"Вісь опору" або "Шиїтський півмісяць": "проксі" Ірану як фактор третьої світової війни

Версия для печати

Після нападу ХАМАС на Ізраїль на всьому Близькому Сході активізувалися «іранські проксі» Наскільки добре Тегеран контролює «Хізбаллу», хуситів та інші угруповання?

Про це йдеться у статті виданя 

Близькосхідне загострення, яке розпочалося з нападу ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року, вийшло на новий виток ескалації. Американці та британці, починаючи з 12 січня 2024-го, бомбардують позиції хуситів у Ємені. Обміни ударами щодня відбуваються на кордоні Ізраїлю та Лівану. В Іраку місцеві озброєні угруповання атакують американські бази — і також отримують удари у відповідь. Цей багатосторонній конфлікт часто описують як протистояння двох коаліцій: Ізраїль, США та їхні союзники проти Ірану та його проксі. Але це велике спрощення іноді до ступеня спотворення. На прохання «Медузи» сходознавець, автор телеграм-каналу «Дежурний Іраном» Микита Смагін пояснює, що являють собою «іранські проксі».

3 січня 2024 року в іранському місті Керман стався теракт, внаслідок якого загинули, за останніми даними, не менше 94 людей. Дві бомби вибухнули на цвинтарі, куди величезний натовп людей прийшов вшанувати пам'ять Касема Сулеймані, вбитого американською ракетою 2020 року. Сулеймані командував корпусом "Аль-Кудс" (арабська назва Єрусалима) - підрозділом Корпусу вартових ісламської революції, відповідальним за операції за межами Ірану. У 2000 і 2010 він був одним з головних архітекторів системи «іранських проксі» — воєнізованих угруповань у різних країнах Близького Сходу, які отримують фінансову, інформаційну та будь-яку іншу підтримку від Ірану і діють у його інтересах.

Наприкінці грудня 2022-го ізраїльським ударом у Сирії було вбито генерала Сейєда Резу Мусаві, який був соратником Сулеймані. Не дивно, що й відповідальність за теракт у Кермані багато хто (зокрема представники іранської влади) поспішили покласти на Ізраїль.

Але зважаючи на все, єврейська держава тут ні до чого. Відповідальність за теракт взяла він «Ісламська держава». Це не лише додало знервованості, якої на Близькому Сході і без того дуже багато, а й вкотре нагадало, що сторін конфлікту набагато більше двох.

Навіщо Ірану стільки проксі

Поява перших прокси-сил в Ірану безпосередньо з двома ідеями, які у основі Ісламської республіки: боротьбою з сіонізмом і експортом ісламської революції.

(Що це означає – максимально коротко

Ісламська революція — події 1979 року в Ірані, внаслідок яких було повалено шах Мохаммед Реза Пехлеві та засновано ісламську республіку. Це унікальний політичний режим: крім традиційних республіканських інститутів (парламенту, президента, уряду, місцевого самоврядування) існує паралельна релігійна структура влади — Рада експертів (мусульманських законознавців) на чолі з рахбаром. Рахбар є найвищим керівником країни, без його схвалення ключові рішення інших гілок влади не можуть набути чинності. В іранській конституції закріплено доктрину «Ведає-е факих», тобто «влада знавця ісламського права». Засновником Ісламської республіки, автором цієї доктрини та першим рахбаром був аятола Рухолла Хомейні, нинішній рахбар — аятола Алі Хаменеї.

Цей режим і ця доктрина засновані на богослов'ї шиїтів-двонадесятників — мусульманської конфесії, яка переважає в Ірані. «Дводесятники» вони тому, що визнають виняткове право на владу над мусульманською громадою дванадцяти імамів — нащадків Алі, родича та сподвижника пророка Мухаммеда. Останній з імамів, Махді, пропав (у шиїтських богословських термінах — «прихований») у 941 році. Ісламська республіка мислиться як свого роду колективний заступник Прихованого імаму. Махді знову з'явиться людям перед кінцем світу і Ісламська республіка передасть йому владу.

Іран до 1979 року був у дружніх відносинах із США та Ізраїлем, а після Ісламської революції оголосив себе їхнім непримиренним ворогом.).

Першою союзницькою структурою стала ліванська «Хізбалла», створена Корпусом вартових ісламської революції на початку 1980-х. На той момент Тегеран скористався антиізраїльськими настроями, які загострилися на тлі вторгнення Ізраїлю до Лівану в 1982 році та окупації ним частини ліванської території.

