, Він будував їх силами о/с бригади та волонтерів, не чекаючи "вольового рішення" та допомоги ВК (якби чекав, то чекав би всі ці 2 роки)

Він особисто нежданчіком приїздив на КСП батальйонів, РОПи, ВОПи та позиції, щоб переконатися, що солдати окопуються. Волав на них, наче скажений, і змушував копатися. Він казав: "життя особового складу - то найбільша цінність для командира". (https://youtu.be/kyPS3ie99pw?feature=shared)

Всупереч істерикам ВК про недоцільність, він створив з нуля навчальний центр для підготовки військових бригади до бойових дій, розуміючи страх в очах і непідготовленість ще недавніх цивільних, які стали його особовим складом (бо див.вище знов таки, це плюс в карму комбрига, а не ВК)

Отримуючи задоволення від винаходів і новітніх засобів ведення війни, він запустив перші стріми під час наступальних/оборонних заходів на запорізькому напрямку та особисто керував підрозділами БПЛА з ОКП бригади, які в подальшому стали основою пілотного проєкту Мінцифри "Армія дронів" (тут просто зашкалювала заздрість совкових генералів з закостенілим мозком і паперовими картами).

• Він особисто планував всі операції зі звільнення окупованих населених пунктів (які були вдалими!), не посвячуючи в деталі командувача ОУВ (щоб не запоров власними корегуваннями), чим сильно дратував вище командування та змушував їх писати кляузи главкому про не підконтрольність та самоуправство фривольного комбрига.
• Він особисто разом з заступниками і комбатами заводили на пекельні нульові позиції своїх солдат, власним прикладом показуючи що і ті теж на таке здатні.
• За такі "витівки" він регулярно отримував на горіхи від неспроможного на це ВК, але водночас такими діями він мотивував своїх підлеглих і здобував не аби який авторитет в бригаді.
• Навіть під час активних бойових дій умудрився організувати ротації підрозділів, 3-денний відпочинок в місцевому санаторії о/с, спортивні змагання, посвяти в козаки та ін. заходи на підтримку морального духу військових…. незважаючи на тиск і вимоги командувача ОУВ заборонити проведення таких заходів (тут знов про авторитет обох.. але різний)
• Він організував суворий облік зброї, майна, транспорту, ПММ, чим унеможливив зловживання з боку ВК шляхом списання на бригаду ТМЦ, які їй призначались, але по факту до бригади так і не надійшли.
• Він не боявся повідомляти вищим командирам про недоцільність контрнаступу в перші дні, бо після дощів ґрунт не дозволяв пересування важкої техніки. Звісно, ВК поклало на його рапорти свій "авторитет", а потім загрузло в службових розслідуваннях на тему: "Чому десятки одиниць іноземної військової техніки, які застрягли в багнюці, були впритул розстріляні ворогом?"
• Він боровся з ВК за кожного солдата, якого намагалися перевести з бригади ТРО до сухопутки рішенням ГШ без їх і його згоди. Проте йшов на зустріч в переводах бажаючим зростати, підвищувати свій рівень знань та отримувати новий досвід.
• Він не дозволяв себе принижувати надуманими службовими розслідуваннями ВК, метою яких було "приборкання строптивих" і перекладання власної вини на підлеглих,….оскаржуючи їх в суді і не лише доводячи свою правоту (а одночасно доводячи ВК до сказу і кримінальних справ про зловживання службовим становищем).

Але таких не цінять!

Навпаки! Вони — не зручні.

Таких намагаються знищити (в кращому випадку шляхом підвищення, в гіршому - виведенням в розпорядження чи переведенням на нижчу посаду)

Цьому комбригу "повезло" — напередодні Нового 2024 року його підвищили, відправивши в командування сил ТРО і поховавши в паперовій роботі.

Після важких півтора роки на передовій та гарячого контрнаступу влітку 2023, бригаду обіцяли вивести на відновлення.

Натомість перемістили на Сумський напрямок — на охорону кордону. Замість відновлення, військових з бригади ТРО почали переводити до інших організмів, доукомплектовувати розірвані бригади сухопутки.

Полковник Олег Федорчуков, був пʼятим комбригом 4 місяці. Бригадою він не займався від слова зовсім: за відпустками, лікарняними, відгулами й відрядженнями йому було не до неї. Та й навесні сумський напрямок був не таким гарячим, як запорізький, хоча зі своєю специфікою діяльності ДРГ.

Напевно, хтось там, на Олімпі вирішив, що бригада достатньо "відпочила" і "відновилась", а тому настав час відправити її на інший напрямок…

…Купʼянський…

Ось тут відсутність комбрига та його інфантильність одразу стала болісно відчутною: за лічені дні були перші полонені, втрачені позиції, посипались батальйони, збільшились кількість СЗЧ та втрати особового складу і техніки…

А вже через пару тижнів в бригаді був новий комбриг - депутат Запорізької міської ради, колишній командир 37-го окремого мотопіхотного батальйону полковник Олександр Лобас.