Бойовик «Хізбалли» перед портретами аятоли Хомейні та засновника угруповання Мухаммада Хусейна Фадлалли. Бейрут, Ліван, 1984 рік. Фото: Patrick Aventurier / Gamma-Rapho / Getty Images

Листівка ФБР з інформацією про розшук Імада Мугнії, одного із засновників «Хізбалли», який стояв за терактами 1983 року в Бейруті. Фото: Mai / Getty Images

Військові та рятувальники на місці теракту у посольстві США у Лівані. 18 квітня 1983 року. Peter Davis / Getty Images

Того ж 1982-го верховний лідер Ірану аятола Хомейні схвалив створення «Ліванського ради» — особливого органу, до якого увійшли представники трьох ліванських шиїтських організацій, а також іранський посол у Лівані та представник «Аль-Кудса». Так і з'явилася "Хізбалла". У квітні 1983 року вона висадила в повітря американське посольство в Бейруті (63 загиблих), у жовтні — казарми міжнародних миротворчих сил (305 загиблих). В обох випадках використовувалися терористи-смертники — саме «Хізбалла» (а точніше, один із її лідерів, Імад Мугнія) розробила цю тактику, яку незабаром перейняли інші ісламістські терористи.

«Хізбалла» визнає найвищий духовний авторитет іранських аятол і прагне створення в Лівані ісламської республіки на зразок Ірану. В очах іранської сторони вона, з одного боку, мала стати авангардом боротьби з Ізраїлем, з другого, виконувати роль агента поширення ідеалів ісламської революції. У перші роки Тегеран розраховував, що революційний приклад виявиться досить заразливим, щоб до нього приєдналася більшість країн світу.

Ісламська революція стала продуктом поєднання мусульманського традиціоналізму та прогресизму лівих навчань, які стали особливо популярними в Ірані в середині XX століття. Ідея експорту революції явно перекочувала до іранських ісламістів від комуністів. У перші роки Ісламська республіка розсилала емісарів (духовних осіб, студентів, бізнесменів, військових) до мусульманських країн по всьому світу, шукала тих, хто співчуває — і прагнула розпалити полум'я революції по всьому світу. Ця політика призвела до появи перших проіранських осередків у багатьох державах Близького Сходу та за його межами.

Однак етап ідеалізму в історії Ісламської республіки закінчився зі смертю її засновника Рухолли Хомейні у 1989 році. У міру зниження значущості чистої ідеології у зовнішній політиці дедалі більше домінує прагматичне бачення використання проксі-сил.

Воно ґрунтується на двох ключових ідеях оборони Ірану, які розробляють ветерани Ірано-іракської війни. Небіжчик Касем Сулеймані, герой тієї війни, до своєї загибелі 2020-го був провідним теоретиком і практиком з цієї частини.

Головна ідея – «асиметрична війна». Тегеран швидко усвідомив, що з військово-технічного та економічного потенціалу значно поступається супротивникам. Тягатися з Ізраїлем та США у кількості та якості літаків, танків та ракет неможливо. Потрібно зосередитись на тих сферах, де Іран здатний з ними змагатися. Так, він не витрачає величезних ресурсів на створення великих військових кораблів та авіації. Натомість Іран сконцентрувався на розвитку «москітного флоту» (швидких і маневрених катерів), ракетної програми та безпілотників.

З цієї першої ідеї народжується друга — боротьба з ворогом на далеких підступах. Потрібно відсувати лінію зіткнення якнайдалі від своєї території і якомога ближче до території противника.

Тегеран розглядає свої проксі-сили як інструмент подолання диспропорції у протистоянні з Ізраїлем та США. Так, Іран нещодавно розробив балістичні ракети, здатні досягти ізраїльської території. Але навряд чи вони зможуть подолати ізраїльську ППО. Однак проіранські сили знаходяться на кордоні Ізраїлю (у Палестині, Лівані та Сирії) і в разі потреби можуть завдати відчутного удару по його території ракетами та безпілотниками.

Що стосується США, вони здатні будь-якої миті завдати удару по Ірану, а іранці не можуть атакувати територію Сполучених Штатів. Однак союзники Ірану можуть підходити до американських баз у Сирії та Іраку на відстань кількох десятків кілометрів, чинячи тиск та загрожуючи ударом.

Крім того, «асиметрична війна» передбачає, що удар противнику потрібно завдавати там, де це сьогодні можна зробити. При цьому замість противника метою може бути його союзник. Так, якщо у потрібний момент складно вразити США чи Ізраїль, то можна вдарити по Саудівській Аравії, яку Тегеран вважає провідником інтересів Вашингтона. Це стало однією з причин, чому Іран почав підтримувати хуситів (рух «Ансар Аллах»), який із середини 2010-х воює в Ємені з коаліцією під керівництвом саудитів.

Масштаби фронту

Ісламська республіка не просто тиражує успішний досвід "Хізбалли" в інших країнах, але постійно змінює свої підходи, адаптуючи їх під ситуацію в тій чи іншій країні. У якихось випадках КСІР безпосередньо допоміг організувати нову союзницьку структуру, як у випадку з іракським ополченням шиїта «Хашд аш-Шаабі» («Сили народної мобілізації»). В інших Іран налагодив партнерські зв'язки з силами, які вже були. Так, Тегеран у відсутності ставлення до створення ХАМАС і руху хуситів. Однак знайшов із ними спільну мову.

Ще один підхід був випробуваний у Сирії. По-перше, у громадянській війні в цій країні брали активну участь не тільки сирійські сили, а й тисячі бойовиків з числа проіранських угруповань у Лівані («Хізбалла») та Іраку («Асаїб Ахль аль-Хакк» і «Катаїб Хізбалла»). По-друге, Тегеран став набирати прихильників інших країнах і перекидати їх у Сирію. Так з'явилися бригади «Фатиміюн» із афганських шиїтів та «Зайнабіюн» із пакистанських шиїтів.

Звісно, були й менш вдалі приклади. Так, Іран неодноразово намагався створити свої структури в Афганістані і на деяких етапах безперервної громадянської війни в цій країні мав там своїх союзників. Проте сьогодні жодної значущої воєнізованої проіранської організації в Афганістані немає.

Як би там не було, Ісламська республіка зуміла створити на Близькому Сході розгорнуту інфраструктуру зі своїх проксі. Сукупність усіх проіранських сил в Ірані називають «Вісь опору», а на Заході найчастіше використовується термін «Шиїтський півмісяць». Найбільшими ланками цієї конструкції можна назвати іракський «Хашд аш-Шаабі» (до 100 тисяч осіб), сирійські збройні сили (близько 100 тисяч осіб) та «Хізбаллу» (до 50 тисяч осіб). До цього можна додати хуситів, чисельність бойового крила яких перевищує 100 тисяч осіб, а також безліч дрібніших структур у Палестині, Сирії та Іраку.

Таким чином, «Вісь опору» налічує кілька сотень тисяч людей, не рахуючи збройних сил самого Ірану. Проте не можна сказати, що вони перебувають під командуванням Тегерана. Ступінь близькості Ірану та його союзників сильно відрізняється від держави до країни. «Хізбалла» вважається найближчою організацією, і кожен її значний крок координується з Тегераном. Саме з Ірану вона отримує левову частку фінансування, хоча «підробляє» також іншими способами, включаючи наркоторгівлю.

ХАМАС та хусити нехай і отримують допомогу від Ірану, але самостійно вирішують, як їм діяти. Тут іранська сторона може запропонувати загальну стратегію, але дотримуватися її чи ні ці структури вирішують самі. Організації в Іраку та Сирії за рівнем близькості знаходяться десь між «Хізбаллою» та хуситами з ХАМАС.

Отже, більшість «Осі опору» не підпорядковується Тегерану безпосередньо, а тримається на принципі «ворог мого ворога — мій друг». Загальний ворог Ірану, сирійських та іракських угруповань шиїтів — «Ісламська держава», для якого винищення «єретиків»-шиїтів — навіть вищий пріоритет, ніж боротьба з Ізраїлем і США. Загальний ворог Ірану та палестинських ісламістів (ХАМАС, «Ісламський джихад») - Ізраїль. Загальний ворог Ірану та хуситів - Саудівська Аравія. І всі вони мають один спільний «далекий ворог», США, якого вони одностайно хотіли б видавити з Близького Сходу.

Однак, як тільки інтереси розходяться, іранські союзники можуть опинитися в опозиції Тегерану, що неодноразово відбувалося в минулому. Найяскравішим прикладом стала відмова ХАМАС виступити на боці президента Башара Асада у війні у Сирії. ХАМАС не лише не підтримав Іран, а окремі його бійці навіть воювали на боці сирійської опозиції.

«Вісь опору» не скріплена релігійною та ідеологічною єдністю. Скажімо, єменські хусити, як і Іран, дотримуються ісламу шиїта — але іншого його відгалуження, зейдизму. Палестинські ісламісти взагалі суніти.

Акція протесту проти авіаударів США та Великобританії під силу Хусітов у Ємені. Протестувальники тримають прапори Палестини, Ємену, а також символіку «Хізбалли» та угруповань хуситів. Сана, Ємен, 12 січня 2024 року. Фото: Mohammed Hamoud / Getty Images

«Вісь опору» після 7 жовтня 2023 року

Атака ХАМАС на Ізраїль стала тригером багатьох процесів на Близькому Сході. Ймовірно, іранська сторона могла мати якусь інформацію щодо планів палестинського руху. Тим більше, що деякі бійці ХАМАС проходили навчання в Ірані незадовго до нещасливого дня.