Активний, з досвідом участі в бойових діях на Лимані, він щиро намагався встигнути все: зануритися у життя бригади, заслужити авторитет о/с, врегулювати питання недоотриманих військовими винагород, поповнити втрати, організувати роботу посипавшихся батальйонів, зробити кадрові переміщення, відновити втрачені позиції, ….

Але...

Постійне втручання безлічі командувачів ОУВ, ОСУВ, ОТУ, РУ ТРО в управління багатостраждальною бригадою породило навіть не триголового дракона, а багаточлена.

Та й що могли дати бригаді ці обійжені генерали на полковничих посадах РУ ТРО, які з заздрістю називали її "розпіареною" і, прогнувшись під Плахуту, планомірно знищували і інші бригади ТРО, як окремий рід військ?

Комбриг опинився на розтяжці виконання задач різних "поважних командирів", які тягнули ковдру кожен на себе.

В решті решт, виснажений не стільки від бойових дій, скільки від фантастичних БРок ВК про необхідність протягом двох годин відновити втрачені позиції, які через неможливість виконання оновлювались з новими часовими рамками, та від постійного втручання в його роботу ззовні, ….він вигорів, пробувши в бригаді менше трьох місяців.

І знов в бригаді новий комбриг - Олексій Абдурахманов. Сподіваюсь надовго.

Та час покаже.

———————————-

P. S. Спостерігаючи за тим, що відбувається в бригаді, прихожу до думки, що ця ситуація непоодинока.

Прірва між командирами бригад (про комбатів я взагалі мовчу) і вищим командуванням (особливо тимчасово створених оперативних угрупувань військ, хоча й регіональними управліннями та командуванням родами військ) стає все більшою і все глибшою.

Ланка командирів на землі, які відповідають за утримання смуги оборони, недопущення втрати позицій, за життя особового складу, ввіреного їм майна, зброї, техніки…. стає чим далі, тим вразливішою і незахищеною перед "вищим командуванням".

Тимчасово створені угрупування військ (ОУВи, ОСУВи, ОТУ) фактично є посередниками між Головнокомандувачем і командирами бригад.

Як ті держателі цінних паперів, вони трясуться над точками на мапі, щоб не потрапити в немилість главкома.

Це не вони втрачають особовий склад в запеклих боях за невідому лісосмугу, не вони безпосередньо виконують бойові завдання, навіть не вони планують їх чи організовують конкретні дії на місці, не у них кипить мозок де дістати БПЛА, РЕБ, що робити з аватарами і СЗЧшниками, як мотивувати втомлений особовий склад та ін.

Вони завзято копіюють БРку, що прилетіла з ГШ, обмежившись функцією "Ctrl+C та Ctrl+V" і на відмінно виконавши задачу, переклавши її на плечі комбрига, видихають з полегшенням.

І контролюють!!!

Вони мають якусь незрозумілу наглядово-контролюючу функцію "роздавати чарівні пендалі" комбригам і комбатам, шантажувати службовими розслідуваннями і притягненням їх до відповідальності…

При цьому, самі вони ні за що не відповідають! Це ж "тимчасові утворення".. Ну, максимум у якийсь військовий ВНЗ переведуть, пересидіти…

Вони навіть взаємодію між суміжними бригадами нормально організувати не здатні! Службові розслідування майоріють регулярними підривами на мінах чи "дружнім вогнем" побратимів, необізнаних про плани сусідніх підрозділів. Комбриги отримують догани за неналежну взаємодію між бригадами, яку зобовʼязане забезпечити …їх вище командування!

Вони вимагають героїзму і завзятості від командирів, при цьому холоднокровно зжирають тих, хто зі стрижнем, хто має власну професійну думку і наважується ставити під сумнів правильність їх рішень.

Все більше вищому командуванню потрібні смиренні:

— ті, хто не сперечатиметься (на фоні таких вони не виглядатимуть тупішими за підлеглих)

— ті, хто за невиконання нереальної БРки, яку виконати неможливо.. мовчки отримуватиме догану, під "дружнє" генеральське поплескування по плечу, мол "догана не трипер, з нею можна ходити"

— ті, хто мовчки віддаватиме людей, бо це ж рішення "вищого командування" забрати з бригади спочатку всіх до 35 років, потім до 40, потім до 45… а тих, хто залишився, кинути на штурм.

І, щоб з 40% укомплектованістю бригада не вважалась неБГ, скоротити штатні одиниці підрозділів, чим підвищити укомплектованість бригади до 60% (звісно, лише на папері).

— ті…

— ті…

— ті…

А от ті, хто все це розуміють, списуються і йдуть.. Зціпивши зуби, віддавши все своє життя війську, і з ностальгією згадуючи як в 14 років прийшли в кадєтку зі своїми мріями і сподіваннями…

Йдуть з надією, що колись настануть інші часи.

А поки...

Поки ми втрачаємо кращих.

Бо генеральська каста "вищого командування" пристосовується до будь-який кадрових змін і виживає у будь-яких умовах.

А вони ні — вони не пристосуванці!"

Автор: Юлія Яцик, народний депутат України 9-го скликання

(Джерело).

Зображення вгорі: скріншот з відео

«Аргумент»