Але свідчень прямої причетності Тегерана до нападу 7 жовтня не знайшлося. Розвідка США лише підтвердила, що те, що відбувається, стало для Ірану сюрпризом. Ймовірно, іранці не знали ні дати, ні масштабів операції. Крім того, всіх вразили її підсумки: ніхто не очікував, що ХАМАС здатний досягти таких результатів.

Проте Тегерану довелося реагувати. Здавалося б, іранська сторона зайняла досить виважену позицію. З одного боку, вона позначила свою підтримку палестинському опору за рахунок регулярних, але незначних ударів Хізбалли по території Ізраїлю. З іншого боку, Іран показав, що в жодному разі не хоче прямої конфронтації зі США чи єврейською державою. Тобто у війну він вплутуватися не готовий. Загалом Ісламська республіка дотримується такої позиції протягом останніх 30 років, розуміючи, що пряме зіткнення з Ізраїлем чи США загрожує існуванню іранської держави.

Проте цим іранська тактика не вичерпується. Тегеран побачив у поточній ситуації вікно можливостей для ослаблення США та Ізраїлю. У результаті активність прийшла вся «Вісь опору». Проіранські сили в Іраку та Сирії почали завдавати регулярних ударів по американських об'єктах. З 7 жовтня вони здійснили щонайменше 115 атак за позиціями ЗС США, кілька десятків людей отримали поранення. Крім того, активізувалися хусити, які спочатку завдали кілька символічних ударів по Ізраїлю, а потім перейшли до атак та захоплення кораблів, які прямують до єврейської держави через Суецький канал.

Фотографія вантажного судна Galaxy Leader, захопленого угрупуванням хуситів Ансар Аллах в Червоному морі. Угруповання визнало, що судно належить Ізраїлю. Фото: Houthi Media Center / AP / Scanpix / LETA

Розрахунок Ірану в тому, що Ізраїль як невелика держава не може довго тримати опір у всіх напрямках. Дії Тегерана та його союзників покликані посилювати тиск на Ізраїль та відволікати його ресурси. Що стосується США, іранська сторона намагається збільшити ціну присутності американців у регіоні та підтримки єврейської держави. Ісламська республіка сподівається, що рано чи пізно Вашингтон на тлі складнощів ухвалить рішення скоротити свою присутність на Близькому Сході. Віру в такий сценарій додає недавній відхід американців з Афганістану.

Однак поки що ситуація в регіоні йде шляхом подальшої ескалації. Ізраїль у характерному стилі на кожну атаку «Хізбалли» відповідає ще більшим ударом, причому не обмежуючись Ліваном: ЦАХАЛ регулярно завдає ударів по іранським та проіранським силам у Сирії. У цій логіці асиметрична реакція має показати Тегерану та його союзникам ціну ескалації. Однак поки що це швидше загострює ситуацію, а атаки «Хізбалли» не припиняються.

США, у свою чергу, близько двох місяців перебували в розгубленості і не наважувалися перейти до чогось більшого, ніж окремі удари у відповідь по проіранських силах. Але починаючи з грудня американці зважилися на масштабніші удари. США б'ють за позиціями іракського «Хашд аш-Шаабі» і знищують командирів шиїтів. Нарешті, США разом із Великобританією після кількох попереджень завдали удару по силах хуситів у Ємені.

Іншими словами, на підвищення ставок сьогодні йде вже не лише Ізраїль, а й США. В результаті сторони все більше втягуються у нескінченний обмін ударами. При цьому іншої стратегії деескалації, крім все більшого підвищення ставок, схоже, немає Ізраїлю, ні США. Щодо Тегерана, то він твердо стоїть на раціональній позиції: уникати прямого зіткнення з Ізраїлем та США. Тож великою війною поки що не пахне. Однак і виходу з вирви поки не видно.

При цьому не варто забувати, що Іран не те щоб добре контролює «Вісь опору». Тому нова рішуча відповідь може відбутися і без відома іранського патрона.

Вгорі: озброєні люди у Сані, столиці Ємену, що вийшли на вулиці на знак підтримки атак хуситів проти Ізраїлю. 23 листопада 2023 року. Фото: Yahya Arhab / EPA / Scanpix / LETA

«Аргумент»

На цю тему:

• Пірати Червоного моря: хто такі хусити — єдине угрупування, яке по-справжньому підтримало ХАМАС
• Фанатичні, але не божевільні: чому Іран та його проксі не наважуються на повномасштабну війну з Ізраїлем
• Головний союзник і спонсор хуситів — Іран. Як аятоли знаходять гроші на підтримку терористів
• Забутий ірано-російський фронт. Чому у Путіна все гірше йдуть справи в Сирії